ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юрко Бужанин
2026.02.07 23:49
У напівтемряві п'ємо холодну каву,
клянем московію і владу, заодно, -
накрались, аж провалюється дно
здобутої не у борні держави.

І надрив

В Горова Леся
2026.02.07 21:10
Крапка сонця утоплена в сіре лютневе марево.
Перебулий мороз ще уперто тримає скованість,
Та майбутня відлига таки насуває хмарою,
За якою проміння, що прагне зігріти, сховане.

Відганяє циклоном тріскучі морози згубливі
Спорадична зима, що у холод

Іван Потьомкін
2026.02.07 20:39
Про що ти хочеш розказати, скрипко?
Чом смутком пронизуєш до дна?
Чому веселістю прохоплюєшся зрідка?
Чи, може, скрипалева в тім вина?
Чи справжня музика і в радощах сумна?

Олександр Буй
2026.02.07 20:21
Я спалю на багатті книжки
У вечірній туманній журбі –
Хай вогонь поглинає рядки
Тих віршів, що писав не тобі,

Хай у полум’ї згинуть слова –
Відтепер їм не вірю і сам.
Я минуле життя обірвав –

Світлана Пирогова
2026.02.07 13:53
У кожного вона своя. А чи прозора?
Немов туман над ранньою рікою.
То лагідна, сіяє, як вечірні зорі,
То б'є у груди хвилею стрімкою.
І не напишеш буквами її - лиш ритмом.
Ми чуємо : "Так доля забажала".
Не істина вона, не вирок і не міфи,
А інко

Борис Костиря
2026.02.07 10:26
Укрили заморозки ніжні квіти,
Немов тирани чи лиха орда.
Слова звучать беззахисно, як віти,
А гасла застигають, мов слюда.

Укрили заморозки сподівання
На світло, на відлигу, на прогрес.
І опадають квіти розставання,

Лесь Коваль
2026.02.07 09:00
Туманом розлилося небо в море,
розмивши своїм паром горизонт,
бентежне, феросплавне, неозоре.
Окріп вальсує з кригою разом
на цім окрайці часу і галактик
за межами людських думок глоти.
А ми, наївні смертні аргонавти
даремні робим спроби осягти

Артур Курдіновський
2026.02.07 05:08
Годинник з синім циферблатом,
Зі штучним і простим камінням
Не коштував грошей багато,
Та був для мене незамінним.

І проводжав моє дитинство
Годинник з синім циферблатом,
І юність зустрічав барвисту,

Марія Дем'янюк
2026.02.06 21:40
Мій Боже, дякую Тобі, що Ти є,
За те, що ведеш Ти мене за руку,
За те, що так сяє ім'я Твоє,
За те, що витримує серце розлуку.
За віру : добро переможе завжди,
За шепіт: тримайся, дитино, зажди,
За дотик вві сні: ти не бійся, я тут,
Малюю любов'ю

Лесь Коваль
2026.02.06 21:07
Наосліп, через кипінь і не в такт,
в хитке незнане майбуття сире
ми тчем свої маршрути до Ітак
під моторошний переспів сирен.

Наповнені живим теплом осердь,
заховані з народження у глині,
бють пагони собою темну твердь,

С М
2026.02.06 18:04
О ти (чий зір усе одвертий, а мій все пропустив)
До болю прагну я спасіння. Дай гумору мені
Що в морі я у цій пшениці
йде гомін, а ні з ким не стрітись
І горе й сміх, правдиво дивні
Та умирають і без ридань

Всі оди, названі інакше, звучать, мабуть

Артур Курдіновський
2026.02.06 17:31
Німе повітря. Королівство тиші.
Дорога в безпросвітну далечінь.
Любов мені листа сумного пише...
Невже від почуттів лишилась тінь?

Стою на долі сірому узбіччі.
Життя проходить повз. Лише зітхне:
"Дивися, як змінилося обличчя!"

Борис Костиря
2026.02.06 10:58
Розвал душі і тіла неодмінно
Настане, ніби вибух нищівний.
Зненацька прийде, як неждана міна
Чи як лайдак скорботний і сумний.

Розвал - це наслідок усіх ударів,
Всіх потрясінь, депресій і гризот,
Немов стискання судей і удавів,

Артур Курдіновський
2026.02.05 22:14
Зрікаюся тебе, моя наївна мріє!
Я припиняю це чекання назавжди.
Уявним променем зігрівся в холоди -
І досить. Лютий снігом падає на вії.

Хтось оголошує протести веремії,
Зникає марево у плескоті води.
Немає жодного шляху мені туди -

Микола Дудар
2026.02.05 21:57
Сімнадцять замало?… Чекайте за тридцять.
Це вам не жарти коли звучить мінус…
Добавочка хитра… вам арктика сниться?
Значить вдихнули і ви кокаїну…

Морози із січня всі виповзли в лютий.
Мінус розмножить їх, не сумнівайтесь.
Щоб не робили ви — тепло

Євген Федчук
2026.02.05 21:10
Прибіг Петрик до бабусі, видно, повний вражень:
- А ми з хлопцями сьогодні до річки ходили.
Хлопці з дому вудки взяли та рибу ловили.
А я…А я черепаху, навіть бачив справжню.
Повзла собі по березі до річки неспішно.
Вся така якась химерна в панцирі с
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "У Сватовім світає Україна" (2006)

 У СВАТОВІМ СВІТАЄ УКРАЇНА
Ще не так давно я висловив своє категоричне:
– У Сватовому України більше, ніж у столичному Києві!
І це була істинна правда. Правда від часів отамана Волоха й до позаторішнього пришестя партійних реґіоналів. Останні терміново скасували правду і відмінили істину. І я забираю свої слова назад, аби не чинити незаслуженого висміювання правдивої Істини та істинної Правди. І висловлюю інше, може, й не дуже категоричне, з деякими сумнівами, і все ж, на мою думку, об’єктивне:
– У столичному Києві України так і не побільшало, а в районному Сватовому явно поменшало. І меншає з кожним днем. І вже невзабарі сватівська українність зійде на круглий нуль.
Дай, Боже, аби я помилився!
До Сватового, яке активно розукраїнюють, мені не дуже хочеться їхати. Хоча там ще й сьогодні живуть дорогі моєму серцю люди – українці з діда-прадіда, яких не можна ні скасувати, ні відмінити. Хай не ображається на мене, такого категоричного опонента «русифікації та сепаратизації» слобожанського краю, мій добрий, мій щирий, мій тричі заслужений Іван Васильович Дробицький із чарівної степової Свистунівки за те, що я давно не провідував його. У мене ж і часу вільного не було, і підручного транспорту, а на попутній чи рейсовий постійно не вистачає дивнів-гривнів (узагалі-то, правильно – гривень)… Але ж я досі згадую сивого друга, ветерана й інваліда Другої світової війни, орденоносця і найактивнішого депутата місцевої ради і громади. Згадую, смакуючи його янтарним медком (адже Іван Васильович, як і наш Президент, любить бджілок і щоліта пасе їх на різноквітті й буйнотрав’ї), переглядаю час від часу дві його прості, але мудро-досвідчені й порадливо-розрадливі книжки. Я ж їх сам редагував обережно, аби чогось не зіпсувати в селянсько-українській манері письма Івана Васильовича, сам готував їх до друку, опікувався, аби художнє оформлення було привабливим, а старі, пожовклі та поблідлі фотографії були хоч трохи чіткішими, виразнішими.
А ще нехай не гніваються на мене подвійний тезка поета-солов’я Сосюри, свистунівський патріот, активіст і фермер Володимир Миколайович, його дружина-вчителька, яка любить поезію і сама потай пише вірші, весь педагогічний і учнівський колектив сільської школи. Ми ж – я, уже згадуваний Володимир Миколайович і голова Луганської обласної «Просвіти» історик Володимир Семистяга – допомогли (чим змогли) заснувати при школі Шевченківський музей, організувати первинну просвітянську ланку. А з Володимиром Володимировичем Просіним, відомим у районі, області й поза ними державним, політичним і громадським діячем, ще ж недавно покладали квіти шани до підніжжя пам’ятника Великому Кобзареві. Це величавий монумент, зроблений руками й серцями моїх щирих, на жаль, уже покійних друзів – видатних українських скульпторів Іллі Овчаренка і Василя Орлова, височить у центрі Свистунівки, біля Будинку культури, у чудовому сквері! Єдиний пам’ятник Шевченку в сільській слобожанській глибинці. Я ще не раз прийду до нього й до вас, дорогі мої друзі-українці!
Колись я любив їздити на Сватівщину. І сам, і разом з луганськими письменниками Микитою Чернявським, Степаном Бугорковим, Геннадієм Довнаром, Миколою Ночовним, привозив сюди і київських класиків, а не так іще й давно – сина видатного нашого поета Василя Стуса науковця та літературознавця Дмитра Стуса.
Найбільше я любив сватівських професійних літераторів і початківців: Миколу Назаровича Щепенка (я і ховав його пам’ятного трагічного дня, разом з Юрієм Єненком, Леонідом Стрельником і Володимиром Просіним гірко оплакуючи втрату талановитого майстра слова); Івана Тимофійовича Павленка з Мащенківської Мілуватки; щиро дружив з Тимофієм Поляковим, Миколою Уманцем, Олександром Пархоменком… Друкував свого часу їхні твори на шпальтах обласних газет, популяризував на обласному радіо. Багатьох уже немає серед нас, живих… «Иных уж нет, а тех – долечат!» – жартував поет Григорій Половинко, теж частий гість у минулому Сватовому. Він як у воду дивився: деякі вихованці сватівського літературного «Світанку» нині закохані-задивлені в чуже й на чуже. Бог з ними…
Нині Сватівщину «реґіонисто» русифікують (знаємо, хто), повертають вулицям і майданам райцентру дрімучі комуносовєцькі та імперські назви. Начальство з принципу «ізрєкаєт істіни» калічною російською або в найліпшому разі «суржиком», а прості люди, куди не піди, куди не поїдь – рідною, українською, слобожанською говіркою. Я ж знаю, що кажу. Я ж бував у Преображенному й Гончарівці, у Нижній Дуванці й Хомівці, у Петрівці й Містках, Маньківці й Стрельмахівці. Скрізь-повсюди люди спілкуються такою ж мовою, як і в моєму рідному селі на Сумщині. Немає на Сватівщині проблеми двомовності, бо тут і панує, і царює, і президентствує одна корінна мова – українська. А розумні та обдаровані володіють ще й російською, англійською, німецькою… І подібна ситуація мовна складалася століттями в сусідніх Троїцькому, Білокуракинському, Кремінському районах. Тож лукавлять місцеві Рибалки й обласні Голенки! На Москву працюють «патріоти-реґіонали», а разом з ними – й талановитий поет, мій колишній улюбленець Серьожа Кривонос. А ще Сватівщина співає українські пісні – стародавні, народні й новітні, місцеві, створені Сергієм Зятєвим, Володимиром Просіним, Лідією Соколко, талановитою поетесою Оленою Балабою! Отже, що б не балакали-патякали, а на Сватівщині ще й досі (і так, вірю, буде до кінця світу) України більше, ніж на Київському владному Печерську!
А ще, під завісу, маю сказати таке (теж дуже категоричне): не зазомбована «реґіонщиками» та задивлена на північний схід україноненависницька Луганщина є справжнім «світанком» України, а соняшниково-колоскова, пісенно-поетична, русавсько-просінська, щепенківсько-мащенківська Сватівщина є дійсним Світанком України! У ньому, був, пересвідчився наш український Москаль, котрий є Геннадієм Геннадійовичем, але вже не є нашим обласним отаманом, бо його загризли-загавкали «реґіонні отаманчики». Про це знає друг Володимира Просіна (і мій, до речі, щирий друг!) видатний український всенародний співак, «западенець» і «східняк» в одній особі Василь Зінкевич.
А я, чесно кажучи, ніколи й не сумнівався в належності не чужої для мене Сватівщини до Великої України, що простяглася синьо-жовтим рушником від Сяну аж до тихого Дону!


08.07.2006
Луганськ – Сватове







  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 16:05:50
Переглядів сторінки твору 494
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Загальномистецька тематика
Довкола відомих персон
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2025.05.04 08:24
Автор у цю хвилину відсутній