Великі й непідкупні уми світового масштабу передрікають беззаперечне й безумовне зникнення в астралі останнього штучно утвореного політичного монстра – Російської Федерації – уже за п'ятнадцять-двадцять років. Що ж, у це легко повірити, оскільки подібне в історії людства вже траплялось, і не раз: розвалювалися Вавилони і Рими, Візантії та Австро-Угорщини, Есесери та Югославії… Як правило, ці процеси – незворотні. І, ніде правди діти, – закономірні. Бо не можна силою утримати в цілості те, що над усе воліє розпастися на частини, самовизначитися й відтворитися у своїй первісній справжності. Одним словом, здобути національну незалежність і державний суверенітет на своїй родово-племінній території, без диктату метрополії, «старшого брата».
Як утворювалася «велика» Росія, ми знаємо: вогнем і мечем, батогом і пряником. Як вона розвалюватиметься, повертаючись у матірнє лоно Московії, спробуймо прорахувати, спираючись на реалії та покликавши на підмогу рідну сестру всілякого прогресу – уяву.
Отже, основа основ «великості» Росії – Совєцький Союз – успішно розвалився. Бо цілковито згнив ізсередини, отож нічого лаяти-клясти Горбачова, а заодно проклинати Єльцина, Кравчука і Шушкевича. Те, що мало впасти, – впало. Як вавилонська вежа. Як колос родоський. Як ньютонівське яблуко. Із цього й почалася лавина руйнації штучно-неприродньо-великого. Спровокована ж самою Москвою північно-кавказька війна, то пригасаючи, то знову спалахуючи новими Кізлярами і Бесланами, триває по всьому периметру великого хребта, від Чорномор'я до Каспію, і має тенденцію наростання й розширення, поглиблення (Волгодонськ) і заглиблення у самісіньке серце метрополії (згадаймо один лише кривавий «Норд-Ост»). Ракова пухлина кавказького спротиву гнобительці-Росії збільшується, метастази невпинно розростаються. Незнищенний патріотизм одвіку нескорених чеченців (для Москви ж вони – терористи, ваххабіти, бандити, чурки, чорнож…) знаходить щире (і дійове) співчуття в національних середовищах Інгушетії і Кабарди, Балкарії і Карачаю, Черкесії і Дагестану, Аланії та Адигеї… Шаміль помер – хай живе Шаміль! Шамілі-герої, Шамілі-абреки були, є і завжди будуть – така логіка історії, а в ній – сила національного духу! А ще ж тут присутній іслам – релігія, знищити яку не під силу нікому, навіть всемогутньому «дядечку Сему». А релігію цю сповідують в Російській Федерації понад двадцять п’ять мільйонів людності, розпорошеної по всіх несходимих просторах «великої імперії» (уже підгризеної знизу-зсередини, уже розхитаної й розбалансованої). І малоймовірно, щоб підневільні, не до кінця зрусифіковані, татари (болгари) захищали кровожерну спадщину Івана Лютого і Петра Кривавого, Катерини-повії і Йосифа-параноїка, Брежнєва-заїки і Путіна-недоростка від неминучої «коми», що закономірно має перейти у стан потойбічного «комунізму». Не думаю, що й горді башкири, які пишаються своїм Салаватом, добровільно підкладуться фундаментом під руїну імперії-гвалтівниці. А там – чого не буває – вийдуть з п’янопохмільного стану чуваші та марійці, близькі їм удмурти і комі-зиряни… А там згадають про свою колишню незалежність від Єрмаків – Хабарових – Муравйових хакаси і тувинці, алтайці та буряти… А ще ж мордва не перевелася, ханти-мансі всілякі, якути й чукчі, евенки та нівхи… У нинішній Росії, якщо добре її «пошкрябати», правдивих «русаків» – нуль без палички! У сьогоднішній Москві – крім поодиноких москалів-шовіністів типу Затуліних-Зюганових-Бабуріних-Лєонтьєвих, – рятують-знищують московський менталітет цілі орди волзьких татар і малоросійських хахлів, всюдисущо-вселенських євреїв і всіляких масонів-шансонів… Принагідно вони здадуть не тільки «зореносну» будь-якому «калитоносному» (не російського походження!) царю-хазяїну, але й Петербург з Єкатеринбургом; продадуть за долари та євро Воронеж і Тулу, Калугу й Кострому… Що їм, космополітам-інтернаціоналістам, Росія-чудасія, коли бізнес і багатство (персонально-особисте) – над месіями месія?! Їж, пий, гуляй! – ось девіз новітньої орди.
Про ту, джурдженсько-монгольську орду вже й забули, розчинилася вона в мордві та чуді, у мері неміряній, у тундрі спаплюженій і тайзі недокорчовано-недопаленій. Нова орда захлинає простори й обшири федеративно-дегенеративні… Посунули на «Русь» китайці і в’єтнамці, таджики й узбеки, азербайджанці та вірмени… Усі – чорно… себто, чужі, найменшенькі (окрім, звісно, мільярдних китайців), – треба рятуватися. А як, а куди? В анклави реемігрувати, у «зони впливу»! Та чи помістяться всі «реемігранти» у «незаконнорожденних» Абхазіях і Південних Осетіях, у Придністровсько-молдовських республіках та й навіть у Калінінградських зонах?! Чи знайдуть «втікачі від самих себе» надійний прихисток на чужих територіях, украдених у суверенних держав? Бо, зрештою, ті «буферні» території відійдуть до законних власників – Грузії та Молдови, України, Польщі, Литви. Це станеться обов’язково, бо інакше й бути на може!
Інакше буде в самій Росії. Під тиском мігруючих на безлюдний Сибір китайців звідти втікатимуть тимчасовоосілі українці і білоруси. Втечуть молдавани та євреї, азербайджанці та чеченці. Оголяться Чукотка і Заполяр’я, тайга і тундра. А натомість прийдуть: японці – на Курили й Сахалін, корейці – у Примор’я, китайці – у Приамур’я та Сибір несходиму. Тува й Бурятія, у крайньому випадку, можуть приєднатися до відроджуваної Монголії. За ними можуть піти алтайці, шорці та хакаси. А якщо цього чомусь не станеться, то від самого Охотського моря до самого Уралу «запіднебесниться» один суцільний, кількамільярдний Китай! Чудова перспектива? Думаю, що не дуже. Бо кінця їй не буде: Китай таки ж перемахне через невисокі гори… І де тоді відбудеться нове Мамаєве побоїще? І чи відбудеться?
Та не поспішаймо хоронити справді велику Росію-Московщину. Бо, зруйнувавши її державність, орда посягне і на нас із вами, дорогі українці та поляки, німці й італійці, не дуже вредні хахли і не всі ворожі до нас «брати»-москалі. Давайте, поки ще не пізно, гуртуватися й рятувати залишки справжнього, без домішок і підфарбувань, слов’янського (а якщо ширше – то європейського) братерства! Інакше – хана, каюк, капут і капець…


19.09.2006