
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.12
22:29
Чи можна зробити
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
фотографію для вічності?
Фотографію, яка не пожовкне,
яку не зітре час.
Чи багатьом із фотографій
удалося подолати
навалу віків?
Від них збереглися
2025.10.12
19:37
А ось і стіл… дубовий стіл
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
У тиші міжпланетній
Не вистачає тільки бджіл…
І коментів від Петі…
До чого бджоли тут , скажіть,
Хіба, що меду хочте?
Скажіть, Миколо… краще — Віть…
2025.10.12
19:20
Усміхнися, осене сльотава,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
Може, досить плакати дощем?!
Хай краса - сумна і величава -
Оксамитом усміхнеться ще.
Оповиє сонечком пестливо,
Хмари, як фіранки, відгорне.
І на мить хоч стану я щасливим,
2025.10.12
14:52
Були часи, як за Прутом гармати гриміли,
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
Козаки ледь не щороку в Молдову ходили.
Турок звідти виганяли, які там засіли,
Хижим оком на Європу звідтіля гляділи.
А Європа, що не в змозі із турком справлятись,
До козаків українських мусила звертатись.
2025.10.12
12:11
…ти, власне, хто? Ти хто такий
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
І звідкіля ти об’явився?
Не поспішай… обом налий.
О вибач, я погарячився.
Не встиг підставити плеча…
Забув… загострені вимоги…
І як та спалена свіча…
А ще ті слухавки… тривоги.
2025.10.11
22:57
Серед сльоз, серед крові й розрухи,
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
Де суцільне жахіття триває,
Відчуваю душі своїй рухи,
Бо її розтинає і крає.
Та молюсь не за тих, хто при владі.
Збагатіти, можливості, раді.
Не за тих, хто вдають, що хрещені
Та в поранених цуплять з кишені.
2025.10.11
22:10
Так не хочеться,
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
щоб закінчувалася ніч.
Так не хочеться,
щоб починалася спека.
Здавалося б, що може
бути ліпшим від світла?
Але сонце спопеляє,
воно пропікає
2025.10.11
20:45
Дешево Матвій Тебе купив
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
Тим, що кинув гроші на дорогу:
Грошей тих бо він не заробив,
А стягнув податком із народу!
Так чому ж не кинути було
Те, що зовсім не йому належить?..
Кажуть, що добро долає зло...
2025.10.11
17:55
Першу людину створив Бог,
і цією людиною була жінка,
яка природно, можливо від Бога,
народила сина ( ребро Адама тут ні до чого).
Згодом поміж батьком і сином
виникла суперечка.
Син став анти Богом,
тобто Сатаною.
Між ними і досі іде війна.
2025.10.11
15:50
дивні дні найшли нас
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
дивні дні йдуть по слідах
змагаючись занапастити
блаженніші миті
на цій саме сцені
і в інші міста
вічей дім дивацький
2025.10.11
14:55
Кажуть, як прийде Месія,
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
Судний день перетвориться на свято.
Отож, зодягнені в усе біле,
з накинутими поверх талітами
натщесерце простують юдеї в синагоги.
Навіть ті, хто не молиться в будень
І порушує приписи шабату.
По всі негаразди так хочеться
2025.10.11
14:36
На омріяній перерві
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
В колі спільних сподівань
І живі і напівмертві.
І ніяких запитань…
Жодних натяків на заздрість…
Жодно спротиву на те,
Що чекає нашу старість
Безупречне і святе…
2025.10.11
12:36
Не кожна жінка має вміння
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
В комусь запалювати дух, -
Не всім дано у час осінній
Зцілять коханням од недуг.
Тобі одній подяка й шана,
Що до цих пір не ізнеміг, -
Що в тілі сили ще не тануть
І я продовжую свій біг.
2025.10.11
00:09
Я стою під дощем, і мене обпікають потоки.
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
Ніби голки небес, пропікають до самого дна.
Увійду в тихоплинну печаль, в непорочність затоки,
І поглине мене невтолима п'янка глибина.
Ніби голос небес, прозвучать ці потоки стозвучні
І дістануть з д
2025.10.10
21:23
Отже, 9 жовтня Шведська академія оголосила ім‘я лавреата Нобелівської премії з літератури 2025 року. Володарем цієї найпрестижнішої нагороди «за переконливу та пророчу творчість, що серед апокаліптичного терору підтверджує силу мистецтва", став 71-річний
2025.10.10
19:21
Плаксивий Жовтень… що тут вдієш?
У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У нього стрес, йому видніше…
А ти не жнеш, ще тільки сієш.
Сказав би ЩО, як би не вірші…
І спокій твій давно не спокій.
Ти як шахед, і зліт щоночі
В уяві, в снах… їх безліч поки
І голос: — О, (між ними) Отче…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Шуба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шуба
І нащо моя дружина поперлася у районне управління за субсидією? Нащо псувала свої нерви, виклянчуючи у мертвонародженого викидня - міністерства соціальної політики - куцу матеріальну допомогу для закупівлі дрівцят на зиму та на електроенергію?
Це минулого року влада ще гралася із власними громадянами, а зараз лавочка закрилася, оскільки головний її пріоритет сьогодні - виплата багатотисячних зарплат суддям та прокурорам, поліцаям та іншим силовикам.
Аби не отримувати жебрацької «мінімалки» я змушений був працювати неофіційно. І влада одним розчерком пера намалювала мені три мінімальних зарплати. Дружина оформила догляд за тяжко хворою мамою, якій уже було за вісімдесят років, а за це держава їй сплачувала 30 гривень. Їй теж намалювали три мінімальних зарплати і тепер, склавши докупи наші віртуальні доходи, нам винесли вирок: в субсидії відмовлено. А от сусідові, який розвівся на папері з жінкою – субсидію дали.
Плаче моя берегиня, побивається:
- Муже мій ріднесенький! Давай і ми розведемося! Дадуть нам півтори тисячі. А за рік знаєш яка сума набіжить? Може, купимо мінеральної вати і одну стіну будинку втеплимо, або мені лисячу шубу придбаємо… ні, краще шубу. Я вчора собі в бутіку нагледіла: і тепла, і красива. Хоча із шиншили теж можна.
-Жінко! Яка шиншила? Які лисиці? Ти ж – грінпісівка! Тобі личить захищати ці створіння від варварського знищення на догоду смакам дикунів!
- Ой, і справді,- мовила розчаровано жінка і потупила погляд. – Але яке красиве хутро, ти б тільки бачив.
Ну, що тут скажеш: що кому, а курці просо. Хай потішиться трохи, а потім справами займемося. Он, у дворі з ранку черга чоловік десять стоїть, хворі та немічні. А моя чаклунка всіх на ноги ставить: і замовляннями, і водою живою, і травами. А якщо потрібно – масаж робить, найменшу кісточку на своє місце ставить. А дядьки та тітки сільські спрацьовані, увесь час важкі речі тягають. От і хвороби мають відповідні: у баби Степаниди від грядок поперек зігнувся у дугу, у діда Охріма енурез старечий, – утомився він у штанях мішечок із тирсою тягати. До того ж вона постійне сиплеться. А памперси дорогі: купиш одну упаковку - і на місяць можна забути про ковбасу або шматок сала; дядько Микола витягував шворня із землі аби вести бичка із паші, намотав налигача на руку. А бичок молодий - гуляти хоче. Рвонув він на луки до корівок з радощів і поволік свого господаря за собою по горбаках. У результаті – вивих плечового суглоба і відбитий зад.
Я дружині підсоблюю постійно підручним санітаром. Є такі моменти, коли треба пацієнта цупко тримати за горлянку, аби під час лікувальних маніпуляцій знахурки він сам собі не нашкодив.
А в молодичок інші хвороби. Жінка спочатку мене проганяла, казала, що дивитися там нема на що. Ревнувала, мабуть. Але після того, як одна із хворих кинулася на мою красуню з вигуками «задушу, стерво!» і підло вкусила - я стою напохваті за її спиною з макогоном в руках.
- На що жалієтеся?- запитала дружина, коли до господи зайшла молодичка.
- Кіт вкусив, - мовила відвідувачка і показала руку, на якій виднівся уже білий рубець. Рана вже зажила, отже укус був більше тижня тому. Я пильно подивився на відвідувачку, чи вже не крапає з рота слина і, відгородившись від неї макогоном, позадкував у кінець кімнати.
- А коли саме? – допитувалася жінка.
- Та десь з тиждень тому,- одказала хвора і клацнула зубами.
- Так ідіть хутко до рабіолога! Негайно! Ми тут щеплення не робимо, - одказала дружина і показала на двері.- І в автобус до людей не сідайте. Чоловіче – викликай швидку і посидь із нею, поки карета примчить,бо ще півсела заразить.
Ага, їй легко сказати «посидь», а якщо тітка мене вкусить? У неї зубиська ого які,- як роззявила пащу, то аж засліпило.
- Я кому кажу! – підвищила голос дружина, - вилазь із кутка і бігом до жінки.
- Та йду,- одказав коханій. По дорозі прихопив у сінях заступа і виставивши його перед собою як багнета рушив із хати.
Гарячково згадую ознаки хворих на сказ у місці первинного розмноження вірусу розвиваються дегенеративні зміни нервових рецепторів, що супроводжується гіперестезією в ділянці рани. У силу своєї нейротропності збудник проникає спочатку в периневральну порожнину аферентних нервів, а потім по їх аксонах просувається зі швидкістю 12-24 мм/добу до моменту потрапляння в спинний ганглій. Його розмноження в ганглії супроводжується появою болю або парестезії в місці інокуляції, які є першими клінічними симптомами, на що, зазвичай, хворі особливо не звертають увагу. З ганглію вірус сказу поширюється прудко, зі швидкістю 200—400 мм/добу доцентрово в центральну нервову систему, там спричинює розвиток запалення, яке проявляється швидко прогресуючим своєрідним енцефалітом. А потім починаються жахи.
- Та сідай біля мене, не бійся,- мовила хвора жінка і трохи посунулася на лаві.
- Дякую, я постою,- одказую їй і, тамуючи дрижаки, заходжу за найближчу яблуньку. А хвора не вгаває - то гарчить на мене, то клацає зубиськами, язика висолоплює і дико водить очима, намагаючись залякати.
А що мене лякати? Я й так наполоханий без міри. Ще трохи – і дремену аж гай шумітиме.
Приїхала швидка, санітарно-епідеміологічна служба, дільничий. А односельці, що стовбичили під вікнами повтікали додому.
Довго нас допитували - чи не контактували із хворою, де вона сиділа, з ким балакала, до кого доторкалася. А потім вся кавалькада рушила до райцентру, а ми лишилися удвох. Вмостилися у ліжко, обнялися, міркуючи кожен своє.
- Жінко,- несміливо починаю розмову, - пам’ятаєш уранці ти хотіла розвестися зі мною аби отримати субсидію?
Дружина здивовано на мене глипнула, а потім весело розсміялася:
- Я тобі дам розвестися! Хай ті прокурори подавляться своїми зарплатами, а тебе я нікому не віддам,- одказала моя берегиня і увіпхнула мою голову до своєї пазухи. А далі…
У вікна закралася зоряна ніч, дружина спить у мене на плечі, а я міркую: може воно і краще, що із жінкою живу? Бо чоловіки без них дурними стають і в могилу рано сходять.
Та біс і нею - тією субсидією, головне що ми удвох, живі здорові. Завтра уранці знову люди прийдуть болячки лікувати, скажу, що відтепер хай дають винагороду, а то звикли усе на дурняк. І хоч грошей дружина з людей принципово не бере, але мушу її переконати. Скажу, шубу купимо із лисиці. Або навіть із шиншили. Як гадаєте – вона на шиншилу клюне?
19.02.2019р.
Це минулого року влада ще гралася із власними громадянами, а зараз лавочка закрилася, оскільки головний її пріоритет сьогодні - виплата багатотисячних зарплат суддям та прокурорам, поліцаям та іншим силовикам.
Аби не отримувати жебрацької «мінімалки» я змушений був працювати неофіційно. І влада одним розчерком пера намалювала мені три мінімальних зарплати. Дружина оформила догляд за тяжко хворою мамою, якій уже було за вісімдесят років, а за це держава їй сплачувала 30 гривень. Їй теж намалювали три мінімальних зарплати і тепер, склавши докупи наші віртуальні доходи, нам винесли вирок: в субсидії відмовлено. А от сусідові, який розвівся на папері з жінкою – субсидію дали.
Плаче моя берегиня, побивається:
- Муже мій ріднесенький! Давай і ми розведемося! Дадуть нам півтори тисячі. А за рік знаєш яка сума набіжить? Може, купимо мінеральної вати і одну стіну будинку втеплимо, або мені лисячу шубу придбаємо… ні, краще шубу. Я вчора собі в бутіку нагледіла: і тепла, і красива. Хоча із шиншили теж можна.
-Жінко! Яка шиншила? Які лисиці? Ти ж – грінпісівка! Тобі личить захищати ці створіння від варварського знищення на догоду смакам дикунів!
- Ой, і справді,- мовила розчаровано жінка і потупила погляд. – Але яке красиве хутро, ти б тільки бачив.
Ну, що тут скажеш: що кому, а курці просо. Хай потішиться трохи, а потім справами займемося. Он, у дворі з ранку черга чоловік десять стоїть, хворі та немічні. А моя чаклунка всіх на ноги ставить: і замовляннями, і водою живою, і травами. А якщо потрібно – масаж робить, найменшу кісточку на своє місце ставить. А дядьки та тітки сільські спрацьовані, увесь час важкі речі тягають. От і хвороби мають відповідні: у баби Степаниди від грядок поперек зігнувся у дугу, у діда Охріма енурез старечий, – утомився він у штанях мішечок із тирсою тягати. До того ж вона постійне сиплеться. А памперси дорогі: купиш одну упаковку - і на місяць можна забути про ковбасу або шматок сала; дядько Микола витягував шворня із землі аби вести бичка із паші, намотав налигача на руку. А бичок молодий - гуляти хоче. Рвонув він на луки до корівок з радощів і поволік свого господаря за собою по горбаках. У результаті – вивих плечового суглоба і відбитий зад.
Я дружині підсоблюю постійно підручним санітаром. Є такі моменти, коли треба пацієнта цупко тримати за горлянку, аби під час лікувальних маніпуляцій знахурки він сам собі не нашкодив.
А в молодичок інші хвороби. Жінка спочатку мене проганяла, казала, що дивитися там нема на що. Ревнувала, мабуть. Але після того, як одна із хворих кинулася на мою красуню з вигуками «задушу, стерво!» і підло вкусила - я стою напохваті за її спиною з макогоном в руках.
- На що жалієтеся?- запитала дружина, коли до господи зайшла молодичка.
- Кіт вкусив, - мовила відвідувачка і показала руку, на якій виднівся уже білий рубець. Рана вже зажила, отже укус був більше тижня тому. Я пильно подивився на відвідувачку, чи вже не крапає з рота слина і, відгородившись від неї макогоном, позадкував у кінець кімнати.
- А коли саме? – допитувалася жінка.
- Та десь з тиждень тому,- одказала хвора і клацнула зубами.
- Так ідіть хутко до рабіолога! Негайно! Ми тут щеплення не робимо, - одказала дружина і показала на двері.- І в автобус до людей не сідайте. Чоловіче – викликай швидку і посидь із нею, поки карета примчить,бо ще півсела заразить.
Ага, їй легко сказати «посидь», а якщо тітка мене вкусить? У неї зубиська ого які,- як роззявила пащу, то аж засліпило.
- Я кому кажу! – підвищила голос дружина, - вилазь із кутка і бігом до жінки.
- Та йду,- одказав коханій. По дорозі прихопив у сінях заступа і виставивши його перед собою як багнета рушив із хати.
Гарячково згадую ознаки хворих на сказ у місці первинного розмноження вірусу розвиваються дегенеративні зміни нервових рецепторів, що супроводжується гіперестезією в ділянці рани. У силу своєї нейротропності збудник проникає спочатку в периневральну порожнину аферентних нервів, а потім по їх аксонах просувається зі швидкістю 12-24 мм/добу до моменту потрапляння в спинний ганглій. Його розмноження в ганглії супроводжується появою болю або парестезії в місці інокуляції, які є першими клінічними симптомами, на що, зазвичай, хворі особливо не звертають увагу. З ганглію вірус сказу поширюється прудко, зі швидкістю 200—400 мм/добу доцентрово в центральну нервову систему, там спричинює розвиток запалення, яке проявляється швидко прогресуючим своєрідним енцефалітом. А потім починаються жахи.
- Та сідай біля мене, не бійся,- мовила хвора жінка і трохи посунулася на лаві.
- Дякую, я постою,- одказую їй і, тамуючи дрижаки, заходжу за найближчу яблуньку. А хвора не вгаває - то гарчить на мене, то клацає зубиськами, язика висолоплює і дико водить очима, намагаючись залякати.
А що мене лякати? Я й так наполоханий без міри. Ще трохи – і дремену аж гай шумітиме.
Приїхала швидка, санітарно-епідеміологічна служба, дільничий. А односельці, що стовбичили під вікнами повтікали додому.
Довго нас допитували - чи не контактували із хворою, де вона сиділа, з ким балакала, до кого доторкалася. А потім вся кавалькада рушила до райцентру, а ми лишилися удвох. Вмостилися у ліжко, обнялися, міркуючи кожен своє.
- Жінко,- несміливо починаю розмову, - пам’ятаєш уранці ти хотіла розвестися зі мною аби отримати субсидію?
Дружина здивовано на мене глипнула, а потім весело розсміялася:
- Я тобі дам розвестися! Хай ті прокурори подавляться своїми зарплатами, а тебе я нікому не віддам,- одказала моя берегиня і увіпхнула мою голову до своєї пазухи. А далі…
У вікна закралася зоряна ніч, дружина спить у мене на плечі, а я міркую: може воно і краще, що із жінкою живу? Бо чоловіки без них дурними стають і в могилу рано сходять.
Та біс і нею - тією субсидією, головне що ми удвох, живі здорові. Завтра уранці знову люди прийдуть болячки лікувати, скажу, що відтепер хай дають винагороду, а то звикли усе на дурняк. І хоч грошей дружина з людей принципово не бере, але мушу її переконати. Скажу, шубу купимо із лисиці. Або навіть із шиншили. Як гадаєте – вона на шиншилу клюне?
19.02.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію