ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp Я розіллю л
І
&
І
&
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.11.19
2024.11.16
2024.11.11
2024.11.02
2024.11.01
2024.10.30
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць (1974) /
Вірші
/
класика*
Старі кохання (Émile Verhaeren)
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань
В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет
Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу
У торсів, знесених на чорний постамент
Відбиті руки – Афродіти рудимент
Волочить, за густе волосся, ззаду
Криваву голову, жорстоко зжату
Іродіада
Руді герої, вогняні кущі з легенди
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди
Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь
О де Персей і той сліпучий василіск
І закривавлених мечів пекучий блиск?
Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?
Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?
Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?
О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких
Із саду втрачених жадань
Чи до пустель, чи до магічних сфер
Чи до боїв, чи до печер
Чи до руїн, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей
Чи до вигнання волокли
Чи до смертей?
Палає небокрай над містом величезним
Дахи, палаци і мости в огні
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні
Завмерлі в неба глибині
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних
Усесвіт, виснажений хвилями морів
Розпродається з банківських столів
І потяг, летячи зі свистом
За вікнами у маячню зливає місто
Чи до безумств, чи до магічних сфер
Чи до руїн, чи до химер
Чи до смертей, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
Коли вони із саду мармурів урочих
Від лагідних дерев під балдахіном ночі
Поволокли крізь юрми, сумовиті
Туди – на площі, чадом оповиті
Із саду втрачених жадань
Жалку бідарку тих кохань?
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Старі кохання (Émile Verhaeren)
Коли в саду волочать леви сумовиті
Бідарку зі старих кохань
На вежі вуглики очей моїх жадань
Спостерігають, сумовиті
Бідарку зі старих кохань
В обвитий вервицею звабний силует
Грудей цариці – злотий встромлено стилет
Незрушною гримасою омфалу
Глядить Горгона на червоній плоті валу
У торсів, знесених на чорний постамент
Відбиті руки – Афродіти рудимент
Волочить, за густе волосся, ззаду
Криваву голову, жорстоко зжату
Іродіада
Руді герої, вогняні кущі з легенди
Злягли! – під кришивом чи сфінкса, чи горенди
Де перламутр ночей і мармур вечорінь?
Втекли – на чорний схід ранкових погребінь
О де Персей і той сліпучий василіск
І закривавлених мечів пекучий блиск?
Де юних лотосів цілунки і дарунки
Жінкам – де розкіш квітів і пісенні трунки?
Де ті обійми чисті, у безсмертнім сні
До ликів схилені, у сонячнім огні?
Де ті коханці в сяєві судомних жертв
У вечори п’янкі в саду, де править смерть?
О, там, де леви сумовиті
Везуть бідарку зі старих кохань
Удаль з очей моїх
Від урочистих спогадів гірких
Із саду втрачених жадань
Чи до пустель, чи до магічних сфер
Чи до боїв, чи до печер
Чи до руїн, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих рудавих левів?
Куди ті леви волокли
Утому лап і сум очей
Чи до вигнання волокли
Чи до смертей?
Палає небокрай над містом величезним
Дахи, палаци і мости в огні
Наскрізний чад міський пластом кремезним
Затьмарює сузір’я мовчазні
Завмерлі в неба глибині
Заводи тчуть тканину стильну
Із мар – що стане безкінечністю й життям
Удень! в підвалах ніч сортує крам
І випікає хліб із кістяків могильних
Усесвіт, виснажений хвилями морів
Розпродається з банківських столів
І потяг, летячи зі свистом
За вікнами у маячню зливає місто
Чи до безумств, чи до магічних сфер
Чи до руїн, чи до химер
Чи до смертей, чи в забуття миттєве
Куди він прагнув, хрип отих старезних левів
Коли вони із саду мармурів урочих
Від лагідних дерев під балдахіном ночі
Поволокли крізь юрми, сумовиті
Туди – на площі, чадом оповиті
Із саду втрачених жадань
Жалку бідарку тих кохань?
_______________________________
Art © Armando Maynez 2007
переклад: Наталя Годун & Сонце Місяць, 2012р.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1196 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1196 seconds