Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.17
23:32
Бузок розквіт у травні.
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
Сусід його -- каштан
також в оздобі гарній.
Не знищив вітрюган.
Занадто в небі хмарно.
Пливучі острови.
у просторі старанно
2026.05.17
22:24
Я прийшов у травень - він мені не радий,
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
Я ж не вивчив досі теплу серенаду,
Під яку дерева щиро зеленіють,
Сповнені кохання, віри та надії.
Я прийшов із січня, там, де холод лютий,
Змучений, самотній, усіма забутий,
Стелить нескінченний безнадійни
2026.05.17
19:38
Тремтить на взгір’ї стиха яворина,
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
здригається, мов плаче, – хлип та хлип.
А мати жде з війни додому сина,
пече ізрання для синочка хліб.
Ось прийде він, а тут – і хліб, і ненька.
Молитва й віра сина вбереже.
То молиться, а то зітхне тихенько:
«Мож
2026.05.17
17:44
Втомився украй, не спавши, зовсім не
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
Втомився украй, мій розум блимає
Не знаю, чи то встати і випити іще
О, не то
Втомився украй робити щось впусту
Втомився украй, про тебе думав тут
Тебе покликати міг би, але знаю цю майбуть
Кажеш, я дратую тебе
2026.05.17
17:02
Нелегко живеться бідним жебракам на світі.
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
Не завжди є, що поїсти чи вдосталь попити.
Живе, наче та билина у чистому полі,
Котиться, куди занести здатна гірка доля,
Куди вітер життя котить й прихистку немає.
Жебраючи по дорогах, по шляхах блукає.
Де
2026.05.17
11:34
Я хочу заховатись у світах,
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
Новітніх, переливчастих, барвистих.
Я хочу заховатись у снігах
І у похмурім, перепрілім листі.
Упасти вниз, немовби збитий птах,
І злитися з божественним намистом.
Я хочу прямувати у світи
2026.05.17
11:17
Забери мене туди,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
де немає сліз біди,
тільки небеса безкраю
на околиці розмаю.
Ти чекай мене, коханий,
де зірниця полум'яна
враз спалахує свічею,
вогняницею тією,
2026.05.17
11:14
Ми, буває, від себе втікаєм,
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
кожен прагне своє наздогнати,
але час — він це просто мотає
на одвічні свої циферблати.
Через мінні поля безрозсудства
час ішов завжди рівно і сухо,
він доводив учених до глупства
2026.05.17
10:14
не мав ні статків ні хатів
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
не мав і звиклої автівки
хтось оббирав мене до нитки
всіляк однак і я хотів
у цій намарній боротьбі
де нас оточують примари
іще якийсь вампір кумарить
жадає крови та ганьби
2026.05.17
08:48
Як закриєш очі вночі зі скрипом,
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
Катеринку розкрутиш з думок звичайних,
Наче зернятко проса щуром трамвайним
По дзвінкому сталевому лабіринту,
Без кінця і краю, без насолоди,
За дурними законами злої карми -
Не у тебе ж суд чи скрипти свободи -
2026.05.17
06:19
І. Г...
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
Краще було б не торкати
Поглядом ніжним своїм
Вкутану теплим халатом
Жінку на ганку чужім.
Краще було б не плекати
В серці наївнім надій,
Що я сподобатись здатен
2026.05.17
00:42
Я більше не почую голос Ваш,
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
Дотепний анекдот по телефону.
Зі спогадів малюється колаж,
Уся надія в безнадії тоне.
Чого вартує надскладний пасаж,
Написаний байдужим фанфароном?
Освітлювався творчий мій багаж
2026.05.16
18:41
Дійові особи:
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
ЖУРНАЛІСТ - 75 років
ПОЕТ - 45 років
ФІЛОСОФ - хто його знає, скільки років
АКТ 1 (і останній)
ЖУРНАЛІСТ: Гав!
2026.05.16
18:30
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить…
(З останніх надходжень)
Бачу вже, як за хвилину знервовані пальці автора цієї стр
2026.05.16
15:31
Наше життя - темна мить. Залишається тільки
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
Перетерпіти цю вбивчу та болісну мить.
Спогади сяють наївним відлунням сопілки,
Місячним каменем пам'ять моя мерехтить.
Світе мій милий! В яку порожнечу пішов ти?
Як повернути найкращі твої голоси?
Ніжн
2026.05.16
13:25
Про "мудрий вкраїнський нарід"
Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно позабути вже слід.
І про "древню націю" теж-
Бо вже їдуть сюди з Бангладеш,
Із Індії, із Пакистану-
Їсти нашу сметану,
Жерти наш хліб і сало,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Грудочка цукру (продовження)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грудочка цукру (продовження)
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області.
Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не хотілося обтяжувати своєю присутністю рідню друга, тому наступного дня чоловіки пішли влаштовуватися на роботу.
-Будете жити в бараках,- розпорядився бригадир, коли домовленості про працевлаштування було досягнуто. Віктор вперше за весь час усміхнувся. Він був іще повний сил і жаги до життя.
Він був живий, мав спеціальність, мав бажання створити сім'ю. Чоловік не лінувався, і слава про здібного майстра йшла попереду нього. Після війни багато було чого відбудовувати. І Віктор з радістю брався за додаткові заробітки. Його звали і крокви ставити, і двері, і вікна, і підлогу стелити. Там лавку збити, там табуретку. Замовляли і столи, за якими потім сідала їсти вся родина. Віктор калимив і відкладав гроші на майбутнє. І майбутнє не забарилося.
Вона йшла на зміну, висока, струнка, повні груди, довга коса. Ішла, ніби королева, не помічаючи нікого. Віктор стукав якраз молотком, ладнаючи чергове замовлення, і коли узрів її, мало не випустив молоток з рук. Дівчина пройшла повз, і лише захоплене зітхання видало почуття чоловіка.
-Эхх, Маруся...- часто вимовляв він, розповідаючи свою історію невістці.
Це було кохання з першого погляду. Молода і вродлива, дівчина-мрія, яку неможливо було не помітити, ось хто змушував серце Віктора битися частіше.
-Эхх, Маруся, -казатиме він багато років по тому, і в цьому зітханні читатиметься все, і захоплення, і радість, і розчарування, і переживання, і щем... Бо саме ця дівчина настільки полонила його одиноке серце, і йому так хотілося бути коханим нею, що...
-Шановний пане генеральний прокуроре, прошу Вас допомогти розшукати моїх рідних, з якими мене було примусово роз'єднано, дані про розшукуваних осіб додаю.
Він понад усе хотів цю дівчину і сім'ю. І як же зрадів, коли розпитавши, дізнався, що дівчина молода мати, має дитинку, чоловік з війни так і не повернувся. Жили вони з її матір'ю старою бідно, хата була чимала, але старенька теж, і от чоловік вирішив. Буду свататися. Позвав Миколу і ще деяких товаришів і пішов сватати Марію,а та довго піч не длубала, бо важко було без чоловіка вести господарство. Мати старенька, дитина мала. Хатина просила рук господаря. Віктор же був працьовитий і толковий. Пішла за нього, бо хоч і невеликий на зріст, інколи ходив з паличкою, бо коліно таки давало про себе знати, проте надійний і серйозний. Ото у нього вона єдиною і стала, окрасою, розрадою, потім матір'ю їх сина. Віктор радів, бо Марія мала його покохати, але як покохати того, кого не кохала?.. Як забути того, від якого син, схожий на нього, як дві краплі води... Материнське серце ділило любов між двома синами і дорослим чоловіком, який хотів своїми діями довести, що вона за міцною стіною, ім'я якій Віктор.
(далі буде)
Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не хотілося обтяжувати своєю присутністю рідню друга, тому наступного дня чоловіки пішли влаштовуватися на роботу.
-Будете жити в бараках,- розпорядився бригадир, коли домовленості про працевлаштування було досягнуто. Віктор вперше за весь час усміхнувся. Він був іще повний сил і жаги до життя.
Він був живий, мав спеціальність, мав бажання створити сім'ю. Чоловік не лінувався, і слава про здібного майстра йшла попереду нього. Після війни багато було чого відбудовувати. І Віктор з радістю брався за додаткові заробітки. Його звали і крокви ставити, і двері, і вікна, і підлогу стелити. Там лавку збити, там табуретку. Замовляли і столи, за якими потім сідала їсти вся родина. Віктор калимив і відкладав гроші на майбутнє. І майбутнє не забарилося.
Вона йшла на зміну, висока, струнка, повні груди, довга коса. Ішла, ніби королева, не помічаючи нікого. Віктор стукав якраз молотком, ладнаючи чергове замовлення, і коли узрів її, мало не випустив молоток з рук. Дівчина пройшла повз, і лише захоплене зітхання видало почуття чоловіка.
-Эхх, Маруся...- часто вимовляв він, розповідаючи свою історію невістці.
Це було кохання з першого погляду. Молода і вродлива, дівчина-мрія, яку неможливо було не помітити, ось хто змушував серце Віктора битися частіше.
-Эхх, Маруся, -казатиме він багато років по тому, і в цьому зітханні читатиметься все, і захоплення, і радість, і розчарування, і переживання, і щем... Бо саме ця дівчина настільки полонила його одиноке серце, і йому так хотілося бути коханим нею, що...
-Шановний пане генеральний прокуроре, прошу Вас допомогти розшукати моїх рідних, з якими мене було примусово роз'єднано, дані про розшукуваних осіб додаю.
Він понад усе хотів цю дівчину і сім'ю. І як же зрадів, коли розпитавши, дізнався, що дівчина молода мати, має дитинку, чоловік з війни так і не повернувся. Жили вони з її матір'ю старою бідно, хата була чимала, але старенька теж, і от чоловік вирішив. Буду свататися. Позвав Миколу і ще деяких товаришів і пішов сватати Марію,а та довго піч не длубала, бо важко було без чоловіка вести господарство. Мати старенька, дитина мала. Хатина просила рук господаря. Віктор же був працьовитий і толковий. Пішла за нього, бо хоч і невеликий на зріст, інколи ходив з паличкою, бо коліно таки давало про себе знати, проте надійний і серйозний. Ото у нього вона єдиною і стала, окрасою, розрадою, потім матір'ю їх сина. Віктор радів, бо Марія мала його покохати, але як покохати того, кого не кохала?.. Як забути того, від якого син, схожий на нього, як дві краплі води... Материнське серце ділило любов між двома синами і дорослим чоловіком, який хотів своїми діями довести, що вона за міцною стіною, ім'я якій Віктор.
(далі буде)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
