Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.12.07
2023.02.18
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олена Побийголод (1965) /
Критика | Аналітика
З-під мороку
Контекст : «Руськомовними стежками»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З-під мороку
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів
Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два слова вважаються повними синонімами, цей факт зафіксований у російських словниках і нерідко виявляє себе в художніх творах. Наприклад, ось словникове гніздо з найновішого «Словника синонімів» (В.Трішин, 2013):
великоросія, гардарика, матінка-русь, московія, росія, русь.
А ось - «Реквієм» (1940) А. Ахматової, в якому місто Ленінград розташоване в країні під назвою Русь:
Это было, когда улыбался
Только мертвый, спокойствию рад.
И ненужным привеском качался
Возле тюрем своих Ленинград...
Звёзды смерти стояли над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных «марусь».
Повертаючись до персоніфікованої Росії: зазвичай це переможна, торжествуюча та грізно-весела «істота» (див. твори А.Кантеміра, М.Ломоносова, О.Сумарокова, М.Хераскова, Г.Державіна, О.Пушкіна, далі скрізь). Ось, наприклад, вірші, написані у 1856 р. відомим піклувальником про «сльозу дитини» Ф.Достоєвським з приводу так званої Кримської війни, - спричиненої черговою маніакальною спробою Росії захопити Босфор та оголосити Чорне море своїм внутрішнім морем:
Восстала Русь, дрожа от гнева,
На бой с отчаянным врагом
И плод кровавого посева
Пожала доблестным мечом.
(З цього приводу можна лише зауважити, що в поетичних традиціях ряду інших мов - оспівування військових успіхів вважається мало не моветоном...)
Однак час від часу, немов у романі С.Лема «Футурологічний конгрес» (1971), наркотичний морок, що звичайно огортав свідомість, ненадовго розвіювався, і тоді у творі того чи іншого поета проступав образ зовсім іншої Росії: убогої, недоброї та агресивної.
Цей літературний архетип з’являвся у самих різних авторів, які жили у різні часи (чи в Росії часи завжди однакові?), ніби проти їхньої волі, оскільки зазвичай вони виступали в загальній лаві адептів російського/радянського «величчя».
Дивно, але ці тексти дуже схожі - не тільки ракурсом зображення, але навіть лексикою. У наступній таблиці наведені «ключові» (емоційно забарвлені) слова, що зустрічаються більш ніж в одному творі зібраної антології (сумарна кількість включень показана у вигляді надрядкового індексу):
1830. М.Лермонтов. «Пророцтво» → мертвый⁴ печальный⁴ мрачный³ ужас² горе² кровь³ плач⁴ смерть⁴ стон⁴
1838. М.Лермонтов. «Дума» → горький² угрюмый² позорно²
1839. О.Хом’яков. «Росії» → дикий³ кровь³ смерть⁴ стон⁴
1841. М.Лермонтов. «Прощай, Росіє» → раб²
1846. М.Некрасов. «Батьківщина» → грязный² мрачный³ пустой³
1864. О.Апухтін. «Село Колотовка» → сгнивший² тяжелый⁵ кручина² стон⁴ тоска²
1876. М.Некрасов. «Русь» → убогий³
1881. М.Морозов. «На кордоні» → раб² слёзы²
1887. Д.Мережковський. «Над німим...» → печальный⁴ сгнивший² грустно² кручина²
1894. К.Бальмонт. «Рідна картина» → печальный⁴ скорбный³ тусклый² тяжелый⁵ унылый² грустно² гнёт² туман³
1896. І.Бунін. «Вітчизна» → мертвый⁴ печальный⁴ свинцовый² угрюмый² пустыня² сумрак³ туман³
1897. І.Бунін. «Рідний край» → мертвый⁴ пустой³ тусклый² холодный³ хмурый² пустыня² сумрак³ тоска² умирать³
1908. А.Бєлий. «Батьківщина» → бедный³ голодный⁴ злой⁴ свинцовый² суровый² холодный³ туман³ умирать³
1908. А.Бєлий. «Русь» → голодный⁴ скорбный³ холодный³ пьяный² смерть⁴ умирать³
1909. В.Нарбут. «Русь» → грустный³ убогий³
1910. О.Блок. «Русь моя» → дикий³ мглистый² сонный² маета² тюремный²
1911. С.Єсенін. «Закутня хатинка» → голодный⁴ тяжелый⁵ бедный³ гнёт² горе² плач⁴
1913. К.Бальмонт. «Дурний сон» → грязный² тюремный² убогий³ кровь³ слёзы² ужас²
1914. О.Блок. «Росія» → бедный³ голодный⁴ тяжелый⁵
1915. А.Ахматова. «Молитва» → горький² темный²
1916. А.Бєлий. «Росія» → пустой³ сонный²
1916. З.Гіппіус. «Непоправно» → смерть⁴
1920. С.Буданцев. «Тобі, Росіє» → мрачный³ скорбный³ суровый² темный² унылый² хмурый² маета² плач⁴
1920. В.Александровський. «Дві Росії» → грустный³ злой⁴ мглистый² пьяный² боль² сумрак³
1920. І.Сєверянін. «Поеза урядові» → позорно²
1922. С.Єсенін. «Расєя» → грустный³ злой⁴ мертвый⁴ плач⁴
1940. А.Ахматова. «Станси» → дикий³ злой⁴
1985. І.Ратушинська. «Із в’язниці КДБ» → тяжелый⁵ боль² стон⁴
Цікаво також, що по цій збірці можна простежити, я́к з плином часу змінювалося ставлення самих авторів до «нововідкритої» реальності: від обурення (у М.Лермонтова та М.Некрасова) - через смиренне прийняття - до мазохістського милування (у О.Блока). Іноді, як «заміщення» (в психологічному розумінні), архетип трансформувався у гарячкові мрії про поширення «мерзот» (за висловом М.Горького) власної дійсності на весь світ (наприклад, у Ф.Тютчева та П.Когана).
А з другої половини XX сторіччя - російські поети вже навіть не пробували відступити від «канонічного», сусального образу Росії: як у відчизняних, так і у закордонних авторів - розвинувся «стокгольмський синдром» по відношенню до влади Російської імперії (яка тоді називалася СРСР).
Однак - для нас важливо зафіксувати: саме повторювана поява таких текстів протягом довгого часу - є симптом, свідчення дійсної суті сучасної нам Росії. І це слід мати на увазі тим, кому пропонують дружити з цією «істотою».
Українські переклади згадуваних текстів представлені (деякі - уривком або в скороченні) у розділі «Вірші», під рубрикою «Руськомовними стежками».
(2019)
Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два слова вважаються повними синонімами, цей факт зафіксований у російських словниках і нерідко виявляє себе в художніх творах. Наприклад, ось словникове гніздо з найновішого «Словника синонімів» (В.Трішин, 2013):
великоросія, гардарика, матінка-русь, московія, росія, русь.
А ось - «Реквієм» (1940) А. Ахматової, в якому місто Ленінград розташоване в країні під назвою Русь:
Это было, когда улыбался
Только мертвый, спокойствию рад.
И ненужным привеском качался
Возле тюрем своих Ленинград...
Звёзды смерти стояли над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных «марусь».
Повертаючись до персоніфікованої Росії: зазвичай це переможна, торжествуюча та грізно-весела «істота» (див. твори А.Кантеміра, М.Ломоносова, О.Сумарокова, М.Хераскова, Г.Державіна, О.Пушкіна, далі скрізь). Ось, наприклад, вірші, написані у 1856 р. відомим піклувальником про «сльозу дитини» Ф.Достоєвським з приводу так званої Кримської війни, - спричиненої черговою маніакальною спробою Росії захопити Босфор та оголосити Чорне море своїм внутрішнім морем:
Восстала Русь, дрожа от гнева,
На бой с отчаянным врагом
И плод кровавого посева
Пожала доблестным мечом.
(З цього приводу можна лише зауважити, що в поетичних традиціях ряду інших мов - оспівування військових успіхів вважається мало не моветоном...)
Однак час від часу, немов у романі С.Лема «Футурологічний конгрес» (1971), наркотичний морок, що звичайно огортав свідомість, ненадовго розвіювався, і тоді у творі того чи іншого поета проступав образ зовсім іншої Росії: убогої, недоброї та агресивної.
Цей літературний архетип з’являвся у самих різних авторів, які жили у різні часи (чи в Росії часи завжди однакові?), ніби проти їхньої волі, оскільки зазвичай вони виступали в загальній лаві адептів російського/радянського «величчя».
Дивно, але ці тексти дуже схожі - не тільки ракурсом зображення, але навіть лексикою. У наступній таблиці наведені «ключові» (емоційно забарвлені) слова, що зустрічаються більш ніж в одному творі зібраної антології (сумарна кількість включень показана у вигляді надрядкового індексу):
1830. М.Лермонтов. «Пророцтво» → мертвый⁴ печальный⁴ мрачный³ ужас² горе² кровь³ плач⁴ смерть⁴ стон⁴
1838. М.Лермонтов. «Дума» → горький² угрюмый² позорно²
1839. О.Хом’яков. «Росії» → дикий³ кровь³ смерть⁴ стон⁴
1841. М.Лермонтов. «Прощай, Росіє» → раб²
1846. М.Некрасов. «Батьківщина» → грязный² мрачный³ пустой³
1864. О.Апухтін. «Село Колотовка» → сгнивший² тяжелый⁵ кручина² стон⁴ тоска²
1876. М.Некрасов. «Русь» → убогий³
1881. М.Морозов. «На кордоні» → раб² слёзы²
1887. Д.Мережковський. «Над німим...» → печальный⁴ сгнивший² грустно² кручина²
1894. К.Бальмонт. «Рідна картина» → печальный⁴ скорбный³ тусклый² тяжелый⁵ унылый² грустно² гнёт² туман³
1896. І.Бунін. «Вітчизна» → мертвый⁴ печальный⁴ свинцовый² угрюмый² пустыня² сумрак³ туман³
1897. І.Бунін. «Рідний край» → мертвый⁴ пустой³ тусклый² холодный³ хмурый² пустыня² сумрак³ тоска² умирать³
1908. А.Бєлий. «Батьківщина» → бедный³ голодный⁴ злой⁴ свинцовый² суровый² холодный³ туман³ умирать³
1908. А.Бєлий. «Русь» → голодный⁴ скорбный³ холодный³ пьяный² смерть⁴ умирать³
1909. В.Нарбут. «Русь» → грустный³ убогий³
1910. О.Блок. «Русь моя» → дикий³ мглистый² сонный² маета² тюремный²
1911. С.Єсенін. «Закутня хатинка» → голодный⁴ тяжелый⁵ бедный³ гнёт² горе² плач⁴
1913. К.Бальмонт. «Дурний сон» → грязный² тюремный² убогий³ кровь³ слёзы² ужас²
1914. О.Блок. «Росія» → бедный³ голодный⁴ тяжелый⁵
1915. А.Ахматова. «Молитва» → горький² темный²
1916. А.Бєлий. «Росія» → пустой³ сонный²
1916. З.Гіппіус. «Непоправно» → смерть⁴
1920. С.Буданцев. «Тобі, Росіє» → мрачный³ скорбный³ суровый² темный² унылый² хмурый² маета² плач⁴
1920. В.Александровський. «Дві Росії» → грустный³ злой⁴ мглистый² пьяный² боль² сумрак³
1920. І.Сєверянін. «Поеза урядові» → позорно²
1922. С.Єсенін. «Расєя» → грустный³ злой⁴ мертвый⁴ плач⁴
1940. А.Ахматова. «Станси» → дикий³ злой⁴
1985. І.Ратушинська. «Із в’язниці КДБ» → тяжелый⁵ боль² стон⁴
Цікаво також, що по цій збірці можна простежити, я́к з плином часу змінювалося ставлення самих авторів до «нововідкритої» реальності: від обурення (у М.Лермонтова та М.Некрасова) - через смиренне прийняття - до мазохістського милування (у О.Блока). Іноді, як «заміщення» (в психологічному розумінні), архетип трансформувався у гарячкові мрії про поширення «мерзот» (за висловом М.Горького) власної дійсності на весь світ (наприклад, у Ф.Тютчева та П.Когана).
А з другої половини XX сторіччя - російські поети вже навіть не пробували відступити від «канонічного», сусального образу Росії: як у відчизняних, так і у закордонних авторів - розвинувся «стокгольмський синдром» по відношенню до влади Російської імперії (яка тоді називалася СРСР).
Однак - для нас важливо зафіксувати: саме повторювана поява таких текстів протягом довгого часу - є симптом, свідчення дійсної суті сучасної нам Росії. І це слід мати на увазі тим, кому пропонують дружити з цією «істотою».
Українські переклади згадуваних текстів представлені (деякі - уривком або в скороченні) у розділі «Вірші», під рубрикою «Руськомовними стежками».
(2019)
Контекст : «Руськомовними стежками»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
