ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.20
10:33
Олександр Чуркін (1903-1971)
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
В дальнім полі любонька
жде мене,
а вже сходить сонечко
весняне,
обрій світлом сяючим
залило...
2026.04.20
09:27
Сум…
Зупинилося серце чарівної жінки, знакової телеведучої, кінознавиці.
Саме вона у вересні 1995 року першою оголосила: «Вітаємо вас! В ефірі — "Студія 1+1!».
Ми разом вчилися на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченк
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
2026.04.19
21:41
Мій друг питав мене
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
2026.04.19
21:32
Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
2026.04.19
18:56
Сакура біла розквітла!
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
2026.04.19
17:21
Вона завітала під час вересневих дощів,
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
2026.04.19
17:19
Над рікою туман висить.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
2026.04.19
17:13
Найбільша країна виявилася тупо найширшою.
Дебіл таки добився свого - його добили.
Любов до ближнього реклами не потребує.
Якби правда не була гіркою, на неї перестали б звертати увагу.
Золота середина добряче підгнила від часу.
Гуманність
2026.04.19
11:03
Вимотуєш байдужістю, мовчиш -
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
2026.04.18
19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2026.04.18
18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.04.18
2026.04.02
2026.03.31
2026.03.29
2026.03.28
2026.03.27
2026.03.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць /
Вірші
/
класика*
Старі кохання (Émile Verhaeren)
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань
В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет
Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу
У торсів, знесених на чорний постамент
Відбиті руки – Афродіти рудимент
Волочить, за густе волосся, ззаду
Криваву голову, жорстоко зжату
Іродіада
Руді герої, вогняні кущі з легенди
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди
Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь
О де Персей і той сліпучий василіск
І закривавлених мечів пекучий блиск?
Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?
Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?
Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?
О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких
Із саду втрачених жадань
Чи до пустель, чи до магічних сфер
Чи до боїв, чи до печер
Чи до руїн, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей
Чи до вигнання волокли
Чи до смертей?
Палає небокрай над містом величезним
Дахи, палаци і мости в огні
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні
Завмерлі в неба глибині
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних
Усесвіт, виснажений хвилями морів
Розпродається з банківських столів
І потяг, летячи зі свистом
За вікнами у маячню зливає місто
Чи до безумств, чи до магічних сфер
Чи до руїн, чи до химер
Чи до смертей, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
Коли вони із саду мармурів урочих
Від лагідних дерев під балдахіном ночі
Поволокли крізь юрми, сумовиті
Туди – на площі, чадом оповиті
Із саду втрачених жадань
Жалку бідарку тих кохань?
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Старі кохання (Émile Verhaeren)
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань
В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет
Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу
У торсів, знесених на чорний постамент
Відбиті руки – Афродіти рудимент
Волочить, за густе волосся, ззаду
Криваву голову, жорстоко зжату
Іродіада
Руді герої, вогняні кущі з легенди
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди
Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь
О де Персей і той сліпучий василіск
І закривавлених мечів пекучий блиск?
Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?
Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?
Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?
О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких
Із саду втрачених жадань
Чи до пустель, чи до магічних сфер
Чи до боїв, чи до печер
Чи до руїн, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей
Чи до вигнання волокли
Чи до смертей?
Палає небокрай над містом величезним
Дахи, палаци і мости в огні
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні
Завмерлі в неба глибині
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних
Усесвіт, виснажений хвилями морів
Розпродається з банківських столів
І потяг, летячи зі свистом
За вікнами у маячню зливає місто
Чи до безумств, чи до магічних сфер
Чи до руїн, чи до химер
Чи до смертей, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
Коли вони із саду мармурів урочих
Від лагідних дерев під балдахіном ночі
Поволокли крізь юрми, сумовиті
Туди – на площі, чадом оповиті
Із саду втрачених жадань
Жалку бідарку тих кохань?
_______________________________
Art © Armando Maynez 2007
переклад: Наталя Годун & Сонце Місяць, 2012р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1153 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1153 seconds