ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.03.28
22:30
Тихо Янгол над церквою летів,
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
То посланець Господній
І весело загубив ненароком
з крилець пір’ї ну, розсипаючи…
Зі сміхом погляд на нас униз кидає
Все спустився, підняти хотів.
Та побачив в ту мить Україну.
І не стримав сердешний сльозу
2024.03.28
22:29
Зачепила чимось дзеркало
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
Воно впало і розбилось
Ці уламки не зібрати
У них не видно відображення,
Хочеться просто взяти і збрехати.
У кривому дзеркалі щось відбилось
Хочу дізнатися, що відображає дзеркало?
2024.03.28
22:28
Господар взагалі собі я сам
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
І не вміючи церемониться з гостями
уявивши, як у дворі я з сусідом
Сіли в шахи грати.
Ось мізкує дід Панас,
Як би зробити правильний хід на шахівниці:
Він почав з білої пішки стартувати
І при цьому доброго короля зображ
2024.03.28
22:27
Прокинулися предки - в наші дні від жаху,
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
Щоб воскресити України красу і велич,
В собі - наші історії нагадати себе про наше походження,
Коли предки правили світом
Та несли Всевишнього Блаходать віри Роду,
Як свято земля…
Тепер історична легенда пр
2024.03.28
22:25
Міріада світів у просторі Всесвіту
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
І химерно обертаються планети.
Галактик віддалених,
І Комета пролітаючи,
освітлює далеке світло.
О! Як великий простір Всесвіту,
Туди, у простори Світобудови,
У глибини життя неземного.
2024.03.28
22:24
Земні Ангели, небесні люди в небесах живете над нами…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але я їх не бачу…
Земні Ангели, небесні люди зі мною поруч, але допомоги від них
мені, як ніби не видно…
Бо ми всі земні люди.
Я вірю у вічну душу вашу,
2024.03.28
22:22
Ночами цілий світ завмирає,
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
повсюдно панує тиша.
У темряві раптом міріади зірок
вистилалися в загадковому небі.
У перлинному оздобленні блищать, як дари неба,
як люблю їхній таємничий блиск!
Приводять із собою таємничий вечір,
минаючи галактики т
2024.03.28
22:21
Орки, ви не знищете українську націю, нашу країну,
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
Бо ми виженемо варварів з рідної Батьківщини.
Вам тут не місце. Це не ваша земля,
Орки нелюди, які втілюють в життя зло.
Їх зневажають і гонять далеко.
Ворогують з усім світом,
Але світ на нашій сто
2024.03.28
22:20
Розкинувся в небі Чумацький шлях,
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
А навколо нього міріади незліченних зірок,
Кружляли легко і безтурботно,
Сяйво їх воєдино злилося.
Чумацький шлях освітлює промені,
А на землі: по коридорам лабіринта ми йдемо
Все життя своє знаходимося в дорозі.
2024.03.28
22:18
Весна прийшла після суворої зими,
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
Лине пісня з далекого краю,
То мама рушник вишиває різними нитками,
Хрестиком долю своїх дітей заговорила:
Чорний - то журба.
Так мати журилася,
Бо матері втрачають своїх дітей на війні.
Голубий - то небо.
2024.03.28
22:17
Хтось грав на струнах
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
І звук нот створив мелодію
І занурившись глибоко в душу,
та надихнув нас танцювати…
І ми танцювали всю ніч до ранку,
прокинулась любов жива
і в серці крила розпустила…
І світлом заповнила тінь,
2024.03.28
22:16
Глянула я на зоряне небо,
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
вкрите зоряним покривалом
та побачила моя зірка мерехтить мені світлом.
Ця зірка горіла живим вогнем
та позначила мені дорогу на зоряному небі,
яку я знайшла на усипаному небі.
Ці зірки охороняються у храмі вогнів, передба
2024.03.28
22:14
Стою на сцені і не можу зрозуміти,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
яку роль мені грати.
Вести подвійну гру на сцені,
розіграла мене:
Змінюю ігрива чужу маску на обличчі,
душевний біль і сльози на очах,
втомлена душа,
прояви жадібності до всього,
2024.03.28
22:12
У густому лісі стоїть непорушна гора,
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
А в горі печера.
Чорним оком дивиться…
У мене є вибір піднятися на гору
чи увійти в печеру.
Йдучи темною дорогою…
У темряві не бачити свою дорого…
Та маючи на меті пройти тяжкий шлях…
2024.03.28
22:11
Запах ароматний паски,
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
Та вишитий рушник з візерунками,
Фарбовані яйця в чашці,
А на додачу ще й узяти зі столу
Пляшку червоного вина -
Це атрибути світлого Великодня
Віряни несуть до церкви
2024.03.28
22:09
Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!
Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Борітеся — так! Не думайте про смерть,
горіть в огні єдиного бажання.
За вільну Україну.
Боріться - поборете! Ворог відступить і більше не ходитимуть ноги ворога по на
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.03.26
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Рай на скелях
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Рай на скелях
Море в уяві Адама зчитувало і відтворювало душу рудої жінки, що появилася в його долі нізвідки, а доречніше буде сказати - з морської піни. Так, саме в морській піні побачив її вперше: купалася неподалік скелястого берега, у тому місці, де глибина моря сягала кількох десятків метрів. На обличчі незнайомки була маска для плавання. Такою ж користувався і він, Адам, тому одразу збагнув, чому завмирає на хвилях обличчям донизу ця відчайдуха. Їй, як і йому, відкривалася дивовижа підводного світу, не потривоженого людиною. Не міг дочекатися, коли зустрінеться з відчайдухою віч-на-віч, адже обов'язково пройде повз нього єдиною стежкою вгору. Тим ранком жінка не поспішала розлучатися з морем. Білизна її шкіри, яку пестили зеленкуваті хвилі, так привабила Адама, що очі його жодної миті не гуляли де-інде. Адам навіть утратив відчуття часу, поглинуте відчуттям краси. Згодом час для нього то стискався, то розширювався, як акордеон у руках віртуоза, і сповнював серце музикою. Музика зазвучала з першим словом незнайомки, яку відпустила врешті-решт додому морська дивовижа. Легкі кроки жінки засвідчили її молодість. Не ту молодість, що жадібно роззирається довкола, а ту, яка знає собі ціну.
- Бонжур! - кинула незнайомка Адамові, коли порівнялася з ним.
- Бонжур! - відповів і чомусь, несподівано для себе, добарвив українською. - Доброго ранку!
- О, земляк! - посмішка додала обличчю жінки вродливості.
Адамові аж дух перехопило.
- Ви - українка? Як потрапили... в рай на скелях!
- У кожної жінки шлях до раю звивистий.
- Не розумію ..
- Чоловікам розуміти шкідливо,- засміялась руда жартівниця і вказала рукою на скелястий масив з будинками, що височів над ними. - Повернемось у рай удвох?
- Із задоволенням! - погодився Адам.
Містечко, яким вони крокували, здіймалося високо над рівнем моря. Його прикували до скель і прошили спіралеподібними дорогами. Кожен будинок зведено з каменю і каменем оздоблено. Майже на кожному обійсті - басейн, прихований від стороннього ока високою огорожею, пальмами, лавровими та апельсиновими деревами. Одне слово - затишок! Мешкай і радій життю.
- Як звати вас? - запитує Адам у попутниці.
- Євою.
- Жартуєте?
- Ні, це моє справжнє ім'я. Хочу почути твоє... - попутниця без вагань переходить на "ти".
- Я - Адам.
- Отакої!
- Я дійсно Адам.
- Ха-ха-ха! - заливається сміхом співрозмовниця. - рай, Адам і Єва.
- У раю, крім них, були...
- Пам'ятаю! Пам'ятаю! - слова так і стрибають на язику співрозмовниці. - райський сад полюбляє спокусник.
- Хіба від цього весело?
- Як знати... Спокусником може виявитися будь-хто, навіть безгрішний ...
- Геть заплутала, Єво.
- Мужчин заплутати легко.
- Чому?
- Їм це подобається.
- Не впевнений у цьому.
- Мужчини завжди не впевнені у тонкощах.
- Яких саме?
- Райських.
- Тоді навчи ці райські тонкощі розуміти.
- Спробую. Декого навчила, - Єва погладжує розкішне руде волосся.
- У тебе є чоловік? Йому поталанило?
- Ну, так...
- Якщо відберу тебе у нього, ким буду? Спокусником?
- Ні, Адамом.
- Гарний жарт. А все ж...
- Спокусником був той, кому ти заздриш, Адаме, давно підтоптаним і некрасивим.
- Заради чого поруч із ним, Єво?
- Заради раю.
- Твій рай з гірчинкою.
- Гірке перебивають солодким... - Єва рвучко наближає Адама до себе. - Хочеш бути тим солодким?
Оторопілий Адам довго не може прийти до тями. Зрештою, мовить.
- Ти серйозно, руда красуне?
- Так, серйозно. Остогид старий француз. Не можеш собі уявити, як остогид!
- Чому не покинеш старого?
- Пригрів у нестерпну днину ... В чужині у всіх бувають такі днини.
- Бувають, - Адамові здавлює груди різка переміна в настрої землячки, шкодує її. А те шкодування якось хутко-хутко переростає у трепетний стан душі, якого аж ніяк не хочеться позбуватись...
Вже третій місяць вони приховують у скелях над морем їхній райський роман. До їхнього щастя раз-по-раз добігають солоні хвилі, начебто хочуть підказати, що солодке життя за крок від солоного. Їм нашіптує безлюддя, якому вдячні за зближення їхніх душ і тіл. Адам до того нашіптування уважніший: про що воно? З якими відтінками? Заводить про це розмову з Євою.
- Кохана, мене дещо хвилює.
- Віддай хвилювання морю, - знову грайливо жартує Єва. - Йому цей дарунок буде доречним.
- А яких дарунків дочекаємось ми?
- Від кого, Адамчику?
- Від долі.
- Що маєш на увазі?
- Те, що прийде на зміну безлюддю довкола нас.
- Довкола нас? - Єва, мов балерина, крутиться на одній нозі і раптом завмирає. - Безлюддя минулося. Ось там, неподалік, інша закохана пара. Вона теж кохається крадькома.
- У чоловіка в руках фотоапарат ...
- Байдуже! Хоче увічнити краєвиди.
- Не впевнений.
- Хіба забув, що мовила ... Чоловіки завжди не впевнені в райському.
- В чиєму райському?
- І своєму, і чужому.
- Не заперечую, але...
Єва перериває мову Адама поцілунком, і вони вкотре забувають про все на світі.
Дверний дзвінок не змовкає ні на мить. Адам спросоння не тямить, що відбувається. Протерши очі, підходить до дверей.
- Хто там?
- Мосьє, відчиніть! - долинає знадвору чоловічий голос.
У відчинених дверях напружує обличчя у змошках старий француз і подає Адамові кілька світлин. На тих світлинах на скелі завмерли в поцілунках двоє закоханих...
- У мене з Євою контракт, - продовжує непроханий гість. - Вона порушила його і тому буде покарана штрафом.
- Про що ви? - знизує плечима Адам.
- Не прикидайтеся, молодий чоловіче! Ви впізнали себе і руду жінку на світлинах. Вам усе добре зрозуміло.
- Нехай так... Залиште Єву у спокої.
- У спокої? - француз помітно нервує. - Я вклав у її добробут десятки тисяч євро. Я забезпечив її усім з ніг до голови. Вона повинна бути тільки моєю... згідно контракту, який, між іншим, підписала, не вагаючись.
- Які обов'язки в Єви?
- Їх тільки два: бути покірною в ліжку, не зраджувати мені ні за яких обставин.
Адам заледве стримує емоції.
- Доки триватиме контракт.?
- Ще один місяць.
- Ми сплатимо вам неустойку, мосьє. Я працюватиму вдень і вночі, аби заткнути пельки вашим юристам!
Впіймавши вогненний погляд Адама, непроханий гість зникає.
Різкі пориви вітру позбавляють граційності шеренги хвиль. Полюблений Євою клаптик моря, що відчував тепло її тіла, розлючено жбурляє піну на скелю. Я не помилився, - міркує Адам, - море все ж таки зчитує душу моєї коханої, що, без сумніву, втратила спокій. Ось вона підійде сюди, як домовились, і ми ніколи більше не розлучимося.
- Адаме! Адаме! - Єва гукає, зупинившись на стежці вгорі.
- Сонце моє, зачекався!
- Вигнання з раю не буде!
- Чиєго вигнання?
- Мого, соколику.
- Якщо я правильно зрозумів ...
- Бачу по виразу обличчя - правильно. Не осуджуй мене! В раю завжди є той, хто дає майже все і вміє прощати ...
- Ти підписала новий контракт із тим підтоптаним?
- Так, я підписала, але старий мосьє вагається. Він поставить підпис під контрактом, коли ти зникнеш геть!
- Єво, я не знаходжу слів!
- А я не можу втратити раю, в який колись... поверну тебе!
- Ні, не повернеш! Ніколи! Не хочу цього! - Адам кидає погляд на море, а воно, небайдуже, з ним погоджується, ствердно киваючи хвилями.
2018р.
- Бонжур! - кинула незнайомка Адамові, коли порівнялася з ним.
- Бонжур! - відповів і чомусь, несподівано для себе, добарвив українською. - Доброго ранку!
- О, земляк! - посмішка додала обличчю жінки вродливості.
Адамові аж дух перехопило.
- Ви - українка? Як потрапили... в рай на скелях!
- У кожної жінки шлях до раю звивистий.
- Не розумію ..
- Чоловікам розуміти шкідливо,- засміялась руда жартівниця і вказала рукою на скелястий масив з будинками, що височів над ними. - Повернемось у рай удвох?
- Із задоволенням! - погодився Адам.
Містечко, яким вони крокували, здіймалося високо над рівнем моря. Його прикували до скель і прошили спіралеподібними дорогами. Кожен будинок зведено з каменю і каменем оздоблено. Майже на кожному обійсті - басейн, прихований від стороннього ока високою огорожею, пальмами, лавровими та апельсиновими деревами. Одне слово - затишок! Мешкай і радій життю.
- Як звати вас? - запитує Адам у попутниці.
- Євою.
- Жартуєте?
- Ні, це моє справжнє ім'я. Хочу почути твоє... - попутниця без вагань переходить на "ти".
- Я - Адам.
- Отакої!
- Я дійсно Адам.
- Ха-ха-ха! - заливається сміхом співрозмовниця. - рай, Адам і Єва.
- У раю, крім них, були...
- Пам'ятаю! Пам'ятаю! - слова так і стрибають на язику співрозмовниці. - райський сад полюбляє спокусник.
- Хіба від цього весело?
- Як знати... Спокусником може виявитися будь-хто, навіть безгрішний ...
- Геть заплутала, Єво.
- Мужчин заплутати легко.
- Чому?
- Їм це подобається.
- Не впевнений у цьому.
- Мужчини завжди не впевнені у тонкощах.
- Яких саме?
- Райських.
- Тоді навчи ці райські тонкощі розуміти.
- Спробую. Декого навчила, - Єва погладжує розкішне руде волосся.
- У тебе є чоловік? Йому поталанило?
- Ну, так...
- Якщо відберу тебе у нього, ким буду? Спокусником?
- Ні, Адамом.
- Гарний жарт. А все ж...
- Спокусником був той, кому ти заздриш, Адаме, давно підтоптаним і некрасивим.
- Заради чого поруч із ним, Єво?
- Заради раю.
- Твій рай з гірчинкою.
- Гірке перебивають солодким... - Єва рвучко наближає Адама до себе. - Хочеш бути тим солодким?
Оторопілий Адам довго не може прийти до тями. Зрештою, мовить.
- Ти серйозно, руда красуне?
- Так, серйозно. Остогид старий француз. Не можеш собі уявити, як остогид!
- Чому не покинеш старого?
- Пригрів у нестерпну днину ... В чужині у всіх бувають такі днини.
- Бувають, - Адамові здавлює груди різка переміна в настрої землячки, шкодує її. А те шкодування якось хутко-хутко переростає у трепетний стан душі, якого аж ніяк не хочеться позбуватись...
Вже третій місяць вони приховують у скелях над морем їхній райський роман. До їхнього щастя раз-по-раз добігають солоні хвилі, начебто хочуть підказати, що солодке життя за крок від солоного. Їм нашіптує безлюддя, якому вдячні за зближення їхніх душ і тіл. Адам до того нашіптування уважніший: про що воно? З якими відтінками? Заводить про це розмову з Євою.
- Кохана, мене дещо хвилює.
- Віддай хвилювання морю, - знову грайливо жартує Єва. - Йому цей дарунок буде доречним.
- А яких дарунків дочекаємось ми?
- Від кого, Адамчику?
- Від долі.
- Що маєш на увазі?
- Те, що прийде на зміну безлюддю довкола нас.
- Довкола нас? - Єва, мов балерина, крутиться на одній нозі і раптом завмирає. - Безлюддя минулося. Ось там, неподалік, інша закохана пара. Вона теж кохається крадькома.
- У чоловіка в руках фотоапарат ...
- Байдуже! Хоче увічнити краєвиди.
- Не впевнений.
- Хіба забув, що мовила ... Чоловіки завжди не впевнені в райському.
- В чиєму райському?
- І своєму, і чужому.
- Не заперечую, але...
Єва перериває мову Адама поцілунком, і вони вкотре забувають про все на світі.
Дверний дзвінок не змовкає ні на мить. Адам спросоння не тямить, що відбувається. Протерши очі, підходить до дверей.
- Хто там?
- Мосьє, відчиніть! - долинає знадвору чоловічий голос.
У відчинених дверях напружує обличчя у змошках старий француз і подає Адамові кілька світлин. На тих світлинах на скелі завмерли в поцілунках двоє закоханих...
- У мене з Євою контракт, - продовжує непроханий гість. - Вона порушила його і тому буде покарана штрафом.
- Про що ви? - знизує плечима Адам.
- Не прикидайтеся, молодий чоловіче! Ви впізнали себе і руду жінку на світлинах. Вам усе добре зрозуміло.
- Нехай так... Залиште Єву у спокої.
- У спокої? - француз помітно нервує. - Я вклав у її добробут десятки тисяч євро. Я забезпечив її усім з ніг до голови. Вона повинна бути тільки моєю... згідно контракту, який, між іншим, підписала, не вагаючись.
- Які обов'язки в Єви?
- Їх тільки два: бути покірною в ліжку, не зраджувати мені ні за яких обставин.
Адам заледве стримує емоції.
- Доки триватиме контракт.?
- Ще один місяць.
- Ми сплатимо вам неустойку, мосьє. Я працюватиму вдень і вночі, аби заткнути пельки вашим юристам!
Впіймавши вогненний погляд Адама, непроханий гість зникає.
Різкі пориви вітру позбавляють граційності шеренги хвиль. Полюблений Євою клаптик моря, що відчував тепло її тіла, розлючено жбурляє піну на скелю. Я не помилився, - міркує Адам, - море все ж таки зчитує душу моєї коханої, що, без сумніву, втратила спокій. Ось вона підійде сюди, як домовились, і ми ніколи більше не розлучимося.
- Адаме! Адаме! - Єва гукає, зупинившись на стежці вгорі.
- Сонце моє, зачекався!
- Вигнання з раю не буде!
- Чиєго вигнання?
- Мого, соколику.
- Якщо я правильно зрозумів ...
- Бачу по виразу обличчя - правильно. Не осуджуй мене! В раю завжди є той, хто дає майже все і вміє прощати ...
- Ти підписала новий контракт із тим підтоптаним?
- Так, я підписала, але старий мосьє вагається. Він поставить підпис під контрактом, коли ти зникнеш геть!
- Єво, я не знаходжу слів!
- А я не можу втратити раю, в який колись... поверну тебе!
- Ні, не повернеш! Ніколи! Не хочу цього! - Адам кидає погляд на море, а воно, небайдуже, з ним погоджується, ствердно киваючи хвилями.
2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію