Моя берегиня сьогодні вельми заклопотана: ставить експеримент, який мусить дати остаточну відповідь: що таке чаклунські здібності та звідки вони беруться. Я ж тихенько лежу на печі та докінчую фундаментальну працю «Теорія єдиного поля», яку пишу ось уже протягом чверть століття. Нобелівський лауреат сер Роджер Пенроуз був вражений моїми міркуваннями з приводу того що таке Всесвіт і з чого він складається, спираючись на його оригінальну версію квантової механіки, в яку я ввів досі невідому константу – матрицю любові. І у мене все зійшлося! Принаймні, в теорії.
Те, що на масштабах близько 300 мегапарсек Всесвіт практично однорідний ще нічого не означає, оскільки чергування каустин та войдів вказує на те, що гравітаційна нестійкість тільки в нашому, окремо взятому часопросторі має такі властивості.
А в інших вимірах? Не знаєте що сказати? Чи, вважаєте, що так як у нас мусить бути скрізь? Авжеж. Навіть така дитяча наука як квантова механіка .до такого глупства не опускається, а теорія імовірностей стверджує, що варіантів безліч.
А як щодо любові? Які вона створює завихрення в реальності? Як вона розповсюджується у просторі? Так само як і гравітаційні хвилі – з такими довгими амплітудами коливання, що їх і зафіксувати довгий час було практично неможливо, чи як високоенергетичні фотони рентгенівського проміння, яке пропікає наскрізь закохані серця? Га?
Винахідливі уми понабудовували космічних інтерферометрів для реєстрації гравітаційних хвиль ціною в півмільярда доларів кожен, цілі комплекси радіо, ультра та інфра телескопів поза межами землі та на самій планеті. Але не існує жодного вимірювального приладу для реєстрації хвиль любові. І це в 21-столітті! Це ж наскільки низько може впасти людська мораль, аби спостерігати об’єкти на краю видимого всесвіту, реєструвати події, які відбулися майже 14 мільярдів років тому, а те, що коїться у власній любовній аурі навіть не намагатися дослідити та зрозуміти. А там відбувається щось грандіозне, повірте мені на слово.
Нейрофізіологічну активність кори головного мозку, яка спричинюється біохімічними процесами в тілі людини, ми намагаємося дослідити з точки зору енергетичної доцільності. Наприклад: треба народити дитину – хап мавку під пахву і в кущі. З’єдналася потенційна енергія двох тіл, породила зародок життя. А як він той зародок буде розвиватися далі? Є дітки з генетичними хворобами, але чуйні, виховані та розумні. А є здорові як бички бевзі, від яких віє небезпекою або відразливою вульгарністю.
Люди знаходять безліч причин для пояснення такої різноманітності людських доль та характерів, нехтуючи самою головною – любов’ю матері та батька одне до одного.
Ой, вибачте, не про власні наукові пошуки йде мова, а про експерименти моєї берегині. Так що тут я зупинюся, розкажу про результат моїх досліджень іншим разом.
Дружина поклала нашого кота Жоржика на спину, розвела його задні лапи в сторони і почала читати над ним сакральні замовляння.
«О богине Ладо! Посади мене поруч у свою колісницю, запряжену голубами та лебедями! Покажи мені чисте сонце! Дай потримати священне яблуко, аби пізнати все суще! Хай освітить мій шлях до істини камінь Алатир!
Далі вона прошептала щось зовсім тихо, провела рукою над ковшиком з джерельною водою, умочила в них пальці і…
І сталося диво!
У кімнату, через мишачу дірку під стіною спочатку пролізла тендітна жіноча рука, потім голова красуні з волоокими очима, тремтливі циці та решта опуклих тендітностей. Встала несподівана з’ява на повен зріс, обтрусила мишачий послід , чхнула та приязно посміхнулася до моєї дружини. І зрозумів я, що то сама богиня Лада власною персоною прийшла погостювати в нашій господі.
- Мир дому вашому, любі дітки,- обізвалася голопупа богиня. –Бачу, не просто так ви мене сюди покликали. І добре що прогнали з ліжка, бо сплю вже з тисячу років, пролежні на боках завбільшки з тарілку.
- Здрастуй, хрещена! - одказала жінка. – І справді, є нагальна потреба. Але спочатку давайте нагодуємо вас, одягнемо у щось святкове, а то мій чоловік з мислями плутається коли вас бачить, а потім і погомонімо про нагальне, гаразд?
- Гаразд! Давно не жувала страв, приготовлених людськими руками. Мабуть, все як завжди – капуста, житні сухарі, карасі запечені та квас?
- Ну, з капустою вгадали! – одказує дружина. – А решта блюд сучасні. Вам сподобається. Чоловіче, давай з холодильника пепсі-колу, - гукнуло моє ясне сонечко.
- А, може, не варто? Людина такого зроду до рота не брала, спала тисячу років. Може подіяти як проносне. Нащо гостю мучати? Давай сироватки хлюпну. І безпечно, і корисно.
Задумалася берегиня, навіть макітру свою мізинцем почухала, і таки згідливо кивнула головою:
- Неси сироватку. А до неї - вівсяної каші та одну сардельку, аби не спучило з незвички.
Поки я куховарив, жінка одягнула гостю у свій святковий одяг: вишиванку з півниками та сонцем на грудях, спідницю гаптовану сріблястими та золотими нитками, хотіла насунули їй на брови очіпка, але нічого не вийшло: волосся у богині було півтораметрової довжини, коса завтовшки як моя литка. Тож моя дружина хутко заплела їй косу та уклала домашньою ковбаскою на кшталт як у Юлії Тимошенко.
Підсунув їй блюда з делікатесами під носа та сів навпроти поруч зі своєю берегинею.
Богиня хутко працювала ложкою, шматочком білого хліба обтерла тарілку, допила сироватку з трилітрового кухлика та гречно подякувала за гостинність.
Невдовзі залізли ми втрьох на теплу піч. Я дружину одсунув всередину, подалі від гріха та знадливої богині. Укрилися однією ковдрою і аж тоді богиня й питає:
- Та кажіть вже, чого мене викликали? Що вас турбує? Бо вже вечір, спати дуже хочеться. А уранці мені треба додому повернутися. Лапне коханий чоловік спросоння під ковдрою місце де я мушу лежати, а мене там немає, хвилюватися почне. А я йому що скажу? Літала до знайомців полежати на печі з чоловіком моєї похресниці? Знаєте, що він мені на це скаже?
- Хрещена, буду лаконічною. Знаєш мабуть, що я чаклунка, берегиня, дитя природи та світлих стихій. Але дай відповідь на питання: звідки у мене ті чари? Як вони з’являються і нашо?
Примружилася богиня, пильно подивилася на нас обох, і каже:
- Це дуже важливе питання. Питання, яке дає відповідь на усі інші. Так знайте: жодні чари на світі не виникають просто так. Вони пробуджуються тільки у тих істот, які чекають любові, які боготворить любов, які живуть любов’ю. Якщо всі три умови виконано, то людина стає джерелом могутньої сили, слугуючи суспільству лікарем, провидцем, вчителем, захисником. А рождається цей вогонь з любові чоловіка до жінки, жінки до чоловіка, переливається до дитини, росте в ній, розвивається. І якщо така дитина знайде собі в майбутньому люблячу пару, то цей священний дар буде передано далі. Якщо ж ні – він погасне. Ось тому так мало на землі чарівників. Хоча для цього потрібно лиш одне: любити. Ми – боги – дали вам цей дар, аби зробити рівними собі. Але…
Гомоніли ми довго. А коли жінки поснули я ще довго лежав з розплющеними очима і думав якими будуть мої діти? Чи увіллється в них сила їхньої матері- чаклунки, чи так і залишаться сліпими і глухими до могутніх сил природи? Але одне я знаю точно: я люблю свою берегиню, люблю так, наче вона – мій найдорожчий скарб у світі, моя душа, мій найвідданіший друг, без якого життя не має смислу. А у вас хіба не так?

23.11.2019р.