Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
2026.11.20
10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…
Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!
2026.11.20
05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Чорний (1984) /
Інша поезія
/
Прислів‘я, слівце-райце
Слівце-райце (3)
21.03.18
З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слівце-райце (3)
Слівце-райце покотися – добрій душі пригодися.
21.03.18З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
