Четверта збірка поезій для дітей
із циклу "Чарівна веселка"

Обідній сон

В дитсадочку ми не спали,
ми овечок рахували:
раз овечка, два овечка –
утворилася вервечка.

Кожен взяв свою овечку –
розсмокталася вервечка,
та усе ж закриті вічки
нас занурили у нічку.

А одна стара вівця
привела нам баранця.
Браму він рогами бив
і всю групу розбудив.
В дитсадочку ми не спали –
ми овечок рахували.


Логопед

Знає лікар-логопед,
що таке велосипед –
на роботу він на ньому
їде задом наперед!
Почитає вам вірші,
пожартує від душі,
а цікавинок про звуки –
що пшона у кулеші!

Вимовляти чітко звуки
логопед навчає.
Лікар-вчитель на всі руки,
кращого немає.

Розрізнить глухі, дзвінкі.
Про шиплячі і м’які
все повідає детально –
в нього правила жорсткі!
Знає кожен Архімед:
ровер – це велосипед,
звуки вірно вимовляти
допоможе – логопед!


Галка
(скоромовка)

Галка в Гальки вкрала скалку
й понесла ховати в балку,
бо здалося хитрій галці –
скалку не знайти у балці!

Але Галька знала галку –
тож пішла вона у балку,
де завжди росли фіалки,
й відшукала власну скалку.


Граків фрак

У крамницю чорний грак
прилетів придбати фрак –
закортіло стати франтом,
бо набрид йому піджак.
Продавець, вусатий рак,
приміряв гракові фрак –
міркували, підганяли
і фабричний скрили брак.

Кар-кар-кар, кра-кра-кра, –
грак уже співає
і себе на сцені так
франтом уявляє.

Повернув до гаю грак,
сів на гілку неборак,
а грачиня із докором:
– Ти в цім фраку як жебрак!
Не знітився чорний грак
і не став знімати фрак,
а подався в нім на сцену –
знаний він тепер співак!

Кар-кар-кар, кра-кра-кра, –
голосно співає
і себе маестро грак
франтом величає.


Кротови окуляри

Цілу ніч кріт нору рив,
зір сердега посадив –
звір пошкодив капіляри,
став шукати окуляри.
Зранку він побіг в аптеку,
чергував там дід лелека –
кріт грошима потрусив
й окуляри попросив.

Бо проблема іще та –
впала зору гострота!
Дайте, дайте окуляри,
окуляри для крота!

Клацав дід червоним дзьобом,
дивовижно морщив лоба,
серед різного товару
відшукав кроту дві пари.
Кріт на радощах таких
до нори мерщій побіг,
має штучні нині очі –
риє з ранку і до ночі!

А проблема була та –
впала зору гострота!
Посприяли окуляри,
окуляри для Крота!


Хвалькуватий кіт

Похвалявся якось кіт,
що Інгул здолає вбрід,
говорив, що в нього хист
вигинать трубою хвіст!
Ми сміялись: – Нащо хист,
коли є понтонний міст?!
Та своє доводив кіт:
– Дивувати звик він світ,
що йому те до снаги,
поєднати береги.
Ледве він зійшов з моста –
ні кота, ані хвоста!


Комарик

Взявши шпагу і ліхтарик,
полетів у ніч комарик.
Не пускай його до хати –
заважатиме всім спати!

Мов якась нічна примара,
цілу ніч дзижчав комарик –
дуже він проголодався,
ранком спати все ж подався.


Ящірка

Я рептилія метка,
в мене шкіра, як луска,
у траві мій дім повсюди –
біля річки і ставка.

Не боюсь птахів і змій,
подарую хвостик свій,
ухопити кому вдасться –
згодом виросте новий!


Слива

На садок упала злива,
змила з гілки стиглу сливу –
світлу, сонячну, звабливу,
з фіолету переливом.
Відшуміла сильна злива,
змила пил – лишила сливу!


Пелікан

Не фламінго і не грак,
дзьоб у нього, як черпак,
підборіддя – мов торбина,
а у ній жива рибина.
У повітрі – дельтаплан.
Знають всі, то пелікан!


Сорока-білобока

Скрекотіла раз сорока,
що у неї круглі боки,
чорна спина, чорні крила –
лише збоку вона біла!
Непокоїли сороку
білосніжні її боки.
Як вона їх не чорнила,
але знов ставала біла…
Чорні крила розпустила
і у вечір полетіла,
але видали сороку –
красномовно-білі боки!


Ґава

На глоди́ну ніби пава
сіла чорно-сіра ґава,
прилетіла з пароплава
в кафетерій пити каву.

Посміхаючись лукаво,
пустотлива пані ґава
попросила на забаву
найміцнішу в світі каву.

Їй у відповідь кульгава
жабка мовила ласкаво, –
Повертай до пароплава,
у кафе скінчилась кава!


Щиглик

Жив веселий щиглик в світі,
та попав в підступні сіті
якось днем похмурим влітку
і змінив свій гай – на клітку.

В ній зернята і водичка,
навіть свіжа є травичка,
тільки замкнені дверцята
і немає де літати…

Сниться щиглику діброва
та веселка кольорова.
Ранком, тільки сонце блисне,
він свою заводить пісню.

Мріє все про поле й річку,
свіжу весняну травичку.
Бачить братиків між листям
і себе у небі чистім!


Гостинна синиця

Раз синиця по суниці
полетіла до криниці,
знадобилися синиці
на гостинці ті суниці.

Із суницями синиця,
повернувшись від криниці,
не зуміла зупиниться
й завітала у крамницю.

У крамниці та синиця
ще купила й паляницю.
Паляницю і суниці
смакували всі сестриці.

Щебетали радо птиці,
що такі смачні суниці –
то гостинці роздавала
своїм спільницям синиця!


Гусак

На рибалку ніс гусак,
на плечі здоровий сак.
Захотів язів зловити,
а за поясом – тесак.

Без чобіт, лиш у трусах…
Нащо ж гусаку тесак?
Пір’я залишилось мало –
відбиватись від писак!


Каченя-рибаченя

Каченя-рибаченя,
розвеселе пташеня,
одягло місінь на палку
й подалося на рибалку.

Насадило на крючок
найжирніший черв’ячок
і закинуло в кущі,
де клюють лини й лящі!

Довго не прийшлось чекати
розвеселому качаті,
та тепер потрібні сили –
упіймало крокодила!

Татко-качур допоміг,
крокодила переміг –
з сином носять чуні сірі
з крокодилячої шкіри!


Зелена злодійка

Навесні у комиші
щука завелася
і відразу за йоржів
хижа узялася.

Поховались карасі
поміж осокою,
засмутилися язі
з білою лускою.

Стали думати-гадать,
як позбутись лиха.
Збудувати треба гать! –
каже себелиха, –

Греблею огородити
варто наше плесо
і старанно замастити
всі шпарини лесом.

Підхопили ту ідею,
всі взялись до справи –
відділилася межею
риба у заплаві.

Добре зажило у плесі
дружне товариство,
але щука не забула
про те рибне місце.

Завела знайомство з раком,
за мізерні гроші
вирив той клешнею-гаком
дірку в огорожі…

І відтоді кожен вечір
злодійка зелена
витворяла такі речі –
кров холоне в венах!

Вирезуба тут задрала,
там лина заїла
і з відкритим вже забралом –
полює за їдлом.

Зникла риба у заплаві,
а з недобрим знаком
хижа злодійка лукаво –
закусила й раком.

Обміліло любе плесо…
Через місяць-другий
вже на нього з інтересом
поглядають круки.

Та картина серце крає,
пам’ятай науку –
завтра участь та ж чекає
й ненажеру-щуку.


Хвостокол

Не балон то від машини –
хвіст колючий, як шипшина!
Миттю зробить він укол,
бо на те і хвостокол!
Не ситро і не томат –
п’є морську водичку скат.
Бережіться його, діти, –
шип отруйний може вбити!


На полюванні

Вовченятко вийшло з хати,
заманулось полювати,
і пішло гуляти лісом,
стріло там малого лиса.
Лисенятко й вовченятко
вполювали зайченятко
і тепер вони утрьох
вже полюють на горох.
Наздогнали ведмежатко,
що втекло від мами з татком,
вчотирьох уже, квартетом,
всі мандрують очеретом.
Потім ще до цього гурту
річкова прибилась курка,
крижень, бобреня, борсук,
чорний ґава, білий крук,
чапля, два чирка, гусята,
полосаті поросята –
поспішали на бенкет,
потоптали очерет.
Звірі і птахи зустрілись,
між собою подружились,
а коли комиш минули –
зовсім про горох забули!
Крикнув хтось, – Давайте зрання
завтра знов на полювання!
Вся ватага підхопила:
Так! Гаразд! Це добре діло!


Малий тесля

Щоб не тратив часу марно
інструмент Тимку столярний
в подарунок привезли.
Там стамеска і рубанок,
пилка, долото, фуганок
ще і циркуль чималий.

Він майструє для сестрички
із вільхи нову поличку,
щоб лежали там книжки,
олівці стояли поряд –
милував порядок погляд
і дівчачі іграшки.

Тесля дошку відпиляє,
акуратно обстругає
і заб’є у кут гвіздок.
Він батькам допомагає,
хоч малий, та уже знає,
у столярній справі толк!


Яся і Бассі

В першім класі вчиться Яся.
Грає Яся на девайсі,
та лише після уроків –
працювати треба в класі!

В Ясі є собачка Бассі,
дуже любить вона Ясю,
а коли мала у школі –
та чекає на терасі.

Яся також любить Бассі,
хоч у них різниця в масі,
повідець сама приносить,
як прогулянка на часі.


Марічка

Між смерічок лине річка,
на містку стоїть Марічка.
Та Марічка – гарна чічка,
в косу заплітає стрічку.
На пригірку, біля річки,
розрослись гриби й порічки.
Взявши кошика і тичку,
в бір пішла мала Марічка.


Квітковий водопій

В дитсадку сьогодні діти
поливали разом квіти:
мальви, ружі та ромашки –
Петрик поливав і Пашка,
гладіолуси й фіалки –
полила сама Наталка,
а левкої і тюльпани
пригощав Мишко з Іваном.
Айстрам, ліліям, волошкам
дав води малий Антошка,
ще лаванду і барвінок
напували Таня й Ліна.
Напилися вволю квіти,
але як радіють діти!


Метка Яринка

В дитсадок, у старшу групу,
привели Яринку,
стала та копилить губу,
дівчинка-іскринка.

До сніданку і обіду,
як за стіл сідала,
по два стільчики для себе,
зазвичай, займала.

Бо любила та Яринка
дуже солоденьке:
там компотик «наварила»,
тут – цукерок жменьку.

Та одного разу птаха
надто поспішила –
поміж стільчиків з розмаху
на підлогу й сіла…

Тож повинна пам’ятати
все ж Яринка кожна:
на стільцях двох одночасно –
всидіти не можна!


Чудасія

Раз посіяв Прокіп кріп,
та на грядку втрапив кріт.
Він нарив з десяток кіп,
Прокіп же – зварив окріп.
Мимо йшов розстрига-піп,
ніс для діжки довгий чіп,
як до неї скочив кріт –
піп мерщій забив той чіп.
Як доїв останній біб,
кріт діжу ще довго шкріб…
Тож пожав він, що посіяв –
отака ось чудасія!


Як сич літав на Січ

Розповів учора сич,
як літав колись на Січ.
Хоч не знав, у чому річ,
та прекрасний вийшов спіч.
Говорив він цілу ніч
про наявність протиріч –
запорозькі козаки
сформували три полки
і на чайках на Стамбул
подалися у загул.
Позбиралися з узбіч
решта й змурували піч,
щоб було де у Січі
відпочити уночі,
а іще – пекти щоб зранку
найсмачніші калачі!


Ярмарок креативу

Крокодили розказали, –
Карл у Клари вкрав корали!
Потім Карла розібрало –
красти став все, що попало…
Що потрапило під руку:
кружку вкрав, краватку, крюка,
краник, крісло і кресало,
крону, кригу, що скресала,
скрепер, скраб і соус карі,
скріпку й скрипку Страдиварі.
Краба вкрав і навіть кремінь,
шкіряний червоний ремінь,
Піфагорови труси
що тримав в скрутні часи.

Клара з криком креп скрутила,
креативно Карла вкрила,
розвернула скриню чорну
і взяла: портфель попкорну,
краски, крендель і креветку,
відпрасовану серветку,
три куріпки і сороку,
скрекотіла щоб нівроку,
ще крота, з крокету дрюка,
не труси – прекрасні брюки,
і побігла за комору
зустрічати Піфагора.
Карл там Клару підстеріг
й гризти запросив пиріг!


Жнива

На селі ідуть жнива
не вщухає курява,
то зерно везуть машини
від комбайнів. Дід Іван
теж останніх не пасе,
ціп на тік мерщій несе –
буде молотити збіжжя
для близького зарубіжжя.
Але все те «по-приколу», –
посміхнувся дід Микола
і насипав жита в сито
та й пішов снопи носити
ще й складати у копу.
По одному брав снопу
в кожну руку. Потім ціпом
молотив неділю цілу
ті снопи і день, і ніч,
а зерно складав на піч,
щоб підсохло. До стодоли
клав солому дід Микола,
щоб корівку годувати
й молочко всю зиму мати.
Та скінчилися жнива,
і тепер відпочива
дід Іван і дід Микола,
бо онукам скоро в школу.
Восени скінчаться жарти,
сядуть дітваки за парти,
інші розпочнуть жнива –
тяга ж бо до знань жива!


Парасоля

В мене синя парасоля
з жовтими квітками –
невагомий пух тополі,
що летить віками.
Зонтик мій, як небо синє
над пшеничним ланом –
величальна Батьківщині
і усім майданам.
Від дощів мене сховає,
від снігів закриє.
Синьо-жовта парасоля –
ти моя надія!


Кличу

Гей, Іване, йди сюди,
дай напитися води!
Ну, а ти, мала Оксанко,
що робила нині зранку?
Ти ж, Михайле, не барися,
поможи мені, Орисю.
Юрку, винеси сміття,
Славо, вичисти взуття!
Знати правила всім личить,
як покликати приспічить!


Кіт без чобіт

На печі куняє кіт,
розвалився без чобіт.
З’їв сметану на обід
й замастив собі живіт.

Полював він у чулані
й «послизнувся» на сметані,
як ганяв в комірці мишку,
а тепер дрімає нишком.


Помідори-світлофори

Ми на грядці позавчора
поливали помідори.
Незвичайні помідори,
ніби справжні світлофори.

На червоний, як годиться,
треба зовсім зупиниться.
Жовтий – рухатись не слід,
бо лише накоїш бід.

А зелений всім навколо –
відкриває шлях до школи.
Отакі вони бідові,
помідори кольорові!


Кошеня і мишеня

Мале руденьке кошеня
блукало між кущами,
а тут назустріч – мишеня,
воно втекло від мами.

Ти хто? – спитав його рудий, –
Куди одне мандруєш?
До мене йди мерщій, сюди!
Знайшов я сир. Скуштуєш?

Отак до вечора удвох
і бавилась малеча,
бо й думка кинула обох
про люту ворожнечу!


Їжачок

У садочку їжачок,
жив, але ходив до лісу.
Шубку мав із голочок,
не боявся навіть лиса.

Груші, яблука йому
до смаку, а ще – грибочки.
Як приємно крізь пітьму
жваво бігати садочком.

Він на місці не сидить,
хоч гуляє наодинці,
бо колючому кортить
віднайти смачні гостинці.


Хитра ворона

В гіллі дерева, у кроні,
причаїлася ворона.
Як дозорні всіх віків –
виглядає простаків.
Хтось замешкається трішки –
враз вона, немов мартишка,
підлетить і дуже хвацько
відбере яскраву цяцьку
та мерщій несе до схрону.
Хитра – злодійка ворона!


Щоденні цікавинки

Ой, який цікавий світ:
тут пухнаті пес і кіт,
півень, качур та гусак
і у яблуках рисак!
Жовті та рябі клубочки
цівкають побіля квочки!
Все навколо щось нове,
кожен день біжить, пливе,
скаче, гавкає, пищить,
то муркоче, то скавчить.
Хоч мені ще мало літ,
та який цікавий світ!


Поспішайка

Я не зайчик і не чайка,
а маленька поспішайка.
Народилося дочасно,
але мрію теж про щастя.
Хочу стати я на ноги –
тож молю про допомогу!
Щира дяка добрим людям,
що майбутнє в мене буде!


Перші слова

Вдома радості багато –
в Ясі перше слово «тато»,
а учора, під обід,
пролунало раптом – «дід».
Кожен день новий здобуток,
невтямки матусин смуток,
бо на мамине «кульбаба» –
всі почули зичне «баба»…
А сьогодні дивина,
неньку кликала вона
і лиш та відкрила браму –
Яся з криком: «Мама, мама»!


Перші кроки

Я веду за руку тата,
мов ступаю по канату.
Мама поряд, баба й дід –
тут зібрався весь мій рід.
Хоч не маю ще і року,
та уже роблю три кроки!


Матусин помічник

Мама зранку варить кашу –
покормить маленьку Машу!
Я матусі помагаю –
на сестричку поглядаю.
Від Марійки ані кроку –
маю вже два повних роки!
Працювати змалку звик,
я – матусин помічник!


Чемна Тетянка

Чемна дівчинка Тетянка,
всіх вона вітає зранку,
завжди «дякую» говорить,
із дорослими не спорить.

Не кричить, не вередує,
з сірниками не жартує
і не смітить на підлогу,
мамі з татом – допомога.

У автобусі, трамваї
старшим місце уступає.
Хоч мала, та вже панянка –
чемна дівчинка Тетянка.


Світлофор

Тільки вийду за поріг –
попереду сто доріг,
а на кожнім перехресті
світлофори угорі.
Мають гарні кольори,
та всього їх лише три:
жовто-, зелено- червоні –
майорять для дітвори.

Всім це правило відоме,
не піддамся куражу –
я до школи вранці з дому,
я до школи вранці з дому
йду спокійно, не біжу!

На «червоний» – зупинюсь,
вліво-вправо подивлюсь,
приготуюся на «жовтий»,
не спішу і не барюсь!
Підморгнув мені в упор
мій порадник-світлофор
і «зелений» загорівся –
я крокую мов сеньйор!

Всім це правило відоме,
пам’ятай його як слід,
що зі школи і додому,
що зі школи і додому –
на «зелений» перехід!
Що до школи вранці з дому
і зі школи знов додому –
лиш по «зебрі» перехід!


Курли

Ми збирали журавлину
в лісі, на болоті.
Журавлі великим клином
розтинали простір.
Їх «курли» із небосхилу
линуло далеко.
Клин за клином, клин за клином –
журавлі, лелеки…

«Курли-курли» по всій землі,
летять на південь журавлі,
з собою частку України
несуть у вирій на крилі…
А з ними рідна пісня лине
лугів поліських і полів.

На зимівлю відлітають
птахи кожним роком –
після себе залишають
в грудях щем глибокий…
Та весна прийде і знову
серце звеселиться –
Клин за клином, клин за клином –
повернуться птиці!

«Курли-курли» по всій землі,
летять додому журавлі,
несуть на милу Батьківщину
з собою радощі й жалі…
А з ними рідна пісня лине
лугів подільських і полів.


Хмаринка

Вітер немов балерину
в небі хмарину кружляв,
в танці до сонця він линув,
принцом себе уявляв.
Раптом зітхнув, в гай повернув,
ліг під кущем відпочити –
плинув у сни серед весни,
бачив хмарину у квітах.

Хмариночка, хмаринка,
красуня-балеринка
і усмішка перисто-золота.
Хмариночка, хмаринка,
легка немов пір’їнка,
їй сценою – небесна висота.

Вітер хмаринка приспала,
сумно їй стало, до сліз.
Дощиком срібним упала
раптом на вранішній ліс.
Поле і луг змокли навкруг,
сиплються з неба кришта́лі.
Краплі роси, цятки краси
як діаманти в кора́лі.

Хмариночка, хмаринка
пухната мов пір’їнка,
казкова чарівниця, золота.
Хмариночка, хмаринка –
небесна балеринка
із усмішкою феї на устах.


Місяць-бичок

Спи, мій маленький, укрийся
і повернись на бочок.
Місяць у зорянім лісі
ходить немовби бичок.

Роги у нього яскраві,
в хмари ховає свій лик.
Десь на річній переправі
вигулькне місячний бик.

Згодом у дзеркалі ночі
зір неутомний ловець,
в посмішці мружачи очі,
висуне морду-млинець.

Спи аж до ранку, мій синку,
вічка замкни на гачок.
Десь на пухнату перинку
ляже і місяць-бичок.