ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Критика | Аналітика):

Самослав Желіба
2024.05.20

Лайоль Босота
2024.04.15

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Геннадій Дегтярьов
2024.03.02

Теді Ем
2023.02.18

Анна Лисенко
2021.07.17

Валентина Інклюд
2021.01.08






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Юрій Перехожий (1963) / Критика | Аналітика

 Єднаймо Україну, українці!!!
Отшельник Донецкого кряжа„Мой Телемах, Троянская война закончена.”
Кто победил – не знаю...”
(Иосиф Бродский).
На тему : Єднаймо Україну, українці!!!:
"Так спасают счастье"
Отшельник Донецкого кряжа

Шалені змагання за владу над Україною нарешті добігли кінця. Хто переміг? Не знаю!
Ми – прості українці, принаймні, нічого не програли і не виграли. Адже попри чергову зміну володарів на політичному олімпі, все залишиться так, як і було. Тому, побоююся, що слова чудового історика і письменника Валентина Пікуля „Не было мира на Украине, нет его и не будет”, і надалі лишатимуться актуальними. Не сумніваюся, що політики усіх кольорів, незважаючи на одноголосні заклики до єдності, будуть і надалі намагатися розділити нас на „східняків” та „западенців”; на „синіх”, „помаранчевих”, „білих”; на друзів та ворогів „демократичних перетворень в державі”.
На щастя цей поділ існує лише в їхній уяві. Та, нажаль, справні політтехнологи за гроші здатні швидко та ефективно обернути мрії політиків на реальність. В цьому зайвий раз впевнився, коли напередодні вибрів подивився скандально відомий фільм „Донецька мафія” (який у ті дні активно крутили у телемережі західних та центральних областей).
Одразу завважу – я не прихильник Партії регіонів, як і будь якої іншої партії.
Просто як журналісту, знайомому з деякими тонкощами політтехнології, було неприємно бачити як автори, жонглюючи крихтами фактів, метрами відеоряду і власними вигадками перетворюють Донбас на злодійський вертеп, населений олігархами, бандитами та вічно п’яними шахтарями. І страшно було подумати, що саме такий образ Донбасу вимальовувався в уяві ошуканих глядачів. Однак, спотворити таким чином можна будь-який регіон. В талановитих брехунах, нажаль, дефіциту зараз нема. Отож: „Не было мира на Украине, нет его и не будет?” Цього разу наприкінці цитати я недаремно поставив знак питання.
Невже не буде? Невже схід, центр та захід будуть дивитися один на одного з підозрою?
Уявіть собі, я як мешканець Донбасу знаю його зовсім іншим. Знаю краєм багатим передусім не корисними копалинами, заводами і таким іншим, а дивовижними людьми, з якими мене зводила і зводить журналістська праця. І тому беру на себе сміливість показати всім справжні обличчя справжнього Донбасу.
Отже, з цього дня раз на тиждень буду публікувати на сторінках „Самвидаву” нариси з моїх журналістських загашників. Сподіваюся, це дасть читачам змогу скласти більш об’єктивну думку про мій рідний край, про його минуле та сьогодення.
Точно знаю, що серед користувачів сайту багато колег з інших регіонів. Друзі! Хлопці та дівчата, підключайтеся до справи. Мова розповідей, гадаю, не має значення. Єднаймо Україну, українці!!!

Отже, розповідь Перша!

Отшельник Донецкого кряжа

Пятнадцать лет назад украинский археолог с мировым именем Николай Тарасенко бросил все и стал аскетом

От мирской суеты Николай укрылся надежно. Добраться сюда непросто. Сначала «на своих двоих» нужно преодолеть восемь километров от трассы Луганск - Ровеньки до села Каменка. Плюс еще два-три километра по селу. А дальше – вверх. Рабочий водокачки подсказал дорогу напрямик. Около часа мы упрямо карабкались вверх. Путь к дому отшельника указывали строгий крест католической часовни и… белая «луковка» буддийской ступы.
Зиму прожил…в танке!
Беседка, в которой мы хозяином неспешно пили желтый кхмерский чай стоит на самом краю обрыва. Ради одного только вида, открывающего отсюда, стоило бить ноги. Николай Тарасенко обосновался среди этой красотищи пятнадцать лет и покидать свою гору не собирается. Для человека привыкшего жить «в бегах» - вещь невообразимая.
- Страсть к путешествиям у меня с рождения, – признался Николай Иванович. – Первый раз убежал из дома, когда мне было всего три года. Искали два дня. Дальше – больше.
Школьником сбегал каждую зиму. Почему-то именно в это время года желание скрыться подальше от насиженных мест становилось непреодолимым. Бывало, что меня быстро находили и возвращали домой, а бывало - и нет. В шестом классе всю зиму 1957 года прожил в танке.
- ???
- Знаете, наверное, в Луганске возле областного краеведческого музея стоят два английских танка времен Гражданской войны? Так вот, левый из них – это мой. Во втором
«квартировали» два ростовских бандита.
Родители, как не старались, а воспрепятствовать побегам не могли. От колонии для несовершеннолетних, куда так или иначе попадали все юные бродяжки, Колю Тарасенко спасали только его бесконфликтность и то, что несмотря на, на криминальную тропку, он по счастью так и не ступил. Директор школы, хорошо знавший Колю и его родителей, просто помог мальчишке официально закончить школу.
Потом были: постылая неинтересная учеба в ПТУ, бесчисленные эксперименты с выбором профессий и странствия по Союзу. В 27 лет Тарасенко поступает на исторический факультет Ворошиловградского педагогического института (ныне Луганский педагогический университет им. Тараса Шевченко – Прим. «КП»). С этого момента для него началась иная жизнь.

Меня считали «талисманом»

- Почему я стал археологом? Не хотел быть человеком-винтиком, – продолжает хозяин горы. - Все-таки полевые условия – лучшее средство против прессинга со стороны государственной системы. Кавказ, Средняя Азия, Латинская Америка – разные республики, страны, религии. Где бы ни оказался, впитываешь в себя культуру народа, который тебя окружает.
Избрав археологию, Николай Тарасенко, что называется, попал «в яблочко». Первая же экспедиция принесла ему славу непревзойденного мастера по реконструкции орудий труда времен палеолита (каменный век – Прим. «КП»).
- Из обломка кости забавы ради решил сделать копию наконечника стрелы. До этого ничего подобного делать не приходилось. Работал по наитию. Потом, также ради шутки подсунул его как находку руководителю экспедиции. Он даже не заподозрил подвоха. Пришлось сознаться.
О том, что в полку археологов появился талантливый мастер, не преминули раструбить газеты.
- А я ведь тогда даже слово «археология» писал с ошибкой - через «и»!
А позже, о луганском ученом, одержимом поисками стоянок первобытных людей пошла еще более громкая слава. Этот человек странным, не понятным ни ему самому, ни многочисленным коллегам образом, притягивал к себе удачу. Сенсационные для научного мира находки следовали одна за другой.
- В некоторые экспедиции меня вообще приглашали в качестве «талисмана». – замечает Николай Иванович.
А «талисман» тем временем предпочитал держаться «в тени» и, несмотря на уговоры коллег, упорно не желал защитить хотя бы кандидатскую диссертацию. А потом, после 22-х лет, бескорыстно отданных науке, вдруг сделался отшельником.
Внезапно открылось «окно»

В 45 лет его жизнь перевернули раскопки в Никарагуа.
- У меня было немало знакомых среди учившихся в Союзе никарагуанцев. С ними я и отправился в посольство. На вопрос о цели визита ответил, что хочу найти палеолитическую стоянку. Они посмеялись (считалось ведь почему-то, что в Латинской Америке палеолита нет и быть не может), но визу все-таки открыли.
Надо сказать, что время для раскопок Тарасенко выбрал не самое лучшее. В стране шла гражданская война. Из соседнего Гондураса в Никарагуа просачивались группы «контрас» (американских наемников – Прим. «КП»). В боях с таким противником правительственным войскам «сандинистов» приходилось нелегко. Хорошо вооруженные и прекрасно обученные они взрывали склады и мосты, расстреливали колонны машин, убивали врачей, учителей, инженеров, не делая исключения ни для никарагуанцев, ни для иностранцев. Однако перспектива не вернуться украинского ученого не пугала. Более того, Николай отправился в самое «пекло» - пограничную с Гондурасом горную провинцию Нуэва-Сеговия. В состав экспедиции входили всего три человека: археолог и два бойца-сандиниста, приставленные в качестве охраны.
- Пришлось и мне там с автоматом побегать, - признался хозяин горы. - Правда, стрелять из него – Бог миловал. Да и не скажу, что отношение ко мне там было враждебным. Несколько раз доводилось сталкиваться и с «контрас». И ничего – здоровались, и каждый шел своей дорогой. Главное правило: не держать автомат на перевес. А стоянку, я все-таки нашел. Настоящую! Возраст - примерно 33 тысячи лет до нашей эры. Все как положено: орудия труда, кости мамонта. Это, конечно, была сенсация!
Сенсация мирового масштаба. Никарагуанские власти тут же присвоили Тарасенко почетной ученое звание и предложили продолжить изыскания, пообещав создать все условия. Но Николая это уже не интересовало. Его манила Каменка.
- Даже не могу объяснить: что это было? Просто посреди никарагуанских джунглей перед глазами словно бы распахнулось «окно». И в нем я отчетливо увидел степь, склон Донецкого кряжа, и какой-то внутренний голос велел возвращаться!

Гора всех религий

В 1992-ом Тарасенко обосновался в окрестностях Каменки. Сначала жил в палатке, метр за метром, отвоевывая у скалы пространство для строительства дома.
Вырубил площадку, потом к «телу» скалы пристроил три стены. Когда пришло время расширяться – из дикого камня достроил новые комнаты. Примерно так горцы строят свои сакли. Сейчас это – живописная горная усадьба с огородом, баней, кузницей и пасекой.
Тогда же, пятнадцать лет назад чуть выше «сакли» Николай Иванович заложил и фундамент для будущего православного храма.
Впрочем, первоначально ему не давала покоя мысль выстроить на горе Храм всех мировых религий. Но ввиду грандиозности задачи, от этой идеи пришлось отказаться. И ограничиться символами каждой религии. Так на круче появилась сначала католическая часовенка, затем буддийская ступа. Чуть позже гостившие у него последователи учения Бабаджи построили здесь храм огня. Тарасенко не возражал, хотя сам остался верен православию. Впрочем…
- В свое время я имел посвящение во многих учениях, - говорит отшельник. - В том числе и у индейцев мапучу. Общался с мормонами, брал прибежище в буддизме, имею благословение на монашество у латиноамериканского епископа Александра. У католиков получил благословение на ношение белой одежды. И я не могу разделить Бога. Каким бы именем Его ни называли - Он один. Для меня важны люди и то, что они делают в своем стремлении к Богу. Люди - все божественные посланники, даже если они об этом не знают.
Любовь и Жизнь – святы!

На десятом году отшельничества в жизнь «монаха всех религий» неожиданно ворвалась любовь.
О человеке, живущем на лоне природы в гармонии с миром и с самим собой, луганчанка Наталья услышала от друзей, а приехав к нему в гости, влюбилась. По словам Николая Ивановича, взаимное чувство стало серьезным испытанием для них обоих.
В конце концов, они поженились. Брак зарегистрировали официально, по всем правилам. Родители Натальи, которая намного младше Николая, поначалу были против, но познакомившись поближе с будущим зятем, дали согласие. Сейчас Николай и Наталья воспитывают двоих детей. Сыну Владу — пять лет, дочери Анне-Марии - три годика.
- Кое-кто, конечно, упрекал меня, – сознается отец семейства. - Мол, как же ты мог! Ты же монах! Знаете, я не выгораживал себя. Да, как монах, я возможно и согрешил. Но я ведь ни у кого не отобрал жизни. Наоборот мы с Натальей дали ее Владику и Анне-Марии!
Жизнь для Тарасенко – понятие святое. Николай, Наталья и их дети питаются исключительно вегетарианской пищей, овощи выращивают на огороде, в лесу собирают грибы и ягоды.
Вместе с людьми на горе живет не меньше десятка кошек. Собак Николай Иванович не держит. Поэтому дикие звери не боятся искать у него защиты. Особенно в сезон охоты.
Об охотниках хозяин горы отзывается с нескрываемой жалостью:
- Я как-то чуть не поругался с одним. Говорю : «Зачем тебе этот несчастный заяц? Ты что голоден или без мяса жить не можешь?» Он мне: «Нет, просто получаю удовольствие!»
«Тогда, - отвечаю, - ты ничем не отличаешься от убийцы». А заяц и лиса в это время как раз спрятались у храма огня.
Нынешнюю жизнь Тарасенко уже не назовешь отшельничеством в чистом виде. Усадьба на горе – место людное. Кроме местных жителей к нему практически каждый день приезжают гости: друзья, бывшие коллеги и просто незнакомые люди. Кто за мудрым советом, кто за помощью (Николай Иванович известный костоправ), а кто и сам не прочь помочь хозяину в строительстве храма.
- Не устали от гостей?
- Нет, я рад всем кто приходит сюда. Главное, чтобы приходили с добром с сердце!
- Но гора ведь не ваша. И формально принадлежит местному совету. Не боитесь, что вас ни с того ни с сего вдруг попросят ее «освободить»!
- Не боюсь. Знаете, мои аргентинские друзья давно звали меня в свои горы. Даже купили специально для этого сто акров земли. Селись – не хочу. Но мне дороже всего именно это место. А там… Все в руках Божьих!
Странное дело, за четыре с лишним часа проведенных на горе, мы тоже почувствовали себя влюбленными в этот уголок Донбасса. И честно говоря, жалко было прощаться с гостеприимными хозяевами уединенной тихой усадьбы. С людьми живущими в гармонии с природой, у которых даже зелень на огороде высажена в форме цветка.
Юрий ТКАЧЕНКО. Фото Наталии БЕРЕЗИНОЙ.

Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.



      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-11-15 11:29:04
Переглядів сторінки твору 2745
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.630 / 5.43)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.610 / 5.42)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.765
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Конкурси. Теми Соціум
Автор востаннє на сайті 2012.02.17 13:52
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-11-15 19:08:32 ]
Пан Юрій виступає із абсолютно доречною пропозицією - Єднаймо Україну, українці!!!
Невдовзі у нас буде така рубрика. Що ж, давайте спробуємо.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-11-22 14:05:12 ]
Юріє, ви краще самостійно не редагуйте вже опубліковані матеріали, до яких я додав фотографії, бо втрачається певний html код, а з ним і самі фото, це тимчасові незручності, думаю, що після модернізації вони зникнуть.