
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.21
14:46
Із Бориса Заходера
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
Збитошник оселивсь у нас,
й подія це страшна!
Ми потерпаємо весь час
від цього пустуна.
І скарги йдуть навперебій:
2025.08.21
09:57
Над усе хлопець любив плавать. Одчайдух був і всяким там настановам батьків бути обережним запливав хоч і «по-собачому», надто на спині, далеченько. Аж поки було видно берег.
От і цього разу плив і од насолоди аж заплющив очі. І не зуздрився, як потрапи
2025.08.21
06:10
Які грузькі дороги,
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
Які слизькі стежки, –
Утратиш осторогу
І гепнеш навзнаки.
Та і нема охоти
Вмоститись десь на схил, –
Зробилися болотом
Усі земні шляхи.
2025.08.20
21:49
Скелети дерев - як легіон,
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
розбитий на полі бою
у битві з безглуздям.
Скелети дерев - як оголений смисл,
позбавлений зайвих слів,
зайвої метушні, театральності,
непотрібних ефектів.
Скелети дерев - як застиглі
2025.08.20
18:16
У кожному дереві –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
Мертвому чи квітучому,
Старому чи щойно зміцнілому,
Ховається (до часу) ідол –
Іноді гнівний і невблаганний,
Іноді життєдайний і життєлюбний
(Як теплий весняний дощик).
У кожній камінній брилі –
2025.08.20
10:34
як морський штиль узявся до зброї
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
а похмурі та зрізані течії
наплодять монстрів
вітрильнику смерть!
ця незграбність
а тоді перша тварина за бортом
ніг шалене биття
2025.08.20
09:32
серпня - День народження письменника світового рівня, одного з останніх могікан-шістдесятників,
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
майстра психологічної і готичної прози, яскравого інтерпретатора українського літературного бароко
Магічна проза - справжній діамант,
це не якась дешев
2025.08.20
05:55
Я вірю не кожному слову,
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
Бо сумніви маю, що ти
Сховаєшся в сутінках знову
І зможеш до мене прийти.
А поки збираєшся звідси
Податися в рідні краї, –
Світання блакитного відсвіт
Забарвив зіниці твої.
2025.08.20
05:02
Я тебе не зустрів, і не треба красивих метафор,
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
Це заїжджене "потім" нічого мені не дає.
Незачинені двері, забутий опущений прапор,
Приховають сьогодні і щастя, і горе моє.
Я тебе не зустрів. Не судилося. Що тут казати!
У самотності тихо минають
2025.08.19
22:24
Цвіте сонях,
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
повитий крученими паничами.
Сонячно й вітряно.
Гойдаються квіти
моєї маленької
України коло хати.
Півколо синього неба
пише серпневу симфонію
2025.08.19
21:27
Природа виявила геніальність
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
У тому, що створила цей шедевр, -
Твою красу, не схожу на банальність,
У миготінні первісних дерев.
Твоя душа, напевно, теж прекрасна,
Як і твоя небачена краса,
Яка мене заглибила у щастя,
2025.08.19
14:42
Не думай люба і кохана,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
Я не забув про тебе, ні.
Життям придавлений і гнаний,
Я вірю, вірю в кращі дні.
Я вірю в те, що все печальне,
Облишить нас хоча б на мить.
Хоч горе тисне так навально,
2025.08.19
13:45
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії.
Ассоль
М
Ассоль
М
2025.08.19
13:10
Із Бориса Заходера
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
Пішов Сергійко в перший клас.
Школяр, як не крути!
Він рахувати вміє в нас
уже до десяти!
Такий учений, загалом,
2025.08.19
13:02
Лідери думки... оті, що вгорі –
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
параноїчні тирани-царі
мають ходулі і мешти...
перевзуваються поводирі,
ну і тому є нові і старі
парадоксальні ефекти.
ІІ
2025.08.19
12:36
Стерня навколо їжачиться,
над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...над нею хмари білі - не знамена.
Ряхтять перед очима числа,
і поступово тане літня сцена.
А далі як? Вітри на гривах
дерев, що скинули плоди додолу,
сиренний сплін, доба розбита?
Вирішує лише ґаздиня-доля.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.05.15
2025.04.24
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Низовий (1942 - 2011) /
Публіцистика
/
"Одна в нас Батьківщина - Україна" (2007)
«ВІКТОРІАНСЬКА» ЕПОХА: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ
«Вікторіанська», бо заправляють усім два Віктори (Медведчук, який міг би скласти «тріо», десь запропастився); епоха ж, та ні, скоріше епохочка, і справді багатовекторна та поперемінно-переможна, хоча й без передбачуваних вислідів; таки ж українська (якщо вже говорити про варіант), бо нічого подібного ніде, крім України, відбуватися не може; насправді ж варіантів могло бути набагато більше, однак розвитку набув лише один – «нашоукраїнський»… Певне, що не найкращий, дай Боже, щоб не найгірший!
Отже: чому Віктор Ю. подав руку Віктору Я., коли той, без перебільшення, перебував у великому розгубленні й не міг визначитись, куди втікати, кинувши напризволяще не тільки рідні «Регіони», але й «артистичну» дружину, але й велемовного Тарасика та рафіновану Анночку?
Варіант має бути один, але ми його не знаємо, тому й думаємо всіляке-різне: по-людськи пожалів приниженого, оскільки за православною вірою годиться жаліти всіх, у тому числі й повзучих гадів; злякався, що у випадку втечі Віктора Я. услід за ним утечуть з України Донбас і Крим, Запоріжжя і Харків; був не вельми тверезий, тому й не міг мислити розсудливо-адекватно; збили з пуття «любі друзі», які є «любими друзями» і «нелюбих недругів»…
Подальший розвиток «нашоукраїнського» варіанту подій (сварливі перемовини, велемовні розпатякування про вищу справедливість та про об’єднання Сходу й Заходу, про багатовекторність насущної політики тощо) ще більше заплутав суспільство, позбавив його тями й кебети. Я особисто думаю, що це – не мій, не наш «фетиш»: єднання з бандитами, які так і не сіли в тюрми, із багатими, які так і не поділилися з бідними. Це – нонсенс, абсурд, фікція, сатанинський вибрик… Це свідома чи несвідома капітуляція обранця народу перед обранцем антинародних чорних сил. Це – зрада українства, яка спричинить ще небачену в нашій багатостраждальній історії Руїну. Це тотальна бандитизація від Дону до Сяну, це витравлення з мапи світу самого поняття Україна.
Універсал чи меморандум, про який так багато говорять-розсусолюють угорі та внизу, – звичайне окозамилювання, гіпнотизація мислячої частини населення, відволікання суспільства від головного: куди йти далі та що робити завтра, аби вже післязавтра зрозуміти, де ми є, що маємо та від чого мусимо категорично відмовитись. А нам уже зараз, ось цієї хвилинки хочеться знати, куди нас занесуть осінні вітри, штучно витворені в тій лабораторії-кухні, де за герметично зачиненими дверима Віктор Ю. і Віктор Я. «полюбовно» ділили між собою вкрадену Москвою шапку Мономаха! Я, маленький і пересічний українець, близький земляк Віктора Ю. і його ж закладник кланові Віктора Я., мушу знати, де я опинюся через день чи тиждень, яка роль для мене визначена в цій «вікторіанській» епосі-епохочці, чим я буду підживляти свій потенціал: пташиним молоком чи тюремною баландою?
Так, я хочу, аби Схід і Захід замирилися й знову породичалися. Але не за рахунок моєї (і моїх найближчих родичів і друзів) української мови. Не ціною повної втрати національної ідентичності, історичної пам’яті-правди. Не в результаті відмови від вимріяної віками й здобутої ще не так і давно свободи й незалежності своєї і свого роду-народу.
Миритися треба, але не на кухні, не в міжкланових кулуарчиках, не на політичних «міжсобойчиках». Мирити Схід і Захід (розсварені-таки північним сусідом!) годиться із самих низів, із самісіньких початків, від ганьбославної Переяславської ради-зради. І миритися-вибачатися, каятися-висповідатися необхідно не де-небудь, а в Батурині та під Полтавою, на Лисоні та на Маківці, під Крутами і Базаром, у Биківні та Дем’яновім Лазі! Покаятись – розставити крапки над «і»: що було злочином і хто творив цей злочин. Визнати, що злочинами проти українського народу були завоювання території та закріпачення населення імперською та більшовицькою Росією; репресії, голодомор, депортації, розстріли, організовані Леніним – Сталіним – Хрущовим – Брежнєвим… Визнати, що ті, хто чинив спротив усьому цьому, хто був репресований, заморений голодом, депортований на вічні мерзлоти, розстріляний у Сандармосі, Норільску й Карлазі, – оборонці своєї долі і волі, істинні герої України. Віддати належне колишнім воякам УПА й воздати по заслузі катюгам із НКВС і КДБ… Бандитів – у тюрми, заповзятих ворогів нашої незалежності – на депортацію! Усіх інших, менших і ще меншеньких негідників-п’ятиколонників – до церкви: нехай замолюють гріхи, несуть покуту! Усе ж – громадяни України, хоч і не дуже достойні. Може, ще й вирівняються, відмиються від бруду…
Як ми живемо сьогодні? А таки не дуже… Не про харчі веду мову, не про розваги всілякі та видовища. У невизначеності перебуваємо, у цілковитій політичній темряві, у соціально-суспільному вакуумі. Маємо те, що маємо. Знаємо, що нічого не знаємо. Хто такий Кравчук – іще пам’ятаємо, бо в печінки, був, уївся. А хто такий Сократ – забули, або й геть ніколи не знали. Ким були для нас учора Віктор Ю. і Віктор Я., – про це зайве говорити, оскільки «на вкус и цвет товарищей нет». Хто вони є сьогодні – знаємо всі достеменно: наші Президент і Прем’єр-міністр! А що вони роблять з нами – не второпаємо ніяк, а самі вони пояснити не можуть, або ж не хочуть. Від незнання-невизначеності виникає суспільна тривога: що з нами буде? «Вікторіанська» епоха виявилася незатишною для всіх нас, «маленьких» і «пересічних». Я особисто дуже хочу примирення всіх кольорів у єдиному райдужному спектрі, але бачу в Луганську переважно синьо-білий колір. Я хочу до Європи, але мене тягнуть в Азію, у минуле, у ганьбу малоросійську. Я хочу сміятися, а мене змушують плакати… А мені ж остогидло бути «дитинкою-сиротинкою» – я хочу почуватися веселим, вільним козаком і писати для веселого та вільного українства путні й чесні вірші!
18.09.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
«ВІКТОРІАНСЬКА» ЕПОХА: УКРАЇНСЬКИЙ ВАРІАНТ
«Вікторіанська», бо заправляють усім два Віктори (Медведчук, який міг би скласти «тріо», десь запропастився); епоха ж, та ні, скоріше епохочка, і справді багатовекторна та поперемінно-переможна, хоча й без передбачуваних вислідів; таки ж українська (якщо вже говорити про варіант), бо нічого подібного ніде, крім України, відбуватися не може; насправді ж варіантів могло бути набагато більше, однак розвитку набув лише один – «нашоукраїнський»… Певне, що не найкращий, дай Боже, щоб не найгірший!
Отже: чому Віктор Ю. подав руку Віктору Я., коли той, без перебільшення, перебував у великому розгубленні й не міг визначитись, куди втікати, кинувши напризволяще не тільки рідні «Регіони», але й «артистичну» дружину, але й велемовного Тарасика та рафіновану Анночку?
Варіант має бути один, але ми його не знаємо, тому й думаємо всіляке-різне: по-людськи пожалів приниженого, оскільки за православною вірою годиться жаліти всіх, у тому числі й повзучих гадів; злякався, що у випадку втечі Віктора Я. услід за ним утечуть з України Донбас і Крим, Запоріжжя і Харків; був не вельми тверезий, тому й не міг мислити розсудливо-адекватно; збили з пуття «любі друзі», які є «любими друзями» і «нелюбих недругів»…
Подальший розвиток «нашоукраїнського» варіанту подій (сварливі перемовини, велемовні розпатякування про вищу справедливість та про об’єднання Сходу й Заходу, про багатовекторність насущної політики тощо) ще більше заплутав суспільство, позбавив його тями й кебети. Я особисто думаю, що це – не мій, не наш «фетиш»: єднання з бандитами, які так і не сіли в тюрми, із багатими, які так і не поділилися з бідними. Це – нонсенс, абсурд, фікція, сатанинський вибрик… Це свідома чи несвідома капітуляція обранця народу перед обранцем антинародних чорних сил. Це – зрада українства, яка спричинить ще небачену в нашій багатостраждальній історії Руїну. Це тотальна бандитизація від Дону до Сяну, це витравлення з мапи світу самого поняття Україна.
Універсал чи меморандум, про який так багато говорять-розсусолюють угорі та внизу, – звичайне окозамилювання, гіпнотизація мислячої частини населення, відволікання суспільства від головного: куди йти далі та що робити завтра, аби вже післязавтра зрозуміти, де ми є, що маємо та від чого мусимо категорично відмовитись. А нам уже зараз, ось цієї хвилинки хочеться знати, куди нас занесуть осінні вітри, штучно витворені в тій лабораторії-кухні, де за герметично зачиненими дверима Віктор Ю. і Віктор Я. «полюбовно» ділили між собою вкрадену Москвою шапку Мономаха! Я, маленький і пересічний українець, близький земляк Віктора Ю. і його ж закладник кланові Віктора Я., мушу знати, де я опинюся через день чи тиждень, яка роль для мене визначена в цій «вікторіанській» епосі-епохочці, чим я буду підживляти свій потенціал: пташиним молоком чи тюремною баландою?
Так, я хочу, аби Схід і Захід замирилися й знову породичалися. Але не за рахунок моєї (і моїх найближчих родичів і друзів) української мови. Не ціною повної втрати національної ідентичності, історичної пам’яті-правди. Не в результаті відмови від вимріяної віками й здобутої ще не так і давно свободи й незалежності своєї і свого роду-народу.
Миритися треба, але не на кухні, не в міжкланових кулуарчиках, не на політичних «міжсобойчиках». Мирити Схід і Захід (розсварені-таки північним сусідом!) годиться із самих низів, із самісіньких початків, від ганьбославної Переяславської ради-зради. І миритися-вибачатися, каятися-висповідатися необхідно не де-небудь, а в Батурині та під Полтавою, на Лисоні та на Маківці, під Крутами і Базаром, у Биківні та Дем’яновім Лазі! Покаятись – розставити крапки над «і»: що було злочином і хто творив цей злочин. Визнати, що злочинами проти українського народу були завоювання території та закріпачення населення імперською та більшовицькою Росією; репресії, голодомор, депортації, розстріли, організовані Леніним – Сталіним – Хрущовим – Брежнєвим… Визнати, що ті, хто чинив спротив усьому цьому, хто був репресований, заморений голодом, депортований на вічні мерзлоти, розстріляний у Сандармосі, Норільску й Карлазі, – оборонці своєї долі і волі, істинні герої України. Віддати належне колишнім воякам УПА й воздати по заслузі катюгам із НКВС і КДБ… Бандитів – у тюрми, заповзятих ворогів нашої незалежності – на депортацію! Усіх інших, менших і ще меншеньких негідників-п’ятиколонників – до церкви: нехай замолюють гріхи, несуть покуту! Усе ж – громадяни України, хоч і не дуже достойні. Може, ще й вирівняються, відмиються від бруду…
Як ми живемо сьогодні? А таки не дуже… Не про харчі веду мову, не про розваги всілякі та видовища. У невизначеності перебуваємо, у цілковитій політичній темряві, у соціально-суспільному вакуумі. Маємо те, що маємо. Знаємо, що нічого не знаємо. Хто такий Кравчук – іще пам’ятаємо, бо в печінки, був, уївся. А хто такий Сократ – забули, або й геть ніколи не знали. Ким були для нас учора Віктор Ю. і Віктор Я., – про це зайве говорити, оскільки «на вкус и цвет товарищей нет». Хто вони є сьогодні – знаємо всі достеменно: наші Президент і Прем’єр-міністр! А що вони роблять з нами – не второпаємо ніяк, а самі вони пояснити не можуть, або ж не хочуть. Від незнання-невизначеності виникає суспільна тривога: що з нами буде? «Вікторіанська» епоха виявилася незатишною для всіх нас, «маленьких» і «пересічних». Я особисто дуже хочу примирення всіх кольорів у єдиному райдужному спектрі, але бачу в Луганську переважно синьо-білий колір. Я хочу до Європи, але мене тягнуть в Азію, у минуле, у ганьбу малоросійську. Я хочу сміятися, а мене змушують плакати… А мені ж остогидло бути «дитинкою-сиротинкою» – я хочу почуватися веселим, вільним козаком і писати для веселого та вільного українства путні й чесні вірші!
18.09.2006
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію