Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Майже не беру участь у обговоренні тем релігії, церкви і не тому, що не визначилася до кого примкнути, а тому що не хочу дискутувати на цю тему, адже як правило під такими постами багато різнопланового негативу, а цього не хочеться. Ті хто мріє, щоб Україна відбулася, як держава, сильна, самодостатня, яка буде сповідувати Європейські цінності, верховенство права, уже давно визначилися, а до інших стукати поки що марна справа. І сьогоднішня подія, яку мені схвильовано розповів Голова ГО «Родинне Коло Загиблих Героїв» Сергій Ніконов є тому підтвердженням.
Проїжджаючи автомобілем біля церкви МП у селі Обухівка(околиця м. Дніпро) Сергій помітив на церковному подвір’ї скупчення дітей молодшого і середнього шкільного віку по кількості приблизно три класи. Зупинився, зайшов на подвір’я церкви і поцікавився з якої нагоди зібрані діти. Йому відповіли, що приїхав правити службу архірей, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней і з цього приводу тут діти. Реакцію Сергія Ніконова не можливо передати дослівно. Як йому боляче чути і бачити подібне. Далі пряма мова Сергія:
- Павлівно, от ми з Вами їдемо на передову, підтримуємо хлопців, як можемо, вони гинуть там щодня, а може нам усім підняти руки і здатися ворогу, бо він уже навкруг нас скрізь -підступний і далекоглядний. За що гинули наші сини, щоб оці маленькі громадяни і далі ішли у московську церкву, яка освячувала зброю, щоб убивати наших синів, яка відмовлялася у багатьох випадках відспівувати полеглих Героїв. Хто їх, як ягнят, привів на це подвір’я. і вирішив уже за них до якої церкви їм ходити. Наскільки мені відомо школа без згоди батьків на має права так чинити, якщо це батьки, то мені соромно за них, що на шостому році війни з Росією вони ведуть своїх дітей, майбутнє України у московський храм. Я народився в Рязанській області, втратив сина у цій війні, та розумію, що немає у нас іншого шляху, окрім того як єднатися з цивілізованим світом, чому ж Вони - українці з діда прадіда, усе коріння у них тут: звичаї, мова, не розуміють, що їх продовжує використовувати країна-агресор уже через церкву. Я б хотів знати хто ініціював подібний захід, адже там біля дітей були і вчителі.
Я розумію біль Сергія. Хотілось би знати і Вашу думку, і Ваш погляд на такі події. Чи кругом в Україні уже так, чи тільки у нас?
30.09.2019р. Надія Таршин.
Проїжджаючи автомобілем біля церкви МП у селі Обухівка(околиця м. Дніпро) Сергій помітив на церковному подвір’ї скупчення дітей молодшого і середнього шкільного віку по кількості приблизно три класи. Зупинився, зайшов на подвір’я церкви і поцікавився з якої нагоди зібрані діти. Йому відповіли, що приїхав правити службу архірей, митрополит Дніпропетровський і Павлоградський Іриней і з цього приводу тут діти. Реакцію Сергія Ніконова не можливо передати дослівно. Як йому боляче чути і бачити подібне. Далі пряма мова Сергія:
- Павлівно, от ми з Вами їдемо на передову, підтримуємо хлопців, як можемо, вони гинуть там щодня, а може нам усім підняти руки і здатися ворогу, бо він уже навкруг нас скрізь -підступний і далекоглядний. За що гинули наші сини, щоб оці маленькі громадяни і далі ішли у московську церкву, яка освячувала зброю, щоб убивати наших синів, яка відмовлялася у багатьох випадках відспівувати полеглих Героїв. Хто їх, як ягнят, привів на це подвір’я. і вирішив уже за них до якої церкви їм ходити. Наскільки мені відомо школа без згоди батьків на має права так чинити, якщо це батьки, то мені соромно за них, що на шостому році війни з Росією вони ведуть своїх дітей, майбутнє України у московський храм. Я народився в Рязанській області, втратив сина у цій війні, та розумію, що немає у нас іншого шляху, окрім того як єднатися з цивілізованим світом, чому ж Вони - українці з діда прадіда, усе коріння у них тут: звичаї, мова, не розуміють, що їх продовжує використовувати країна-агресор уже через церкву. Я б хотів знати хто ініціював подібний захід, адже там біля дітей були і вчителі.
Я розумію біль Сергія. Хотілось би знати і Вашу думку, і Ваш погляд на такі події. Чи кругом в Україні уже так, чи тільки у нас?
30.09.2019р. Надія Таршин.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
