У Кнесеті панувала ідилія. Чорний, як свята земля, негр чистою арабською мовою повчав з трибуни парламенту радикальних іудеїв, як їм жити у власній країні. Депутати схвально трясли пейсами, кивали ярмулками, хором вигукуючи «Лехайм!». Закралася думка, що тут щось не так, якась нестиковка, як шпичка, муляла свідомість. А негр трапився говіркий, трохи схожий на Обаму, після кожної сказаної фрази сміявся від вуха до вуха й плескав у долоні. Сам собі, мабуть.
І раптом я прокинувся. Глип – навпроти на повну потужність працює телевізор. По 112-му каналу виступає Рабінович, чистою російською мовою розповідаючи українцям, як їм жити. Такої щирої та переконливої людини ще пошукати. Добре поставлений голос, довірливі інтонації, чудовий костюм, міцні зуби та сліпуча посмішка верткого купипродайки викликають захват від того, як професійно він вішає локшину на вуха власним громадянам. А вони й вірять!
«Людоньки! – хочеться гукнути на весь всесвіт. – Схаменіться! Ця людина – професійний злодій, місце якому – в тюрмі!»… Марно. Ніхто не чує, нікому не потрібна моя правда. Опозиційний блок «За життя» впевнено торує собі шлях на політичний Олімп. А Москва зустрічає цього верткого хитруна з відкритими обіймами.
У пам’яті спливла вся біографія цього пана, яку старанно приховують від громадськості, як свого часу біографію тричі судимого Януковича. Не полінувався, поліз на антресолі й видовбав із нутрощів стареньку підшивку газет «Известия». Знайшов потрібну, читаю: «…у тюрмі сидів кілька разів, загалом близько 10 років, частину цього терміну намагаючись симулювати божевілля».
А ось стаття з інтернет-газети «Политические Известия в Украине» від 14 серпня 2017-го року: «Рабінович був заарештований за обман відомої в Харкові й в усьому СРСР людини – легендарної льотчиці-героїні Валентини Гризодубової, дочки також відомого льотчика Степана Гризодубова.
Вадим Рабінович дізнався, що на одному з підприємств почався випуск дефіцитного лінолеуму поліпшеної якості. Втершись у довіру до своєї землячки (Рабінович також із Харкова) – Гризодубової, він переконав її в тому, що хоче реконструювати будинок-музей сім’ї Гризодубових у Харкові. Зворушена жінка похилого віку вибила під це безкоштовно виділені будматеріали, включаючи лінолеум, на мільйони рублів. Практично вся партія зникла. А точніше – була продана Рабиновичем на чорному ринку. Дізнавшись про це, Валентина Гризодубова написала заяву в міліцію, і Рабіновича заарештували».
Щоправда, через деякий час випустили. За однією з версій – після втручання КДБ. Але Рабінович незабаром попався на спекуляціях товарами. Після чого за активної участі Гризодубової справа щодо його мільйонних розкрадань будматеріалів, відпущених на музей родини льотчиці, нарешті дійшла до суду. Рабінович отримав 14 років в’язниці. Хоча всього терміну не відсидів, а вийшов 1990 року. Грошей, виручених за лінолеум, так і не знайшли. Сума складала близько півмільйона рублів. У часи незалежної України з екранів підконтрольних йому телеканалів Рабінович часто звинувачує своїх колег у Верховній Раді в корупції та організації злочинних схем. Проте в Харкові, звідкіля він родом, багато хто досі пам’ятає, що гроші на життя «борець із корупцією» отримував, обкрадаючи людей та країну.
Отже, про все по порядку.
Стартував із розкрадання, у тюрмі сидів кілька разів, загалом близько 10 років, протягом частини цього терміну намагаючись симулювати божевілля.
Вигнали за «аморалку»
1970 року юний Рабінович вступив до Харківського автодорожнього інституту, а вже 1973-го з тріском вилетів із формулюванням «за аморальну поведінку». Сам депутат в інтерв’ю неодноразово намагався виставити себе дисидентом.
«Я складав кросворди з політичним підтекстом, тому мене забрали в армію», – заявляв він журналістам. Але служив майбутній олігарх у секретній частині ППО. А за словами радянських офіцерів, політично неблагонадійної людини ніколи не взяли б у секретну частину.
Утім, у біографії Рабіновича таких розбіжностей, які вказують на тіньову сторону життя цього діяча, буде ще багато.
Злодій-утікач
Наступний етап свого життя Вадим Рабінович так само намагається представити, як боротьбу заскорузлої радянської системи з ініціативним молодим підприємцем.
Тим часом, кажуть ветерани ОБХСС, у становленні Рабіновича не було нічого ідейного. Він просто завжди шукав, де б украсти.
1975 року повернувся з армії і відразу отримав посаду майстра в будівельно-монтажному управлінні Харківського міськвиконкому.
Як учорашній студент-невдаха автодорожнього інституту зміг улаштуватися на таку роботу? Відповідь, кажуть джерела, проста – зібрався одружитися. Вадик Рабінович «закрутив» племінницю харківського обласного прокурора Івана Цесаренка. Впливовий дядечко став покровителем юнака, допоміг йому влаштуватися на вигідну посаду. Але майбутній нардеп надій не виправдав і швидко прокрався.
1980 року його вперше заарештували. Звинувачення – розкрадання в особливо великих розмірах. Сам Рабінович пізніше скаже, що вкрав три рулони шпалер. За що, мовляв, і поплатився. Але зміг викрутитися й вийшов на свободу. А 1983-го знову був заарештований за таким же звинуваченням.
За словами Рабіновича, річ була в тім, що він організував підпільне виробництво кришталю та дерев’яних дверей.
Однак, за даними нашого джерела, яке на початку 80-х працювало у правоохоронних органах Харкова, шпалери і двері тут ні до чого. Рабінович зазіхнув на святе – одурив легендарного героя війни.
Ішлося про розкрадання 250 тисяч рублів, виділених на облаштування в Харкові будинку-музею родини льотчиків Гризодубових. У цей час знаменита льотчиця-героїня Валентина Гризодубова жила в Москві, Рабінович завітав до неї з проханням, уже тримаючи в голові свою першу аферу.
Ось як описує історію з музеєм в одній зі своїх книг Едуард Ходос, громадський діяч, колишній глава однієї з єврейських громад Харкова: «Чи то самостійно, чи то хто порекомендував, він «виходить» на легендарну льотчицю, Героїню Радянського Союзу Валентину Гризодубову, чий шлях у небо починався в Харкові. Саме цю грізну за характером жінку, чиє ім’я змушувало тремтіти навіть чиновників Ради міністрів і ЦК КПРС, він вирішив використовувати у своїй комбінації. Розрахунок виявився безпомилковим», – пише Ходос. За його версією, завдяки Гризодубовій, Рабінович отримав доступ до дефіцитних будматеріалів на будівництво музею. Будівельні матеріали – лінолеум, паркет та інше – були виділені Рабіновичу на суму майже 250 тисяч рублів (гігантські кошти на ті часи, коли середня зарплата була 200 рублів; за офіційним курсом, 250 тисяч рублів дорівнювали 450 тисячам доларів, а за курсом чорного ринку – 70 тисячам). Але до музею з цього добра не дійшло нічого.
«Документально вдалося встановити й підтвердити факт продажу 500 кв. м. лінолеуму та інших виробів на загальну суму понад 11,5 тисяч радянських рублів через магазин «Меблі» у Вільшанах під Харковом. Куди поділася решта московської партії? Можливо, слід її загубився в квартирах і на дачах знайомих самого Рабіновича», – пише Ходос.
Льотчиця Валентина Гризодубова в той час була всесоюзною знаменитістю, тому, як тільки вона дізналася про зникнення будматеріалів, Рабіновича взяли в оборот.
Він сів, але завдяки зв’язкам у прокуратурі (за іншими даними – в КДБ) вийшов із в’язниці ще до суду через 9 місяців. І відразу кинувся тікати. Адже справу про розкрадання музейних грошей не закрили. Майбутній олігарх тікав від харківських правоохоронців майже два роки. І ніяким цеховиком, як пишуть його біографи, у цей час не був. Із Харкова колишній майстер БМУ поїхав із двома склопакетами, які були тоді досить дорогі. Один із них обміняв у Ташкенті на партію скляних стопок, які потім у Харкові продав як кришталеві. Звідси й міф про кришталевий бізнес.
Другий уже в Ризі обміняв на дверні заготовки, після чого в Коломиї перепродав їх приватникам, що мали невелике виробництво.
Але від маховика правосуддя врятуватися так і не вдалося. Був знову заарештований усе за тією ж справою про розкрадання будматеріалів для музею. В СРСР розкрадання держвласності у великих розмірах і махінації на святому – пам’яті про героїчне минуле льотчиці Гризодубової – каралися як тяжкий злочин. За це могли навіть розстріляти. Для того щоб уникнути відповідальності, Рабіновичу навіть довелося прикинутися шизофреніком. Протягом 4 років майбутній політик зображав божевільного. Однак експертиза в московському Інституті ім. Сербського підтвердила: підсудний при здоровому глузді. Цікавий факт: фахівці інституту ходили на засідання суду як прості відвідувачі. І їхній висновок був однозначним – людина симулює божевілля.
10 лютого 1984 року був засуджений Харківським обласним судом до 14 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі суворого режиму з конфіскацією майна та забороною займатися професійною діяльністю протягом 5 років.
Більшу частину терміну Вадим Рабінович відсидів у Диканівській колонії в Харкові. Там спритник, за інформацією наших джерел, познайомився зі своїми майбутніми бізнес-колегами, а також увійшов до кола людей, які були в зоні впливу авторитета Бориса Фуксмана. У ті часи один із майбутніх засновників телекомпанії «1+1» торгував антикваріатом і був вельми впливовою людиною в сфері радянської тіньової економіки. «Свої люди» в нього були навіть у Диканівській колонії! Про таке знайомство, Рабінович і мріяти не міг.
Крім того, за інформацією нашого джерела, колишнього високопоставленого співробітника Комітету держбезпеки, Рабинович був завербований КДБ і проходив за документами як «агент Жолудь». Сам він визнає співпрацю з радянською держбезпекою, але запевняє, що лише недовго симулював наклепницьку діяльність, після чого агенти держбезпеки дали йому підписати документ «Про припинення співпраці». Однак, за даними співробітників КДБ, такого документа в той час у природі не існувало.
Також відомо про прізвисько, якім нагородили його співкамерники, – «котлета-аферюжка».
Аферист, друг талібів
На початку 1990-х Вадим Рабінович достроково вийшов із в’язниці. За чутками – завдяки співпраці з КДБ. Через зв’язки, отримані на зоні, перші угоди Рабінович прокрутив разом зі своїм колишнім начальником табірного загону. Потім була спроба заробити грошей зі скандально відомим Лучанським, після чого Рабіновичу заборонили в’їздити до США через корупційний скандал і зв’язки з російською мафією. 1994 року разом із відомим йому з часів відсидки Борисом Фуксманом і Олександром Роднянським Рабінович стояв біля витоків каналу «1+1». Через кілька років партнерство закінчилося скандальним розлученням: Фуксман і Роднянський прямо звинуватили нинішнього нардепа в шахрайстві й дали йому копняка.
Далі була ще одна афера. За інформацією німецького видання Der Spiegel, Вадим Рабінович був причетний до угоди з постачання танків Т-55 терористичній організації «Талібан». І хоча тоді Вадик уже мав ізраїльський паспорт, але це не завадило йому переправляти зброю ворогам Ізраїлю – іранцям. А потім подарувати Ізраїлю величезну менору, як він говорив, «із чистого золота» (згодом з’ясувалося, що вона була тільки позолоченою), щоб, так би мовити, «замолити» свою провину.
Утім, причетність до афери з поставками зброї призвела до того, що Рабінович став персоною нон-грата в Україні. У червні 1999 року Служба безпеки України заборонила Вадиму Рабіновичу в’їзд до країни на п’ять років. За повідомленням прес-служби СБУ – за «діяльність, що завдає значних збитків українській економіці, і в інтересах забезпечення безпеки країни».
Але вже через 2 роки, 2001-го, Рабінович повернувся і рвонув у політику. Зовні тепер він народний депутат і важливий політичний діяч. Але, насправді за всім цим ховається «котлета-аферюжка», який усе життя заробляв обманом.
…Дочитав до кінця й задумався: це я про лідера Опозиційного блоку «За життя» таке довідався. А хто ж там у глибинах їхнього списку ховається? Хто завтра опиниться в парламенті й буде красти вже в цілої країни? Із розмахом! Може, підкажете мені, шановні друзі? Хоча давайте завтра. А нині година пізня й пора спати.
Поруч умощується дружина, і крізь дрімоту чую добре поставлений голос професійного диктора:
– Голосуйте за ваше майбутнє! Голосуйте за Рабіновича!
Провалююсь у глибокий сон. І знов опиняюся в Кнесеті, де чорний, як свята земля, негр чистою арабською мовою вчить євреїв, як їм потрібно жити…

26.06.2016