Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.21
07:11
Почуваюся нівроку
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
Біля темної води, -
Прохолода пестить щоки
Й освіжає, як завжди.
Закидаю вудки знову
Ще у темряві густій,
Наче справжні риболови,
Позабув про супокій.
2026.08.21
05:33
Вага Римського золота
«Ті, хто хотів бачити моє приниження,
побачили власну жорстокість».
З уст царівни Єгипту Арсіної
Мої пальці торкаються срібного амулета на шиї жриці. Він легкий, майже невагомий – не те що ланцюги, які римський це
2026.08.20
21:59
Скоро осінь...за вікнами серпень
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
Вже останні дарує ромашки.
Що диктує тобі твоє серце,
Прислухайся - не буде промашки.
А воно відчуває немало...
Десь кленовий листочок жовтіє.
Хоч ця осінь, мабуть, не примара,
2026.08.20
21:41
Жовкне лист на верхів”ї беріз,
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
І туман над Десною спроквола в'ється,
І туманіє зір під навалою сліз,
І на все озивається серце.
Це пора призабуть ким ти був, ким ти є.
Це нагода заглянуть у завтрашню днину.
...Що так хутко павук на ожині снує –
Ка
2026.08.20
20:36
В річці пуголовок плаче,
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
бо хвоста свого не бачить.
«Хто цей жарт зі мною втнув?
Як у рибки, хвостик був.
Хіба можна без хвоста?
Плавать — справа непроста...»
«Не журись, дурне маля, —
сом басує звіддаля. —
2026.08.20
19:04
падати із тобою
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
або літати
дальше та більше
аніж я гадав
сумніватися
але чому би не
стриваючи
із нетерплячим
2026.08.20
18:08
Той серпень, що ближче до осені,
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
Верхівки дерев обпалив.
В душі світлі спогади носимо...
Реальність, немов абразив,
Шліфує, гартує, вирівнює...
І так, щоб уже до кінця!
Світанок із першими півнями
2026.08.20
17:38
Копирсаються спомини в часі -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
Чом бентега ніяк не мине?
Звідки Ти в моїм серці взялася,
Чим тоді полонила мене?
Заціловане сонцем дівчатко,
Ти являлась – мій погляд горів.
Що Тобі я тоді міг сказати? -
2026.08.20
17:33
Дід Микола любить «молодь» розуму навчати,
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
А йому вже дев’яносто, є чого згадати.
Він ще й покозакувати устиг свого часу,
Поки Січ не розвалили москалики ласі
До добра чужого. Світом розбрелось козацтво,
Січове навік розпалось козацькеє братство.
То
2026.08.20
13:29
На білу кригу знову випав сніг.
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
Постійні потрясіння й катаклізми
Нас привели на істини поріг,
Яку побачиш крізь новітні призми.
Це біле нескінченне полотно
Взяло в полон і вже не відпускає.
Поеми білі пише, мов панно,
2026.08.20
12:53
Радників багато —
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
допомоги ніде взяти.
Якось так виходить:
портулак розрісся,
в бур'яні городи:
кропива, берізка.
Встану з сонцем рано.
Копаниця вправна
2026.08.20
08:07
Залізна «черепаха»
«Коли фортуна зраджує царів,
золото їхніх обладунків стає їхньою труною».
Давньоримський афоризм часів Александрійської війни
Клинки легіонерів вириваються з піхов із пронизливим, холодним скреготом. Цей залізний звук я вже чу
2026.08.20
07:04
Пекуче сонце вище й вище
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
Сліпучим полум'ям горить, -
Боюсь його, бо може знищить
Мене вогнем отим умить.
Воно іде за мною тінню,
Всього стискає, як шлея, -
Колючі дотики проміння
На всьому тілі чую я.
2026.08.19
21:33
Краватка в синю рисочку, сорочка біла,
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
що хоч до серця незабудки приклади.
То ти мене жалів, а я тебе любила
завжди.
Троянди дарував, наповнював вітрила,
стелив у небесах нам зоряні парчі.
То ти мене хотів, а я тобою снила
2026.08.19
21:09
Вже навхрест шиє дощ думки- печалі.
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
Шалена спека враз мандрує далі.
Сідаю у спізнілий потяг вітру,
Щоби знайти ще сонця свого ватру.
Вростає холод знов у скло і стіни,
Та місто ліпить люд із ранку глини.
Втікає нишком хтось із вікон кліток
2026.08.19
21:00
Вершники грози
Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вершники грози
Для дому родимось
У світ повіємось
Пес, що не знаходить кості
Чи акторський зиск
Вершники грози
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.18
2026.04.02
2026.03.19
2026.02.25
2026.02.11
2026.01.11
2025.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Чорний (1984) /
Інша поезія
/
Прислів‘я, слівце-райце
Слівце-райце (3)
21.03.18
З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Слівце-райце (3)
Слівце-райце покотися – добрій душі пригодися.
21.03.18З усім світом ворогує, скрізь б‘ється, а потім само здається.
Наче і на справи величні народився, а, бач, - не згодився.
Кожний день за справи великі береться, та ніяк з ліжка не зведеться.
Може, доля і усміхнеться, якщо терпець не урветься.
Під ніс бурмочить, а думає пророчить.
Наче і в хаті світлій сидить, а все, як змія, сичить.
Одного лиха позбулися, так інше пригорнулося.
Ледь здихались одну наругу-тугу, як принесло другу.
Воно хоч і смішно, та з того не втішно.
Все на когось сподівається, а саме нічим не переймається.
Своє робить, та дурне виходить.
Щодня роби свій підсумок життя, про всяк випадок, і не вір у спадок.
Зробивши підсумок життя – отримав нуль.. Нулі навколо, хоча і коло – той же нуль.
Один та Один – єдна єдність.
Час плине – думка лине..
Стигла мрія, стигла та в льодах застигла.
То, як вода, час плине, то, як лід, застигне.
Іти такому не один вік від Лядських до Золотих воріт.
Від Лядської брами до Золотих Воріт ще Ра-Ман проводив свій нарід.
Як райдуга – Ра є дуга, так і дуга до Раю – веселка Га-Я чи Я-Га.
Якщо вже проситеся до Рая, то хоч спитайтесь, яке означення це слово має.
Само не знає, куди це Слово направляє, а проситься «до раю».
Оце якась дурня: пішов з життя – нема вороття.
Повернувся до життя, та не взнала мама, бо тепер я народився від сусідки справа.
Чоловік-підранок – який на роботу пхається щоранок.. Жінка-підранок - яка додому повертається під ранок.
Живу як підранок – на роботу пхаюся щоранок.
Підранок, бо до півнички пхається щоранок.
Святкують подружнє 50-річчя старий дідуган та молода молодиця.
Закінчилася епоха – здохла наша хавроха.
Закінчилася «золота епоха» - померла наша Хавроха.
Ото напрацювали: нема заробітку - одні збитки.
Спасибі Боже за ласку гожу: вкрали життя, а повертають шмаття.
Воно іще не впало, а звідусіль кричать (а вже кричать з усіх боків): пропало.
Отакий наш дідо: всіх підганяє, а сам нікуди не їде.
Зазбирався наш дідо – до бабці (до друзів) на той світ їде.
Як розібратися, то нема чого у дурню цю і гратися.
Як та дитина веселиться-сміється, поки у батька терпець не урветься.
Вже й у волоссі скрізь сивина, а все, як те дитинча.. хіба що бульбашки не пускає.
Живемо, як дитинка ота: всі до Бігу звертаються, а до Ора-Отця Бігу і не озиваються.
У темряві не розбереш доладно: гімно це, чи якесь принадне.
Через жіночі оці принади не розгледиш, де лихо, до ладу.
Ще цицькою його годують, а воно вже батькує.
Росте гетьман, а не просто отаман: ще цицьку смакує, а вже усіх батькує.
Такі зашквари: слово по слову, чарка по чарці – а потім побились за шкварки.
Як повчали святі старці: слово по слову, чарка по чарці.
Нумо - зачнемо, як ті святі старці – слово по слову, чарка по чарці.
Хизується – собою милується, вихваляється, бо дурнею мається.
Мале, плюгаве, миршаве, а таке зухвале: від п‘ят до вух суцільний зух.
Такий вже зух – один аж за двух.
Пришелепуватий – голова із вати, своє життя налагодити нездарне, а лізе інших повчати задарма.
Саме жити не може й не хоче, а земля його нащось носить.
Така вже молодиця: куди б не присіла – скрізь весілля, а як на спину відкинеться, то і вранці не прокинеться.
Такі вже звички у нашій Марічки: просять води напитися, а їй – аби оголитися.
Такі у нашій Марічки звички: просили води напиться, а вона задерла спідницю.
Моя сестричка, як та лисичка: лагідно посміхається, та болісно кусається.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
