ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.02
12:35
Велике пошанування до батька й матері,
бо Господь Пресвятий ставить його вище пошанування до Себе Самого…
Є в тебе майно чи нема - шануй батька твого і матір твою,
навіть якщо живеш милостинею"
Раббі Шимон бар Йохай
Давно це сталось. Тоді, як в І
2024.05.02
11:03
Четвер Великий. Таїнство вечері.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
Ісус омив всім учням ноги
У знак покори. Чиста атмосфера.
Благословення людям Богом.
І кожному із учнів дав він хліба.
За всіх страждав Ісус у муках,
Бо розіп*яли його згодом тіло.
2024.05.02
10:26
Літери
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
Я отримав букву R,
відтепер я - Шарль Бодлер!
Літера казкова:
раз! - і все готово.
2024.05.02
10:19
Нотатки дружини письменника
Скажу відверто: мені особисто подобаються оповідання мого чоловіка - короткі, але дуже зворушливі. І нехай він досі не лауреат премій, як дехто з його однокурсників, не входить до правління творчих спілок, не видає щорічно ч
2024.05.02
08:59
Не розказуй мені про любов —
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
бо блаженство злетіло раптово,
ніби в небо пташина казкова,
що покинула рідний альков.
Не розказуй мені про любов!
Не торкайся моєї руки,
струмом доторк холодний на шкірі,
2024.05.02
08:05
Голубі троянди
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
Я у вІрші ховаюся, ніби в дитинстві за штору.
Між рядками ховаю себе від тривог і жахіть.
Але схованка ця ненадійна і зовсім прозора.
То колись під вікном було затишно й тепло сидіть.
Той куточок наснився мені: із тканини м'якої
2024.05.02
05:59
У старомодній та незграбній шафі
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
Знайшов я дещо. Зовсім не чекав.
Знайшов свого дитинства нотний зошит,
Який не бачив новомодних шаф.
Серед старих блокнотів та конспектів
Мені засяяв, наче діамант,
Дешевий та простенький нотний зошит,
2024.05.02
04:40
На все твоя, мій Боже, милість
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
І ласка істинна твоя, -
Тож не журюся, що змінилась
Життя земного течія.
Уже відлунює гучніше
Мені минуле шумом днів
І в серцем вистражданих віршах,
І в чистих трелях ніжних слів.
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"У Сватовім світає Україна" (2006)
ВІН ДВЕРИМА НЕ ГРЮКНУВ…
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
ВІН ДВЕРИМА НЕ ГРЮКНУВ…
Перебираючи свої чернетки, я натрапив на вірш-експромт, написаний влітку вісімдесят четвертого під враженням несподіваної смерті мого доброго товариша Івана Павленка. Невдовзі знайшлася і фотографія: зустріч учнів і вчителів Мілуватської середньої школи Сватівського району з поетами Миколою Ночовним, Іваном Низовим, Іваном Павленком. Фотографію я передав до музею історії й культури міста Луганська, а вірш пропоную читачам. Ось він, цей сумно-трагічний експромт:
Пам’яті поета Івана Павленка
Я зібрав у тісному застоллі
Давніх друзів,
Яких розгубив
(Розгубивши, я не розлюбив).
На застольному видноколі
Сходить ранок
такий голубий!
А за ним,
голубим,
первозданним,
По-дівочому сходить зоря
(На степи, на ліси, на моря)
І на плечі Павленка Івана
Вишиванку лляну приміря.
...Ой, Іване, навіщо ця згадка,
Як тебе вже на світі нема,
І печальна твоя Мілуватка
Витирає сльозу крадькома?!
Ти не вибрав для себе дружини,
Щоб любила, плекала сім’ю
І носила гарячі жоржини
На холодну могилу твою.
Не діждався єдиної книжки
Своїх щирих пісень степових,
І тепер вони схлипують нишком,
Що так рано пішов ти від них.
Зажурюся...
Зітхну мимоволі...
Зрозумію: все вигадав я...
І нікого немає в застоллі –
Тільки я та уява моя.
Ваня Павленко, Іван Тимофійович, як його з непідробною повагою називали в луганських літературних колах, народився в Мілуватці, у родині сільського священика (до речі, таке соціальне походження відбилося на творчій долі поета). Пас корів, бігав до школи. Пізніше працював на землі, був робітником на великих (малих тоді не було) будовах неосяжного колишнього Союзу. Власна сім’я не склалася, але донькою Іван опікувався, діждався її весілля. Жив останні роки одинаком у старенькій хатині, возив мілуватським господиням балонний газ. Одного дня, розвантажуючи балони, перетрудив хворе серце. Прийшовши додому, ліг відпочити – та так і не прокинувся. Зосталися вірші й друзі.
Поет Йосип Курлат зібрав ті вірші, уклав рукопис, запропонувавши його видавництву «Донбас». І – з кінцями! На щастя, другий примірник рукопису я знайшов Нам, живим, лишається одне, дуже святе право-обов’язок: видати творчу спадщину чудового лірика та хорошої щирої людини. Нехай читають земляки, затуркані клопотами про хліб насущний, принижені божевільними цінами, занепокоєні туманним майбутнім.
Час летить, а ми, як це не дивно, відстаємо від нього і навіть не намагаємося наздогнати його, щось підкоригувати в ньому, якось переінакшити, удосконалити. Мені так і не вдалося знайти спонсорів, які б профінансували видання посмертної книги Івана Павленка. Куди лиш я не звертався – німа тиша… Аби спадщина Івана зовсім не пропала, я здав цілих три теки його віршів до літературного архіву при краєзнавчому відділі обласної бібліотеки імені Горького. Нехай чекають своєї черги, свого зоряного часу. Може, і дочекаються… А я зробив усе, що міг: опублікував чималі добірки ліричних творів Вані Павленка в журналі «Бахмутський шлях» і в одному з колективних збірників поетів Луганщини. Це – мій скромний вінок на могилу товариша.
2006
Пам’яті поета Івана Павленка
Я зібрав у тісному застоллі
Давніх друзів,
Яких розгубив
(Розгубивши, я не розлюбив).
На застольному видноколі
Сходить ранок
такий голубий!
А за ним,
голубим,
первозданним,
По-дівочому сходить зоря
(На степи, на ліси, на моря)
І на плечі Павленка Івана
Вишиванку лляну приміря.
...Ой, Іване, навіщо ця згадка,
Як тебе вже на світі нема,
І печальна твоя Мілуватка
Витирає сльозу крадькома?!
Ти не вибрав для себе дружини,
Щоб любила, плекала сім’ю
І носила гарячі жоржини
На холодну могилу твою.
Не діждався єдиної книжки
Своїх щирих пісень степових,
І тепер вони схлипують нишком,
Що так рано пішов ти від них.
Зажурюся...
Зітхну мимоволі...
Зрозумію: все вигадав я...
І нікого немає в застоллі –
Тільки я та уява моя.
Ваня Павленко, Іван Тимофійович, як його з непідробною повагою називали в луганських літературних колах, народився в Мілуватці, у родині сільського священика (до речі, таке соціальне походження відбилося на творчій долі поета). Пас корів, бігав до школи. Пізніше працював на землі, був робітником на великих (малих тоді не було) будовах неосяжного колишнього Союзу. Власна сім’я не склалася, але донькою Іван опікувався, діждався її весілля. Жив останні роки одинаком у старенькій хатині, возив мілуватським господиням балонний газ. Одного дня, розвантажуючи балони, перетрудив хворе серце. Прийшовши додому, ліг відпочити – та так і не прокинувся. Зосталися вірші й друзі.
Поет Йосип Курлат зібрав ті вірші, уклав рукопис, запропонувавши його видавництву «Донбас». І – з кінцями! На щастя, другий примірник рукопису я знайшов Нам, живим, лишається одне, дуже святе право-обов’язок: видати творчу спадщину чудового лірика та хорошої щирої людини. Нехай читають земляки, затуркані клопотами про хліб насущний, принижені божевільними цінами, занепокоєні туманним майбутнім.
Час летить, а ми, як це не дивно, відстаємо від нього і навіть не намагаємося наздогнати його, щось підкоригувати в ньому, якось переінакшити, удосконалити. Мені так і не вдалося знайти спонсорів, які б профінансували видання посмертної книги Івана Павленка. Куди лиш я не звертався – німа тиша… Аби спадщина Івана зовсім не пропала, я здав цілих три теки його віршів до літературного архіву при краєзнавчому відділі обласної бібліотеки імені Горького. Нехай чекають своєї черги, свого зоряного часу. Може, і дочекаються… А я зробив усе, що міг: опублікував чималі добірки ліричних творів Вані Павленка в журналі «Бахмутський шлях» і в одному з колективних збірників поетів Луганщини. Це – мій скромний вінок на могилу товариша.
2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію