ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Невесенко
2023.06.03 11:56
Мені сняться сни про небо,
що мов батьківське горище.
Видно, в тому є потреба:
звідтіля до Бога ближче.

Там, у тихому надгроззі,
де покриті дерном хмари,
я у снів своїх в облозі,

Іван Потьомкін
2023.06.03 08:56
Щоб од думок бодай на час прочахла голова
(Лише у сні думки поволі опадають, наче листя),
Спішу туди, де невгамовне птаство й мудрі дерева
Словам високим надають земного змісту.
Як мудро все ж Господь розпорядивсь,
Поставивши їх поперед чоловіка тін

Микола Соболь
2023.06.03 05:57
Здощилося небо,
упала додолу жара,
напитися стеблам
і листю вологи пора,
гримить недалеко
і вітер сховався між трав,
здається, що пекла
такого ще червень не знав.

Віктор Кучерук
2023.06.03 05:32
З наближенням ранку сіріє надворі
І темної ночі зникає печать, –
В досвітньому небі згасаючі зорі
Дрижать хворобливо і мляво блищать.
З’являються барв невиразні відтінки
І запахи свіжості йдуть звідусіль, –
На сідалі півень горланить так дзвінко,

Ярослав Чорногуз
2023.06.02 23:52
Крадеться холод поміж віти,
Зникає сонячне тепло.
Й життю твоєму так згоріти
Судилось. Ніби й не було

Веселих молодості років
І зрілих розбуйнілих літ.
А старість робить перші кроки

Софія Цимбалиста
2023.06.02 22:11
Існує сила розуму й душі
у спокої своїх думок.
Існує рівновага почуттів
у забутті помилок.

Ти пам'ятаєш той день,
що нагадав про це.
Все залежить лише від тебе,

Володимир Невесенко
2023.06.02 21:21
Там де вранішня тиш,
я і сонечко лиш,
та ріки тиховоддя журливе.
Все таке ж, як раніш:
шерхотить ледь комиш,
і тріпоче латаття сяйливе.

Неба вись голуба,

Олена Побийголод
2023.06.02 11:02
Із Д.Мінаєва

Ні, докторе, ти не приходь,
Наука тут не допоможе.
(Із старого романсу)

Жерці латинських прописів – таки
нам радять за дієтою дієту,

Володимир Каразуб
2023.06.02 09:55
День поволі згорає. Світло коситься на дахи
Жовтохолодним поглядом. З горизонту
Хмари, здаються повікою над заходом сонця
Птахи,
пролітають над оком плануючи вниз
Знаходячи контур
Карнизу
Домів.

Теді Ем
2023.06.02 08:21
Вночі над нами пролітають кажани
та ще ракети «made in russia»
і падають уламками війни
на все, що споконвіку наше.
Земля тремтить, здригається бетон –
сам сатана іде на полювання.
Дай Бог, недовго нечисті притон
радіти буде. Прийде ніч остання.

Віктор Кучерук
2023.06.02 05:46
Розорені пожежами двори,
Розорані ракетами городи, –
Зціляють охолодженням вітри
Впереміж із дощами при нагоді.
Від хворості поблякнула земля
І стишено чорніє, а не квітне
З тих пір, як повтікали звідсіля
Господарі від вбивець несусвітніх.

Микола Соболь
2023.06.02 04:23
Віршика пишу про квіточки,
бо про смерть вкраїнців не гуманно.
Дітки гинуть? Це все балачки.
Головне фейсбук, щоб не забанив.
Цукенберг не бачить цю війну,
українці плачуть, він сміється.
Їх москаль жене на чужину,
б’є багнетом акурат під серце.

Ярослав Чорногуз
2023.06.02 01:00
Ну здрастуй, літо, здрастуй, літо! -
Загнала спека в холодок.
І я теж літній чи елітний -
Впадаю в паморозь думок.

Уся планета вже тепліє,
І тануть скрізь льодовики.
Лише на теренах росії

Шон Маклех
2023.06.02 00:51
На кам’яних островах самотності
Троянди спраглі жадають води
Напередодні грози.
Море вечорів молодого листя
І сердець – мідних шматочків Неба:
Прислухаюсь до цокотіння годинника,
Коли троянди спраглі жадають води.
У Всесвіті яблуневому, серед порож

Тетяна Левицька
2023.06.01 23:41
Міняю стильний хмарочос
На вікна з виглядом на море.
Розхристаних думок хаОс,
На мирну царину простору.

Коштовне срібло на бджолу,
Що у меду купає літо,
Кредитів чорну кабалу —

Самослав Желіба
2023.06.01 23:31
Ідеш і бачиш сон ліричний,
Ідеш ти вільно, феєрично,
Неначе Вавилона цар;

Та ти, деннице, не загинеш,
І ні прокльони, ні провини
Не забруднили твоїх чар.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Ліанна Ракурс
2023.05.29

Ірина Бесчетнова
2023.04.06

На Кой
2023.03.09

Марина Хрумало
2023.03.01

Теді Ем
2023.02.18

Зоя Бідило
2023.02.18

Ольга Стельмах
2023.02.06






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Обіймаючи світло
Великодня п'ятниця в західноукраїнських селах оповита тишею і смутком, на жодному обійсті не бере розгону, а велемовно дрімає нехитра селянська праця. Господарі обійсть, здебільшого, неговіркі, у кожного в голові настанови панотців, що відлунюють нотами трауру, бо як інакше: в церкві Плащаниця Ісуса Христа, що засвідчила страту Сина Божого.
Західноукраїнські села вдихають на повні груди і затамовуть подих, аби почути голоси Ісусових ран, разючі та водночас зцілюючі для душ неспоганених.
Учитель початкових класів Гринь завмирає коло вікна класу, через яке видно церкву, і дослухається, ох, як дослухається до мови святої крові: так міцніє духом і позбувається нарікань на підніжки буднів і скупість особистих свят, бо усе це геть мізерне перед обрисом вічності...
- Іване Яковичу, - здригає плечі Гриня окриком дев'ятирічне, старше від однокласників циганча за другою партою, - цей урок останній сьогодні?
- Так, діти. Закінчуйте вправу, а відтак відпущу до Плащаниці усіх охочих. - тенорить Гринь і одразу визначає, що оминуть церкву троє вихованців - отой багатий запитаннями циганчук, і двоє свідків Єгови.
Двінок перерізає стрічку уроку, першокласники - за двері, а за плечима учителя, що каліграфічно виводить запис у класному журналі, сопе той же невгамовний циганчук.
- Іване Яковичу, перевірите мій зошит насамперед?
Гринь відповідає невгамовному не одразу: у пам'яті першовересень цього навчального року, який у школі прозвали циганським, бо якби не шість циганських сімей, що заїхали підводами до їхнього села і були поселені сільським головою у порожніх, давно покинутих власниками хатах, то комплектування навчальних класів у школі луснуло б, як мильна булька. На щастя, у сільській місцевості клас вважається укомплектованим, якщо у ньому не менше п'яти учнів. Отож школа житиме - як останній бастіон села, що тримає молодь у селі. Ех, коли б іще довкола цього бастіону звести інші, де б закипіла праця сотень молодих рук!
Очі Гриня упираються в циганчукові.
- Твої здібності, хлопче, обнадіюють. - кидає малому і знову пригадує першовересневі години, ті, з циганським лементом у коридорі школи і шепотом односельчан навздогін прудконогим циганчатам та їхнім батькам: пригріли злодюг, хай би їм грець, їй-богу поцуплять усе, що погано лежить.
- Іване Яковичу, то як? - аж пританцьовує циганчук. - Хочу побачити свої помилки.
Гринь неквапливо заглядає у зошит настирливого.
- Помилок немає…
- Шандором зовуть, - підказує малий, збагнувши на свій лад паузу в мові учителя.
- Дякую за підказку. - усміхається Гринь. - У тебе, кмітливий, є знаменитий тезка - великий угорський поет Шандор Петефі.
- Розкажіть про нього, Іване Яковичу! - змахує мимоволі руками циганчук, начебто хоче обійняти ними якомога більше світла у затіненому вікні.
- Не сьогодні, Шандоре. Мені пора у церкву. - підводиться з крісла Гринь. - хочу поклонитися Спасителю.
- А як він спасає? - спалахує погляд циганчука.
- Він, Ісус, - учитель. Навчає, якою стежкою йти до неба, аби не схибити. - руки Гриня теж тягнуться до віконного світла.
Подиву циганчати немає меж. Напружено розмірковує.
- Стежка мусить вести на найвищу гору, а тоді з вершини - на хмарину...
Гринь долонею приховує широкий усміх: не варто спиняти фантазію дитини: праведне відкриється їй згодом, поступово.
Зі школи виходять удвох у напрямку церкви, до якої - рукою подати, тому невдовзі уже й коло неї. Крізь навстіж відчинені двері видніється іконостас, але Плащаниці, що має бути перед ним, не видно, її заступили парафіяни.
- Іване Яковичу, Ісус у церкві? - тамує подих циганча.
- Не тільки у цій - у всіх церквах одразу, Шандоре.
У голові дитини не вкладається почуте, в очах ще більше цікавості.
- Його бачать?
- Ні, відчувають у молитвах. - Гринь кладе руку на плече співбесіднику. - До побачення, хлопче. До нашої розмови згодом повернемось.
У церкві Гриневі щемно і затишно. Склав уклінно шану Плащаниці, помолився й чекає, як і усі чоловіки, на звичне розпорядження старшого церковного брата про чергування у церкві. За спиною шурхіт. Оглянувся - у вхідних циганчук: розглядає Плащаницю, пильно-пильно роздивляється. Нараз відстрибнув од дверей і геть побіг.

- Як вам живеться, Яковичу? - запитує Гриня сусід Федір, з яким чергують з вечора до опівночі. - Ось тут, за церковним порогом, у нас благодать на душі, - продовжує, забувши отримати відповідь, - тут ми люди Божі, покірні та лагідні, а шубовснемо у буденщину, ногами тупаємо, ліктем відштовхуємо, словом ображаємо. А чому? Звикли до життєвого галопу! А хіба у галопі схаменешся? Ні, не зумієш! Бачиш перед собою одну дорогу і - стрімголов по ній, бо поганяють жінка і діти, начальство й сусіди, власні жадоба і заздрість.
Гринь подав голос для зав'язки діалогу - намарно: сусід Федір із тих, що "сідають на вуха" співбесіднику і з довбешки своєї витрушують доварене й не доварене у ній, аж допоки не похвалять себе за хвостатий монолог усмішкою чи піднятим угору пальцем.
- Я б хотів схаменутись, - розпалювався Федір, - але ж на заваді злі духи! Хочете знати, чиї вони? Будь ласка! Цих духів у себе впускають занадто рухливі.
- І балакучі, напевно. - подумав Гринь.
- Рухливим, - вигучнив торохтіння Федір, - ніколи стежити за чистотою вчинків, так, так, саме чистотою, а там, де грязно, злий дух прослизує непомітно. Спочатку сидить у людині, як миша під віником, а потім нашіптує їй про спокуси. Кому раз, кому десятки разів і, врешті, людина стає його жертвою. Ох, і розумні ці духи! Не займають полоненого ними повсякчас, а слушної нагоди чекають, аби у спину штовхнути, ножа під руку підсунути, очі на камінь спрямувати... Розізлися лишень, у відчай впади - таке за їхньою намовою скоїш, що й рід твій од тебе сахнеться! Ісус, пригадую, злих духів з людей виганяв, ще й показав, як, у свині переміщені, діють вони... А трапляється: слабшає нечись у присутності Божій, не здатна в людину проникнути. Тоді обставинами маніпулює. І так, і сяк поверне, що й неспокушеного в таращу заведе. Ото зринула у моїй голові історія, Яковичу...
Гринь підвівся з лави. Забув мобільний удома, а як без телефону в кишені у двадцять першому столітті? Його садиба он де, за два кроки. Туди й назад - за лічені хвилини. Махнув рукою оповідачу й пішов.
- Одна жінка поїхала в гості до куми. - сипав услід Гриневі й надалі оповідач. - Дорога стелилася їй попри став, оточений вербами...
Гринь зачинив за собою двері церкви і мовби прищемив носа сусідовій історії. Почулося протяжне -а-а-а-а-й! - і невдоволене сопіння. У домі Гриня вже спали, тому навшпиньки пробрався в кімнату, що слугувала кабінетом, увімкнув освітлення, ухопив і проковтнув кусень пирога, який не доїв раніше, і взявся шукати телефон. Окинув зором стіл та меблеву стінку, обмацав кілька кишень у покинутому на кріслах одязі, навіть заглянув під ліжко - як корова язиком злизала його Нокію! Сів на крісло і став пригадувати, де б міг зоставити подарунок дочки. Спохопився: звичайно на тумбі у коридорі, як і траплялося раніше... Телефон насправді знайшовся на кришці тумби. За звичкою перед тим, як покласти знахідку в кишеню, поглянув, чи немає пропущених дзвінків та повідомлень, і тільки тоді вирушив на чергування. Церква зустріла навстіж відчиненими дверима. Ніби й нічого дивного в цьому не не було, якби не відсутність у ній сусіда Федора: не відізвався на оклик - перший, другий, третій... Невже покинув церву з Плащаницею напризволяще? Господи! - запекло у грудях Гриневі. - Плащаниці теж немає! Щоб це усе означало? Щодуху у сусідський двір.
- Федоре, де ж ти?
У відповідь рев корови з хліва, на порозі якого з відром води Федорова жінка. Оглянулася.
- У великодню п'ятницю Лінда отелюється! - кричить. - Отож я з церкви свого покликала.
- Де Плащаниця? - горланить Гринь, полотніючи.
- Як це де? - знизує плечима молодиця. - Жартуєте, Яковичу?
- Хіба жартують із цим? - тремтить голос Гриня.
У хліві ще дужче реве корова й репетує господар.
- Теля застрягло в утробі! Ну, відпускай його, годувальнице!
Ошелешена побаченим жінка кидається у хлів та за мить вигулькує.
- Не до вас, Яковичу. Ідіть!
Гринь навипередки з вітром - у церкву. Може, засліпило, хай би йому грець, а вона, Плащаниця, на місці. Та де ж там! - обмацує руками стіл, на якому лежала. - Повідомити панотця. Негайно!

Панотець Микола навколішки перед іконостасом, просить прощення крадію.
- Такий гріх! Такий гріх! - бідкається після кількох прочитаних молитов. - Як те створіння Боже, що споганилось, людям у вічі погляне? Як до Творця ітиме з ложа смертного? Чи зменшать провину його молитви мої?
- Панотче Миколо, - видихає неподалік Гринь, - треба шукати Плащаницю.
- Ой, чи знайдемо? - повертає голову панотець. - Ми ж не поліцейські.
У пам'яті Гриня пропажа племінного бика односеця з пасовища. Викликав односелець поліцію, про допомогу благав. Четверо у погонах разів шість навідали постраждалого, усякі там деталі уточнювали, пригощалися, чим Бог господарю послав, а в результаті - заплатив постраждалий за пальне, що "з'їла" поліцейська машина, а про бика й думати забув.
- Малі сподівання на поліцейських - тільки те і сказав панотцеві зі згаданого, аби у церкві не нарікати, а, трохи помовчавши, припустив. - Чи не цигани наші Плащаницю викрали?
Панотець Микола підвівся з колін.
- До циганів, Іване, - совість їхню будити!
За церквою повернули в завулок, у якому найближча циганська хата. У вікнах світилося - не доведеться нікому сон псувати. На стукіт у двері відізвалася жінка.
- Кому ж там удома не сидиться?
Відповісти не встигли: моложава циганка хитнула перед ними креслатою сукнею і проспівала.
- Ой на-на! Такі пани у гості!
Панотець Микола перехрестив циганку.
- Пропала Плащаниця з церкви, жінко. Перед святим хрестом правду кажи!
- Нічого не знаю! - сукня моложавої, мовби порив хуги до колін Гриня. - У всьому роми у вас винуваті!
- Перед святим хрестом, жінко! - повторив панотець.
- Наші могли... - зніяковіла циганка.
- Хто із ваших? - пожвавішав Гринь.
- Ручаюся за домашніх. Вони не крали. - сукня-хуга заметалася знову, але уся постава циганки та очі її заперечили обман.
Попросили у жінки пробачення і попрощались.
Наступна циганська хата була неподалік. У ній також не спали. Назустріч панотцеві і Гриню вибіг і зайшовся гавкотом кудлатий пес. Відганяючи пса ломакою, дійшли до вхідних хати. Мешканці не відповіли на стукіт.
- Відчиніть, будь ласка! - попрохав панотець.
З середини хати ні звуку, а за хвилю вимкнули освітлення. Тепер уже, перекрикуючи гавкіт, наполягав на зустрічі з мешканцями Гринь. Зрештою він за чверть години кивнув панотцеві на ворота, мовляв потрібно вийти на вулицю.
- На цім обійсті велика родина. - захуткословив Гринь, коли вони з панотцем покинули циганський двір. - У літніх батьків чотири дорослих сини. Якщо причаїлись - не встигли сховати крадене!
- Пильнуватиму їх, Іване. - панотець поглянув чомусь на небо, - Мушу пильнувати, аби Плащаницю за межі обійстя не винесли, а ти, чоловіче, за підмогою біжи.
- Так, панотче Миколо. - погодився Гринь і понісся провулком. Обабіч миготіли дерева і огорожі, десь праворуч заіржав кінь, а ліворуч, у глибині села, затіяли сварку пси. Нічний спринтер не помічав нічого. Нічого, крім безлюддя, бо потрібні були йому люди - розумні та врівноважені. Хтозна, як складеться ситуація... Хтось прошмигнув попереду і притих за тином. Кажуть, у натовпі знайдеш натовп, а на безлюдді того, хто ховається. Гостре око Гриня впіймало зустрічного відразу, увімкнув ліхтарик мобільного і хутко за тин. Від побаченого оторопів: перед ним дитина, допитливе циганча... До тендітних вуст палець прикладає.
- Шандоре, - шепоче Гринь, - о такій годині на вулиці! Сам! Чому?
- Іване Яковичу, - тремтить голос циганчати, так налякали! Боявся циганів зустріти. У мене згорток... Ось там погляньте, Іване Яковичу.
Ліхтариком телефону Гринь вихоплює згорток полотна поблизу, розгортає.
- Шандоре, Плащаниця! Поцупив?
- Зі сховку батька у покинутій хаті на околиці...
- Твоя цікавість, дитино, геніальна! - руки Гриня пригорнули малого. - Але ж батько здогадається...
- Ні, не здогадається. Я вистежив його... Циганчуки уміють вистежити непомітно. А недавно, коли у домі заснули, вислизнув через вікно, аби Плащаницю під церкву...
- Наче з дорослим розмовляю. - дивується Гринь. - Далебі, у цигаських мандрах дорослішають хутчіш.
- Піду додому, - заглядає за тин циганчук, зітхнувши, і тут же запитує.
- А Бог таємниці любить, Іване Яковичу?
- Так, любить - такі, як наша з тобою, Шандоре, - мовить Гринь і ні на йоту не сумнівається, що не обманув.
10.04.2020 р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-09 15:09:34
Переглядів сторінки твору 1528
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.997 / 5.64)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.032 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2023.05.28 23:20
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-05-09 22:28:44 ]
Дякую за змістовний і витриманий до кінця з інтригою твір.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-10 20:06:25 ]
Пане Іване, дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Деркач (Л.П./Л.П.) [ 2020-05-10 10:04:53 ]
Напевне, що симбіоз вчителя і віруючого це визначальне у формуванні будь-якої нації і не тільки на західноукраїнських кресах.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-10 20:19:32 ]
Ігорю, Ви праві на всі 100. У наших реаліях повинно бути - Бог і Україна. На жаль, у багатьох молодих головах на наших землях ні Бога, ні України через недолугість учителів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2020-05-11 11:28:20 ]
... хороший... вимальовується ряд... на нову книгу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-11 15:16:45 ]
Ярославе, наразі вимальовуєтьмя в мене багато господарської роботи, але буду старатися, аби, як казала Ліна Костенко, робочий стіл не тупотів ногами.