Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.23
12:56
Протоптую стежину у снігах,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
Єдину, неповторну і глибоку.
Іду снігами, нібито у снах,
Гамуючи ненависть і тривогу.
Протоптую стежину у полях
Прологом у небачене майбутнє,
Яка укаже подорожнім шлях,
2026.06.23
12:03
Будь ласка! - Гра у сквош -
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
Дарунок нам на втіху,
Щоб у степах нічних
Не загубити слід!
В рожевих дзеркалах
Витають духи сміху.
Та нам їх не впізнать
2026.06.23
07:23
у своїй непрозорій стихії
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
віршувати
недбало як слід
відкидаючи ревнощі хитрі
розбиваючи сяючий лід
у коморі своїй
саркастичній
обдираючи рештки шпалер
2026.06.23
06:09
Сонце жаром запашіло
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
І відразу вітер стих, -
І вогнем взялося тіло,
І робити важче вдих.
Усього проймає потом
Й обпікає водночас, -
Сонце встало до роботи
І отак гартує нас.
2026.06.23
01:44
Розділ III: КОЛИ ДЗВОНИТЬ СОФІЯ, ЗАТИХАЄ ПАРИЖ
Це було навесні 1048 року. Київ тільки-но скинув із себе зимові кайдани, коли до Золотих воріт підходила пишна кавалькада заморських гостей – французьке посольство, очолюване єпископом Роже Шалон
2026.06.22
14:33
Не хочете стати овочем на старості – їжте овочі замолоду.
Глибше лизнеш – більше куснеш.
Безкорислива любов корисніша для здоров’я.
Сила мистецтва не залежить од сили звуку.
Не втрачайте голову – шануйте працю перукаря.
Політ думки був пере
2026.06.22
13:22
Я заблукав поміж дерев зимових,
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
І нитка Аріадни на снігу
Згубилася, немов прадавня мова,
Забруднена у лютому гріху.
Поміж дерев зимових я шукаю
Нитки, які врятують нас усіх.
Мене ж у сутінках чекає Каїн.
А сніг летить, як первозданний сміх.
2026.06.22
12:20
Розділ II: РУНІЧНЕ КОЛО ПІВНІЧНОЇ КРОВІ
Наступного дня після того, як золоте чорнило застигло на пергаменті, туман над Києвом змінився пронизливим північним вітром. Маленька Анна сиділа в дівочих покоях своєї матері, княгині Інгігерди. Тут пахло зовсі
2026.06.22
07:59
розкажи мені ще
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
про інакші дні
де так гарно було
із тобою
дай ліричного ще
відчуття мені
без потреби
сурми і двобою
2026.06.22
06:41
Неймовірно голосна
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
І проворна дуже, -
Покотилася луна
З-за ріки по лузі.
Повернулися назад
Наспіви веселі,
Ніби чути їх не рад
Нині хтось в оселі.
2026.06.21
21:58
Гортензія-красуня пишно квітне,
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
Вражає розмаїттям кольорів.
Розкішним покривається суцвіттям.
Побачив літній легіт - і зомлів.
І звідки тут ця пані елегантна?
Таких в саду ще досі не було.
Прикраса днини, вечора, світанку.
2026.06.21
21:48
Михайло Ісаковський (1900-1973)
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
Був наказ йому – на захід,
їй також – до чужини...
Йшли на фронти комсомольці
Громадянської війни.
Йшли у військо, розставались,
2026.06.21
21:00
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
2026.06.21
20:09
Вона була вихована серед білого мармуру, кольорових мозаїк Софії та шелесту пергаментів у скрипторіях сонячного Києва періоду «золотого віку» Русі ХІ століття. Донька великого князя Ярослава Мудрого, вона мала стати живою печаткою у великій грі європейськ
2026.06.21
20:08
Прозорий ліс у сутіні прозорій.
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
Прозорий смуток дивиться в імлу.
Прозорий спокій п'є північні зорі.
Прозорий час читає ковилу.
Прозорий простір причаївся вчасно
У згусток нерозтрачених хвилин,
Плекає мрію дивну і незгасну
2026.06.21
17:06
Лежать ляхи з юдеями,
Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що за гарний викуп
Сторгувалися з Максимом,
Як із скрути вийти.
Вийти вийшли,
Та не в ті ворота.
А міська голота,
Себто ті,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.06.20
2026.06.18
2026.06.15
2026.06.14
2026.06.11
2026.06.08
2026.06.05
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Князь Гліб
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Князь Гліб
З’явився волхв у Новгороді-граді
І збунтував весь новгородський люд,
Кричав: «Звільню всіх від попівських пут
І поверну назад прадавню правду!
Бо я єсть бог і знаю геть усе!
Я проти сили вийти не боюся!
Перед всіма по Волхову пройдуся,
Мене вода легенько понесе!»
Ледь не весь град
за тим волхвом подався,
Зібрались вже єпископа побить,
Стару дідівську віру відродить,
Якій прадавньо край цей поклонявся.
В страху єпископ ризи натягнув,
Узяв хреста, перед народом вийшов,
Підніс хреста в руках своїх повище
І глас його над площею загув:
- Хто вірить в Бога – станьте коло мене,
А хто волхву – усі до нього йдіть.
Та знайте: Бог вам того не простить,
Вже віє з пекла смородом паленим!
Та люд до слів його не дослухав
І все купчився до волхва поближче.
Лиш князь й дружина і нікого більше
Єпископ коло себе назбирав.
Гудить юрба, як рій скажених ос,
Уже сокири руки ухопили,
А волхв гукає у юрбу щосили,
Що час настав,знамення відбулось.
Князь Гліб єдиний спокій зберігав,
Бо знав – дружина тут ніщо не вдіє,
Юрба умить їй поламає шиї
І лиш чека, хто б перший розпочав.
Тож кинув меч, взяв під полу сокиру
І твердим кроком рушив до юрби.
Вона притихла в наміру аби
Дізнатись, що то хоче князь допіру!?
Князь підійшов до волхва упритул.
Той все іще розмахував руками
І пропікав, здавалося, очами
Здіймаючи юрби нестримний гул.
Та князь спокійно глянув на волхва
І, навіть, злегка йому посміхнувся,
Мовляв – дивись, тебе я не боюся.
Навмисне мовив голосно слова:
- Я чув, ти, волхве, знаєш геть усе.
Що було вчора і що завтра буде?!
- Так, я все знаю. Тому свідки люди!
І сам рукою у юрбу трясе.
- Ну, що ж,скажи, як все тобі відоме,
А що тобі сьогодні має буть?
Які тебе діла сьогодні ждуть?-
А від сокири руку аж судомить.
Та волхв не чує власної біди:
- Я чудеса творити нині буду.
За мною підуть ці прозрілі люди,
Я від Христа звільню всі городѝ.
Тут Гліб сокиру з-під поли дістав
І на очах завмерлого народу,
Що не чекав такого повороту,
Ударом навпіл враз волхва розтяв.
І волхв упав. І люди вмить прозріли,
Що волхв не той, за кого видававсь.
Свій дар провидця показать старавсь,
А смерть свою побачить був не в силах.
І люд, клянучи волхва, розійшовсь,
І бунт улігся якось сам собою.
Князь-відчайдух юрмисько заспокоїв
Тож крові зовсім мало пролилось..
Не завжди силу проти сили став,
На те і розум, щоб шукати вихід
І відвернуть невідворотне лихо.
Ось чому князя Гліба я згадав.
І збунтував весь новгородський люд,
Кричав: «Звільню всіх від попівських пут
І поверну назад прадавню правду!
Бо я єсть бог і знаю геть усе!
Я проти сили вийти не боюся!
Перед всіма по Волхову пройдуся,
Мене вода легенько понесе!»
Ледь не весь град
за тим волхвом подався,
Зібрались вже єпископа побить,
Стару дідівську віру відродить,
Якій прадавньо край цей поклонявся.
В страху єпископ ризи натягнув,
Узяв хреста, перед народом вийшов,
Підніс хреста в руках своїх повище
І глас його над площею загув:
- Хто вірить в Бога – станьте коло мене,
А хто волхву – усі до нього йдіть.
Та знайте: Бог вам того не простить,
Вже віє з пекла смородом паленим!
Та люд до слів його не дослухав
І все купчився до волхва поближче.
Лиш князь й дружина і нікого більше
Єпископ коло себе назбирав.
Гудить юрба, як рій скажених ос,
Уже сокири руки ухопили,
А волхв гукає у юрбу щосили,
Що час настав,знамення відбулось.
Князь Гліб єдиний спокій зберігав,
Бо знав – дружина тут ніщо не вдіє,
Юрба умить їй поламає шиї
І лиш чека, хто б перший розпочав.
Тож кинув меч, взяв під полу сокиру
І твердим кроком рушив до юрби.
Вона притихла в наміру аби
Дізнатись, що то хоче князь допіру!?
Князь підійшов до волхва упритул.
Той все іще розмахував руками
І пропікав, здавалося, очами
Здіймаючи юрби нестримний гул.
Та князь спокійно глянув на волхва
І, навіть, злегка йому посміхнувся,
Мовляв – дивись, тебе я не боюся.
Навмисне мовив голосно слова:
- Я чув, ти, волхве, знаєш геть усе.
Що було вчора і що завтра буде?!
- Так, я все знаю. Тому свідки люди!
І сам рукою у юрбу трясе.
- Ну, що ж,скажи, як все тобі відоме,
А що тобі сьогодні має буть?
Які тебе діла сьогодні ждуть?-
А від сокири руку аж судомить.
Та волхв не чує власної біди:
- Я чудеса творити нині буду.
За мною підуть ці прозрілі люди,
Я від Христа звільню всі городѝ.
Тут Гліб сокиру з-під поли дістав
І на очах завмерлого народу,
Що не чекав такого повороту,
Ударом навпіл враз волхва розтяв.
І волхв упав. І люди вмить прозріли,
Що волхв не той, за кого видававсь.
Свій дар провидця показать старавсь,
А смерть свою побачить був не в силах.
І люд, клянучи волхва, розійшовсь,
І бунт улігся якось сам собою.
Князь-відчайдух юрмисько заспокоїв
Тож крові зовсім мало пролилось..
Не завжди силу проти сили став,
На те і розум, щоб шукати вихід
І відвернуть невідворотне лихо.
Ось чому князя Гліба я згадав.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
