
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.10
05:41
Чому зі мною так зробилося,
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу
Донині ще не зрозумів, –
То знемагаю від сонливості,
То важко мучуся без снів.
То йду незнаною стежиною,
То знову битий шлях топчу,
Себе картаючи провиною
За те, що досі досхочу
2025.09.09
22:42
Любити ближнього краще здаля.
Ворог ворогові ока не виклює.
Забреханий москаль гірше забрьоханої свині.
Диктатор наділяв себе правом наліво й направо.
Надія вмирає останньою, а першою хай вмирає безнадія.
Найважливіше у житті - не розминут
2025.09.09
21:38
Іти в поле
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні
і впасти в сніги,
злитися з нескінченністю,
злитися з тим,
що тебе породило
і куди ти підеш,
отримати гарячку
і в маренні
2025.09.09
20:39
Я за Христом несу свого хреста,
Заточуюся, падаю у ями.
А бог сказав: - "Ти грішний. Аз воздам.
До раю зачинив для тебе браму.
Не плач, не вий, пощади не проси!
Твоя судьба - казан! Чортячі вила!
Не бачити тобі ранкових зір
Заточуюся, падаю у ями.
А бог сказав: - "Ти грішний. Аз воздам.
До раю зачинив для тебе браму.
Не плач, не вий, пощади не проси!
Твоя судьба - казан! Чортячі вила!
Не бачити тобі ранкових зір
2025.09.09
19:59
Неймовірно актуальний проект - поетичні перлини українських класиків у рок-інтерпретації!
Супер сучасно все - і вокал, і саунд, і аранжування. А найголовніше, напевно, те, що вкотре переконуєшся в тому, що справжня класика не має жодних часових меж. Нав
2025.09.09
15:31
Можна, я не буду нічого "употреблядь",
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?
а не "використовувати"?
Ви всі читали Сковороду?
У нього то мова чи язик?
Як язик, то куди ж той язик зник?
Зараз декому з вас
на 1000 років менше, як мені.
Цікаво, ви такі ж дурні?
2025.09.09
15:28
Вітри, мов сховані в невидимі домівки.
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог
Безмовні зорі у просторах неба.
Лиш пам'ять дістає не стерту часом плівку.
Роки скоріш пливуть човнами в невідь.
Прислухався, неначе йде...зашурхотіло.
Ні, ні! Вона, як ластівка, летіла б.
Її політ легкий, йог
2025.09.09
13:53
Від Бога залежні,
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!
в цей час обережні,
їх вчинки належні,
до праці не лежні
краї де безмежні.
раби мо? – Авжеж ні!
зачахлі мо? – Теж ні!
2025.09.09
09:24
Відійшов у засвіти Патрік Хемінгуей, єдиний із трьох синів славетного американського письменника, який дожив до сьогодення. Він помер на 97-ому році життя у своєму будинку в Бозмені, штат Монтана.
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ
Патрік присвятив все своє довге життя популяризації спадщ
2025.09.09
05:55
Чагарі покрили схили
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
Круч високих над Дніпром, –
У гущавинах могили
Загубилися кругом.
Лиш виблискує зелінка
І побиті черепки,
Де в дрібненькому барвінку
Ледве видимі горбки.
2025.09.08
22:04
Тиша шепоче вночі,
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.
тиша заплітає темні коси ночі.
Тиша і музика нерозривно
пов'язані між собою,
вони не можуть існувати
один без одного, як інь і ян.
Із тиші народжується музика.
Із тиші народжується грім душі.
2025.09.08
16:20
Плакучі верби припиняють плач,
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою
Сором’язливо віття одгортають,
Коли берізки, кинувшись у скач,
«Метелицею» кола пролітають.
...Мабуть, веселі люди садовили їх,
Мабуть, пісні позагортали в лунки,
Бо й досьогодні на Десні лунає сміх,
І жарти з чаркою
2025.09.08
08:50
Ось хліба взяв у батька і вийшов на дорогу
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
Вийшов на дорогу
Узяв що міг і вийшов на дорогу
Виходячи у світ де зна лиш Бог
Все щоби справуватися якось
Оце витратив усе що мав був у краю голод
Був у краю голод
2025.09.08
08:04
Свого домігся чоловік
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
Від любої дружини, -
Тепер йому та гладить бік
І масажує спину.
Не покладає жінка рук
По вечорах не всує,
Раз щодоби хропіння звук,
Як щиру дяку, чує...
2025.09.07
21:52
Я вкриюсь теплою ковдрою снігу
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів
від усіх нещасть, від усіх гризот.
Я перестав існувати для цього світу,
бо я під заметами снігу.
Замети снігу обігріють узимку,
вони занурять у зимовий сон.
Казка снігу повинна бути доброю.
Від усіх катаклізмів
2025.09.07
19:06
Ще один монстр кривавий між «героїв»,
Що носяться із ними москалі.
Ще пошукати треба на Землі,
Хто поливав би отак щедро кров’ю
Своїх солдат поля кривавих битв.
Солдатським трупом він встеляв дорогу,
Хоча не завжди і до перемоги.
Скоріше катом був
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що носяться із ними москалі.
Ще пошукати треба на Землі,
Хто поливав би отак щедро кров’ю
Своїх солдат поля кривавих битв.
Солдатським трупом він встеляв дорогу,
Хоча не завжди і до перемоги.
Скоріше катом був
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Шуба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шуба
І нащо моя дружина поперлася у районне управління за субсидією? Нащо псувала свої нерви, виклянчуючи у мертвонародженого викидня - міністерства соціальної політики - куцу матеріальну допомогу для закупівлі дрівцят на зиму та на електроенергію?
Це минулого року влада ще гралася із власними громадянами, а зараз лавочка закрилася, оскільки головний її пріоритет сьогодні - виплата багатотисячних зарплат суддям та прокурорам, поліцаям та іншим силовикам.
Аби не отримувати жебрацької «мінімалки» я змушений був працювати неофіційно. І влада одним розчерком пера намалювала мені три мінімальних зарплати. Дружина оформила догляд за тяжко хворою мамою, якій уже було за вісімдесят років, а за це держава їй сплачувала 30 гривень. Їй теж намалювали три мінімальних зарплати і тепер, склавши докупи наші віртуальні доходи, нам винесли вирок: в субсидії відмовлено. А от сусідові, який розвівся на папері з жінкою – субсидію дали.
Плаче моя берегиня, побивається:
- Муже мій ріднесенький! Давай і ми розведемося! Дадуть нам півтори тисячі. А за рік знаєш яка сума набіжить? Може, купимо мінеральної вати і одну стіну будинку втеплимо, або мені лисячу шубу придбаємо… ні, краще шубу. Я вчора собі в бутіку нагледіла: і тепла, і красива. Хоча із шиншили теж можна.
-Жінко! Яка шиншила? Які лисиці? Ти ж – грінпісівка! Тобі личить захищати ці створіння від варварського знищення на догоду смакам дикунів!
- Ой, і справді,- мовила розчаровано жінка і потупила погляд. – Але яке красиве хутро, ти б тільки бачив.
Ну, що тут скажеш: що кому, а курці просо. Хай потішиться трохи, а потім справами займемося. Он, у дворі з ранку черга чоловік десять стоїть, хворі та немічні. А моя чаклунка всіх на ноги ставить: і замовляннями, і водою живою, і травами. А якщо потрібно – масаж робить, найменшу кісточку на своє місце ставить. А дядьки та тітки сільські спрацьовані, увесь час важкі речі тягають. От і хвороби мають відповідні: у баби Степаниди від грядок поперек зігнувся у дугу, у діда Охріма енурез старечий, – утомився він у штанях мішечок із тирсою тягати. До того ж вона постійне сиплеться. А памперси дорогі: купиш одну упаковку - і на місяць можна забути про ковбасу або шматок сала; дядько Микола витягував шворня із землі аби вести бичка із паші, намотав налигача на руку. А бичок молодий - гуляти хоче. Рвонув він на луки до корівок з радощів і поволік свого господаря за собою по горбаках. У результаті – вивих плечового суглоба і відбитий зад.
Я дружині підсоблюю постійно підручним санітаром. Є такі моменти, коли треба пацієнта цупко тримати за горлянку, аби під час лікувальних маніпуляцій знахурки він сам собі не нашкодив.
А в молодичок інші хвороби. Жінка спочатку мене проганяла, казала, що дивитися там нема на що. Ревнувала, мабуть. Але після того, як одна із хворих кинулася на мою красуню з вигуками «задушу, стерво!» і підло вкусила - я стою напохваті за її спиною з макогоном в руках.
- На що жалієтеся?- запитала дружина, коли до господи зайшла молодичка.
- Кіт вкусив, - мовила відвідувачка і показала руку, на якій виднівся уже білий рубець. Рана вже зажила, отже укус був більше тижня тому. Я пильно подивився на відвідувачку, чи вже не крапає з рота слина і, відгородившись від неї макогоном, позадкував у кінець кімнати.
- А коли саме? – допитувалася жінка.
- Та десь з тиждень тому,- одказала хвора і клацнула зубами.
- Так ідіть хутко до рабіолога! Негайно! Ми тут щеплення не робимо, - одказала дружина і показала на двері.- І в автобус до людей не сідайте. Чоловіче – викликай швидку і посидь із нею, поки карета примчить,бо ще півсела заразить.
Ага, їй легко сказати «посидь», а якщо тітка мене вкусить? У неї зубиська ого які,- як роззявила пащу, то аж засліпило.
- Я кому кажу! – підвищила голос дружина, - вилазь із кутка і бігом до жінки.
- Та йду,- одказав коханій. По дорозі прихопив у сінях заступа і виставивши його перед собою як багнета рушив із хати.
Гарячково згадую ознаки хворих на сказ у місці первинного розмноження вірусу розвиваються дегенеративні зміни нервових рецепторів, що супроводжується гіперестезією в ділянці рани. У силу своєї нейротропності збудник проникає спочатку в периневральну порожнину аферентних нервів, а потім по їх аксонах просувається зі швидкістю 12-24 мм/добу до моменту потрапляння в спинний ганглій. Його розмноження в ганглії супроводжується появою болю або парестезії в місці інокуляції, які є першими клінічними симптомами, на що, зазвичай, хворі особливо не звертають увагу. З ганглію вірус сказу поширюється прудко, зі швидкістю 200—400 мм/добу доцентрово в центральну нервову систему, там спричинює розвиток запалення, яке проявляється швидко прогресуючим своєрідним енцефалітом. А потім починаються жахи.
- Та сідай біля мене, не бійся,- мовила хвора жінка і трохи посунулася на лаві.
- Дякую, я постою,- одказую їй і, тамуючи дрижаки, заходжу за найближчу яблуньку. А хвора не вгаває - то гарчить на мене, то клацає зубиськами, язика висолоплює і дико водить очима, намагаючись залякати.
А що мене лякати? Я й так наполоханий без міри. Ще трохи – і дремену аж гай шумітиме.
Приїхала швидка, санітарно-епідеміологічна служба, дільничий. А односельці, що стовбичили під вікнами повтікали додому.
Довго нас допитували - чи не контактували із хворою, де вона сиділа, з ким балакала, до кого доторкалася. А потім вся кавалькада рушила до райцентру, а ми лишилися удвох. Вмостилися у ліжко, обнялися, міркуючи кожен своє.
- Жінко,- несміливо починаю розмову, - пам’ятаєш уранці ти хотіла розвестися зі мною аби отримати субсидію?
Дружина здивовано на мене глипнула, а потім весело розсміялася:
- Я тобі дам розвестися! Хай ті прокурори подавляться своїми зарплатами, а тебе я нікому не віддам,- одказала моя берегиня і увіпхнула мою голову до своєї пазухи. А далі…
У вікна закралася зоряна ніч, дружина спить у мене на плечі, а я міркую: може воно і краще, що із жінкою живу? Бо чоловіки без них дурними стають і в могилу рано сходять.
Та біс і нею - тією субсидією, головне що ми удвох, живі здорові. Завтра уранці знову люди прийдуть болячки лікувати, скажу, що відтепер хай дають винагороду, а то звикли усе на дурняк. І хоч грошей дружина з людей принципово не бере, але мушу її переконати. Скажу, шубу купимо із лисиці. Або навіть із шиншили. Як гадаєте – вона на шиншилу клюне?
19.02.2019р.
Це минулого року влада ще гралася із власними громадянами, а зараз лавочка закрилася, оскільки головний її пріоритет сьогодні - виплата багатотисячних зарплат суддям та прокурорам, поліцаям та іншим силовикам.
Аби не отримувати жебрацької «мінімалки» я змушений був працювати неофіційно. І влада одним розчерком пера намалювала мені три мінімальних зарплати. Дружина оформила догляд за тяжко хворою мамою, якій уже було за вісімдесят років, а за це держава їй сплачувала 30 гривень. Їй теж намалювали три мінімальних зарплати і тепер, склавши докупи наші віртуальні доходи, нам винесли вирок: в субсидії відмовлено. А от сусідові, який розвівся на папері з жінкою – субсидію дали.
Плаче моя берегиня, побивається:
- Муже мій ріднесенький! Давай і ми розведемося! Дадуть нам півтори тисячі. А за рік знаєш яка сума набіжить? Може, купимо мінеральної вати і одну стіну будинку втеплимо, або мені лисячу шубу придбаємо… ні, краще шубу. Я вчора собі в бутіку нагледіла: і тепла, і красива. Хоча із шиншили теж можна.
-Жінко! Яка шиншила? Які лисиці? Ти ж – грінпісівка! Тобі личить захищати ці створіння від варварського знищення на догоду смакам дикунів!
- Ой, і справді,- мовила розчаровано жінка і потупила погляд. – Але яке красиве хутро, ти б тільки бачив.
Ну, що тут скажеш: що кому, а курці просо. Хай потішиться трохи, а потім справами займемося. Он, у дворі з ранку черга чоловік десять стоїть, хворі та немічні. А моя чаклунка всіх на ноги ставить: і замовляннями, і водою живою, і травами. А якщо потрібно – масаж робить, найменшу кісточку на своє місце ставить. А дядьки та тітки сільські спрацьовані, увесь час важкі речі тягають. От і хвороби мають відповідні: у баби Степаниди від грядок поперек зігнувся у дугу, у діда Охріма енурез старечий, – утомився він у штанях мішечок із тирсою тягати. До того ж вона постійне сиплеться. А памперси дорогі: купиш одну упаковку - і на місяць можна забути про ковбасу або шматок сала; дядько Микола витягував шворня із землі аби вести бичка із паші, намотав налигача на руку. А бичок молодий - гуляти хоче. Рвонув він на луки до корівок з радощів і поволік свого господаря за собою по горбаках. У результаті – вивих плечового суглоба і відбитий зад.
Я дружині підсоблюю постійно підручним санітаром. Є такі моменти, коли треба пацієнта цупко тримати за горлянку, аби під час лікувальних маніпуляцій знахурки він сам собі не нашкодив.
А в молодичок інші хвороби. Жінка спочатку мене проганяла, казала, що дивитися там нема на що. Ревнувала, мабуть. Але після того, як одна із хворих кинулася на мою красуню з вигуками «задушу, стерво!» і підло вкусила - я стою напохваті за її спиною з макогоном в руках.
- На що жалієтеся?- запитала дружина, коли до господи зайшла молодичка.
- Кіт вкусив, - мовила відвідувачка і показала руку, на якій виднівся уже білий рубець. Рана вже зажила, отже укус був більше тижня тому. Я пильно подивився на відвідувачку, чи вже не крапає з рота слина і, відгородившись від неї макогоном, позадкував у кінець кімнати.
- А коли саме? – допитувалася жінка.
- Та десь з тиждень тому,- одказала хвора і клацнула зубами.
- Так ідіть хутко до рабіолога! Негайно! Ми тут щеплення не робимо, - одказала дружина і показала на двері.- І в автобус до людей не сідайте. Чоловіче – викликай швидку і посидь із нею, поки карета примчить,бо ще півсела заразить.
Ага, їй легко сказати «посидь», а якщо тітка мене вкусить? У неї зубиська ого які,- як роззявила пащу, то аж засліпило.
- Я кому кажу! – підвищила голос дружина, - вилазь із кутка і бігом до жінки.
- Та йду,- одказав коханій. По дорозі прихопив у сінях заступа і виставивши його перед собою як багнета рушив із хати.
Гарячково згадую ознаки хворих на сказ у місці первинного розмноження вірусу розвиваються дегенеративні зміни нервових рецепторів, що супроводжується гіперестезією в ділянці рани. У силу своєї нейротропності збудник проникає спочатку в периневральну порожнину аферентних нервів, а потім по їх аксонах просувається зі швидкістю 12-24 мм/добу до моменту потрапляння в спинний ганглій. Його розмноження в ганглії супроводжується появою болю або парестезії в місці інокуляції, які є першими клінічними симптомами, на що, зазвичай, хворі особливо не звертають увагу. З ганглію вірус сказу поширюється прудко, зі швидкістю 200—400 мм/добу доцентрово в центральну нервову систему, там спричинює розвиток запалення, яке проявляється швидко прогресуючим своєрідним енцефалітом. А потім починаються жахи.
- Та сідай біля мене, не бійся,- мовила хвора жінка і трохи посунулася на лаві.
- Дякую, я постою,- одказую їй і, тамуючи дрижаки, заходжу за найближчу яблуньку. А хвора не вгаває - то гарчить на мене, то клацає зубиськами, язика висолоплює і дико водить очима, намагаючись залякати.
А що мене лякати? Я й так наполоханий без міри. Ще трохи – і дремену аж гай шумітиме.
Приїхала швидка, санітарно-епідеміологічна служба, дільничий. А односельці, що стовбичили під вікнами повтікали додому.
Довго нас допитували - чи не контактували із хворою, де вона сиділа, з ким балакала, до кого доторкалася. А потім вся кавалькада рушила до райцентру, а ми лишилися удвох. Вмостилися у ліжко, обнялися, міркуючи кожен своє.
- Жінко,- несміливо починаю розмову, - пам’ятаєш уранці ти хотіла розвестися зі мною аби отримати субсидію?
Дружина здивовано на мене глипнула, а потім весело розсміялася:
- Я тобі дам розвестися! Хай ті прокурори подавляться своїми зарплатами, а тебе я нікому не віддам,- одказала моя берегиня і увіпхнула мою голову до своєї пазухи. А далі…
У вікна закралася зоряна ніч, дружина спить у мене на плечі, а я міркую: може воно і краще, що із жінкою живу? Бо чоловіки без них дурними стають і в могилу рано сходять.
Та біс і нею - тією субсидією, головне що ми удвох, живі здорові. Завтра уранці знову люди прийдуть болячки лікувати, скажу, що відтепер хай дають винагороду, а то звикли усе на дурняк. І хоч грошей дружина з людей принципово не бере, але мушу її переконати. Скажу, шубу купимо із лисиці. Або навіть із шиншили. Як гадаєте – вона на шиншилу клюне?
19.02.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію