Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.07.15
13:15
шерехи шашелю чує горище крізь сон
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
білого павутиння гойдалки в просвіт сонця
труситься потерттю висхлий тютюн над склом
листя його почорніле наче ложа масонська
дах що над головою як піраміда де
є ще можливість стати ступою чи косою
мотлох забут
2026.07.15
12:58
Хай ліпше я не висплюсь і змарнілий
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
Прокинуся у променях зорі.
Цей світ, такий такий побитий, зубожілий,
Всміхнеться у пробудженій порі.
Такий напівсліпий, заціпенілий
Відтоді, як злетіли журавлі.
Прокинусь я розбитий, занімілий
В пустелі серця н
2026.07.15
12:58
Сідає сонце і у полі тоне,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
У житі молодому, що цвіте:
Стебла тонкого не зігнула втома,
Пилку стоїть сіяння золоте.
А стежку мітять де-не-де блавати -
Небесні бризки із високих хмар.
Як дав Ти, Боже, день цей відчувати,
2026.07.15
12:40
найбільш морочить саме те
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
чого немає поки
й чи буде невідомо теж
й наскільки все це пофіг
у дзеркалі чи просто склі
відбите щось минуле
за чим жалітимеш собі
а всі давно забули
2026.07.15
12:06
Як поєднали їх в один святковий день?
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
Не були ж друзями вони.
Ба! Найчастіше – сперечались.
Хоча б і тоді, як Павло загостював
В Петра на два тижні в Єрусалимі.
Тай лінію Ісусову врізнобіч повели.
Як і Вчитель, Петро хоч і спокушав
Всевишнього обра
2026.07.15
11:12
Це ще не все, мій милосердний?
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
У дзиґарі крихкому — час
На те, щоб вийняти з осердя
Душі: скалки, голки образ?
Здійснити мрії кольорові,
У вірші розчинити сум,
Допоки в пелюстках любові
Я не відчую серця струм.
2026.07.15
07:17
Дивуюся, а може й не дивуюсь,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
що є між гару бомбових жахів
сессерівські, потріскані статуї,
що з них ще кракелюр не облетів.
Що межи тих - війни - страшних розіскрень
іще їх видратовує просте -
калинове осердя українське,
2026.07.15
06:49
Хоч малорухомий
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
І втомлює в'ялість -
Ні думки про втому,
Ні скарги на старість.
Ні слова про хворість,
Ні зойку від болю,
Хоча про бадьорість
До Бога вже молиш...
2026.07.15
05:49
СПАЛАХ П’ЯТИЙ. ПОВЕРНЕННЯ ЛАСТІВКИ
За вікном-бійницею завірюха раптом почала вщухати. Дике завивання вітру змінилося на глибоку, заворожуючу тишу різдвяних зимових Альп. Останні зерна піску в годиннику її життя стрімко падали донизу.
Боян підвівся з
2026.07.14
21:46
Громаддя
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
гнівне
грозить
громами!
Горить грімниці блиск – палючий жар!
Здається, мить, і встояти ніщо не зможе!
Здається, мить, і все на світі переможе
сліпа озлоба піднебесних кар!
2026.07.14
15:09
Осердна Суть моя - не вперше в тілі -
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
не вдруге одягаю плоті бран.
Струмую руслом Лади і Сивілли,
непоцуравшись тихого добра.
Земне моє й високе гостювання
між цих людей - межи стрімких дерев -
долиє сили небу, вчине ставні,
2026.07.14
13:19
Прибрали ялинку з центральної площі.
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
Так смисл оголився безглуздих понять.
Прибрали ялинку, як висохлі мощі,
Як відгомін грізних, запеклих заклять.
Прибрали ялинку... Усе проминає
В потоці ненатлих і згорблених днів.
Я хочу напитись води із Дунаю
2026.07.14
13:08
По ограді плющ плететься,
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
Свічка ладаном чадить.
Стугонить розбите серце,
Не спиняється на мить.
Скрапує сльота рахманно
На скорботний обеліск.
Хрест залізний невблаганно
По коліна в землю вріс.
2026.07.14
11:10
СПАЛАХ ЧЕТВЕРТИЙ. КОРОНА З ПОПЕЛУ. ПРОКЛЯТТЯ.
Голос Бояна впав до ледве чутного, тремтливого шепоту. Старий заплющив очі, наче намагався закритися від картини, яка досі палила його душу вогнем.
***
– Ти підн
2026.07.14
10:52
видихнутий цигарковий дим
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
який розчиняється у повітрі
мовби пучка солі вкинута до окропу
негода імла яка загортає місто
дедалі ретельніше ген
поетичне натхення котре на хвилину
просотує день безнадійно прозовий
що із цього вам чуття на порозі
2026.07.14
07:25
У просторім помешканні
Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вдвох із кішкою мешкаєм,
Оглядаючи з подивом
Речі ті, що знаходимо, -
Відбуваєм повинності -
Взяти деякі й винести...
14.07.26
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Грудочка цукру (продовження)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Грудочка цукру (продовження)
Не надто гостинно стріла столиця подорожніх. На кожному кроці перевірка документів. Багато магазинів лишень для жителів Києва і області.
Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не хотілося обтяжувати своєю присутністю рідню друга, тому наступного дня чоловіки пішли влаштовуватися на роботу.
-Будете жити в бараках,- розпорядився бригадир, коли домовленості про працевлаштування було досягнуто. Віктор вперше за весь час усміхнувся. Він був іще повний сил і жаги до життя.
Він був живий, мав спеціальність, мав бажання створити сім'ю. Чоловік не лінувався, і слава про здібного майстра йшла попереду нього. Після війни багато було чого відбудовувати. І Віктор з радістю брався за додаткові заробітки. Його звали і крокви ставити, і двері, і вікна, і підлогу стелити. Там лавку збити, там табуретку. Замовляли і столи, за якими потім сідала їсти вся родина. Віктор калимив і відкладав гроші на майбутнє. І майбутнє не забарилося.
Вона йшла на зміну, висока, струнка, повні груди, довга коса. Ішла, ніби королева, не помічаючи нікого. Віктор стукав якраз молотком, ладнаючи чергове замовлення, і коли узрів її, мало не випустив молоток з рук. Дівчина пройшла повз, і лише захоплене зітхання видало почуття чоловіка.
-Эхх, Маруся...- часто вимовляв він, розповідаючи свою історію невістці.
Це було кохання з першого погляду. Молода і вродлива, дівчина-мрія, яку неможливо було не помітити, ось хто змушував серце Віктора битися частіше.
-Эхх, Маруся, -казатиме він багато років по тому, і в цьому зітханні читатиметься все, і захоплення, і радість, і розчарування, і переживання, і щем... Бо саме ця дівчина настільки полонила його одиноке серце, і йому так хотілося бути коханим нею, що...
-Шановний пане генеральний прокуроре, прошу Вас допомогти розшукати моїх рідних, з якими мене було примусово роз'єднано, дані про розшукуваних осіб додаю.
Він понад усе хотів цю дівчину і сім'ю. І як же зрадів, коли розпитавши, дізнався, що дівчина молода мати, має дитинку, чоловік з війни так і не повернувся. Жили вони з її матір'ю старою бідно, хата була чимала, але старенька теж, і от чоловік вирішив. Буду свататися. Позвав Миколу і ще деяких товаришів і пішов сватати Марію,а та довго піч не длубала, бо важко було без чоловіка вести господарство. Мати старенька, дитина мала. Хатина просила рук господаря. Віктор же був працьовитий і толковий. Пішла за нього, бо хоч і невеликий на зріст, інколи ходив з паличкою, бо коліно таки давало про себе знати, проте надійний і серйозний. Ото у нього вона єдиною і стала, окрасою, розрадою, потім матір'ю їх сина. Віктор радів, бо Марія мала його покохати, але як покохати того, кого не кохала?.. Як забути того, від якого син, схожий на нього, як дві краплі води... Материнське серце ділило любов між двома синами і дорослим чоловіком, який хотів своїми діями довести, що вона за міцною стіною, ім'я якій Віктор.
(далі буде)
Нехитрі пожитки з собою. Микола жив неподалік Яготина, рідні радо зустрічали його і гостя Віктора. Але Вікторові не хотілося обтяжувати своєю присутністю рідню друга, тому наступного дня чоловіки пішли влаштовуватися на роботу.
-Будете жити в бараках,- розпорядився бригадир, коли домовленості про працевлаштування було досягнуто. Віктор вперше за весь час усміхнувся. Він був іще повний сил і жаги до життя.
Він був живий, мав спеціальність, мав бажання створити сім'ю. Чоловік не лінувався, і слава про здібного майстра йшла попереду нього. Після війни багато було чого відбудовувати. І Віктор з радістю брався за додаткові заробітки. Його звали і крокви ставити, і двері, і вікна, і підлогу стелити. Там лавку збити, там табуретку. Замовляли і столи, за якими потім сідала їсти вся родина. Віктор калимив і відкладав гроші на майбутнє. І майбутнє не забарилося.
Вона йшла на зміну, висока, струнка, повні груди, довга коса. Ішла, ніби королева, не помічаючи нікого. Віктор стукав якраз молотком, ладнаючи чергове замовлення, і коли узрів її, мало не випустив молоток з рук. Дівчина пройшла повз, і лише захоплене зітхання видало почуття чоловіка.
-Эхх, Маруся...- часто вимовляв він, розповідаючи свою історію невістці.
Це було кохання з першого погляду. Молода і вродлива, дівчина-мрія, яку неможливо було не помітити, ось хто змушував серце Віктора битися частіше.
-Эхх, Маруся, -казатиме він багато років по тому, і в цьому зітханні читатиметься все, і захоплення, і радість, і розчарування, і переживання, і щем... Бо саме ця дівчина настільки полонила його одиноке серце, і йому так хотілося бути коханим нею, що...
-Шановний пане генеральний прокуроре, прошу Вас допомогти розшукати моїх рідних, з якими мене було примусово роз'єднано, дані про розшукуваних осіб додаю.
Він понад усе хотів цю дівчину і сім'ю. І як же зрадів, коли розпитавши, дізнався, що дівчина молода мати, має дитинку, чоловік з війни так і не повернувся. Жили вони з її матір'ю старою бідно, хата була чимала, але старенька теж, і от чоловік вирішив. Буду свататися. Позвав Миколу і ще деяких товаришів і пішов сватати Марію,а та довго піч не длубала, бо важко було без чоловіка вести господарство. Мати старенька, дитина мала. Хатина просила рук господаря. Віктор же був працьовитий і толковий. Пішла за нього, бо хоч і невеликий на зріст, інколи ходив з паличкою, бо коліно таки давало про себе знати, проте надійний і серйозний. Ото у нього вона єдиною і стала, окрасою, розрадою, потім матір'ю їх сина. Віктор радів, бо Марія мала його покохати, але як покохати того, кого не кохала?.. Як забути того, від якого син, схожий на нього, як дві краплі води... Материнське серце ділило любов між двома синами і дорослим чоловіком, який хотів своїми діями довести, що вона за міцною стіною, ім'я якій Віктор.
(далі буде)
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
