Сестричці – там ми завжди діти

Ангèлику мій, пам’ятай яблуневу гойдалку,
І ночі пахучі під зорями в сіннику.
Де літо бузкове пливе і дрімоту гóйдає,
Стакато для скрипки з оркестром веде цвіркун –
Відомий скрипаль. І ошатні сади замріяно
Під це сюркотіння полинуть в медовий рай.
Метелики марень уже лоскотять під віями,
Тримайся, Ангелику, тільки не задрімай.
І ми не заснем. Нам шукати шляхи в незвідане,
Де стежку чатують дракони у чагарях.
І зорі у діда в леваді збирати відрами,
І місяць піймати, коли той сіда на дах…
На кожному кроці казок-чудасій розсипано.
А скільки у березі сховано ще скарбів!
Послухай, як серце щемить: і сміється, й схлипує,
Усе залишаючи, лагідний мій, тобі.


В старому дворі порядкують нові господарі.
За декілька весен зіпнуться нові сади…
І знову дівча золотаве лаштує гойдолку,
І янголи знову по щастя летять сюди.