
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
22:08
Я радію молодій траві.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
Хай народяться мрії живі!
Ця трава пробилась до нас
Крізь зими ворожий спецназ,
Крізь зими надійну тюрму,
Крижану, жорстоку, німу.
2025.07.06
18:51
Заквітчали мальви літо
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
біля хати й на городі.
Сонцем лагідним зігріті
обереги - на сторожі.
У шорсткому листі квіти
фіолетові, лимонні
і червоні (пестить вітер)
і рожеві - без шаблону.
2025.07.06
16:14
Хто не знає Олександра, що Невським прозвався?
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
В Московії його славлять і святим вважають.
Правду про його «геройства» чути не бажають.
Але зовсім не про нього я писати взявся,
А про батька Ярослава – в кого син і вдався.
Ба, ще й, навіть, переплюнув
2025.07.06
10:12
Кармічні завитки бувають різні,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
В одних любов'ю світяться, добром.
А в інших, наче зло у парадизі,
Води мутної на столі цебро.
Тотеми, знаки - у квітках, клечанні
Та щебеті травневім солов'їв.
Душа моя - після дощу світанок,
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2024.05.20
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олена Побийголод (1965) /
Критика | Аналітика
З-під мороку
Контекст : «Руськомовними стежками»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
З-під мороку
Специфічний образ Росії у віршах російських поетів
Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два слова вважаються повними синонімами, цей факт зафіксований у російських словниках і нерідко виявляє себе в художніх творах. Наприклад, ось словникове гніздо з найновішого «Словника синонімів» (В.Трішин, 2013):
великоросія, гардарика, матінка-русь, московія, росія, русь.
А ось - «Реквієм» (1940) А. Ахматової, в якому місто Ленінград розташоване в країні під назвою Русь:
Это было, когда улыбался
Только мертвый, спокойствию рад.
И ненужным привеском качался
Возле тюрем своих Ленинград...
Звёзды смерти стояли над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных «марусь».
Повертаючись до персоніфікованої Росії: зазвичай це переможна, торжествуюча та грізно-весела «істота» (див. твори А.Кантеміра, М.Ломоносова, О.Сумарокова, М.Хераскова, Г.Державіна, О.Пушкіна, далі скрізь). Ось, наприклад, вірші, написані у 1856 р. відомим піклувальником про «сльозу дитини» Ф.Достоєвським з приводу так званої Кримської війни, - спричиненої черговою маніакальною спробою Росії захопити Босфор та оголосити Чорне море своїм внутрішнім морем:
Восстала Русь, дрожа от гнева,
На бой с отчаянным врагом
И плод кровавого посева
Пожала доблестным мечом.
(З цього приводу можна лише зауважити, що в поетичних традиціях ряду інших мов - оспівування військових успіхів вважається мало не моветоном...)
Однак час від часу, немов у романі С.Лема «Футурологічний конгрес» (1971), наркотичний морок, що звичайно огортав свідомість, ненадовго розвіювався, і тоді у творі того чи іншого поета проступав образ зовсім іншої Росії: убогої, недоброї та агресивної.
Цей літературний архетип з’являвся у самих різних авторів, які жили у різні часи (чи в Росії часи завжди однакові?), ніби проти їхньої волі, оскільки зазвичай вони виступали в загальній лаві адептів російського/радянського «величчя».
Дивно, але ці тексти дуже схожі - не тільки ракурсом зображення, але навіть лексикою. У наступній таблиці наведені «ключові» (емоційно забарвлені) слова, що зустрічаються більш ніж в одному творі зібраної антології (сумарна кількість включень показана у вигляді надрядкового індексу):
1830. М.Лермонтов. «Пророцтво» → мертвый⁴ печальный⁴ мрачный³ ужас² горе² кровь³ плач⁴ смерть⁴ стон⁴
1838. М.Лермонтов. «Дума» → горький² угрюмый² позорно²
1839. О.Хом’яков. «Росії» → дикий³ кровь³ смерть⁴ стон⁴
1841. М.Лермонтов. «Прощай, Росіє» → раб²
1846. М.Некрасов. «Батьківщина» → грязный² мрачный³ пустой³
1864. О.Апухтін. «Село Колотовка» → сгнивший² тяжелый⁵ кручина² стон⁴ тоска²
1876. М.Некрасов. «Русь» → убогий³
1881. М.Морозов. «На кордоні» → раб² слёзы²
1887. Д.Мережковський. «Над німим...» → печальный⁴ сгнивший² грустно² кручина²
1894. К.Бальмонт. «Рідна картина» → печальный⁴ скорбный³ тусклый² тяжелый⁵ унылый² грустно² гнёт² туман³
1896. І.Бунін. «Вітчизна» → мертвый⁴ печальный⁴ свинцовый² угрюмый² пустыня² сумрак³ туман³
1897. І.Бунін. «Рідний край» → мертвый⁴ пустой³ тусклый² холодный³ хмурый² пустыня² сумрак³ тоска² умирать³
1908. А.Бєлий. «Батьківщина» → бедный³ голодный⁴ злой⁴ свинцовый² суровый² холодный³ туман³ умирать³
1908. А.Бєлий. «Русь» → голодный⁴ скорбный³ холодный³ пьяный² смерть⁴ умирать³
1909. В.Нарбут. «Русь» → грустный³ убогий³
1910. О.Блок. «Русь моя» → дикий³ мглистый² сонный² маета² тюремный²
1911. С.Єсенін. «Закутня хатинка» → голодный⁴ тяжелый⁵ бедный³ гнёт² горе² плач⁴
1913. К.Бальмонт. «Дурний сон» → грязный² тюремный² убогий³ кровь³ слёзы² ужас²
1914. О.Блок. «Росія» → бедный³ голодный⁴ тяжелый⁵
1915. А.Ахматова. «Молитва» → горький² темный²
1916. А.Бєлий. «Росія» → пустой³ сонный²
1916. З.Гіппіус. «Непоправно» → смерть⁴
1920. С.Буданцев. «Тобі, Росіє» → мрачный³ скорбный³ суровый² темный² унылый² хмурый² маета² плач⁴
1920. В.Александровський. «Дві Росії» → грустный³ злой⁴ мглистый² пьяный² боль² сумрак³
1920. І.Сєверянін. «Поеза урядові» → позорно²
1922. С.Єсенін. «Расєя» → грустный³ злой⁴ мертвый⁴ плач⁴
1940. А.Ахматова. «Станси» → дикий³ злой⁴
1985. І.Ратушинська. «Із в’язниці КДБ» → тяжелый⁵ боль² стон⁴
Цікаво також, що по цій збірці можна простежити, я́к з плином часу змінювалося ставлення самих авторів до «нововідкритої» реальності: від обурення (у М.Лермонтова та М.Некрасова) - через смиренне прийняття - до мазохістського милування (у О.Блока). Іноді, як «заміщення» (в психологічному розумінні), архетип трансформувався у гарячкові мрії про поширення «мерзот» (за висловом М.Горького) власної дійсності на весь світ (наприклад, у Ф.Тютчева та П.Когана).
А з другої половини XX сторіччя - російські поети вже навіть не пробували відступити від «канонічного», сусального образу Росії: як у відчизняних, так і у закордонних авторів - розвинувся «стокгольмський синдром» по відношенню до влади Російської імперії (яка тоді називалася СРСР).
Однак - для нас важливо зафіксувати: саме повторювана поява таких текстів протягом довгого часу - є симптом, свідчення дійсної суті сучасної нам Росії. І це слід мати на увазі тим, кому пропонують дружити з цією «істотою».
Українські переклади згадуваних текстів представлені (деякі - уривком або в скороченні) у розділі «Вірші», під рубрикою «Руськомовними стежками».
(2019)
Традиція уособлення Росії міцно вкорінена у російській поезії, і простежується аж до початку вживання терміна «Росія» (1721 р.) разом і замість терміна «Русь». Нагадаємо, що в російській мові ці два слова вважаються повними синонімами, цей факт зафіксований у російських словниках і нерідко виявляє себе в художніх творах. Наприклад, ось словникове гніздо з найновішого «Словника синонімів» (В.Трішин, 2013):
великоросія, гардарика, матінка-русь, московія, росія, русь.
А ось - «Реквієм» (1940) А. Ахматової, в якому місто Ленінград розташоване в країні під назвою Русь:
Это было, когда улыбался
Только мертвый, спокойствию рад.
И ненужным привеском качался
Возле тюрем своих Ленинград...
Звёзды смерти стояли над нами,
И безвинная корчилась Русь
Под кровавыми сапогами
И под шинами черных «марусь».
Повертаючись до персоніфікованої Росії: зазвичай це переможна, торжествуюча та грізно-весела «істота» (див. твори А.Кантеміра, М.Ломоносова, О.Сумарокова, М.Хераскова, Г.Державіна, О.Пушкіна, далі скрізь). Ось, наприклад, вірші, написані у 1856 р. відомим піклувальником про «сльозу дитини» Ф.Достоєвським з приводу так званої Кримської війни, - спричиненої черговою маніакальною спробою Росії захопити Босфор та оголосити Чорне море своїм внутрішнім морем:
Восстала Русь, дрожа от гнева,
На бой с отчаянным врагом
И плод кровавого посева
Пожала доблестным мечом.
(З цього приводу можна лише зауважити, що в поетичних традиціях ряду інших мов - оспівування військових успіхів вважається мало не моветоном...)
Однак час від часу, немов у романі С.Лема «Футурологічний конгрес» (1971), наркотичний морок, що звичайно огортав свідомість, ненадовго розвіювався, і тоді у творі того чи іншого поета проступав образ зовсім іншої Росії: убогої, недоброї та агресивної.
Цей літературний архетип з’являвся у самих різних авторів, які жили у різні часи (чи в Росії часи завжди однакові?), ніби проти їхньої волі, оскільки зазвичай вони виступали в загальній лаві адептів російського/радянського «величчя».
Дивно, але ці тексти дуже схожі - не тільки ракурсом зображення, але навіть лексикою. У наступній таблиці наведені «ключові» (емоційно забарвлені) слова, що зустрічаються більш ніж в одному творі зібраної антології (сумарна кількість включень показана у вигляді надрядкового індексу):
1830. М.Лермонтов. «Пророцтво» → мертвый⁴ печальный⁴ мрачный³ ужас² горе² кровь³ плач⁴ смерть⁴ стон⁴
1838. М.Лермонтов. «Дума» → горький² угрюмый² позорно²
1839. О.Хом’яков. «Росії» → дикий³ кровь³ смерть⁴ стон⁴
1841. М.Лермонтов. «Прощай, Росіє» → раб²
1846. М.Некрасов. «Батьківщина» → грязный² мрачный³ пустой³
1864. О.Апухтін. «Село Колотовка» → сгнивший² тяжелый⁵ кручина² стон⁴ тоска²
1876. М.Некрасов. «Русь» → убогий³
1881. М.Морозов. «На кордоні» → раб² слёзы²
1887. Д.Мережковський. «Над німим...» → печальный⁴ сгнивший² грустно² кручина²
1894. К.Бальмонт. «Рідна картина» → печальный⁴ скорбный³ тусклый² тяжелый⁵ унылый² грустно² гнёт² туман³
1896. І.Бунін. «Вітчизна» → мертвый⁴ печальный⁴ свинцовый² угрюмый² пустыня² сумрак³ туман³
1897. І.Бунін. «Рідний край» → мертвый⁴ пустой³ тусклый² холодный³ хмурый² пустыня² сумрак³ тоска² умирать³
1908. А.Бєлий. «Батьківщина» → бедный³ голодный⁴ злой⁴ свинцовый² суровый² холодный³ туман³ умирать³
1908. А.Бєлий. «Русь» → голодный⁴ скорбный³ холодный³ пьяный² смерть⁴ умирать³
1909. В.Нарбут. «Русь» → грустный³ убогий³
1910. О.Блок. «Русь моя» → дикий³ мглистый² сонный² маета² тюремный²
1911. С.Єсенін. «Закутня хатинка» → голодный⁴ тяжелый⁵ бедный³ гнёт² горе² плач⁴
1913. К.Бальмонт. «Дурний сон» → грязный² тюремный² убогий³ кровь³ слёзы² ужас²
1914. О.Блок. «Росія» → бедный³ голодный⁴ тяжелый⁵
1915. А.Ахматова. «Молитва» → горький² темный²
1916. А.Бєлий. «Росія» → пустой³ сонный²
1916. З.Гіппіус. «Непоправно» → смерть⁴
1920. С.Буданцев. «Тобі, Росіє» → мрачный³ скорбный³ суровый² темный² унылый² хмурый² маета² плач⁴
1920. В.Александровський. «Дві Росії» → грустный³ злой⁴ мглистый² пьяный² боль² сумрак³
1920. І.Сєверянін. «Поеза урядові» → позорно²
1922. С.Єсенін. «Расєя» → грустный³ злой⁴ мертвый⁴ плач⁴
1940. А.Ахматова. «Станси» → дикий³ злой⁴
1985. І.Ратушинська. «Із в’язниці КДБ» → тяжелый⁵ боль² стон⁴
Цікаво також, що по цій збірці можна простежити, я́к з плином часу змінювалося ставлення самих авторів до «нововідкритої» реальності: від обурення (у М.Лермонтова та М.Некрасова) - через смиренне прийняття - до мазохістського милування (у О.Блока). Іноді, як «заміщення» (в психологічному розумінні), архетип трансформувався у гарячкові мрії про поширення «мерзот» (за висловом М.Горького) власної дійсності на весь світ (наприклад, у Ф.Тютчева та П.Когана).
А з другої половини XX сторіччя - російські поети вже навіть не пробували відступити від «канонічного», сусального образу Росії: як у відчизняних, так і у закордонних авторів - розвинувся «стокгольмський синдром» по відношенню до влади Російської імперії (яка тоді називалася СРСР).
Однак - для нас важливо зафіксувати: саме повторювана поява таких текстів протягом довгого часу - є симптом, свідчення дійсної суті сучасної нам Росії. І це слід мати на увазі тим, кому пропонують дружити з цією «істотою».
Українські переклади згадуваних текстів представлені (деякі - уривком або в скороченні) у розділі «Вірші», під рубрикою «Руськомовними стежками».
(2019)
Контекст : «Руськомовними стежками»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію