ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &
                            І
               &
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
2024.11.19
13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.
17 липня 1995 р., Київ
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Інша поезія):
2024.10.30
2024.10.17
2024.07.25
2024.06.21
2024.05.20
2024.05.17
2024.04.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Вадим Василенко /
Інша поезія
Над берегом
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Над берегом
1
Відштовхуєшся веслом од берега, і прозорішою стає вода – впритул до дна, і вищим здається небо: дві сині бані як з’єднані між собою посудини-близнята замикають тебе серед круглого плеса: глибочінь і височінь, низ і верх, світло й темрява. І хочеш греби веслом до заходу чи до світанку, хочеш стій каменем-брилою – ні до дна, ні до неба відстань і не зросте, і не зменшиться, дно не зміліє, а небо не схилиться. Заглиблюєшся у водні тунелі, без компасу, без мапи, без вітрила, не підозрюючи, що десь існують інші ріки, світи (наземні та підземні). Страх, як дитя, кричить: повертай, повертай, а течія, як блискавка чи думка, виводить із мілкої річечки в глибини незвідані й темні: зазирнути за край течії – за край світу. Однак даремно вгадувати курс і напрям, зазираючи в не озорену темінь – течія хаотична й неспинна, а човен же несуть вітри, яким і назв не дали. І без кінця-краю ріка, і рух без маршруту й причалу: проти течії чи за течією – обирай те чи те: уперед чи назад, угору чи вниз, лиш до берега не пристати.
2
Час прощання іще не настав: зміна чисел і дат, міри місяця, року – позначок, які розставляємо, мов сіті, у своїх і чужих біографіях, що тримають нас у тісних лабіринтах. Часу зустрічі не передбачити: ніхто не скаже, де нас чекають, і в кожному, кого зустрінемо, впізнаємо себе, як у сотнях дзеркал сотні нас, а вдивившись у себе, впізнаємо інших, далеких і чужих. Від першої позначки: каміння пересторог, уламки віри, яких не зібрати, – із дня в день кола розходяться – вужчають, ширшають, але зостаються незмінними. В’яжемось до місць, із якими прощаємося, і вбираємо в себе, переносимо в інші місця – а місця, які покидаємо, вбирають у себе те, що було нами, – всі наші слова, як сліди, і сліди, як слова. Хто скаже, скільки простору ми в собі несемо, і які краєвиди живуть в нашій пам’яті, нашій уяві – хто збере їх і хто розділить? Час жене, обпалюючи п’яти, і ніхто з нас не скаже: що було перед першою позначкою, що криється за останньою? Невідомість, непізнаність, неспокій: чий дім зостанеться, чий упаде, хто відшукав свій дім і хто його не знайде, хто повертається до дому і хто несе свій дім із собою, в собі – зачинивши на сім замків усі двері чи розчинивши навстіж? Простір тисне, виживаючи нас, а час палить, і кожна зустріч остання, і кожне прощання – перше.
Відштовхуєшся веслом од берега, і прозорішою стає вода – впритул до дна, і вищим здається небо: дві сині бані як з’єднані між собою посудини-близнята замикають тебе серед круглого плеса: глибочінь і височінь, низ і верх, світло й темрява. І хочеш греби веслом до заходу чи до світанку, хочеш стій каменем-брилою – ні до дна, ні до неба відстань і не зросте, і не зменшиться, дно не зміліє, а небо не схилиться. Заглиблюєшся у водні тунелі, без компасу, без мапи, без вітрила, не підозрюючи, що десь існують інші ріки, світи (наземні та підземні). Страх, як дитя, кричить: повертай, повертай, а течія, як блискавка чи думка, виводить із мілкої річечки в глибини незвідані й темні: зазирнути за край течії – за край світу. Однак даремно вгадувати курс і напрям, зазираючи в не озорену темінь – течія хаотична й неспинна, а човен же несуть вітри, яким і назв не дали. І без кінця-краю ріка, і рух без маршруту й причалу: проти течії чи за течією – обирай те чи те: уперед чи назад, угору чи вниз, лиш до берега не пристати.
2
Час прощання іще не настав: зміна чисел і дат, міри місяця, року – позначок, які розставляємо, мов сіті, у своїх і чужих біографіях, що тримають нас у тісних лабіринтах. Часу зустрічі не передбачити: ніхто не скаже, де нас чекають, і в кожному, кого зустрінемо, впізнаємо себе, як у сотнях дзеркал сотні нас, а вдивившись у себе, впізнаємо інших, далеких і чужих. Від першої позначки: каміння пересторог, уламки віри, яких не зібрати, – із дня в день кола розходяться – вужчають, ширшають, але зостаються незмінними. В’яжемось до місць, із якими прощаємося, і вбираємо в себе, переносимо в інші місця – а місця, які покидаємо, вбирають у себе те, що було нами, – всі наші слова, як сліди, і сліди, як слова. Хто скаже, скільки простору ми в собі несемо, і які краєвиди живуть в нашій пам’яті, нашій уяві – хто збере їх і хто розділить? Час жене, обпалюючи п’яти, і ніхто з нас не скаже: що було перед першою позначкою, що криється за останньою? Невідомість, непізнаність, неспокій: чий дім зостанеться, чий упаде, хто відшукав свій дім і хто його не знайде, хто повертається до дому і хто несе свій дім із собою, в собі – зачинивши на сім замків усі двері чи розчинивши навстіж? Простір тисне, виживаючи нас, а час палить, і кожна зустріч остання, і кожне прощання – перше.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"***"
• Перейти на сторінку •
"«Приватний апокаліпсис»: хроніка окупації крізь скельця калейдоскопа"
• Перейти на сторінку •
"«Приватний апокаліпсис»: хроніка окупації крізь скельця калейдоскопа"
Про публікацію