Навіть не знаю, з чого саме почати: препарації вірша, чи філософських сентенцій на тему особистості у творчому процесі? Мабуть, краще прикликати на допомогу спогади дитинства. Прикликати і згадати, як в першому класі, на одному з уроків природознавства вчитель запропонував нам маленький експеримент:
- Між двома шарами вологої вати покладіть квасолину. Усе це поставте на підвіконня. За два-три дні побачите, що станеться!
Ви спитаєте, що ж сталося? У дитячому розумінні – справжнє диво. Вперше в житті кожен з першокласників на власні очі побачив, як з грубої оболонки починає пробиватися блідий несміливий пагін, як з кожним днем він набирає силу і вперто йде в гору, до світла...
Метафора, може, не така вже й оригінальна, але саме вона точно передає те відчуття, коли гортаючи сторінки „Самвидаву” раптом стаєш свідком незвичної, ї безперечно великої події. Коли на власні очі бачиш як з вже знаного і так чи інакше, визнаного поета народжується інший, несхожий на того чиї твори ти не один раз читав.
Пан Жорж Дикий, який довго працює з поетами рівня „Любитель” може закинути мені що метафора таки невдала. Адже в однаковій мірі стосується і бурхливого творчого розвитку талановитих початківців. Однак не забувайте про грубу жорстку „оболонку”.
Зростання початківців більш передбачуване, до того ж майже нікому з них не доводиться заради цього, вибачте за русизм, „ломать себя”.
Будемо відвертими! Для поетів рейтинг R1 – одночасно і велика винагорода (адже твоя творчість чогось варта), і пастка (великий ризик відчути себе якщо не метром, то хоч „пів метром”). Зупинитися на досягнутому, втратити критичне відношення до самого себе, забронзовіти і втратити орієнтири. І так важко переступити межу, за якою треба не самому підкоряти СЛОВО, а дозволити СЛОВУ зростати в собі.
Приємно, що цей приклад подав ніхто інший, як головний редактор „САМВИДАВУ”.
На цьому ставлю крапку в занад-то затягнутій передмові і переходжу до суті справи.
*************************
Кілька днів тому вирішив переглянути останні публікації колег-редакторів. І проглядаючи вірш пана Володимира Ляшкевича „ПриСутність” замислився. Було в ньому щось незвичне. Здавалося б, на перший погляд, той самий пан Ляшкевич: часом абстрактний, часом трохи відсторонений у своєї творах, подекуди перенасичених складною образністю та філософією. А вчитаєшся уважніше – ніби і не він. Таке відчуття що в цьому вірші іде уперте змагання двох поетів Ляшкевича знаного и Ляшкевича нового (більш лаконічного і простого, більш психологічного, земного, і конкретного у використанні образів.) Текст звучить ніби на два голоси.
Починає Ляшкевич новий:
„А опісля - багато незвичного, крім життя”

Але Ляшкевич знаний не відмовчуеться:
„з відчуттями, що Інший - од плоті Провидця обставин,”

Новий не здається:
”і очима глядиш зачарованого дитя
на пустелю, на дім, на буття з кольорових гущавин,
а навколо густою імлою таке забуття,”

Та останнє слово в цій строфі залишається за Знаним:
”що “ти знову дитя” - триєдине твоє відкриття.”


В другій строфі Новий не залишає Знаному жодного шансу:

”І ще потім достатньо незвичного, крім людей,
що сумною поклажею загородили дороги,
і пройти неможливо без ”римлянин”, “грек”, “іудей”,
і піти неможливо, не кинувши рідні пороги,
а тобі навздогін тільки крики і тупіт коней,
і ти йдеш по воді, наче воду висвячують ноги.”

В останній змагання спалахує з новою силою:
Новий:
„А вже потім нічого незвичного, крім: вини”

Знаний:
”за твоє відособлення від обумовлених правил,
від розумників пильних і поглядів множини,
до якої прийшов, і яку направляв, та не правив;

Та голос Нового ставить крапку:
„що найближчої жінки услід ревно кинуть сини,
мов не брат їм, і бог із обіцяним знову злукавив.”

Отож, кілька днів тому „САМВИДАВ” став всідком незвичайного і безперечно великого явища, як з поета Знаного, народжується поет СПРАВЖНІЙ. Саме за змогу побачити це я і виставив „шістку”. Вітаю, ВАС ВОЛОДИМИРЕ!
З повагою до всіх, Юрий Перехожий!