Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
2026.09.09
08:50
Втікаємо — від поглядів байдужих круговерті,
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
в окраїни, де ще дрімає місто сімдесятих,
до акварельних двориків, у ґрати ще не взятих,
де вікна без фіранок пишних — сонячні, відверті.
Втікаємо — кудись подалі від важких туманів,
де промені ласкають
2026.09.09
06:08
Ніжно і закохано дивлюся,
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
Попри те, що стільки літ пройшло, -
На твоє волосся світло-русе,
На підняте високо чоло.
Вік намилуватися незмога
Личком, що рум'янцем виграє,
Тож не помічаю анікого
Ні в глядацькій залі, ні в фойє.
2026.09.09
01:17
Сопе і пише - все ніяк!
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
З поезією - повний швак!
Тому всіх тролити - мастак
Письменник Валентин Троляк.
2026.09.09
00:44
Пілігрими із Хайфи до Умані
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
Прокладають маршрути задумані.
І ніяке пуйло
Ні за яке бабло
Не завадить дістатися Умані.
Ураган прошумів над Карпатами,
Позмітав москалів разом з матами,
2026.09.08
21:50
Усе, що ухопиш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
Усе, що узрієш
Усе, що скуштуєш
Що відчуєш
Усе, що полюбиш
Усе, що зненавидиш
Усе, що зневажиш
Що збереш
2026.09.08
20:53
сни все не йдуть
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
бажається
віри / майни / верлібрів
необовязково зіркових
необовязково печаль або
зрада це
просто буває часом
у всьому завше
2026.09.08
20:44
Незвичний біль душевної знесили
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
Живе, як нерозпізнаний мікроб.
А вижити його – слабкі посили,
Як і десятки порухів і спроб.
Вже й серце призвичаїлось страждати,
Не кожний сон – як тимчасова смерть.
Для справжньої не вийшов час розплати
2026.09.08
19:47
А пам’ять, як стара в селі криниця,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
Що жде щодня тебе чи інших мовчки.
В її глибіні часу таємниця,
У темних водах щастя й смутку роки.
Хоч спрага є, - минуле п’єм поволі.
Згадаймо всіх, що жили з чистим серцем,
Хто слід залишив свій колись у долі,
2026.09.08
18:17
Київ поринув у дронову січ :
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
Спалах за спалахом - підлість.
Жах у очах, втома блідих облич -
Лине безрадісна дійсність.
Зранку ракета летить навмання,
Димом затягнуте небо.
Мама з дитиною йде в укриття,
2026.09.08
17:31
Підібралася тишком осінь,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
на порозі у літа стоїть.
Стука в двері, впустити просить.
Розгубилося літо на мить.
«Утікати, — майнула думка, —
крізь вікно і — немов не було».
Наполегливо осінь стука,
2026.09.08
13:39
Лишився Лишега у синім вогні,
Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Такий незбагненний, далекий і мудрий.
Тамує марноту і суєтний гнів,
Пізнавши глибини у стиснутих муках.
Лишився на дні споконвічних легед,
У давньому світі Китаю і Гангу.
Повітря епохи торкнулось легень,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Грудочка цукру (продовження)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грудочка цукру (продовження)
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області.
Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не хотілося обтяжувати своєю присутністю рідню друга, тому наступного дня чоловіки пішли влаштовуватися на роботу.
-Будете жити в бараках,- розпорядився бригадир, коли домовленості про працевлаштування було досягнуто. Віктор вперше за весь час усміхнувся. Він був іще повний сил і жаги до життя.
Він був живий, мав спеціальність, мав бажання створити сім'ю. Чоловік не лінувався, і слава про здібного майстра йшла попереду нього. Після війни багато було чого відбудовувати. І Віктор з радістю брався за додаткові заробітки. Його звали і крокви ставити, і двері, і вікна, і підлогу стелити. Там лавку збити, там табуретку. Замовляли і столи, за якими потім сідала їсти вся родина. Віктор калимив і відкладав гроші на майбутнє. І майбутнє не забарилося.
Вона йшла на зміну, висока, струнка, повні груди, довга коса. Ішла, ніби королева, не помічаючи нікого. Віктор стукав якраз молотком, ладнаючи чергове замовлення, і коли узрів її, мало не випустив молоток з рук. Дівчина пройшла повз, і лише захоплене зітхання видало почуття чоловіка.
-Эхх, Маруся...- часто вимовляв він, розповідаючи свою історію невістці.
Це було кохання з першого погляду. Молода і вродлива, дівчина-мрія, яку неможливо було не помітити, ось хто змушував серце Віктора битися частіше.
-Эхх, Маруся, -казатиме він багато років по тому, і в цьому зітханні читатиметься все, і захоплення, і радість, і розчарування, і переживання, і щем... Бо саме ця дівчина настільки полонила його одиноке серце, і йому так хотілося бути коханим нею, що...
-Шановний пане генеральний прокуроре, прошу Вас допомогти розшукати моїх рідних, з якими мене було примусово роз'єднано, дані про розшукуваних осіб додаю.
Він понад усе хотів цю дівчину і сім'ю. І як же зрадів, коли розпитавши, дізнався, що дівчина молода мати, має дитинку, чоловік з війни так і не повернувся. Жили вони з її матір'ю старою бідно, хата була чимала, але старенька теж, і от чоловік вирішив. Буду свататися. Позвав Миколу і ще деяких товаришів і пішов сватати Марію,а та довго піч не длубала, бо важко було без чоловіка вести господарство. Мати старенька, дитина мала. Хатина просила рук господаря. Віктор же був працьовитий і толковий. Пішла за нього, бо хоч і невеликий на зріст, інколи ходив з паличкою, бо коліно таки давало про себе знати, проте надійний і серйозний. Ото у нього вона єдиною і стала, окрасою, розрадою, потім матір'ю їх сина. Віктор радів, бо Марія мала його покохати, але як покохати того, кого не кохала?.. Як забути того, від якого син, схожий на нього, як дві краплі води... Материнське серце ділило любов між двома синами і дорослим чоловіком, який хотів своїми діями довести, що вона за міцною стіною, ім'я якій Віктор.
(далі буде)
Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не хотілося обтяжувати своєю присутністю рідню друга, тому наступного дня чоловіки пішли влаштовуватися на роботу.
-Будете жити в бараках,- розпорядився бригадир, коли домовленості про працевлаштування було досягнуто. Віктор вперше за весь час усміхнувся. Він був іще повний сил і жаги до життя.
Він був живий, мав спеціальність, мав бажання створити сім'ю. Чоловік не лінувався, і слава про здібного майстра йшла попереду нього. Після війни багато було чого відбудовувати. І Віктор з радістю брався за додаткові заробітки. Його звали і крокви ставити, і двері, і вікна, і підлогу стелити. Там лавку збити, там табуретку. Замовляли і столи, за якими потім сідала їсти вся родина. Віктор калимив і відкладав гроші на майбутнє. І майбутнє не забарилося.
Вона йшла на зміну, висока, струнка, повні груди, довга коса. Ішла, ніби королева, не помічаючи нікого. Віктор стукав якраз молотком, ладнаючи чергове замовлення, і коли узрів її, мало не випустив молоток з рук. Дівчина пройшла повз, і лише захоплене зітхання видало почуття чоловіка.
-Эхх, Маруся...- часто вимовляв він, розповідаючи свою історію невістці.
Це було кохання з першого погляду. Молода і вродлива, дівчина-мрія, яку неможливо було не помітити, ось хто змушував серце Віктора битися частіше.
-Эхх, Маруся, -казатиме він багато років по тому, і в цьому зітханні читатиметься все, і захоплення, і радість, і розчарування, і переживання, і щем... Бо саме ця дівчина настільки полонила його одиноке серце, і йому так хотілося бути коханим нею, що...
-Шановний пане генеральний прокуроре, прошу Вас допомогти розшукати моїх рідних, з якими мене було примусово роз'єднано, дані про розшукуваних осіб додаю.
Він понад усе хотів цю дівчину і сім'ю. І як же зрадів, коли розпитавши, дізнався, що дівчина молода мати, має дитинку, чоловік з війни так і не повернувся. Жили вони з її матір'ю старою бідно, хата була чимала, але старенька теж, і от чоловік вирішив. Буду свататися. Позвав Миколу і ще деяких товаришів і пішов сватати Марію,а та довго піч не длубала, бо важко було без чоловіка вести господарство. Мати старенька, дитина мала. Хатина просила рук господаря. Віктор же був працьовитий і толковий. Пішла за нього, бо хоч і невеликий на зріст, інколи ходив з паличкою, бо коліно таки давало про себе знати, проте надійний і серйозний. Ото у нього вона єдиною і стала, окрасою, розрадою, потім матір'ю їх сина. Віктор радів, бо Марія мала його покохати, але як покохати того, кого не кохала?.. Як забути того, від якого син, схожий на нього, як дві краплі води... Материнське серце ділило любов між двома синами і дорослим чоловіком, який хотів своїми діями довести, що вона за міцною стіною, ім'я якій Віктор.
(далі буде)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
