Я зустрічаю тут зорю
В приємнім сутінку смеркання.
У тиші цій не говорю…
Давно вже сказано останнє…
Не треба вимучених слів
І фраз фальшивих та невдалих.
Не гнусь під натиском вітрів.
Старий і море… І що далі?
Сюди приходжу я один.
Беру пивця у ближнім барі.
І штучний змій, як серпантин,
Летить у небі… На гітарі
Хтось грає… Сів на парапет…
Бреду по лінії прибою.
Вечірній неба фіолет
Ліниво кличе до покою.
І завтра знову я прийду,
Притягнутий якоюсь силою.
І першу зіроньку знайду,
Що цяточкою невгасимою
Вже світить в гаснучому дні,
Який упав, мов сірий парус.
Стою, завмер в німій вині…
Дивлюсь на море і не каюсь.

Примітка: Оригінал вірша
И завтра снова я приду...
Яков Баст
Встречаю нежную зарю
В приятном сумраке заката.
Молчу в тиши. Не говорю…
Всё сказано давно. Когда-то…
Не надо вымученных слов
И фраз, несущих запах фальши.
Не гнусь под натиском ветров.
Старик и море…Что же дальше.
Сюда я прихожу один.
Беру пивка в ближайшем баре.
Воздушный змей, как серпантин,
Летает… Кто-то на гитаре
Играет, сев на парапет…
Брожу по линии прибоя.
А солнечный багровый свет
Зовёт к ленивому покою.
И завтра снова я приду,
Ведомый непонятной силой.
Привечу первую звезду.
На небе точкой негасимой
Горящей в предвечерней мгле,
Упавшей словно серый парус.
Стою, застыл в немой вине…
Смотрю на море и не каюсь.


2019