
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.02.01
17:31
Левандівка
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
не Монмартр
Сихів
не Бродвей
вже мене давно нема
там
де п‘ють
глінтвейн
2023.02.01
17:29
вітер гілочкою вишеньки
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
розгойдав колиску-віршенька
поділився тою втіхою
з ластів’ятами під стріхою
ті літали і втішалися
небо в римах колисалося
2023.02.01
17:27
ця історія
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
без хвоста
дощ не йшов
рахував до ста
невідкриті ще
парасолі
і кидав
ніби дрібку солі
2023.02.01
16:53
Приходь в мій дім біду заколихати.
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
Надворі дощ – злякає і собаку.
Свистять вітри, аж дах зриває з хати.
Добро – дрібне, як насінина маку.
Добро дрібне не стукає у двері, –
Прибились грози знову до порогу.
А ти приходь словами на папері,
2023.02.01
12:50
Ти мрієш про квиток у невагомість.
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
Про дорогу в один кінець
до чогось неозореного.
Ти мрієш про єднання
з природою.
Ти мрієш почути
тихий плескіт води.
Мрієш відчути
2023.02.01
10:11
Грішу щоночі. А уранці каюсь,
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
Бо змалку не байдужий до краси.
Без грішників монахи б не рождались,
Монашки теж пощезли би усі.
Та що монашки! Не було б пророків,
Апостолів та сонмища святих!
О, зохен вей, русалі кароокі!
2023.02.01
00:14
Життя завмерло, хоч іще не осінь.
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
Колись гуляла пристрасна жара,
Палка, жагуча, змінюючись зливою.
Тепер нудьга спішить до мене в гості.
Момент прощання... а мої слова
Тремтять ледь чутно нотами тужливими.
Сумую, сам на себе я сердитий,
2023.01.31
21:29
Так густо, гучно
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
До сліз і крику,
До гупоту тисяч що кинулись в танець,
"Скажи мені люба, чому не танцюєш,
Скажи, мені люба, що з голосом сталось?"
Так густо і гучно,
До темного крику,
До гупоту тисяч підкинутих грудок,
2023.01.31
20:26
Дихає темрява вогкою довгою піснею.
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
Слів не розчути, бубніння лірично сумне.
Шепче у вухо, стискає виски доброзичливо.
Все це мине, ось подивишся, все це мине.
Чому ти, темряво, лізеш до мене в розрадниці?
Чому вважаєш минання доречним кінцем?
Чут
2023.01.31
17:10
Жили ми у союзі як брати,
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
а от окремо... кожне пам’ятає,
як партія вела до висоти
із низини болотяного краю.
Тоді ділив усе великий брат –
і їжу, і продукцію – пайками...
а нині лиш народний депутат
2023.01.31
17:03
Усе, необхідне сьогодні – на часі,
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
та обрана каста одне визнає –
украдене – це уже їхнє наразі,
допоки керують лакеї-рантьє.
Минули майдани, настала розруха
у серці держави, в її голові...
Феміда клепає(ні слуху, ні духу
2023.01.31
15:35
Ми – нація. Нам слід добре пам’ятати все минуле.
Нам слід читати себе без помилок.
Людина, будь-яка, повинна жити з собою в майбутньому прогресі
цілої нації і зараз з усієї глибини свого невеличкого людського серця –
я повертаю до Вас усіх, мої лю
2023.01.31
14:49
Прощай, убитая россия,
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
Страна запуганных рабов.
Ты бредишь манией мессии,
Ты вечно в поиске врагов.
Прощайте, дикие уроды,
Исчадья дьявольских болот.
Исконно мерзкому народу
2023.01.31
11:48
Де дві дороги сходяться в одну,
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
Щоби з'єднати заблукалі долі,
Де вічність і буття настільки кволі,
Що і найменший подих вітру руйнує їхні мури –
Туди злітаються прокинувшись Амури,
Проспавши і сніданки, і полуденки, й вечері,
Вистежують народжен
2023.01.31
11:36
В каждом старом городе есть несколько мест, без которых просто немыслим сам его образ.
В Иерусалиме – это Стена плача и шук Махане Егуда. Как ни парадоксально прозвучит, но обе эти достопримечательности эмоционально как бы дополняют одна другую.
Стена
2023.01.31
09:59
Помер мій учитель і наставник Дмитро Васильович Павличко і калейдоскоп спогадів про нього накрив мене з головою. Великий письменник постійно був присутнім у моєму житті і ця втрата сприймається так само гостро, як смерть брата, якого поховав минулого ро
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
2022.12.03
2022.09.01
2022.05.01
2022.04.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Рай на скелях
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рай на скелях
Море в уяві Адама зчитувало і відтворювало душу рудої жінки, що появилася в його долі нізвідки, а доречніше буде сказати - з морської піни. Так, саме в морській піні побачив її вперше: купалася неподалік скелястого берега, у тому місці, де глибина моря сягала кількох десятків метрів. На обличчі незнайомки була маска для плавання. Такою ж користувався і він, Адам, тому одразу збагнув, чому завмирає на хвилях обличчям донизу ця відчайдуха. Їй, як і йому, відкривалася дивовижа підводного світу, не потривоженого людиною. Не міг дочекатися, коли зустрінеться з відчайдухою віч-на-віч, адже обов'язково пройде повз нього єдиною стежкою вгору. Тим ранком жінка не поспішала розлучатися з морем. Білизна її шкіри, яку пестили зеленкуваті хвилі, так привабила Адама, що очі його жодної миті не гуляли де-інде. Адам навіть утратив відчуття часу, поглинуте відчуттям краси. Згодом час для нього то стискався, то розширювався, як акордеон у руках віртуоза, і сповнював серце музикою. Музика зазвучала з першим словом незнайомки, яку відпустила врешті-решт додому морська дивовижа. Легкі кроки жінки засвідчили її молодість. Не ту молодість, що жадібно роззирається довкола, а ту, яка знає собі ціну.
- Бонжур! - кинула незнайомка Адамові, коли порівнялася з ним.
- Бонжур! - відповів і чомусь, несподівано для себе, добарвив українською. - Доброго ранку!
- О, земляк! - посмішка додала обличчю жінки вродливості.
Адамові аж дух перехопило.
- Ви - українка? Як потрапили... в рай на скелях!
- У кожної жінки шлях до раю звивистий.
- Не розумію ..
- Чоловікам розуміти шкідливо,- засміялась руда жартівниця і вказала рукою на скелястий масив з будинками, що височів над ними. - Повернемось у рай удвох?
- Із задоволенням! - погодився Адам.
Містечко, яким вони крокували, здіймалося високо над рівнем моря. Його прикували до скель і прошили спіралеподібними дорогами. Кожен будинок зведено з каменю і каменем оздоблено. Майже на кожному обійсті - басейн, прихований від стороннього ока високою огорожею, пальмами, лавровими та апельсиновими деревами. Одне слово - затишок! Мешкай і радій життю.
- Як звати вас? - запитує Адам у попутниці.
- Євою.
- Жартуєте?
- Ні, це моє справжнє ім'я. Хочу почути твоє... - попутниця без вагань переходить на "ти".
- Я - Адам.
- Отакої!
- Я дійсно Адам.
- Ха-ха-ха! - заливається сміхом співрозмовниця. - рай, Адам і Єва.
- У раю, крім них, були...
- Пам'ятаю! Пам'ятаю! - слова так і стрибають на язику співрозмовниці. - райський сад полюбляє спокусник.
- Хіба від цього весело?
- Як знати... Спокусником може виявитися будь-хто, навіть безгрішний ...
- Геть заплутала, Єво.
- Мужчин заплутати легко.
- Чому?
- Їм це подобається.
- Не впевнений у цьому.
- Мужчини завжди не впевнені у тонкощах.
- Яких саме?
- Райських.
- Тоді навчи ці райські тонкощі розуміти.
- Спробую. Декого навчила, - Єва погладжує розкішне руде волосся.
- У тебе є чоловік? Йому поталанило?
- Ну, так...
- Якщо відберу тебе у нього, ким буду? Спокусником?
- Ні, Адамом.
- Гарний жарт. А все ж...
- Спокусником був той, кому ти заздриш, Адаме, давно підтоптаним і некрасивим.
- Заради чого поруч із ним, Єво?
- Заради раю.
- Твій рай з гірчинкою.
- Гірке перебивають солодким... - Єва рвучко наближає Адама до себе. - Хочеш бути тим солодким?
Оторопілий Адам довго не може прийти до тями. Зрештою, мовить.
- Ти серйозно, руда красуне?
- Так, серйозно. Остогид старий француз. Не можеш собі уявити, як остогид!
- Чому не покинеш старого?
- Пригрів у нестерпну днину ... В чужині у всіх бувають такі днини.
- Бувають, - Адамові здавлює груди різка переміна в настрої землячки, шкодує її. А те шкодування якось хутко-хутко переростає у трепетний стан душі, якого аж ніяк не хочеться позбуватись...
Вже третій місяць вони приховують у скелях над морем їхній райський роман. До їхнього щастя раз-по-раз добігають солоні хвилі, начебто хочуть підказати, що солодке життя за крок від солоного. Їм нашіптує безлюддя, якому вдячні за зближення їхніх душ і тіл. Адам до того нашіптування уважніший: про що воно? З якими відтінками? Заводить про це розмову з Євою.
- Кохана, мене дещо хвилює.
- Віддай хвилювання морю, - знову грайливо жартує Єва. - Йому цей дарунок буде доречним.
- А яких дарунків дочекаємось ми?
- Від кого, Адамчику?
- Від долі.
- Що маєш на увазі?
- Те, що прийде на зміну безлюддю довкола нас.
- Довкола нас? - Єва, мов балерина, крутиться на одній нозі і раптом завмирає. - Безлюддя минулося. Ось там, неподалік, інша закохана пара. Вона теж кохається крадькома.
- У чоловіка в руках фотоапарат ...
- Байдуже! Хоче увічнити краєвиди.
- Не впевнений.
- Хіба забув, що мовила ... Чоловіки завжди не впевнені в райському.
- В чиєму райському?
- І своєму, і чужому.
- Не заперечую, але...
Єва перериває мову Адама поцілунком, і вони вкотре забувають про все на світі.
Дверний дзвінок не змовкає ні на мить. Адам спросоння не тямить, що відбувається. Протерши очі, підходить до дверей.
- Хто там?
- Мосьє, відчиніть! - долинає знадвору чоловічий голос.
У відчинених дверях напружує обличчя у змошках старий француз і подає Адамові кілька світлин. На тих світлинах на скелі завмерли в поцілунках двоє закоханих...
- У мене з Євою контракт, - продовжує непроханий гість. - Вона порушила його і тому буде покарана штрафом.
- Про що ви? - знизує плечима Адам.
- Не прикидайтеся, молодий чоловіче! Ви впізнали себе і руду жінку на світлинах. Вам усе добре зрозуміло.
- Нехай так... Залиште Єву у спокої.
- У спокої? - француз помітно нервує. - Я вклав у її добробут десятки тисяч євро. Я забезпечив її усім з ніг до голови. Вона повинна бути тільки моєю... згідно контракту, який, між іншим, підписала, не вагаючись.
- Які обов'язки в Єви?
- Їх тільки два: бути покірною в ліжку, не зраджувати мені ні за яких обставин.
Адам заледве стримує емоції.
- Доки триватиме контракт.?
- Ще один місяць.
- Ми сплатимо вам неустойку, мосьє. Я працюватиму вдень і вночі, аби заткнути пельки вашим юристам!
Впіймавши вогненний погляд Адама, непроханий гість зникає.
Різкі пориви вітру позбавляють граційності шеренги хвиль. Полюблений Євою клаптик моря, що відчував тепло її тіла, розлючено жбурляє піну на скелю. Я не помилився, - міркує Адам, - море все ж таки зчитує душу моєї коханої, що, без сумніву, втратила спокій. Ось вона підійде сюди, як домовились, і ми ніколи більше не розлучимося.
- Адаме! Адаме! - Єва гукає, зупинившись на стежці вгорі.
- Сонце моє, зачекався!
- Вигнання з раю не буде!
- Чиєго вигнання?
- Мого, соколику.
- Якщо я правильно зрозумів ...
- Бачу по виразу обличчя - правильно. Не осуджуй мене! В раю завжди є той, хто дає майже все і вміє прощати ...
- Ти підписала новий контракт із тим підтоптаним?
- Так, я підписала, але старий мосьє вагається. Він поставить підпис під контрактом, коли ти зникнеш геть!
- Єво, я не знаходжу слів!
- А я не можу втратити раю, в який колись... поверну тебе!
- Ні, не повернеш! Ніколи! Не хочу цього! - Адам кидає погляд на море, а воно, небайдуже, з ним погоджується, ствердно киваючи хвилями.
2018р.
- Бонжур! - кинула незнайомка Адамові, коли порівнялася з ним.
- Бонжур! - відповів і чомусь, несподівано для себе, добарвив українською. - Доброго ранку!
- О, земляк! - посмішка додала обличчю жінки вродливості.
Адамові аж дух перехопило.
- Ви - українка? Як потрапили... в рай на скелях!
- У кожної жінки шлях до раю звивистий.
- Не розумію ..
- Чоловікам розуміти шкідливо,- засміялась руда жартівниця і вказала рукою на скелястий масив з будинками, що височів над ними. - Повернемось у рай удвох?
- Із задоволенням! - погодився Адам.
Містечко, яким вони крокували, здіймалося високо над рівнем моря. Його прикували до скель і прошили спіралеподібними дорогами. Кожен будинок зведено з каменю і каменем оздоблено. Майже на кожному обійсті - басейн, прихований від стороннього ока високою огорожею, пальмами, лавровими та апельсиновими деревами. Одне слово - затишок! Мешкай і радій життю.
- Як звати вас? - запитує Адам у попутниці.
- Євою.
- Жартуєте?
- Ні, це моє справжнє ім'я. Хочу почути твоє... - попутниця без вагань переходить на "ти".
- Я - Адам.
- Отакої!
- Я дійсно Адам.
- Ха-ха-ха! - заливається сміхом співрозмовниця. - рай, Адам і Єва.
- У раю, крім них, були...
- Пам'ятаю! Пам'ятаю! - слова так і стрибають на язику співрозмовниці. - райський сад полюбляє спокусник.
- Хіба від цього весело?
- Як знати... Спокусником може виявитися будь-хто, навіть безгрішний ...
- Геть заплутала, Єво.
- Мужчин заплутати легко.
- Чому?
- Їм це подобається.
- Не впевнений у цьому.
- Мужчини завжди не впевнені у тонкощах.
- Яких саме?
- Райських.
- Тоді навчи ці райські тонкощі розуміти.
- Спробую. Декого навчила, - Єва погладжує розкішне руде волосся.
- У тебе є чоловік? Йому поталанило?
- Ну, так...
- Якщо відберу тебе у нього, ким буду? Спокусником?
- Ні, Адамом.
- Гарний жарт. А все ж...
- Спокусником був той, кому ти заздриш, Адаме, давно підтоптаним і некрасивим.
- Заради чого поруч із ним, Єво?
- Заради раю.
- Твій рай з гірчинкою.
- Гірке перебивають солодким... - Єва рвучко наближає Адама до себе. - Хочеш бути тим солодким?
Оторопілий Адам довго не може прийти до тями. Зрештою, мовить.
- Ти серйозно, руда красуне?
- Так, серйозно. Остогид старий француз. Не можеш собі уявити, як остогид!
- Чому не покинеш старого?
- Пригрів у нестерпну днину ... В чужині у всіх бувають такі днини.
- Бувають, - Адамові здавлює груди різка переміна в настрої землячки, шкодує її. А те шкодування якось хутко-хутко переростає у трепетний стан душі, якого аж ніяк не хочеться позбуватись...
Вже третій місяць вони приховують у скелях над морем їхній райський роман. До їхнього щастя раз-по-раз добігають солоні хвилі, начебто хочуть підказати, що солодке життя за крок від солоного. Їм нашіптує безлюддя, якому вдячні за зближення їхніх душ і тіл. Адам до того нашіптування уважніший: про що воно? З якими відтінками? Заводить про це розмову з Євою.
- Кохана, мене дещо хвилює.
- Віддай хвилювання морю, - знову грайливо жартує Єва. - Йому цей дарунок буде доречним.
- А яких дарунків дочекаємось ми?
- Від кого, Адамчику?
- Від долі.
- Що маєш на увазі?
- Те, що прийде на зміну безлюддю довкола нас.
- Довкола нас? - Єва, мов балерина, крутиться на одній нозі і раптом завмирає. - Безлюддя минулося. Ось там, неподалік, інша закохана пара. Вона теж кохається крадькома.
- У чоловіка в руках фотоапарат ...
- Байдуже! Хоче увічнити краєвиди.
- Не впевнений.
- Хіба забув, що мовила ... Чоловіки завжди не впевнені в райському.
- В чиєму райському?
- І своєму, і чужому.
- Не заперечую, але...
Єва перериває мову Адама поцілунком, і вони вкотре забувають про все на світі.
Дверний дзвінок не змовкає ні на мить. Адам спросоння не тямить, що відбувається. Протерши очі, підходить до дверей.
- Хто там?
- Мосьє, відчиніть! - долинає знадвору чоловічий голос.
У відчинених дверях напружує обличчя у змошках старий француз і подає Адамові кілька світлин. На тих світлинах на скелі завмерли в поцілунках двоє закоханих...
- У мене з Євою контракт, - продовжує непроханий гість. - Вона порушила його і тому буде покарана штрафом.
- Про що ви? - знизує плечима Адам.
- Не прикидайтеся, молодий чоловіче! Ви впізнали себе і руду жінку на світлинах. Вам усе добре зрозуміло.
- Нехай так... Залиште Єву у спокої.
- У спокої? - француз помітно нервує. - Я вклав у її добробут десятки тисяч євро. Я забезпечив її усім з ніг до голови. Вона повинна бути тільки моєю... згідно контракту, який, між іншим, підписала, не вагаючись.
- Які обов'язки в Єви?
- Їх тільки два: бути покірною в ліжку, не зраджувати мені ні за яких обставин.
Адам заледве стримує емоції.
- Доки триватиме контракт.?
- Ще один місяць.
- Ми сплатимо вам неустойку, мосьє. Я працюватиму вдень і вночі, аби заткнути пельки вашим юристам!
Впіймавши вогненний погляд Адама, непроханий гість зникає.
Різкі пориви вітру позбавляють граційності шеренги хвиль. Полюблений Євою клаптик моря, що відчував тепло її тіла, розлючено жбурляє піну на скелю. Я не помилився, - міркує Адам, - море все ж таки зчитує душу моєї коханої, що, без сумніву, втратила спокій. Ось вона підійде сюди, як домовились, і ми ніколи більше не розлучимося.
- Адаме! Адаме! - Єва гукає, зупинившись на стежці вгорі.
- Сонце моє, зачекався!
- Вигнання з раю не буде!
- Чиєго вигнання?
- Мого, соколику.
- Якщо я правильно зрозумів ...
- Бачу по виразу обличчя - правильно. Не осуджуй мене! В раю завжди є той, хто дає майже все і вміє прощати ...
- Ти підписала новий контракт із тим підтоптаним?
- Так, я підписала, але старий мосьє вагається. Він поставить підпис під контрактом, коли ти зникнеш геть!
- Єво, я не знаходжу слів!
- А я не можу втратити раю, в який колись... поверну тебе!
- Ні, не повернеш! Ніколи! Не хочу цього! - Адам кидає погляд на море, а воно, небайдуже, з ним погоджується, ствердно киваючи хвилями.
2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію