ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.21
17:51
Місто, в якому цвіте енотера,
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
Нагадує лаковану віолончель:
Граки-музики і коти диригенти
(Добре, хоч не хвостаті директори
Урбаністичної директорії вулиць)
Готують музичну виставу – елегію
Мені – глядачу, читачу й слухачу.
А я то думав, що все ба
2026.07.21
12:45
Стійкий мороз, стійка ворожа тундра
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
Бере у свій нав'язливий полон,
Мов споконвічна і небесна туга,
Яка не має лику і погон.
Вона повзе, як велетенські тури,
Не знаючи надійних перепон.
Я у морозі загубив надію,
2026.07.21
11:53
перебираючи зневіри
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
куди податися куди
немов на кінчику рапіри
товчеться рій думок пустих
чиїсь оселі невеселі
ще вітер через них свистить
порожні вранішні мотелі
бензоколонки блокпости
2026.07.21
10:06
Принишкли в темряві дороги,
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
В пітьмі сховалися стежки, -
Лиш пнеться з мороку нічного
Чийсь пес надміру говіркий.
Ляскучий гавкіт серед ночі,
Немов з ясного неба грім, -
Цікаво, що сказати хоче
Собака гавкотом своїм?
2026.07.21
10:00
Хрущі у квітні завжди привітні,
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
І їхні піддані доречні -
Передавайте ж цей блиск на міді
В сади безпечні.
Час, наче річка-тече в нікуди -
Води ні краплі, ні краплі сенсу ,
На кого ж погляд Дажбог спрямує
2026.07.21
07:15
Чим ближче, тим важче, чим далі, тим гірше —
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
Уже не рятують від сутінок вірші.
Та спогади світлі, герань на терасі,
Гіркий шоколад у крихкому фаянсі.
Альтанка затишна, любисток під плотом
І ті небеса, що плекають двохсотих.
Не радує літо і тиша у
2026.07.21
07:01
Розділ ІІ: Битва біля мису Акцій. Вежа «Тімоніон»
Друге вересня тридцять першого року до нашої ери видалося гарячим і штильовим. Море біля мису Акцій виглядало як застигле скло, на якому у загрозливому мовчанні завмерли дві величезні армади.
Клеопат
2026.07.21
06:58
ЧАСТИНА ТРЕТЯ: ГАЙ ОКТАВІАН. Химерне плетиво павутини
«Зачиняються ворота підземелля, і темрява ковтає світло дня. Ті, що кричали про свою силу, стають тінню на стіні. Тільки Ніл тече вічно, не знаючи імен нових господарів».
(З написів на піра
2026.07.21
02:58
На відомий завод у Немирові
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
Флібустьєри заїхали фірою,
Розвели на бухло
За фальшиве бабло –
Тільки й бачили їх у Немирові..
Подались поступати до Вінниці
Провінційні дівулі-відмінниці.
2026.07.20
22:45
Розглядались державні вакансії
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
Під мостами клошарами Франції.
А не в офісах десь.
Ви чого боїтесь
І без розглядів брати вакансії?
Непогане життя у Валенсії –
У народу є пільги та пенсії.
2026.07.20
22:22
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
ліпшу зо всіх інакшу
тебе люблю найкращу
ліпшу зо всіх інакшу
зустріч наша у тім літі
індіанським літі
2026.07.20
15:43
Брати приїхали на рідну батьківщину,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
У вигасле село, якого вже нема.
Багато хто забув їх, ніби днину
Минулого життя, що прожите дарма.
Десь юність відшуміла первозданна
На тихих вулицях, у цих місцях.
Лиш тиша пронесеться, ніби панна,
2026.07.20
13:43
Шопена вальс... Шопена вальс (с)
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
Зарано став скорботним маршем.
Хоча й не був я сином Вашим, -
Мою дорогу на Парнас,
Таку правдиву, без прикрас,
Благословили Ви сонетом...
Від Вас приймаю естафету!
Холодний квітень... В серце - ніж.
2026.07.20
12:40
О роздуми, укупі й поодинці,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
Розсипані, як сіль, горох чи кеш'ю,
Ловлю я з вами майже в кожній жінці
Печаль мою – сьогоднішню й прийдешню.
Ви зайвими буваєте тимчасом,
Коли я з ними вас позбутись радий,
Щоб не тривожили мене провісним гласом,
2026.07.20
11:16
Насіялось стільки...Насіялось маку.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
Червоним розлилось під спекою морем.
Розлізлась ненависть, розсипала горе.
В тривозі розплакана світиться мапа.
2026.07.20
10:31
Розділ ІІІ: Ціна однієї перлини
Римські генерали вміли рахувати золото мішками, але вони не вміли рахувати розкіш. На другий вечір бенкету Антоній сидів на парчевих подушках, розхристаний, з масним від печеної дичини підборіддям і затуманеним поглядом
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
2026.07.04
2026.07.04
2026.06.20
2026.06.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Вірші
/
класика*
Старі кохання (Émile Verhaeren)
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань
В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет
Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу
У торсів, знесених на чорний постамент
Відбиті руки – Афродіти рудимент
Волочить, за густе волосся, ззаду
Криваву голову, жорстоко зжату
Іродіада
Руді герої, вогняні кущі з легенди
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди
Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь
О де Персей і той сліпучий василіск
І закривавлених мечів пекучий блиск?
Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?
Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?
Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?
О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких
Із саду втрачених жадань
Чи до пустель, чи до магічних сфер
Чи до боїв, чи до печер
Чи до руїн, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей
Чи до вигнання волокли
Чи до смертей?
Палає небокрай над містом величезним
Дахи, палаци і мости в огні
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні
Завмерлі в неба глибині
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних
Усесвіт, виснажений хвилями морів
Розпродається з банківських столів
І потяг, летячи зі свистом
За вікнами у маячню зливає місто
Чи до безумств, чи до магічних сфер
Чи до руїн, чи до химер
Чи до смертей, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
Коли вони із саду мармурів урочих
Від лагідних дерев під балдахіном ночі
Поволокли крізь юрми, сумовиті
Туди – на площі, чадом оповиті
Із саду втрачених жадань
Жалку бідарку тих кохань?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Старі кохання (Émile Verhaeren)
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань
В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет
Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу
У торсів, знесених на чорний постамент
Відбиті руки – Афродіти рудимент
Волочить, за густе волосся, ззаду
Криваву голову, жорстоко зжату
Іродіада
Руді герої, вогняні кущі з легенди
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди
Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь
О де Персей і той сліпучий василіск
І закривавлених мечів пекучий блиск?
Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?
Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?
Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?
О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких
Із саду втрачених жадань
Чи до пустель, чи до магічних сфер
Чи до боїв, чи до печер
Чи до руїн, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей
Чи до вигнання волокли
Чи до смертей?
Палає небокрай над містом величезним
Дахи, палаци і мости в огні
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні
Завмерлі в неба глибині
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних
Усесвіт, виснажений хвилями морів
Розпродається з банківських столів
І потяг, летячи зі свистом
За вікнами у маячню зливає місто
Чи до безумств, чи до магічних сфер
Чи до руїн, чи до химер
Чи до смертей, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
Коли вони із саду мармурів урочих
Від лагідних дерев під балдахіном ночі
Поволокли крізь юрми, сумовиті
Туди – на площі, чадом оповиті
Із саду втрачених жадань
Жалку бідарку тих кохань?
_______________________________
Art © Armando Maynez 2007
переклад: Наталя Годун & Сонце Місяць, 2012р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1289 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1289 seconds