
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Розширення
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Розширення
Розширення
Коли я сказав сусідам, що наш всесвіт розширюється і скоро лусне як мильна булька - ніхто не повірив. А справа ж серйозна, я б сказав – надважлива. Бо нащо тоді ми гарбузи сіємо та вірші пишемо, якщо все піде котові під хвоста. Поруч зі мною на лавці сидять мої сусіді – Петро, Микола та Степан, в усіх у ротах димлять люльки із запашним тютюном, а не благенькими цигарками, які сьогодні напихають на фабриках в основному позаминулорічним покришеним сіном навпіл з кізяками.
- Та-а-ак, - відповідає Степан,- справа серйозна. Мого коня, якщо переїсть ячменя, теж роздимає. Тоді у стайню хоч тиждень не заходь – такий моцний запах там витає.
- А як до цього дотумкали? – питає у мене Микола.
- Та просто,- кажу. – Другий закон Ньютона у викладці Больцмана що каже? E=klogW.
- Ох, як же я забув! Точно!- додає Степан. – І дійсно, універсум схильний до ентропії, оскільки log завжди із знаком плюс.
- Та й інтенсивність випромінювання падає,- додаю ще один аргумент. Ось дивіться,- і малюю на папірчику загальновідоме простяцьке інтегральне рівняння, проштудійоване мною в одному з останніх випусків журналу "Science".
- Еге ж,- одночасно мугикнули всі три сільські дядьки. – Твоя правда.
- А оскільки всі атоми і навіть кварки неодмінно розірве темна енергія, то є нагальна потреба все зробити якомога швидше, бо можемо і не встигнути. Правильно кажу? – питаю у дядьків.
- Егеж! – знову кивнули всі три голови.
- - Ну, тоді чого сидимо? Хутенько на поле ходімо сіно збирати, бо на вечір обіцяють дощ!
Дядьки повагом вибили мундштуки об халяви чобіт, неквапом встали з лавки, підкрутили вуса і рушили по хатах за реманентом.
Миколин лошак поволі їде лугом, общипуючи кущики мишію, я вдивляюся в хмарку вдалині, сподіваючись, що то не дощова, а односельці потроху смокчуть бормотуху, яку прихопив із собою запасливий Петро. Запах був такий, що мухи, які пролітали поруч, падали замертво.
- Тпру-у-у-у!- вигукнув Степан і натягнув віжки аби спинити коня. Цього разу баби з нами не пішли, доводиться працювати самим. А сонечко припікає,- півгодини помахав граблями і вже хочеться лягти. Довжелезний валок висхлого сіна потроху підгрібається до польової стежини, ось уже він сягає коліна, отже потрібно згрібати докупи цю «ковбасу», інакше далі стане ще тяжче.
Поволі нагромаджується одна копиця, друга, третя. Хлопаки допили сулію з самогоном і продовжують далі гребти сухе сіно, смертельно хекаючи на мух та ґедзів.
- Давайте вантажити,- скомандував Степан,- хай Сашко їде в село і знімає скирти з воза, а ми будемо тут, на лузі.
На світ Божий вигулькнула ще одна сулія з чикилдихою. Гарно приклавшись до тари продовжуємо працювати. Намостили стільки сіна, що не видно ані коня, ані воза. Смикаю за віжки, Сухоребрик плямкнув мундштуком і важким кроком поцургенив воза у зворотній бік. Коли млявий скакун зупиняється - показую йому лозину.
Ворота у Петровий двір відчинені настіж, отже нас чекають.
- Мотре, сіно звантажуємо під сараєм?- питаю у сусідки.
- Так, як минулого разу,- одказує господиня і хапає вила. аби допомогти гребти траву. Разом з нею до справи стають двоє її дочок – пишних цицястих молодиць на виданні. З такою гвардією упоралися за п’ятнадцять хвилин.
Пою коника теплою водою, даю пожувати конюшини під тином і завертаю худобину знову на луг. А там у козаків післяобідній глибокий сон. Драконяче пійло, яким вони частувалися з самого ранку, поклало покотом славне військо у пахучі лугові трави. І богатирські хропаки здригали верхівки невикошених будяків обабіч дороги.
- Агов, богатирі! – гукаю до мужчин.- До роботи! Інакше баби лаятимуться!
Микола трохи ворухнувся, але знову застиг, не взмозі підняти розкумарену та проспиртовану тушу. Копнув злегка Петра – лежить колодою, потряс Степана – лежить замертво. Що ж, треба витязям відпочити, хай лежать, відпочивають після трудів праведних. А я підвожу Сухоребрика поближче до купи і починаю сам вантажити сіно. Морочився з годину доки все зробив як треба, міг би швидше, але капосна коняка увесь час зрушала з місця в пошуках зеленої трави.
- А чому так довго? - питає Мотря. – Що там мужчини роблять?
- Пішли на дальній кінець лугу гребти, аж до річки, - збрехав я.
- Так туди далеченько добиратися. Скажи, хай спочатку під «стариком» все заберуть. А то щось припарює, можуть не встигнути.
- Гаразд, скажу,- і знову завертаю коня на поле.
Козаки сплять, поруч валяється друга сулія, яку вони допили, коли я відвозив сіно. А на обрії вже видніється чорна хмара. Сивий гребінець тужавіє на очах, боюся аби не було граду. Працюю хутко, без перекурів та відпочинків. В встанню ходку довелося кілька разів цьвохнути по бабці Сухоребрика аби той йшов скорше.
- А де чоловіки? – бідкається Мотря. Зараз же буде дощ, що вони та роблять?
- Багато сіна біля річки, хочуть скласти аби буря не розкидала, поспішають.
- От біда! Ану давайте хутчій заскиртуємо та накриємо поліетиленом. Часу обмаль.
Я й сам бачу, що обмаль,- перші краплі важко падають в порох.
Скирту утрамбували, накрили, підперли тичками і обв’язали мотузкою аби буря не порозкидала дрючки. І тут уперіщила злива: густа як каша і тепла як пазуха жінки.
Коня на луг гнав чвалом, на горбаках трусило так, що аж двічі прикусив язика. А на полі п’яні мужики лазили навкарачки, не взмозі піднятися на ноги. По одному вантажу всю братію на воза, прикриваю їх від дощу граблями та вилами, і знову трюхикаю в село. Що тут вдієш – важка доля селянська, непроста. Якщо не виручати собратчиків, то й тобі може жаба цицьки дати.
Коли я привіз гвардійців на Мотрин двір і та уздріла лицарів в усій красі, то тільки сплюнула і гримнула дверима; знаю зараз вона чоловіка до хати не пустить, тож звалюю «тріо Гориничів» у клуні, на сіні, навпроти загону з кабанцями, а сам іду додому. А що ще залишається робити?
Всесвіт розширюється, кварки розпадаються, самогон закінчився, а голодний пес зобиджено гавкає, бо не погодував його уранці. Та це нічого, оскільки вдома зустрічає дружина.
- Знову сам працював? – питає у мене. – Бачу, що сам. Ех, їздять на тобі всі кому не ліньки,- досадує жінка і стягує з мене мокрі лахи. – Іди, помийся в душі і марш у ліжко, а то ще захворієш.
Слухняно виконую все, що каже ця свята людина, переодягаюся в чисте і пурнаю в теплу постіль. Згодом до мене тулиться розпашіла дружина, мої груди розпирає від солодкої млості, обом стає гаряче, ми летимо за межі цього прагматичного універсуму.
Отже, не збрехала квантова фізика – цей всесвіт розширюється, з прискоренням, а разом з ним ми удвох мчимо у невідому невідомість, туди, де немає ні часу, ні простору, ні власного я, а є тільки голос моєї коханої дружини та стукіт її серця. Мчимо в інший вимір, ім’я якому - ЛЮБОВ.
30.03.2019р.
Коли я сказав сусідам, що наш всесвіт розширюється і скоро лусне як мильна булька - ніхто не повірив. А справа ж серйозна, я б сказав – надважлива. Бо нащо тоді ми гарбузи сіємо та вірші пишемо, якщо все піде котові під хвоста. Поруч зі мною на лавці сидять мої сусіді – Петро, Микола та Степан, в усіх у ротах димлять люльки із запашним тютюном, а не благенькими цигарками, які сьогодні напихають на фабриках в основному позаминулорічним покришеним сіном навпіл з кізяками.
- Та-а-ак, - відповідає Степан,- справа серйозна. Мого коня, якщо переїсть ячменя, теж роздимає. Тоді у стайню хоч тиждень не заходь – такий моцний запах там витає.
- А як до цього дотумкали? – питає у мене Микола.
- Та просто,- кажу. – Другий закон Ньютона у викладці Больцмана що каже? E=klogW.
- Ох, як же я забув! Точно!- додає Степан. – І дійсно, універсум схильний до ентропії, оскільки log завжди із знаком плюс.
- Та й інтенсивність випромінювання падає,- додаю ще один аргумент. Ось дивіться,- і малюю на папірчику загальновідоме простяцьке інтегральне рівняння, проштудійоване мною в одному з останніх випусків журналу "Science".
- Еге ж,- одночасно мугикнули всі три сільські дядьки. – Твоя правда.
- А оскільки всі атоми і навіть кварки неодмінно розірве темна енергія, то є нагальна потреба все зробити якомога швидше, бо можемо і не встигнути. Правильно кажу? – питаю у дядьків.
- Егеж! – знову кивнули всі три голови.
- - Ну, тоді чого сидимо? Хутенько на поле ходімо сіно збирати, бо на вечір обіцяють дощ!
Дядьки повагом вибили мундштуки об халяви чобіт, неквапом встали з лавки, підкрутили вуса і рушили по хатах за реманентом.
Миколин лошак поволі їде лугом, общипуючи кущики мишію, я вдивляюся в хмарку вдалині, сподіваючись, що то не дощова, а односельці потроху смокчуть бормотуху, яку прихопив із собою запасливий Петро. Запах був такий, що мухи, які пролітали поруч, падали замертво.
- Тпру-у-у-у!- вигукнув Степан і натягнув віжки аби спинити коня. Цього разу баби з нами не пішли, доводиться працювати самим. А сонечко припікає,- півгодини помахав граблями і вже хочеться лягти. Довжелезний валок висхлого сіна потроху підгрібається до польової стежини, ось уже він сягає коліна, отже потрібно згрібати докупи цю «ковбасу», інакше далі стане ще тяжче.
Поволі нагромаджується одна копиця, друга, третя. Хлопаки допили сулію з самогоном і продовжують далі гребти сухе сіно, смертельно хекаючи на мух та ґедзів.
- Давайте вантажити,- скомандував Степан,- хай Сашко їде в село і знімає скирти з воза, а ми будемо тут, на лузі.
На світ Божий вигулькнула ще одна сулія з чикилдихою. Гарно приклавшись до тари продовжуємо працювати. Намостили стільки сіна, що не видно ані коня, ані воза. Смикаю за віжки, Сухоребрик плямкнув мундштуком і важким кроком поцургенив воза у зворотній бік. Коли млявий скакун зупиняється - показую йому лозину.
Ворота у Петровий двір відчинені настіж, отже нас чекають.
- Мотре, сіно звантажуємо під сараєм?- питаю у сусідки.
- Так, як минулого разу,- одказує господиня і хапає вила. аби допомогти гребти траву. Разом з нею до справи стають двоє її дочок – пишних цицястих молодиць на виданні. З такою гвардією упоралися за п’ятнадцять хвилин.
Пою коника теплою водою, даю пожувати конюшини під тином і завертаю худобину знову на луг. А там у козаків післяобідній глибокий сон. Драконяче пійло, яким вони частувалися з самого ранку, поклало покотом славне військо у пахучі лугові трави. І богатирські хропаки здригали верхівки невикошених будяків обабіч дороги.
- Агов, богатирі! – гукаю до мужчин.- До роботи! Інакше баби лаятимуться!
Микола трохи ворухнувся, але знову застиг, не взмозі підняти розкумарену та проспиртовану тушу. Копнув злегка Петра – лежить колодою, потряс Степана – лежить замертво. Що ж, треба витязям відпочити, хай лежать, відпочивають після трудів праведних. А я підвожу Сухоребрика поближче до купи і починаю сам вантажити сіно. Морочився з годину доки все зробив як треба, міг би швидше, але капосна коняка увесь час зрушала з місця в пошуках зеленої трави.
- А чому так довго? - питає Мотря. – Що там мужчини роблять?
- Пішли на дальній кінець лугу гребти, аж до річки, - збрехав я.
- Так туди далеченько добиратися. Скажи, хай спочатку під «стариком» все заберуть. А то щось припарює, можуть не встигнути.
- Гаразд, скажу,- і знову завертаю коня на поле.
Козаки сплять, поруч валяється друга сулія, яку вони допили, коли я відвозив сіно. А на обрії вже видніється чорна хмара. Сивий гребінець тужавіє на очах, боюся аби не було граду. Працюю хутко, без перекурів та відпочинків. В встанню ходку довелося кілька разів цьвохнути по бабці Сухоребрика аби той йшов скорше.
- А де чоловіки? – бідкається Мотря. Зараз же буде дощ, що вони та роблять?
- Багато сіна біля річки, хочуть скласти аби буря не розкидала, поспішають.
- От біда! Ану давайте хутчій заскиртуємо та накриємо поліетиленом. Часу обмаль.
Я й сам бачу, що обмаль,- перші краплі важко падають в порох.
Скирту утрамбували, накрили, підперли тичками і обв’язали мотузкою аби буря не порозкидала дрючки. І тут уперіщила злива: густа як каша і тепла як пазуха жінки.
Коня на луг гнав чвалом, на горбаках трусило так, що аж двічі прикусив язика. А на полі п’яні мужики лазили навкарачки, не взмозі піднятися на ноги. По одному вантажу всю братію на воза, прикриваю їх від дощу граблями та вилами, і знову трюхикаю в село. Що тут вдієш – важка доля селянська, непроста. Якщо не виручати собратчиків, то й тобі може жаба цицьки дати.
Коли я привіз гвардійців на Мотрин двір і та уздріла лицарів в усій красі, то тільки сплюнула і гримнула дверима; знаю зараз вона чоловіка до хати не пустить, тож звалюю «тріо Гориничів» у клуні, на сіні, навпроти загону з кабанцями, а сам іду додому. А що ще залишається робити?
Всесвіт розширюється, кварки розпадаються, самогон закінчився, а голодний пес зобиджено гавкає, бо не погодував його уранці. Та це нічого, оскільки вдома зустрічає дружина.
- Знову сам працював? – питає у мене. – Бачу, що сам. Ех, їздять на тобі всі кому не ліньки,- досадує жінка і стягує з мене мокрі лахи. – Іди, помийся в душі і марш у ліжко, а то ще захворієш.
Слухняно виконую все, що каже ця свята людина, переодягаюся в чисте і пурнаю в теплу постіль. Згодом до мене тулиться розпашіла дружина, мої груди розпирає від солодкої млості, обом стає гаряче, ми летимо за межі цього прагматичного універсуму.
Отже, не збрехала квантова фізика – цей всесвіт розширюється, з прискоренням, а разом з ним ми удвох мчимо у невідому невідомість, туди, де немає ні часу, ні простору, ні власного я, а є тільки голос моєї коханої дружини та стукіт її серця. Мчимо в інший вимір, ім’я якому - ЛЮБОВ.
30.03.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію