ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Олена Побийголод
2026.11.21 07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)

Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.

Прохолода добромисно

Віктор Кучерук
2026.11.21 07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.

Артур Сіренко
2026.11.20 23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова

хома дідим
2026.11.20 22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет

Володимир Бойко
2026.11.20 21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.

Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі

Світлана Пирогова
2026.11.20 21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…

Артур Курдіновський
2026.11.20 20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап

Борис Костиря
2026.11.20 13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.

По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,

Ігор Терен
2026.11.20 12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!

***
Малоросійців зомбувати просто

Юрій Гундарів
2026.11.20 10:40
Від ракетного вибуху тремтить земля,
а надворі дитячий голос: «Бабах!»…
Не відає ще нерозумне маля,
що війна - жах…

Воно думає, що це просто гра:
дорослі ж не можуть його вбити
чи завдати важких ран!

Віктор Кучерук
2026.11.20 05:52
У наших жилах предків міць і сила,
А в пам'яті - звитяги чималі, -
Шукаю гідних, щоби відомстили
За сльози української землі.
Пліч-о-пліч станем проти супостата,
З'єднаємось в єдиний моноліт,
Бо час уже йому борги вертати,
Прийшла пора за все дав

С М
2026.11.19 23:26
Враз, у далекій землі
На диво, долоні мої
Воложіють з очікувань

Квітень, повітряна млість
Ліхтарі, а дитина як снить
На алеї піхоти стрій
Друже, хто із нас неправий

хома дідим
2026.11.19 22:57
мла імлиться
ще хтось її не боїться
ані в політичному сенсі
ані в релігійному смислі
хтось не звертає уваги
яка насправді різниця
але бувають інші
завше бувають інші

В Горова Леся
2026.11.19 22:24
Розриває тишу ранню криками
Птаха, ніби воду каламутить —
Так безглуздо.
Куширями сплутані спокути
Майже занімілі та забуті,
Тануть поміж тінями безликими,
В мулі грузнуть.

Ольга Береза
2026.11.19 17:18
Лиш, прошу, не розказуй мені про війну,
бо війна — то не гасла, а кров, глина й порох.
Ані те, як з донецьких доріг я прийду,
залишивши в бою половину опори.

Чи як свист небосхил на шматки розтинав,
де вогонь, побратими, окопи і вибух…
Як за кожни

Ольга Олеандра
2026.11.19 16:18
Давай перепишемо сенси, видалимо з них поверховість.
Потім приберемо шаблонність. Натомість… натомість
додамо у них ніжність – легеньку, наче пір’їну, що лягла на поверхню ставка.
Моя ніжність до тебе саме така.

А ще додамо обережність, щоб вітер, к
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Інша поезія):

Оксана Стемковська
2026.10.19

Ольга Садкова
2026.07.18

Костянтин Ватульов
2026.04.02

Охмуд Песецький
2026.03.19

Арсеній Літванин
2026.02.25

хома дідим
2026.02.11

Немодна Монада
2026.01.11






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Вадим Василенко / Інша поезія

 Над берегом
1
Відштовхуєшся веслом од берега, і прозорішою стає вода – впритул до дна, і вищим здається небо: дві сині бані як з’єднані між собою посудини-близнята замикають тебе серед круглого плеса: глибочінь і височінь, низ і верх, світло й темрява. І хочеш греби веслом до заходу чи до світанку, хочеш стій каменем-брилою – ні до дна, ні до неба відстань і не зросте, і не зменшиться, дно не зміліє, а небо не схилиться. Заглиблюєшся у водні тунелі, без компасу, без мапи, без вітрила, не підозрюючи, що десь існують інші ріки, світи (наземні та підземні). Страх, як дитя, кричить: повертай, повертай, а течія, як блискавка чи думка, виводить із мілкої річечки в глибини незвідані й темні: зазирнути за край течії – за край світу. Однак даремно вгадувати курс і напрям, зазираючи в не озорену темінь – течія хаотична й неспинна, а човен же несуть вітри, яким і назв не дали. І без кінця-краю ріка, і рух без маршруту й причалу: проти течії чи за течією – обирай те чи те: уперед чи назад, угору чи вниз, лиш до берега не пристати.
2
Час прощання іще не настав: зміна чисел і дат, міри місяця, року – позначок, які розставляємо, мов сіті, у своїх і чужих біографіях, що тримають нас у тісних лабіринтах. Часу зустрічі не передбачити: ніхто не скаже, де нас чекають, і в кожному, кого зустрінемо, впізнаємо себе, як у сотнях дзеркал сотні нас, а вдивившись у себе, впізнаємо інших, далеких і чужих. Від першої позначки: каміння пересторог, уламки віри, яких не зібрати, – із дня в день кола розходяться – вужчають, ширшають, але зостаються незмінними. В’яжемось до місць, із якими прощаємося, і вбираємо в себе, переносимо в інші місця – а місця, які покидаємо, вбирають у себе те, що було нами, – всі наші слова, як сліди, і сліди, як слова. Хто скаже, скільки простору ми в собі несемо, і які краєвиди живуть в нашій пам’яті, нашій уяві – хто збере їх і хто розділить? Час жене, обпалюючи п’яти, і ніхто з нас не скаже: що було перед першою позначкою, що криється за останньою? Невідомість, непізнаність, неспокій: чий дім зостанеться, чий упаде, хто відшукав свій дім і хто його не знайде, хто повертається до дому і хто несе свій дім із собою, в собі – зачинивши на сім замків усі двері чи розчинивши навстіж? Простір тисне, виживаючи нас, а час палить, і кожна зустріч остання, і кожне прощання – перше.




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-05-31 21:01:06
Переглядів сторінки твору 3120
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.694 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.675 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.779
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми Модернізм та Неомодернізм. Інша поезія
Автор востаннє на сайті 2026.07.21 14:04
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Любов Бенедишин (М.К./М.К.) [ 2019-09-16 19:37:52 ]
"Видалю всі твори". ????
Як цікаво... ) Це означає, Олександре, що у Вас тепер повноваження Адміністратора сайту?
То Вас можна привітати із "підвищенням"?
"Половина саду в'яне, половина квітне"? (на тлі свіжих перипетій)
Признавайтесь!