ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.03.14
21:40
Життя минає, та ніколи
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
мене ніде не омине
моє оточення земне –
гаї, луги, поля і доли.
І поки люди є навколо,
а в небі сонечко ясне,
природа слухає мене,
2026.03.14
21:36
Минають ночі, і за днями дні,
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
і сонечко до літа покотило,
і мало що напам’ять залишило
до осені останньої мені.
А далі, як буває уві сні –
багряні увижаються вітрила.
Ассоль чекає! Напинаю крила
2026.03.14
16:16
Це просто сон. Не менше і не більше.
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
Невиліковний надважкий склероз.
Тобі ганебна смерть, якщо ти інший!
Народжуються з порожнечі вірші -
Чи захист від світанку, чи наркоз.
Здаля усі - біленькі та пухнасті,
Колючому шепочуть: "Не кричи..."
2026.03.14
13:57
Співала самотність про зграйну дружбу.
Співала, аж серце злітало з словами
І в звуках тремтіло.
Здіймалося вище і вище.
Як жайворон, висло
Та й впало, мов грудка...
Нараз обірвалася пісня.
На серце людина поклала руку.
2026.03.14
13:32
Мавпочка Зіна — улюблениця і талісман підрозділу бойових медиків. Вона обожнює борщ і чай із молоком «по-англійськи».
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
Її господар — 50-річний колишній вчитель історії, який завів Зіну після того, як втратив на війні родину та дім. Мавпочка стала його від
2026.03.14
11:31
Так можна геть усе проспати:
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
І суд Страшний, й зорю Полин,
Доживши в камері до страти,
Яку здійснить нестримний плин.
Так можна геть усе проспати,
Проживши в сні нове життя
І продираючись крізь ґрати,
2026.03.14
02:38
Не розказуй мені про любов,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
Лиш кохай мене палко, без тями!
Ти повернешся ще в мій альков,
І торкнешся волосся вустами!
.
Ніжноковзанням віллєш снаги,
Біострумів сяйнуть блискавиці,
Вдарить спалах миттєвий жаги,
2026.03.14
00:59
Олександр Жаров (1904—1984)
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
Сяйте багаттями, синії ночі!
Ми – піонери, діти робочих.
В радісну еру
мчим стрімголов,
клич піонера –
«Завжди будь готов!»
2026.03.13
22:31
Професор дрімав
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
під час
засідання кафедри
але всередині нього
вирувала запекла дискусія
між виноградною силою Кавказу
та галицькою стриманістю
та чача була не просто рідиною
2026.03.13
21:53
Гуаш весни чарує спраглі очі,
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
Мов перший дотик лагідних долонь.
В твоїй душі займається вогонь.
Прибравши холод, йде тепло уроче.
Блакить небес, прозора та пророча
Впадає в плеса синіх ручаїв.
Проміння, наче золотий курсив
2026.03.13
20:00
І
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
Немає з ким у спокої дожити
свої три літа на своїй землі...
ну як вас уму-розуму навчити,
помітні українські москалі
і не помітні інде посполиті?
Уперся рогом за своє корито
чужий по духу рід мій у селі.
2026.03.13
19:57
За Росією, навіки втраченою,
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
Бо нова –тюрма ще гірша.
Рахманінов плаче в зарубіжжі,
На розраду слів уже нема.
Бо ж не тільки слово, а й музику
Душать в обіймах невігласи…
Бо Росія голодна й загнуздана,
І до смаку їй оди й оглушливі марші.
2026.03.13
19:40
Хто ти, жінко? Яка ти, квітко?
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
Солод серця гірким полином...
Ой яка ж бо летка, лелітко...
Гай хіба ж то твоя провина,
що вродилась у мамки слічна,
крихту гойна? Усе полова...
Вроди - капка, та й та не вічна,
2026.03.13
19:39
Поворожу на чистих сторінках
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
сліпучо білих - білим і на біло...
Зіллю свій жаль і все, що наболіло -
хай чистість та вбере і біль, і страх...
На білім болю пам'ять настою,
зіп'ю лиш раз і виллю, щоб забути...
Так розірву прокляття чорні пута,
2026.03.13
11:42
Не віриться, що перше серпня
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
До нас навшпиньках підійшло,
Встромивши вістря прямо в серце,
Нахмуривши сумне чоло.
Воно прийшло, як піхотинець
Крізь огорожі та рови.
Воно пропхалось попідтинню
2026.03.13
11:36
Щоденно поїзди гудками плакали,
Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Коли везли вигнанців по землі,
Котра пахтіла кров'ю вурдалакові,
Що жадібно від галасу хмелів.
Хватав жінок, дітей, і люто бавився,
Незнаний звір залісенських боліт,
Гонимий і жадобою і заздрістю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.03.13
2026.03.06
2026.02.26
2026.02.25
2026.02.24
2026.02.14
2026.02.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Нестор Мудрий (1973) /
Вірші
МОЯ ХАТА В ЦЕНТРI
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
МОЯ ХАТА В ЦЕНТРI
Струйовий вислів - „Моя хата скраю”!
А кредо це безпечне і зручне.
Повторюй лиш: „Нічого я не знаю”, -
При цих словах і сало більш смачне.
Ледь що, мовляв, - башку в пісок сховаю,
І все: ніщо у світі не страшне.
Хай вічні правдолюби - недотепи -
Самі постійно влазять у халепи!
Я б також був тихішим од трави,
Холопом, що не лізе в феодали,
Та от рахуба: поки ґав ловив,
Усі краї для хат вже розібрали.
І лати, на біду для голови,
Дісталися з бракованим забралом:
Його закрити годі, далебі, -
З відкритим треба кидатися в бій!
І хай про мене йде погана слава,
Брехні крик шепіт правди хай дола, -
Не зліва моя хата і не справа,
Вона у центрі самому села!
А ще якщо не області й держави,
То світу - точно! Буде, є й була.
Гадаєте, здурів? Жартую? Де там:
Не знаєте, що кругла в нас планета?
Та це не все далеко. От в чім річ:
Мій дім - таки фортеця, тверджу сміло.
З бійниць летять постійно навсебіч
Сатири гострі та отруйні стріли.
І хоч яка довкола темна ніч,
Хоч як людці маскуються уміло -
Мов пугач, всіх побачу, і мій лук
В гузно колючку завжди всадить злу.
Втім, значення не варто надавати
Великого цим діям бойовим.
Бо хоч яких ударів завдавати
Я здатен людям, явищам лихим,
Вони й надалі будуть існувати -
Не знищиш і не виправиш їх цим.
Про силу слова тьма рядків гарячих -
Її в них перебільшено добряче!
До того ж, припинити без проблем
Можливо мою творчість сатиричну.
Фортеця в мене хоч міцна, але
Лиш на словах: вона ж метафорична.
Мурло високопосадове зле,
„Давити” неугодних вельми звичне,
На мене миттю знайде „компромат”:
Не маю я ні мурів, ані лат...
А мої твори (геть самооману!)
Сягають аж ніяк не всіх кутків.
І знаменитим я хто зна, чи стану -
Так, щоб ЗАГАЛ жадав моїх рядків.
В зеніті слави лиш зірки екрану -
„Аншлагів”, клубів-клабів, „Городків”...
Не заздрю їм - добра всім і наснаги.
Але такої ще мені б уваги!..
Проте... яка різниця? Все одно
Планета наша має форму кулі
І крутиться усе-таки давно,
Хоч єресь це була в часи минулі...
„Є в творчості моїй якесь зерно?
Пожну снопи я - чи наб’ю лиш ґулі?” -
Питаю хату, та дарма: не зна.
Чому? Бо в центрі так чи так вона!
А кредо це безпечне і зручне.
Повторюй лиш: „Нічого я не знаю”, -
При цих словах і сало більш смачне.
Ледь що, мовляв, - башку в пісок сховаю,
І все: ніщо у світі не страшне.
Хай вічні правдолюби - недотепи -
Самі постійно влазять у халепи!
Я б також був тихішим од трави,
Холопом, що не лізе в феодали,
Та от рахуба: поки ґав ловив,
Усі краї для хат вже розібрали.
І лати, на біду для голови,
Дісталися з бракованим забралом:
Його закрити годі, далебі, -
З відкритим треба кидатися в бій!
І хай про мене йде погана слава,
Брехні крик шепіт правди хай дола, -
Не зліва моя хата і не справа,
Вона у центрі самому села!
А ще якщо не області й держави,
То світу - точно! Буде, є й була.
Гадаєте, здурів? Жартую? Де там:
Не знаєте, що кругла в нас планета?
Та це не все далеко. От в чім річ:
Мій дім - таки фортеця, тверджу сміло.
З бійниць летять постійно навсебіч
Сатири гострі та отруйні стріли.
І хоч яка довкола темна ніч,
Хоч як людці маскуються уміло -
Мов пугач, всіх побачу, і мій лук
В гузно колючку завжди всадить злу.
Втім, значення не варто надавати
Великого цим діям бойовим.
Бо хоч яких ударів завдавати
Я здатен людям, явищам лихим,
Вони й надалі будуть існувати -
Не знищиш і не виправиш їх цим.
Про силу слова тьма рядків гарячих -
Її в них перебільшено добряче!
До того ж, припинити без проблем
Можливо мою творчість сатиричну.
Фортеця в мене хоч міцна, але
Лиш на словах: вона ж метафорична.
Мурло високопосадове зле,
„Давити” неугодних вельми звичне,
На мене миттю знайде „компромат”:
Не маю я ні мурів, ані лат...
А мої твори (геть самооману!)
Сягають аж ніяк не всіх кутків.
І знаменитим я хто зна, чи стану -
Так, щоб ЗАГАЛ жадав моїх рядків.
В зеніті слави лиш зірки екрану -
„Аншлагів”, клубів-клабів, „Городків”...
Не заздрю їм - добра всім і наснаги.
Але такої ще мені б уваги!..
Проте... яка різниця? Все одно
Планета наша має форму кулі
І крутиться усе-таки давно,
Хоч єресь це була в часи минулі...
„Є в творчості моїй якесь зерно?
Пожну снопи я - чи наб’ю лиш ґулі?” -
Питаю хату, та дарма: не зна.
Чому? Бо в центрі так чи так вона!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2014 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.2014 seconds