
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.19
02:25
Сумний полон смарагдової тиші
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
Читає гордовито свій вердикт.
Підходжу до судді свого все ближче,
Бо слухати про себе правду звик.
Він повністю правий. Йому видніше,
Для кого хто – безцінний рятівник.
Минуле стало чорним попелищем,
2025.07.18
22:16
Ця жінка погубить мене.
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
В подвір'я забуте й сумне
Прилине листок випадковий,
Зірвавши природи закови.
Ця жінка загрозу таїть.
У Богом призначену мить
2025.07.18
21:34
Встала думка українця
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
натерпівся вже по вінця:
скільки питиму цю чашу –
топче ж ворог землю нашу.
Нести смерть йому не вперше,
ще при цьому світу бреше –
всіх в оману ввести хоче,
2025.07.18
17:00
Рештки волосся випадуть геть
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
Старість, все оце
Далі слатимеш мені валентинки
Ще вітання і грампластинки?
Як загуляю, прийду вночі
Ти мені одчиниш?
Будеш зі мною разом і поруч у
Шістдесят чотири?
2025.07.18
16:08
Таїна дерев і повітря
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
Відома схимнику Сонце –
Відлюднику лісу Галактика,
Що вдягнув діряву свиту Ніщо,
Може він був кульгавим грішником?
А тепер світить у цій темряві,
Наче він запалив воскову свічку
Молитви першопочатку –
2025.07.18
13:17
Київ – не Сузи. Доки Майдан зализував невиліковні рани, Гаман-Янукович шибениці уник. Зібравши награбоване, вдосвіта із Межигір’я зник.
Тепер він у гостиннім краї, куди злітаються злочинці звідусіль. Сказати б, у царстві Амалека. Міняються там претендент
2025.07.18
10:02
А наші предки мали на Русі
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
все, що нащадки захищають нині
в усій красі,
бо живемо усі
не на московії, а в Україні.
***
А косолапе рижого не чує.
2025.07.18
05:15
Треба вірити в краще,
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
Бути мужнім і сильним, –
Не здаватись нізащо,
Щоби дихати вільно.
Бо не раз вже ставалось,
Що соромились вчинків,
Як шукали і жалість,
І просили підтримки.
2025.07.17
22:21
Моя спокуса і мої вериги.
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
Холодна лава і гаряча крига.
Яскравий місяць і пожухле сонце.
У світ ворота. Із душі віконце.
З тобою просто, а без тебе складно.
Ні відстані, ні часу не підвладна,
Ти владарюєш на землі й на небі,
2025.07.17
21:35
Місто-привид, в якому втонули серця,
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
Місто-привид, в якому втонули надії.
Місто-привид, в якому збагнеш до кінця
Смисл нездійсненності, втраченість мрії.
Місто-привид здіймається, ніби скелет,
І гуркоче в падінні у цеглу і глину.
І даремно шу
2025.07.17
20:44
Вже сонечко до заходу хилилось.
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
Позаду залишавсь буремний Понт.
Легенька хвиля билася у борт.
А люди із надією дивились
На Таврики високі береги,
Куди вони вже кілька тижнів прагли.
Губами, пересохлими від спраги,
Подяку шепотіли, бо ж боги
2025.07.17
18:25
Ні порічки, ні Марічки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
спілі ягідки – не милі.
На плечі, на спині річки
чоловік долає милі.
Макрометри. Невеличкий,
та ні краплю не безумний.
На плечі, на спині річки
2025.07.17
11:43
Серед стерні, що вицвіла в борні
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
Під час метафізичної атаки
В межах часу війни за білі маки
Рятують поле роси осяйні,
Де зла Солоха з лантухом в кутку,
На випадок нічної ескапади
Не мотивованого края зорепаду,
Усім готує схованку хитку,
2025.07.17
06:25
Перегріте сонцем літо
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
Пахне п’янко в’ялим цвітом
І пахтить, немов кадило,
З боку в бік гарячим пилом.
Душним робиться повітря
По обіді на безвітрі
І легені обпікає
Спекота оця безкрая.
2025.07.16
23:14
Ледь прозора нитка з поділкою між -
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
На багатих і може...
Може і не варто за ломаний гріш
Поклонятись вельможам.
Хто усе шукає де подіти час,
Хто за крихти роботу.
Та осиротіло дивляться на нас
2025.07.16
23:11
Згубило небо слід амеби в краплі
і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і дурняка мікроби лОвлять за язик.
По кінескОпі скаче Чарлі Чаплін -
в котлі готовиться трапезний черевик.
Приспів:
А там, у кума -
Стигне бараболя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Рай на скелях
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рай на скелях
Море в уяві Адама зчитувало і відтворювало душу рудої жінки, що появилася в його долі нізвідки, а доречніше буде сказати - з морської піни. Так, саме в морській піні побачив її вперше: купалася неподалік скелястого берега, у тому місці, де глибина моря сягала кількох десятків метрів. На обличчі незнайомки була маска для плавання. Такою ж користувався і він, Адам, тому одразу збагнув, чому завмирає на хвилях обличчям донизу ця відчайдуха. Їй, як і йому, відкривалася дивовижа підводного світу, не потривоженого людиною. Не міг дочекатися, коли зустрінеться з відчайдухою віч-на-віч, адже обов'язково пройде повз нього єдиною стежкою вгору. Тим ранком жінка не поспішала розлучатися з морем. Білизна її шкіри, яку пестили зеленкуваті хвилі, так привабила Адама, що очі його жодної миті не гуляли де-інде. Адам навіть утратив відчуття часу, поглинуте відчуттям краси. Згодом час для нього то стискався, то розширювався, як акордеон у руках віртуоза, і сповнював серце музикою. Музика зазвучала з першим словом незнайомки, яку відпустила врешті-решт додому морська дивовижа. Легкі кроки жінки засвідчили її молодість. Не ту молодість, що жадібно роззирається довкола, а ту, яка знає собі ціну.
- Бонжур! - кинула незнайомка Адамові, коли порівнялася з ним.
- Бонжур! - відповів і чомусь, несподівано для себе, добарвив українською. - Доброго ранку!
- О, земляк! - посмішка додала обличчю жінки вродливості.
Адамові аж дух перехопило.
- Ви - українка? Як потрапили... в рай на скелях!
- У кожної жінки шлях до раю звивистий.
- Не розумію ..
- Чоловікам розуміти шкідливо,- засміялась руда жартівниця і вказала рукою на скелястий масив з будинками, що височів над ними. - Повернемось у рай удвох?
- Із задоволенням! - погодився Адам.
Містечко, яким вони крокували, здіймалося високо над рівнем моря. Його прикували до скель і прошили спіралеподібними дорогами. Кожен будинок зведено з каменю і каменем оздоблено. Майже на кожному обійсті - басейн, прихований від стороннього ока високою огорожею, пальмами, лавровими та апельсиновими деревами. Одне слово - затишок! Мешкай і радій життю.
- Як звати вас? - запитує Адам у попутниці.
- Євою.
- Жартуєте?
- Ні, це моє справжнє ім'я. Хочу почути твоє... - попутниця без вагань переходить на "ти".
- Я - Адам.
- Отакої!
- Я дійсно Адам.
- Ха-ха-ха! - заливається сміхом співрозмовниця. - рай, Адам і Єва.
- У раю, крім них, були...
- Пам'ятаю! Пам'ятаю! - слова так і стрибають на язику співрозмовниці. - райський сад полюбляє спокусник.
- Хіба від цього весело?
- Як знати... Спокусником може виявитися будь-хто, навіть безгрішний ...
- Геть заплутала, Єво.
- Мужчин заплутати легко.
- Чому?
- Їм це подобається.
- Не впевнений у цьому.
- Мужчини завжди не впевнені у тонкощах.
- Яких саме?
- Райських.
- Тоді навчи ці райські тонкощі розуміти.
- Спробую. Декого навчила, - Єва погладжує розкішне руде волосся.
- У тебе є чоловік? Йому поталанило?
- Ну, так...
- Якщо відберу тебе у нього, ким буду? Спокусником?
- Ні, Адамом.
- Гарний жарт. А все ж...
- Спокусником був той, кому ти заздриш, Адаме, давно підтоптаним і некрасивим.
- Заради чого поруч із ним, Єво?
- Заради раю.
- Твій рай з гірчинкою.
- Гірке перебивають солодким... - Єва рвучко наближає Адама до себе. - Хочеш бути тим солодким?
Оторопілий Адам довго не може прийти до тями. Зрештою, мовить.
- Ти серйозно, руда красуне?
- Так, серйозно. Остогид старий француз. Не можеш собі уявити, як остогид!
- Чому не покинеш старого?
- Пригрів у нестерпну днину ... В чужині у всіх бувають такі днини.
- Бувають, - Адамові здавлює груди різка переміна в настрої землячки, шкодує її. А те шкодування якось хутко-хутко переростає у трепетний стан душі, якого аж ніяк не хочеться позбуватись...
Вже третій місяць вони приховують у скелях над морем їхній райський роман. До їхнього щастя раз-по-раз добігають солоні хвилі, начебто хочуть підказати, що солодке життя за крок від солоного. Їм нашіптує безлюддя, якому вдячні за зближення їхніх душ і тіл. Адам до того нашіптування уважніший: про що воно? З якими відтінками? Заводить про це розмову з Євою.
- Кохана, мене дещо хвилює.
- Віддай хвилювання морю, - знову грайливо жартує Єва. - Йому цей дарунок буде доречним.
- А яких дарунків дочекаємось ми?
- Від кого, Адамчику?
- Від долі.
- Що маєш на увазі?
- Те, що прийде на зміну безлюддю довкола нас.
- Довкола нас? - Єва, мов балерина, крутиться на одній нозі і раптом завмирає. - Безлюддя минулося. Ось там, неподалік, інша закохана пара. Вона теж кохається крадькома.
- У чоловіка в руках фотоапарат ...
- Байдуже! Хоче увічнити краєвиди.
- Не впевнений.
- Хіба забув, що мовила ... Чоловіки завжди не впевнені в райському.
- В чиєму райському?
- І своєму, і чужому.
- Не заперечую, але...
Єва перериває мову Адама поцілунком, і вони вкотре забувають про все на світі.
Дверний дзвінок не змовкає ні на мить. Адам спросоння не тямить, що відбувається. Протерши очі, підходить до дверей.
- Хто там?
- Мосьє, відчиніть! - долинає знадвору чоловічий голос.
У відчинених дверях напружує обличчя у змошках старий француз і подає Адамові кілька світлин. На тих світлинах на скелі завмерли в поцілунках двоє закоханих...
- У мене з Євою контракт, - продовжує непроханий гість. - Вона порушила його і тому буде покарана штрафом.
- Про що ви? - знизує плечима Адам.
- Не прикидайтеся, молодий чоловіче! Ви впізнали себе і руду жінку на світлинах. Вам усе добре зрозуміло.
- Нехай так... Залиште Єву у спокої.
- У спокої? - француз помітно нервує. - Я вклав у її добробут десятки тисяч євро. Я забезпечив її усім з ніг до голови. Вона повинна бути тільки моєю... згідно контракту, який, між іншим, підписала, не вагаючись.
- Які обов'язки в Єви?
- Їх тільки два: бути покірною в ліжку, не зраджувати мені ні за яких обставин.
Адам заледве стримує емоції.
- Доки триватиме контракт.?
- Ще один місяць.
- Ми сплатимо вам неустойку, мосьє. Я працюватиму вдень і вночі, аби заткнути пельки вашим юристам!
Впіймавши вогненний погляд Адама, непроханий гість зникає.
Різкі пориви вітру позбавляють граційності шеренги хвиль. Полюблений Євою клаптик моря, що відчував тепло її тіла, розлючено жбурляє піну на скелю. Я не помилився, - міркує Адам, - море все ж таки зчитує душу моєї коханої, що, без сумніву, втратила спокій. Ось вона підійде сюди, як домовились, і ми ніколи більше не розлучимося.
- Адаме! Адаме! - Єва гукає, зупинившись на стежці вгорі.
- Сонце моє, зачекався!
- Вигнання з раю не буде!
- Чиєго вигнання?
- Мого, соколику.
- Якщо я правильно зрозумів ...
- Бачу по виразу обличчя - правильно. Не осуджуй мене! В раю завжди є той, хто дає майже все і вміє прощати ...
- Ти підписала новий контракт із тим підтоптаним?
- Так, я підписала, але старий мосьє вагається. Він поставить підпис під контрактом, коли ти зникнеш геть!
- Єво, я не знаходжу слів!
- А я не можу втратити раю, в який колись... поверну тебе!
- Ні, не повернеш! Ніколи! Не хочу цього! - Адам кидає погляд на море, а воно, небайдуже, з ним погоджується, ствердно киваючи хвилями.
2018р.
- Бонжур! - кинула незнайомка Адамові, коли порівнялася з ним.
- Бонжур! - відповів і чомусь, несподівано для себе, добарвив українською. - Доброго ранку!
- О, земляк! - посмішка додала обличчю жінки вродливості.
Адамові аж дух перехопило.
- Ви - українка? Як потрапили... в рай на скелях!
- У кожної жінки шлях до раю звивистий.
- Не розумію ..
- Чоловікам розуміти шкідливо,- засміялась руда жартівниця і вказала рукою на скелястий масив з будинками, що височів над ними. - Повернемось у рай удвох?
- Із задоволенням! - погодився Адам.
Містечко, яким вони крокували, здіймалося високо над рівнем моря. Його прикували до скель і прошили спіралеподібними дорогами. Кожен будинок зведено з каменю і каменем оздоблено. Майже на кожному обійсті - басейн, прихований від стороннього ока високою огорожею, пальмами, лавровими та апельсиновими деревами. Одне слово - затишок! Мешкай і радій життю.
- Як звати вас? - запитує Адам у попутниці.
- Євою.
- Жартуєте?
- Ні, це моє справжнє ім'я. Хочу почути твоє... - попутниця без вагань переходить на "ти".
- Я - Адам.
- Отакої!
- Я дійсно Адам.
- Ха-ха-ха! - заливається сміхом співрозмовниця. - рай, Адам і Єва.
- У раю, крім них, були...
- Пам'ятаю! Пам'ятаю! - слова так і стрибають на язику співрозмовниці. - райський сад полюбляє спокусник.
- Хіба від цього весело?
- Як знати... Спокусником може виявитися будь-хто, навіть безгрішний ...
- Геть заплутала, Єво.
- Мужчин заплутати легко.
- Чому?
- Їм це подобається.
- Не впевнений у цьому.
- Мужчини завжди не впевнені у тонкощах.
- Яких саме?
- Райських.
- Тоді навчи ці райські тонкощі розуміти.
- Спробую. Декого навчила, - Єва погладжує розкішне руде волосся.
- У тебе є чоловік? Йому поталанило?
- Ну, так...
- Якщо відберу тебе у нього, ким буду? Спокусником?
- Ні, Адамом.
- Гарний жарт. А все ж...
- Спокусником був той, кому ти заздриш, Адаме, давно підтоптаним і некрасивим.
- Заради чого поруч із ним, Єво?
- Заради раю.
- Твій рай з гірчинкою.
- Гірке перебивають солодким... - Єва рвучко наближає Адама до себе. - Хочеш бути тим солодким?
Оторопілий Адам довго не може прийти до тями. Зрештою, мовить.
- Ти серйозно, руда красуне?
- Так, серйозно. Остогид старий француз. Не можеш собі уявити, як остогид!
- Чому не покинеш старого?
- Пригрів у нестерпну днину ... В чужині у всіх бувають такі днини.
- Бувають, - Адамові здавлює груди різка переміна в настрої землячки, шкодує її. А те шкодування якось хутко-хутко переростає у трепетний стан душі, якого аж ніяк не хочеться позбуватись...
Вже третій місяць вони приховують у скелях над морем їхній райський роман. До їхнього щастя раз-по-раз добігають солоні хвилі, начебто хочуть підказати, що солодке життя за крок від солоного. Їм нашіптує безлюддя, якому вдячні за зближення їхніх душ і тіл. Адам до того нашіптування уважніший: про що воно? З якими відтінками? Заводить про це розмову з Євою.
- Кохана, мене дещо хвилює.
- Віддай хвилювання морю, - знову грайливо жартує Єва. - Йому цей дарунок буде доречним.
- А яких дарунків дочекаємось ми?
- Від кого, Адамчику?
- Від долі.
- Що маєш на увазі?
- Те, що прийде на зміну безлюддю довкола нас.
- Довкола нас? - Єва, мов балерина, крутиться на одній нозі і раптом завмирає. - Безлюддя минулося. Ось там, неподалік, інша закохана пара. Вона теж кохається крадькома.
- У чоловіка в руках фотоапарат ...
- Байдуже! Хоче увічнити краєвиди.
- Не впевнений.
- Хіба забув, що мовила ... Чоловіки завжди не впевнені в райському.
- В чиєму райському?
- І своєму, і чужому.
- Не заперечую, але...
Єва перериває мову Адама поцілунком, і вони вкотре забувають про все на світі.
Дверний дзвінок не змовкає ні на мить. Адам спросоння не тямить, що відбувається. Протерши очі, підходить до дверей.
- Хто там?
- Мосьє, відчиніть! - долинає знадвору чоловічий голос.
У відчинених дверях напружує обличчя у змошках старий француз і подає Адамові кілька світлин. На тих світлинах на скелі завмерли в поцілунках двоє закоханих...
- У мене з Євою контракт, - продовжує непроханий гість. - Вона порушила його і тому буде покарана штрафом.
- Про що ви? - знизує плечима Адам.
- Не прикидайтеся, молодий чоловіче! Ви впізнали себе і руду жінку на світлинах. Вам усе добре зрозуміло.
- Нехай так... Залиште Єву у спокої.
- У спокої? - француз помітно нервує. - Я вклав у її добробут десятки тисяч євро. Я забезпечив її усім з ніг до голови. Вона повинна бути тільки моєю... згідно контракту, який, між іншим, підписала, не вагаючись.
- Які обов'язки в Єви?
- Їх тільки два: бути покірною в ліжку, не зраджувати мені ні за яких обставин.
Адам заледве стримує емоції.
- Доки триватиме контракт.?
- Ще один місяць.
- Ми сплатимо вам неустойку, мосьє. Я працюватиму вдень і вночі, аби заткнути пельки вашим юристам!
Впіймавши вогненний погляд Адама, непроханий гість зникає.
Різкі пориви вітру позбавляють граційності шеренги хвиль. Полюблений Євою клаптик моря, що відчував тепло її тіла, розлючено жбурляє піну на скелю. Я не помилився, - міркує Адам, - море все ж таки зчитує душу моєї коханої, що, без сумніву, втратила спокій. Ось вона підійде сюди, як домовились, і ми ніколи більше не розлучимося.
- Адаме! Адаме! - Єва гукає, зупинившись на стежці вгорі.
- Сонце моє, зачекався!
- Вигнання з раю не буде!
- Чиєго вигнання?
- Мого, соколику.
- Якщо я правильно зрозумів ...
- Бачу по виразу обличчя - правильно. Не осуджуй мене! В раю завжди є той, хто дає майже все і вміє прощати ...
- Ти підписала новий контракт із тим підтоптаним?
- Так, я підписала, але старий мосьє вагається. Він поставить підпис під контрактом, коли ти зникнеш геть!
- Єво, я не знаходжу слів!
- А я не можу втратити раю, в який колись... поверну тебе!
- Ні, не повернеш! Ніколи! Не хочу цього! - Адам кидає погляд на море, а воно, небайдуже, з ним погоджується, ствердно киваючи хвилями.
2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію