З’явився волхв у Новгороді-граді
І збунтував весь новгородський люд,
Кричав: «Звільню всіх від попівських пут
І поверну назад прадавню правду!
Бо я єсть бог і знаю геть усе!
Я проти сили вийти не боюся!
Перед всіма по Волхову пройдуся,
Мене вода легенько понесе!»
Ледь не весь град
за тим волхвом подався,
Зібрались вже єпископа побить,
Стару дідівську віру відродить,
Якій прадавньо край цей поклонявся.
В страху єпископ ризи натягнув,
Узяв хреста, перед народом вийшов,
Підніс хреста в руках своїх повище
І глас його над площею загув:
- Хто вірить в Бога – станьте коло мене,
А хто волхву – усі до нього йдіть.
Та знайте: Бог вам того не простить,
Вже віє з пекла смородом паленим!
Та люд до слів його не дослухав
І все купчився до волхва поближче.
Лиш князь й дружина і нікого більше
Єпископ коло себе назбирав.
Гудить юрба, як рій скажених ос,
Уже сокири руки ухопили,
А волхв гукає у юрбу щосили,
Що час настав,знамення відбулось.
Князь Гліб єдиний спокій зберігав,
Бо знав – дружина тут ніщо не вдіє,
Юрба умить їй поламає шиї
І лиш чека, хто б перший розпочав.
Тож кинув меч, взяв під полу сокиру
І твердим кроком рушив до юрби.
Вона притихла в наміру аби
Дізнатись, що то хоче князь допіру!?
Князь підійшов до волхва упритул.
Той все іще розмахував руками
І пропікав, здавалося, очами
Здіймаючи юрби нестримний гул.
Та князь спокійно глянув на волхва
І, навіть, злегка йому посміхнувся,
Мовляв – дивись, тебе я не боюся.
Навмисне мовив голосно слова:
- Я чув, ти, волхве, знаєш геть усе.
Що було вчора і що завтра буде?!
- Так, я все знаю. Тому свідки люди!
І сам рукою у юрбу трясе.
- Ну, що ж,скажи, як все тобі відоме,
А що тобі сьогодні має буть?
Які тебе діла сьогодні ждуть?-
А від сокири руку аж судомить.
Та волхв не чує власної біди:
- Я чудеса творити нині буду.
За мною підуть ці прозрілі люди,
Я від Христа звільню всі городѝ.
Тут Гліб сокиру з-під поли дістав
І на очах завмерлого народу,
Що не чекав такого повороту,
Ударом навпіл враз волхва розтяв.
І волхв упав. І люди вмить прозріли,
Що волхв не той, за кого видававсь.
Свій дар провидця показать старавсь,
А смерть свою побачить був не в силах.
І люд, клянучи волхва, розійшовсь,
І бунт улігся якось сам собою.
Князь-відчайдух юрмисько заспокоїв
Тож крові зовсім мало пролилось..
Не завжди силу проти сили став,
На те і розум, щоб шукати вихід
І відвернуть невідворотне лихо.
Ось чому князя Гліба я згадав.