ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Роксолана Вірлан
2026.06.30 00:40
Сутносте вітрова, дика безупряжна, вільна,
було б мені дослухатись твоїх научань:
бігти прозоро крізь вістря натикані щільно,
не обдиратись гілками до рваних - до ран.

Духу вогневий, було мені яро палати-
іскрою витися до Пачамами висот.
Бач, блід

Сергій Губерначук
2026.06.29 17:04
Серпень згадаю я тільки у лютому,
тільки у лютому оці твоєму.
Крізь Казахстан, Киргизстан поміж юртами
вітер мене пронесе до гарему.

Франціє! Азія! – очі ці – Азія!
Шкіра ця – шовк і гаряча пустеля.
Груди – це літо, де знов, мов у сказі я

Ірина Вовк
2026.06.29 14:07
Розділ ІХ: ГРОЗОВІ ХМАРИ НАД ПАЛАЦОМ СІТЕ Новина про зникнення Королеви-матері вибухнула в Парижі, мов удар грому серед ясного неба. Коли мисливці повернулися без Анни, а вартові Рауля де Крепі відкрито оголосили, що Королева-вдова перебуває під захис

Борис Костиря
2026.06.29 13:30
Поступово нас час затирає
В порохно, у ніщо, в пустоту.
Волосина від пекла до раю
Народила нову німоту.

Поступово у нас забирає
Час усе найдорожче, коли
Нам читає прокислі моралі

Вячеслав Руденко
2026.06.29 12:16
Апельсинний Кратін*
Долучи до життя богомаза -
Фосфоричний коктейль,
Ніби збитий тертям цвіркунів,
В мармурових шпаринах
Достатньо мистецького сказу,
Апельсинний Кратін -
Драматург, що часу заяснів.

Тетяна Левицька
2026.06.29 10:59
Гонить літо — суховій,
Віражем по колу.
Не твоя і ти не мій —
Не зійтись ніколи.

Заблукала, не знайти
Стежку на осонні.
Хай ідуть, під три чорти,

хома дідим
2026.06.29 10:45
барабан розбився на синкопи
грає слепом фанковий басист
хай воно подібне до хіп-хопу
бог не видасть а свиня не з’їсть
караван що у дамаск ішов був
зупинивсь а дехто і осліп
ще поету віднімає мову
йди руками заробляй на хліб

Віктор Кучерук
2026.06.29 07:20
Хоч співало далі про кохання
Двійко невгамовних солов'їв, -
Вдосвіта підкралося світання
І щербатий місяць потьмянів.
І клуби туману обгорнули
Береги півсонної ріки, -
І шугнули радісно в минуле
Любощами зроджені думки.

С М
2026.06.28 22:22
десь отам, де твій альков
на крісла набитий шовк
ти жартуєш із багатими
чи тобі потрібен я
улична компанія
одиноким я не буду, ні

збав мене, мила сюзі, збав мене

Іван Потьомкін
2026.06.28 21:11
Дерево рубав побіля річки чоловік.
І чи втомився, чи так собі про щось подумав,
Сокира вислизнула з рук й шубовснула у воду.
«Ой, що ж мені теперечки робить?
Вона ж у мене одна в господі!»-
Отак ось лементує чоловік, та хто ж почує...
Раптом з води

Мирон Шагало
2026.06.28 20:40
Сосни в білому вбранні —
вітру наречені.
У прозорій далині
обрії студені.

Білі іскри навкруги
мерехтять грайливо.
Сліпить очі білий луг —

Богдан Манюк
2026.06.28 15:32
Сновидіння — схлип свічада,
що сміялось у минулім.
Тягне нитку Аріадна
крізь печалі наші — чули,
як шепоче нитка-змійка,
шлях обмотуючи звитий?
Скільки снів — пробуджень стільки,
а з минулим все ж не квити

Євген Федчук
2026.06.28 15:23
Йшов чоловік по дорозі, уже притомився.
Бачить, річка попереду, там село видніє.
Тож у нього відпочити зродилась надія.
Прискорив він свої кроки, до річки спустився.
Через річку місток лежить, а вздовж річки верби.
Можна в вербах відпочити. За річку

Артур Курдіновський
2026.06.28 15:21
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Серце смутком зморене, горем розіп'яте.
Посеред нещирості сірого туману
Ніжна ця мелодія стане талісманом.

Сил немає дихати, вірити, чекати...
Увімкніть Бетховена! "Місячну" сонату!
Кришталева музика - п

Борис Костиря
2026.06.28 13:10
Лютує дикий ураган
І зносить все навколо,
Немов убивця-уркаган.
Він грає з нами в поло.

Стихія люта потряса
Твердині і основи.
І похитнулись небеса

хома дідим
2026.06.28 10:42
знову цей червень хмарний
зі своїми осоннями
вивуджує тебе мов рибину
із глибини
ти не знаєш чого
може там інший світ
світліше щось
що ти знаєш
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Публіцистика):

Павло Інкаєв
2025.11.29

Федір Паламар
2025.05.15

Пекун Олексій
2025.04.24

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Іван Кушнір
2023.11.22

Олена Мосійчук
2023.02.21

Зоя Бідило
2023.02.18






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Низовий (1942 - 2011) / Публіцистика / "У Сватовім світає Україна" (2006)

 У СВАТОВІМ СВІТАЄ УКРАЇНА
Ще не так давно я висловив своє категоричне:
– У Сватовому України більше, ніж у столичному Києві!
І це була істинна правда. Правда від часів отамана Волоха й до позаторішнього пришестя партійних реґіоналів. Останні терміново скасували правду і відмінили істину. І я забираю свої слова назад, аби не чинити незаслуженого висміювання правдивої Істини та істинної Правди. І висловлюю інше, може, й не дуже категоричне, з деякими сумнівами, і все ж, на мою думку, об’єктивне:
– У столичному Києві України так і не побільшало, а в районному Сватовому явно поменшало. І меншає з кожним днем. І вже невзабарі сватівська українність зійде на круглий нуль.
Дай, Боже, аби я помилився!
До Сватового, яке активно розукраїнюють, мені не дуже хочеться їхати. Хоча там ще й сьогодні живуть дорогі моєму серцю люди – українці з діда-прадіда, яких не можна ні скасувати, ні відмінити. Хай не ображається на мене, такого категоричного опонента «русифікації та сепаратизації» слобожанського краю, мій добрий, мій щирий, мій тричі заслужений Іван Васильович Дробицький із чарівної степової Свистунівки за те, що я давно не провідував його. У мене ж і часу вільного не було, і підручного транспорту, а на попутній чи рейсовий постійно не вистачає дивнів-гривнів (узагалі-то, правильно – гривень)… Але ж я досі згадую сивого друга, ветерана й інваліда Другої світової війни, орденоносця і найактивнішого депутата місцевої ради і громади. Згадую, смакуючи його янтарним медком (адже Іван Васильович, як і наш Президент, любить бджілок і щоліта пасе їх на різноквітті й буйнотрав’ї), переглядаю час від часу дві його прості, але мудро-досвідчені й порадливо-розрадливі книжки. Я ж їх сам редагував обережно, аби чогось не зіпсувати в селянсько-українській манері письма Івана Васильовича, сам готував їх до друку, опікувався, аби художнє оформлення було привабливим, а старі, пожовклі та поблідлі фотографії були хоч трохи чіткішими, виразнішими.
А ще нехай не гніваються на мене подвійний тезка поета-солов’я Сосюри, свистунівський патріот, активіст і фермер Володимир Миколайович, його дружина-вчителька, яка любить поезію і сама потай пише вірші, весь педагогічний і учнівський колектив сільської школи. Ми ж – я, уже згадуваний Володимир Миколайович і голова Луганської обласної «Просвіти» історик Володимир Семистяга – допомогли (чим змогли) заснувати при школі Шевченківський музей, організувати первинну просвітянську ланку. А з Володимиром Володимировичем Просіним, відомим у районі, області й поза ними державним, політичним і громадським діячем, ще ж недавно покладали квіти шани до підніжжя пам’ятника Великому Кобзареві. Це величавий монумент, зроблений руками й серцями моїх щирих, на жаль, уже покійних друзів – видатних українських скульпторів Іллі Овчаренка і Василя Орлова, височить у центрі Свистунівки, біля Будинку культури, у чудовому сквері! Єдиний пам’ятник Шевченку в сільській слобожанській глибинці. Я ще не раз прийду до нього й до вас, дорогі мої друзі-українці!
Колись я любив їздити на Сватівщину. І сам, і разом з луганськими письменниками Микитою Чернявським, Степаном Бугорковим, Геннадієм Довнаром, Миколою Ночовним, привозив сюди і київських класиків, а не так іще й давно – сина видатного нашого поета Василя Стуса науковця та літературознавця Дмитра Стуса.
Найбільше я любив сватівських професійних літераторів і початківців: Миколу Назаровича Щепенка (я і ховав його пам’ятного трагічного дня, разом з Юрієм Єненком, Леонідом Стрельником і Володимиром Просіним гірко оплакуючи втрату талановитого майстра слова); Івана Тимофійовича Павленка з Мащенківської Мілуватки; щиро дружив з Тимофієм Поляковим, Миколою Уманцем, Олександром Пархоменком… Друкував свого часу їхні твори на шпальтах обласних газет, популяризував на обласному радіо. Багатьох уже немає серед нас, живих… «Иных уж нет, а тех – долечат!» – жартував поет Григорій Половинко, теж частий гість у минулому Сватовому. Він як у воду дивився: деякі вихованці сватівського літературного «Світанку» нині закохані-задивлені в чуже й на чуже. Бог з ними…
Нині Сватівщину «реґіонисто» русифікують (знаємо, хто), повертають вулицям і майданам райцентру дрімучі комуносовєцькі та імперські назви. Начальство з принципу «ізрєкаєт істіни» калічною російською або в найліпшому разі «суржиком», а прості люди, куди не піди, куди не поїдь – рідною, українською, слобожанською говіркою. Я ж знаю, що кажу. Я ж бував у Преображенному й Гончарівці, у Нижній Дуванці й Хомівці, у Петрівці й Містках, Маньківці й Стрельмахівці. Скрізь-повсюди люди спілкуються такою ж мовою, як і в моєму рідному селі на Сумщині. Немає на Сватівщині проблеми двомовності, бо тут і панує, і царює, і президентствує одна корінна мова – українська. А розумні та обдаровані володіють ще й російською, англійською, німецькою… І подібна ситуація мовна складалася століттями в сусідніх Троїцькому, Білокуракинському, Кремінському районах. Тож лукавлять місцеві Рибалки й обласні Голенки! На Москву працюють «патріоти-реґіонали», а разом з ними – й талановитий поет, мій колишній улюбленець Серьожа Кривонос. А ще Сватівщина співає українські пісні – стародавні, народні й новітні, місцеві, створені Сергієм Зятєвим, Володимиром Просіним, Лідією Соколко, талановитою поетесою Оленою Балабою! Отже, що б не балакали-патякали, а на Сватівщині ще й досі (і так, вірю, буде до кінця світу) України більше, ніж на Київському владному Печерську!
А ще, під завісу, маю сказати таке (теж дуже категоричне): не зазомбована «реґіонщиками» та задивлена на північний схід україноненависницька Луганщина є справжнім «світанком» України, а соняшниково-колоскова, пісенно-поетична, русавсько-просінська, щепенківсько-мащенківська Сватівщина є дійсним Світанком України! У ньому, був, пересвідчився наш український Москаль, котрий є Геннадієм Геннадійовичем, але вже не є нашим обласним отаманом, бо його загризли-загавкали «реґіонні отаманчики». Про це знає друг Володимира Просіна (і мій, до речі, щирий друг!) видатний український всенародний співак, «западенець» і «східняк» в одній особі Василь Зінкевич.
А я, чесно кажучи, ніколи й не сумнівався в належності не чужої для мене Сватівщини до Великої України, що простяглася синьо-жовтим рушником від Сяну аж до тихого Дону!


08.07.2006
Луганськ – Сватове







  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2019-10-26 16:05:50
Переглядів сторінки твору 544
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R
* Народний рейтинг 0 / --  (6.055 / 6.53)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.253 / 5.79)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.784
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не оцінювати
Конкурси. Теми Соціально-громадська тематика
Загальномистецька тематика
Довкола відомих персон
Еліта і псевдоеліта
Автор востаннє на сайті 2025.05.04 08:24
Автор у цю хвилину відсутній