Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.08
14:33
За небокраєм першим і наступним,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
і скільки би їх не нарахував,
не знайдеться людей, яких шукаєш,
бо там лише – ілюзія нова.
Для неї виглядаєш ти так само,
Водночас – і немовби й на землі,
але на голові, а ти не далай-лама,
2026.05.08
13:30
За цю реальність і гроша не дам я!
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
Хай промовчить оратор-демагог.
Удвох на кухні, я і світла пам'ять,
Створили нескінченний діалог.
Для мене порятунок - тільки втеча,
І щоб нікого не було навстріч!
Навколо мене - чорна порожнеча,
2026.05.08
13:02
Сильний вітер історії дише
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
У потилицю пеклом лихим.
І напружилась м'язами тиша,
І напружився голосом дим,
Увібравшись в небачені вірші.
Сильний вітер змітає людину
І непевний, фальшивий плакат.
2026.05.08
11:35
Сьогодні день пам’яті мами, омитий дощами.
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
І небо захмарене плаче над нами за нами…
Та квітне бузок, наливаються трунком тюльпани,
І образ малюють далекої юної панни –
То спогад-відлуння, то хміль чи видіння, а може…
То сміх дзвінкострунний рясний, н
2026.05.08
11:29
Що таке війна?
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
Це коли весна,
неба свіжа блакить…
А в труні - юнак,
наче просто спить.
Що таке війна?
Це коли весна,
2026.05.08
10:15
Знай!- за восьмим не завжди приходить сьоме,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
Не тривке, марке, зманіжене, кошлате,
Тихо-мирно, проникати в підсвідоме
Тріскотінням довгим вправної цикади.
Дні друїдів ефемерні і тривожні,
Німфи Фів миліши нам за кола в ЦЕРНі*,
Є крихке передчуття,
2026.05.08
09:57
сьогодні був хороший день
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
а завтра буде ліпший
і я співатиму пісень
на пересічні вірші
чи споглядатиму усе
здійнявшись трішки вище
бо травень і кудись несе
природа ідентичність
2026.05.08
08:37
Я б тебе в юрбі пізнала
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
серед тисячі облич.
Чом же на воротах раю
просиш «Богу помолись»?
Нащо ті псалми читати
з помислом пустих благань?
Перед образом розп'ятим —
2026.05.07
19:50
Коли війна ця, врешті, закінчиться,
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
Повернуться додому українці,
Які по закордонах рятувались,
Дітей порятувати намагались?
Питання багатьох сьогодні мучить.
Я думаю, історія научить,
Як це питання треба розглядати,
Щоб відповідь на нього точну да
2026.05.07
19:40
Сів Василь під образами,
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
Умивається сльозами.
Увіходить в хату мати,
Давай сина розпікати:
"Знов думками у вдовиці?
Бодай їй вже утопиться.
Не позволю вдову брати,
Вдова вміє чарувати..."
2026.05.07
18:11
Сліди, сліди... О , скільки їх стежками!
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
Таких несхожих, як самі стежки.
Коли ходила, що по них шукала?
Куди спішила ними навпрошки?
Вони то вдалині, то за порогом,
Вкриваються то в сніг, то в жовтий лист,
То радо розбігаються на боки,
2026.05.07
13:44
Летять роями —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
через брук, асфальти, ями,
виють гальма, ниють шини —
машини, машини, машини.
Переходи, світлофори —
потвори, потвори, потвори.
Вже майже дикі —
2026.05.07
13:41
По вулиці моїй який вже рік
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
Лунають кроки, — друзі йдуть від мене.
Загублений тим втратам з часом лік,
Та темрява їх знає поіменно.
Там справи всі запущені давно.
В оселях зникли музика і співи.
Лише Дега, дівчатка, все одно
2026.05.07
13:16
собак простих із передмістя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
ми пам’ятаємо усіх
як обривалися з ланців
як викупляли їх від гицлів
у них була правдивість що
згальмовувала твою гідність
і всяку дійсність теж і тож
при паркані довкіл обійстя
2026.05.07
12:27
Де я здобуду свій нічліг,
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
Паломник без мети й дороги?
Прийшло, мов звір-єдиноріг,
Прозріння посеред тривоги.
Я ліг і зразу занеміг.
Хитаються святі триноги.
Яка вакханка уночі
2026.05.07
11:57
О, здалося, це кошмарний сон
Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Але усе реально
Іще казали “Не зволікай, бо
Диявол іде за нами”
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Утікай-но зі джунглів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Грудочка цукру (продовження)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грудочка цукру (продовження)
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області.
Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не хотілося обтяжувати своєю присутністю рідню друга, тому наступного дня чоловіки пішли влаштовуватися на роботу.
-Будете жити в бараках,- розпорядився бригадир, коли домовленості про працевлаштування було досягнуто. Віктор вперше за весь час усміхнувся. Він був іще повний сил і жаги до життя.
Він був живий, мав спеціальність, мав бажання створити сім'ю. Чоловік не лінувався, і слава про здібного майстра йшла попереду нього. Після війни багато було чого відбудовувати. І Віктор з радістю брався за додаткові заробітки. Його звали і крокви ставити, і двері, і вікна, і підлогу стелити. Там лавку збити, там табуретку. Замовляли і столи, за якими потім сідала їсти вся родина. Віктор калимив і відкладав гроші на майбутнє. І майбутнє не забарилося.
Вона йшла на зміну, висока, струнка, повні груди, довга коса. Ішла, ніби королева, не помічаючи нікого. Віктор стукав якраз молотком, ладнаючи чергове замовлення, і коли узрів її, мало не випустив молоток з рук. Дівчина пройшла повз, і лише захоплене зітхання видало почуття чоловіка.
-Эхх, Маруся...- часто вимовляв він, розповідаючи свою історію невістці.
Це було кохання з першого погляду. Молода і вродлива, дівчина-мрія, яку неможливо було не помітити, ось хто змушував серце Віктора битися частіше.
-Эхх, Маруся, -казатиме він багато років по тому, і в цьому зітханні читатиметься все, і захоплення, і радість, і розчарування, і переживання, і щем... Бо саме ця дівчина настільки полонила його одиноке серце, і йому так хотілося бути коханим нею, що...
-Шановний пане генеральний прокуроре, прошу Вас допомогти розшукати моїх рідних, з якими мене було примусово роз'єднано, дані про розшукуваних осіб додаю.
Він понад усе хотів цю дівчину і сім'ю. І як же зрадів, коли розпитавши, дізнався, що дівчина молода мати, має дитинку, чоловік з війни так і не повернувся. Жили вони з її матір'ю старою бідно, хата була чимала, але старенька теж, і от чоловік вирішив. Буду свататися. Позвав Миколу і ще деяких товаришів і пішов сватати Марію,а та довго піч не длубала, бо важко було без чоловіка вести господарство. Мати старенька, дитина мала. Хатина просила рук господаря. Віктор же був працьовитий і толковий. Пішла за нього, бо хоч і невеликий на зріст, інколи ходив з паличкою, бо коліно таки давало про себе знати, проте надійний і серйозний. Ото у нього вона єдиною і стала, окрасою, розрадою, потім матір'ю їх сина. Віктор радів, бо Марія мала його покохати, але як покохати того, кого не кохала?.. Як забути того, від якого син, схожий на нього, як дві краплі води... Материнське серце ділило любов між двома синами і дорослим чоловіком, який хотів своїми діями довести, що вона за міцною стіною, ім'я якій Віктор.
(далі буде)
Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не хотілося обтяжувати своєю присутністю рідню друга, тому наступного дня чоловіки пішли влаштовуватися на роботу.
-Будете жити в бараках,- розпорядився бригадир, коли домовленості про працевлаштування було досягнуто. Віктор вперше за весь час усміхнувся. Він був іще повний сил і жаги до життя.
Він був живий, мав спеціальність, мав бажання створити сім'ю. Чоловік не лінувався, і слава про здібного майстра йшла попереду нього. Після війни багато було чого відбудовувати. І Віктор з радістю брався за додаткові заробітки. Його звали і крокви ставити, і двері, і вікна, і підлогу стелити. Там лавку збити, там табуретку. Замовляли і столи, за якими потім сідала їсти вся родина. Віктор калимив і відкладав гроші на майбутнє. І майбутнє не забарилося.
Вона йшла на зміну, висока, струнка, повні груди, довга коса. Ішла, ніби королева, не помічаючи нікого. Віктор стукав якраз молотком, ладнаючи чергове замовлення, і коли узрів її, мало не випустив молоток з рук. Дівчина пройшла повз, і лише захоплене зітхання видало почуття чоловіка.
-Эхх, Маруся...- часто вимовляв він, розповідаючи свою історію невістці.
Це було кохання з першого погляду. Молода і вродлива, дівчина-мрія, яку неможливо було не помітити, ось хто змушував серце Віктора битися частіше.
-Эхх, Маруся, -казатиме він багато років по тому, і в цьому зітханні читатиметься все, і захоплення, і радість, і розчарування, і переживання, і щем... Бо саме ця дівчина настільки полонила його одиноке серце, і йому так хотілося бути коханим нею, що...
-Шановний пане генеральний прокуроре, прошу Вас допомогти розшукати моїх рідних, з якими мене було примусово роз'єднано, дані про розшукуваних осіб додаю.
Він понад усе хотів цю дівчину і сім'ю. І як же зрадів, коли розпитавши, дізнався, що дівчина молода мати, має дитинку, чоловік з війни так і не повернувся. Жили вони з її матір'ю старою бідно, хата була чимала, але старенька теж, і от чоловік вирішив. Буду свататися. Позвав Миколу і ще деяких товаришів і пішов сватати Марію,а та довго піч не длубала, бо важко було без чоловіка вести господарство. Мати старенька, дитина мала. Хатина просила рук господаря. Віктор же був працьовитий і толковий. Пішла за нього, бо хоч і невеликий на зріст, інколи ходив з паличкою, бо коліно таки давало про себе знати, проте надійний і серйозний. Ото у нього вона єдиною і стала, окрасою, розрадою, потім матір'ю їх сина. Віктор радів, бо Марія мала його покохати, але як покохати того, кого не кохала?.. Як забути того, від якого син, схожий на нього, як дві краплі води... Материнське серце ділило любов між двома синами і дорослим чоловіком, який хотів своїми діями довести, що вона за міцною стіною, ім'я якій Віктор.
(далі буде)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
