ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.24
06:40
Над рікою стелиться туман,
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
холодіють листопада ночі.
Ти була найкращою з оман
і від тебе геть іти не хочу.
Для розлуки ніби ще не час
дзиґарі відлічують хвилини.
Господи, помилуй грішних нас
від Адама з Євою до нині.
2024.11.24
06:22
Як розповів, то пожурила,
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
Іще й очам вказала шлях
Повз чорториї повносилі
До очеретяних дівах.
Я сотні раз до них приходив
У снах сполоханих своїх
І зі снопами хороводи
Водив щоразу їй на сміх.
2024.11.23
20:48
Мчав потяг на семи вітрилах
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
із осені в зимову казку.
Натхненна Муза білокрила
з сонливих віч знімала маску.
А за вікном купейним бігли
засніжених картин пейзажі.
Зима минуле вкрила білим,
2024.11.23
17:20
З такої хмари в Україні
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
Такий би дощ зненацька ринув,
Що спраглі од чекання ринви
Діжки і відра перекинули б...
...Натомість із Єрусалиму
Хмара в Єгипет чомсь полинула.
Дощу благають синагоги,
Здіймають голоси до Бога,
2024.11.23
16:51
І
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
Минуле на віки не радує нікого,
але у той же час на фініші доріг
вертаємо роки, які вартують того,
аби на схилі літ не забувати їх.
ІІ
Ганяли і мене як у окропі муху.
2024.11.23
16:11
У світі нема справедливості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
Ні правди, ні ґлузду, ні рівності,
Зневажені мамині цінності,
Поламане правді крило.
Торгуємо тілом і гідністю,
У бога випрошуєм милості,
А в пазусі - пригорща підлості,
2024.11.23
15:55
А пізня осінь пахне особливо,
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
Лоскоче листям тротуари і дороги.
Хоч небо сизе кліпає мінливо,
Вдивляється: чиїсь рахує кроки.
Такі бажані, тихі, неповторні,
Як сонця довгожданого танок проміння
В кущах шипшини, у кленових кронах.
В оголеній душі ле
2024.11.23
10:26
Щодо вічності. Там де сходяться
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
Вітер в пару сплітаючись з хмарою,
Безконечність лихою подобою,
Звіром кинеться до очей.
Щодо погляду. Погляд втоплений,
І нажаханий часоплинністтю,
Завмирає і далі без префіксу
Розчиняється в крові твоїй.
2024.11.23
09:17
Надмірним днем, умовним днем
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
Приблизно по обіді
Зійшлись з тобою з різних тем —
Віват — у цьому світі
Такі красиві, молоді
Аж надто моложаві
Серед мовчань, поміж подій
В своїй недодержаві…
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Василь Буколик /
Проза
Штефан Цвайґ. Нотатки про Джойсового «Улісса»
Жанр. Роман? У жодному разі – це бешкет відьом духу, велетенське каприччо, феноменальна вальпургієва ніч мозку. Скажено швидко прокручуваний фільм психологічних ситуацій – перед ошелешеним читачем мелькають, пролітають краєвиди душі з геніальними деталями, подвійне, потрійне мислення, переживання вкупі всіх почуттів, які опинилися поряд або впоперек одне одному, оргія психології, розглядувана під якоюсь лупою часу, здатність розкласти на атоми кожен порух душі, кожен її порив. Тарантелла неусвідомленого, несамовита і бурхлива вервечка ідей, яка мчить вихором і захоплює поспіль усе, що трапляється їй дорогою, найтонше і найбанальніше, фантастичне, теологію і порнографію, ліричні пасажі й візницьку лайку – хаос, отже, повнісінька плутанина, невпорядкованість, але не народжена в демонічному мозку Рембо, отруєному алкоголем, – ні, усе це сміливо і зумисне інструментував іронічний і цинічний інтелектуал.
Кричиш від захвату, шалієш, розлючений, втомлюєшся і знову почуваєшся відшмаганим, зрештою тобі здається, що ти підхмелений, тобі починає паморочитись голова, неначе ти десять годин крутився на каруселі чи безперервно слухав музику, чудову, пронизливу, як гра на флейті, а потім гучні литаври й дикі мотиви джазбенду – але завжди усвідомлено модерністську музику слова Джеймса Джойса, який віддається найвишуканішій на світі словесній оргії. У цій книжці є щось героїчне і водночас таке, що лірично пародіює мистецтво, а отже, справжнісінький бешкет відьом, чорна меса, коли чорт зухвало і виклично передражнює і розігрує Святого Духа. І заразом – це щось видатне, неповторне, нове.
Джерела. В основі – щось недобре, де-не-де прозирає в тексті Джеймса Джойса ненависть до років своєї юності, коли було поранено його душу. Ненависть до Дубліна, свого рідного міста, ненависть до його громадян, ненависть до його священиків, ненависть до його вчителів, ненависть до всіх дублінців, бо все, що пише ця геніальна людина, – помста Дублінові. Це було й у виданій раніше, чудовій, розкутій автобіографічній книжці про Стівена Дедала [1], а тепер в «Уліссі», жорстко аналітичній орестеї духу.
У романі обсягом півтори тисячі сторінок немає і десяти з них про сердечність, відданість, доброту, дружбу, усі вони цинічні, уїдливі, сповнені ураганної сили бунту, усі гранично збуджені, що водночас і п’янить і оглушує. Тут людина розряджується не лише в крику, не лише в насмішці й гримасі, ні, вона визволяє всі свої тельбухи від зачаєних образ, вибльовує залишки своїх почуттів з силою і стрімкістю, які воістину змушують здригатися. Найгеніальнішому ошуканству в якихось подробицях не до снаги приховати того, що людина викинула світові свою книжку в стані страшенної схвильованості почуттів власного ледве не епілептичного темпераменту, який тріпотить, вібрує, піниться.
Вигляд. Подеколи, ненадовго відволікаючись од читання, я згадую обличчя Джеймса Джойса; воно відповідає творові. Обличчя фанатика, бліде, стражденне. Тихий, але притому зовсім не м’який голос, трагічні, іронічні очі, які ховаються за скельцями окулярів. Людина змучена, але тверда, як залізо, вперта і витривала. У ньому є щось «вивернуте навиворіт» від пуритан, від пращурів-квакерів, він один із тих, хто за свою віру і свою ненависть готовий йти на вогнище, хто своє блюзнірство сприймає так само серйозно, як незнані пращури сприймали свою віру в Бога.
Це людина, яка довго жила в безвісті, постійно в собі, замкнена, невизнана, немов її поховав час, і тому вона зберегла свій внутрішній вогонь. Одинадцять років Джойс викладав у школі Берліца, страхітлива монотонна тяжка робота душі. Двадцять п’ять років вигнання і злигоднів зробили його мистецтво гострим і в’їдливим.
У його обличчі багато величі, у його праці – багато великого, фантастичний огром героїчного у відданості духові, у відданості Богу, але все-таки достеменна геніальність Джойса – у ненависті; він розряджується тільки в іронії, у блискучому, дошкульному, болючому танці духа, танці з кинджалами, у хтивій стрімкості зробити боляче, оголити й поранити, у торквемадівській насолоді психічної інквізиції. Порівняння Джойса з Гомером позбавлене всіляких підстав. Але цей фанатик- ірландець має щось від ненависті монументального Данте.
Мистецтво. Воно не в архітектоніці твору, не в барвистості образів, а єдино у слові. Тут Джеймс Джойс неперевершений маг, Медзофанті [2] мови – гадаю, він говорить десятьма чи дванадцятьма мовами, а у своїй рідній мові використовує величезний словниковий запас і створює новий синтаксис. Він володіє цілою клавіатурою щонайтонших, зокрема метафізичних, висловів, яка включає балаканину опущених п’яних жінок. Він одтарабанює всі сторінки енциклопедії, накриває кулеметним вогнем означень територію кожного поняття, він разюче відважно вольтижує на всіх трапеціях мистецтва переказу, а в останньому розділі подужує написати речення завдовшки, гадаю, понад шістдесят сторінок (адже в півторатисячосторінковій цеглині описано однісінький день, а ночі, яка йде за ним, повинна бути присвячена інша книжка).
У його оркестрі – ряснота голосних і приголосних усіх мов, усі специфічні вислови всіх наук, усі жаргони й діалекти, англійська в нього перетворилася на пан’європейське есперанто. Угору-долу, з кінця в кінець блискавично розгойдується геніальний акробат, він танцює між брязкітливими мечами, перестрибує всі прірви аморфності. Мовна творчість саме по собі вже потверджує геніальність людини; в історії нової англійської прози з Джеймсом Джойсом починається розділ, у якому він – початок і кінець.
Висновок. Місячне світло, що впало на нашу літературу, грандіозність, унікальність, дозволена лише цій одній людині, героїчний експеримент надіндивідуальності генія-дивака. Нічого немає тут від Гомера, абсолютно нічого. Гомерове мистецтво ґрунтується на чистоті лінії, тоді як цей мерехтливий екран пекла духу зачаровує душу якраз її шаленою гонитвою. І звісно, це ніякий не Достоєвський, хоча ближчий до нього фантазією бачення і надміром почуттів. Будь-яке порівняння з цим одноразовим експериментом завжди марне. Внутрішня ізоляція Джеймса Джойса не зносить жодних зв’язків із вже колишнім, вона ні з чим не сполучається і тому, ймовірно, не породить послідовників. Людина-метеорит, сповнена темної, первісної сили, твір-моноліт, як ті письмена середньовічних магів на сучасний лад, що пов’язують творчі елементи з метафізичною містифікацією, приголомшливі знання з жорстокою дотепністю. Твір, який, радше, будує мову, аніж світ.
А проте ця книжка – неминуще діяння, вона – геніальний курйоз, і залишииться нам блоком розгадок, не пов’язаним із навколишнім плодючим світом. І час, певно, потвердить, що ця книжка, як усе, що володіє даром сивілли, гідна глибокого шанування людства. У кожному разі, вже нині поставмося з повагою до цих свавільних, сильних і облесливих зусиль, виявімо глибоку повагу до Джеймса Джойса!
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Штефан Цвайґ. Нотатки про Джойсового «Улісса»
Переклав Василь Буколик
Дороговказ. Спочатку належить відшукати надійну точку опори, аби не тримати постійно в руках цього роману-мастодонта обсягом ледве не півтори тисячі сторінок. Потім обережно – двома пальцями – взяти доданий до книжки проспект із заголовками «Найбільший прозовий твір сторіччя», «Гомер нашого часу» і розірвати з краю в край цей галасливий папірець, кинути його в кошик для паперів, аби заздалегідь не засмучуватися, побоюючись розчарувань у нездійснених сподіваннях, аби не дратуватися, обмислюючи заперечення авторові реклами. І зрештою, всівшись якнайзручніше в крісло – адже попереду довге читання, – набравшись терпіння і терпимості, можна розпочати.
Жанр. Роман? У жодному разі – це бешкет відьом духу, велетенське каприччо, феноменальна вальпургієва ніч мозку. Скажено швидко прокручуваний фільм психологічних ситуацій – перед ошелешеним читачем мелькають, пролітають краєвиди душі з геніальними деталями, подвійне, потрійне мислення, переживання вкупі всіх почуттів, які опинилися поряд або впоперек одне одному, оргія психології, розглядувана під якоюсь лупою часу, здатність розкласти на атоми кожен порух душі, кожен її порив. Тарантелла неусвідомленого, несамовита і бурхлива вервечка ідей, яка мчить вихором і захоплює поспіль усе, що трапляється їй дорогою, найтонше і найбанальніше, фантастичне, теологію і порнографію, ліричні пасажі й візницьку лайку – хаос, отже, повнісінька плутанина, невпорядкованість, але не народжена в демонічному мозку Рембо, отруєному алкоголем, – ні, усе це сміливо і зумисне інструментував іронічний і цинічний інтелектуал.
Кричиш від захвату, шалієш, розлючений, втомлюєшся і знову почуваєшся відшмаганим, зрештою тобі здається, що ти підхмелений, тобі починає паморочитись голова, неначе ти десять годин крутився на каруселі чи безперервно слухав музику, чудову, пронизливу, як гра на флейті, а потім гучні литаври й дикі мотиви джазбенду – але завжди усвідомлено модерністську музику слова Джеймса Джойса, який віддається найвишуканішій на світі словесній оргії. У цій книжці є щось героїчне і водночас таке, що лірично пародіює мистецтво, а отже, справжнісінький бешкет відьом, чорна меса, коли чорт зухвало і виклично передражнює і розігрує Святого Духа. І заразом – це щось видатне, неповторне, нове.
Джерела. В основі – щось недобре, де-не-де прозирає в тексті Джеймса Джойса ненависть до років своєї юності, коли було поранено його душу. Ненависть до Дубліна, свого рідного міста, ненависть до його громадян, ненависть до його священиків, ненависть до його вчителів, ненависть до всіх дублінців, бо все, що пише ця геніальна людина, – помста Дублінові. Це було й у виданій раніше, чудовій, розкутій автобіографічній книжці про Стівена Дедала [1], а тепер в «Уліссі», жорстко аналітичній орестеї духу.
У романі обсягом півтори тисячі сторінок немає і десяти з них про сердечність, відданість, доброту, дружбу, усі вони цинічні, уїдливі, сповнені ураганної сили бунту, усі гранично збуджені, що водночас і п’янить і оглушує. Тут людина розряджується не лише в крику, не лише в насмішці й гримасі, ні, вона визволяє всі свої тельбухи від зачаєних образ, вибльовує залишки своїх почуттів з силою і стрімкістю, які воістину змушують здригатися. Найгеніальнішому ошуканству в якихось подробицях не до снаги приховати того, що людина викинула світові свою книжку в стані страшенної схвильованості почуттів власного ледве не епілептичного темпераменту, який тріпотить, вібрує, піниться.
Вигляд. Подеколи, ненадовго відволікаючись од читання, я згадую обличчя Джеймса Джойса; воно відповідає творові. Обличчя фанатика, бліде, стражденне. Тихий, але притому зовсім не м’який голос, трагічні, іронічні очі, які ховаються за скельцями окулярів. Людина змучена, але тверда, як залізо, вперта і витривала. У ньому є щось «вивернуте навиворіт» від пуритан, від пращурів-квакерів, він один із тих, хто за свою віру і свою ненависть готовий йти на вогнище, хто своє блюзнірство сприймає так само серйозно, як незнані пращури сприймали свою віру в Бога.
Це людина, яка довго жила в безвісті, постійно в собі, замкнена, невизнана, немов її поховав час, і тому вона зберегла свій внутрішній вогонь. Одинадцять років Джойс викладав у школі Берліца, страхітлива монотонна тяжка робота душі. Двадцять п’ять років вигнання і злигоднів зробили його мистецтво гострим і в’їдливим.
У його обличчі багато величі, у його праці – багато великого, фантастичний огром героїчного у відданості духові, у відданості Богу, але все-таки достеменна геніальність Джойса – у ненависті; він розряджується тільки в іронії, у блискучому, дошкульному, болючому танці духа, танці з кинджалами, у хтивій стрімкості зробити боляче, оголити й поранити, у торквемадівській насолоді психічної інквізиції. Порівняння Джойса з Гомером позбавлене всіляких підстав. Але цей фанатик- ірландець має щось від ненависті монументального Данте.
Мистецтво. Воно не в архітектоніці твору, не в барвистості образів, а єдино у слові. Тут Джеймс Джойс неперевершений маг, Медзофанті [2] мови – гадаю, він говорить десятьма чи дванадцятьма мовами, а у своїй рідній мові використовує величезний словниковий запас і створює новий синтаксис. Він володіє цілою клавіатурою щонайтонших, зокрема метафізичних, висловів, яка включає балаканину опущених п’яних жінок. Він одтарабанює всі сторінки енциклопедії, накриває кулеметним вогнем означень територію кожного поняття, він разюче відважно вольтижує на всіх трапеціях мистецтва переказу, а в останньому розділі подужує написати речення завдовшки, гадаю, понад шістдесят сторінок (адже в півторатисячосторінковій цеглині описано однісінький день, а ночі, яка йде за ним, повинна бути присвячена інша книжка).
У його оркестрі – ряснота голосних і приголосних усіх мов, усі специфічні вислови всіх наук, усі жаргони й діалекти, англійська в нього перетворилася на пан’європейське есперанто. Угору-долу, з кінця в кінець блискавично розгойдується геніальний акробат, він танцює між брязкітливими мечами, перестрибує всі прірви аморфності. Мовна творчість саме по собі вже потверджує геніальність людини; в історії нової англійської прози з Джеймсом Джойсом починається розділ, у якому він – початок і кінець.
Висновок. Місячне світло, що впало на нашу літературу, грандіозність, унікальність, дозволена лише цій одній людині, героїчний експеримент надіндивідуальності генія-дивака. Нічого немає тут від Гомера, абсолютно нічого. Гомерове мистецтво ґрунтується на чистоті лінії, тоді як цей мерехтливий екран пекла духу зачаровує душу якраз її шаленою гонитвою. І звісно, це ніякий не Достоєвський, хоча ближчий до нього фантазією бачення і надміром почуттів. Будь-яке порівняння з цим одноразовим експериментом завжди марне. Внутрішня ізоляція Джеймса Джойса не зносить жодних зв’язків із вже колишнім, вона ні з чим не сполучається і тому, ймовірно, не породить послідовників. Людина-метеорит, сповнена темної, первісної сили, твір-моноліт, як ті письмена середньовічних магів на сучасний лад, що пов’язують творчі елементи з метафізичною містифікацією, приголомшливі знання з жорстокою дотепністю. Твір, який, радше, будує мову, аніж світ.
А проте ця книжка – неминуще діяння, вона – геніальний курйоз, і залишииться нам блоком розгадок, не пов’язаним із навколишнім плодючим світом. І час, певно, потвердить, що ця книжка, як усе, що володіє даром сивілли, гідна глибокого шанування людства. У кожному разі, вже нині поставмося з повагою до цих свавільних, сильних і облесливих зусиль, виявімо глибоку повагу до Джеймса Джойса!
1. Герой роману Дж. Джойса «Портрет митця замолоду» (вид.: часописне – 1913–1914, окремою книжкою – 1916).
2. Джузеппе Медзофанті (1774–1849) – італійський куріальний кардинал. Сповідував багато іноземних солдатів під час війни між Австрією та Францією, за що отримав посаду «сповідник іноземців», тоді ж вивчивши низку мов. Згодом був хранителем Ватиканської бібліотеки. Став відомий як видатний поліглот.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію