ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Проза

 Щастя
А Мотря таки злюка: як її не ублажаю, як не кручуся на її подвір’ї у пошуках бодай одного лагідного погляду в мій бік, а вона лише зиркає з-під лоба на те, як я ремонтую їй паркана, виваленого сталевим лобом лукавого барана Бовдура та знову ховається в хату.
Всі дівчата мене люблять, зубоскалять, не ображаються коли скубну де треба, а ця незаймана коза і підступитися до себе не дає. І що дивно: дівчата мені подобаються, але нічого окрім симпатії до них не відчуваю. А от до Мотрі…
Її матір померла років зо три тому,- здолав клятий рак, спалив зсередини за чотири місяці. А батька чи братів немає. Сама живе, вчителює у сільській школі. Тримає корову, доглядає за городом. Але спробуй но жінці, яка щодня з ранку до вечора навчає молодих лобуряк української мови та літератури , доглядати як слід за худобою, та ще й такою великою як корова. Це вам не хом’ячок: до зими треба горище в сараї по зав’язку забити сушеним сіном, підготувати підстілки із кукурудзиння, намолотити січки, заготувати яблук.
Мало не щодня з травня по серпень вимахую косою на леваді – і своїй корові траву запасаю, і Мотриній. Як дійду до кінця лугу, то можна знову починати все спочатку: дощі цього року рясні, отаву косив уже у травні. Одна поетеса мені колись безапеляційно заявила, що перша отава з'являється не раніше кінця червня, тож писати у віршах про травневі отави – це брехати читачам. Егеж, дав би я цій діві зманіженій замашну косу, поставив би її поруч із собою в бур’янах і навчив би, коли треба косити першу отаву. Якби чекав кінця червня, то пиріяка би вигнався вище очерету. Сподіваюся, що любі читачі всі уміють косити, роблять це залюбки за першої ліпшої нагоди. І взагалі – якщо пишеш про природу – живи на природі, саджай бульбу, сій огірки, доглядай за синенькими; якщо пишеш про кохання – кохайся щодня, не лінуйся, не кажи що голова болить або втомився, і роби цю божественну справу з розмахом, з вечора до самого ранку, по вихідних, в будні, і у свята. Бо що ж то за празники без мусі-пусі? Таке собі – ні риба, ні м’ясо. День котові під хвоста піде, якщо не окрасити його любовними ігрищами. Якщо ж цього не робити, то і вірші якісь хирляві виходять: немає в них вогню, відсутні справжні еротичні емоції, і виникає враження, що у митця прогресує галопом гостра імпотенції та вимучує «швидка Настя».
Закохався я в сусідку, братове та сестри, безнадійно і назавжди. Куди б не ішов, що б не робив, а думками біля неї. Просто напасть якась. Потрюхикав до чаклунки місцевої – вона за тином живе. Приніс сулію малинової наливки увечері, молока трилітровий баняк та свою горе-біду. А вона за столом з мужем сидить, товаришем моїм закадичним, линів жують.
- Вечір добрий, сусіди,- мовлю до подружжя.
- Вечір добрий! Сідай, лина скуштуй, потім побалакаємо,- каже відьма і підсовує мені тарель з гарячими рибинами.
Їли ми не довго, десь години дві, чи три. А потім не стерпів я, почав розмову:
- Виручайте, ескулапи,- кажу,- життя немиле. Люблю я Мотрю, а вона мене не любить. Став би я їй вірним чоловіком, притулив би до свого серця та не хоче вона,- кличе тільки тоді, коли треба або щось пиляти, або копати, або довбати. Я й не проти – все вмію! Але окрім «Дякую!» нічого від неї не чую. Хоч би поцілувала раз чи що!
Тихо стало в хаті народних цілителів, чути було навіть, як моя гірка сльоза котиться по небритій щоці.
Пильно поглянула на мене ворожбитка:
- Гай-гай, чоловіче! Бачу, кріпко ти її покохав, танеш, життєві сили витікають через чакри в ноосферу. Зробимо так: навідаюся до Мотрі, гляну на неї чи ти її суджений. Якщо так – бути вам разом. Якщо ж ні – готуй домовину. Нічим зарадити не зможу, я чорною магією не займаюся.
Оце така розмова у нас було учора. А сьогодні оце згадав про неї, задумався і гепнув себе молотком по пальцеві. Добре що не сильно, тільки поскавучав трохи.
- Мотре! Приймай роботу! – гукаю до сусідки, гострий ніс якої вже півгодини як стирчить з одвірка.
Виходить красавиця писана, у вишиванці, коса заплетена якимось чудернацьким вихилясом, а брівки підведені олівцем. Я й молотка з рук випустив від тієї краси! Опупів просто! Підійшла до мене сусідка, поцілувала в рожеву щічку і чемно подякувала.
- Ходім до хати, частувати буду,- сказала Мотря і потягнула за рукав у розчахнену темінь дверей.
Самі розумієте: якщо жінка, від якої пахне полуницею та яблуками тягне чоловіка за собою – опиратися марно. Я й не опирався – йшов як бичок на прив’язі.
Що сталося з Мотрею за ці півгодини – сам не розумію: рік на мене вовком дивилася, а тепер посміхається та лащиться.
Так задумався, що забув нахилити голову і з розгону луснувся рогами об одвірок. В хаті загуло. Схопився за лоба і заплющив очі. А коли розтулив, то біля мене стояла Мотря, простягаючи напоченого у холодній воді рушника.
- Давай прикладу, бо набіжить гуля,- стривожено прошепотіла вона і турботливо притулила вогку тканину до моєї довбешки.
А потім були вареники з сиром. І смажені карасі з цибулькою, яких я вчора наловив у річці. А поруч з нами за столом сиділа сусідка наша – берегиня, сили нечуваної. Коли вона встигла у хату вскочити – не знаю. Може, як одвернувся. Але то така ворожбитка, що очі будь-кому одведе. Але добра, тварин любить, над чоловіками не збиткується. Муж у неї золотий : і своїй жінці допомагає у знахурстві, і вірші пише, і наливки гарної не цурається. Ото ми з ним тих карасів щовечора і ловимо удвох. Позавчора штанами черпали, бо річка розлилася, рибини по лузі гасають.
- А тепер Петре,- каже берегиня,- кажи: береш дружиною Мотрю? – і так глянкула на мене, що я аж побілів від страху.
- Б-б-б-беру,- пробелькотів я і хутко проковтнув вареника аби не вдавитися.
- Будеш дбати про свою жінку як про себе самого?
- Б-б-б-буду,- отеретіло просичав я у відповідь і вже думав дременути з хати. Аж тут берегиня встала з-за столу, розвела руки в сторони, між її долонь народилося іскриста хмара вогняних світлячків.
- Тож хай так і буде! – гарикнула чаклунка і кинула той живий вогонь мені за пазуху.
Мотря злетіла у повітря, тричі перевернулася через голову і впала в мої обійми. Я аж кавкнув від несподіванки.
- Якщо зобидиш жінку – кабака всохне, а сам станеш лисий як бубон,- мовила берегиня і продовжила хрумкотіти карасиками.
Хто б сумнівався! Ця мольфарка ніколи не бреше. Якщо вже щось скаже – то так воно і буде.
Отак несподівавно збулася мрія схимника, скінчилися бобиляцькі походеньки, а натомість звалилося в руки довгоочікуване сімейне щастя. Бо справжнє щастя тільки там, де є жінка. Жінка, яку любиш. А вона любить тебе.

08.06.2019р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Без фото
Дата публікації 2019-06-08 15:20:21
Переглядів сторінки твору 1271
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 0 / --  (4.968 / 5.49)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.970 / 5.49)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.826
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2024.10.01 16:38
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2019-06-09 09:13:21 ]
Не в кожному може проснутись Григір Тютюнник. Сільська вчителька як мінімум мала б зватись Марією Іванівною.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Олександр Сушко (Л.П./Л.П.) [ 2019-06-09 17:12:10 ]
Ваша правда. Спить Тютюнник вічним сном. Живе Сушко.

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-13 07:26:23 ]
......і плодить з непозбувної бентеги павутиння
яке б тримати під брилем


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-13 07:30:07 ]
оце так дива...берегиня продовжила хрумкотіти карасиком ..... цитата
хрумкотіти може лише кицька, якщо він сирий
капустка хрумкотить огірок яблуко
а риба смажена .....лише суглоби старого можуть хрустіти
думати варто, добирати слова влучні
не читала, пробігла три рядки поглядом
по діагоналі
тому зауваження лишаю одне


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Світлана Майя Залізняк (М.К./М.К.) [ 2019-06-13 07:37:21 ]
Хрумкотіти на зубах — те саме, що Хрумтіти на зубах (див. хрумтіти). Яблука теж у крапельках роси. Хрумкотять на зубах, пахнуть чимось невловимим, знайомим з давніх-давен, з дитинства (Юрій Мушкетик, Чорний хліб, 1960, 14).