ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.15 22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,

Артур Курдіновський
2025.07.15 17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.

Іван Потьомкін
2025.07.15 11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...

Тетяна Левицька
2025.07.15 07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.

Віктор Кучерук
2025.07.15 05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.

Борис Костиря
2025.07.14 22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть

Козак Дума
2025.07.14 19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.

Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,

Артур Курдіновський
2025.07.14 19:50
Народився експромт.

Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.

Тетяна Левицька
2025.07.14 14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.

І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу

Віктор Кучерук
2025.07.14 05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.

Оксана Рудич
2025.07.14 00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…

Ярослав Чорногуз
2025.07.13 23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Пекун Олексій
2025.04.24

Софія Пасічник
2025.03.18

Эвилвен Писатель
2025.03.09

Вікторія Гавриленко
2025.02.12

Богдан Архіпов
2024.12.24

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Богдан Манюк (1965) / Проза

 Обіймаючи світло
Великодня п'ятниця в західноукраїнських селах оповита тишею і смутком, на жодному обійсті не бере розгону, а велемовно дрімає нехитра селянська праця. Господарі обійсть, здебільшого, неговіркі, у кожного в голові настанови панотців, що відлунюють нотами трауру, бо як інакше: в церкві Плащаниця Ісуса Христа, що засвідчила страту Сина Божого.
Західноукраїнські села вдихають на повні груди і затамовуть подих, аби почути голоси Ісусових ран, разючі та водночас зцілюючі для душ неспоганених.
Учитель початкових класів Гринь завмирає коло вікна класу, через яке видно церкву, і дослухається, ох, як дослухається до мови святої крові: так міцніє духом і позбувається нарікань на підніжки буднів і скупість особистих свят, бо усе це геть мізерне перед обрисом вічності...
- Іване Яковичу, - здригає плечі Гриня окриком дев'ятирічне, старше від однокласників циганча за другою партою, - цей урок останній сьогодні?
- Так, діти. Закінчуйте вправу, а відтак відпущу до Плащаниці усіх охочих. - тенорить Гринь і одразу визначає, що оминуть церкву троє вихованців - отой багатий запитаннями циганчук, і двоє свідків Єгови.
Двінок перерізає стрічку уроку, першокласники - за двері, а за плечима учителя, що каліграфічно виводить запис у класному журналі, сопе той же невгамовний циганчук.
- Іване Яковичу, перевірите мій зошит насамперед?
Гринь відповідає невгамовному не одразу: у пам'яті першовересень цього навчального року, який у школі прозвали циганським, бо якби не шість циганських сімей, що заїхали підводами до їхнього села і були поселені сільським головою у порожніх, давно покинутих власниками хатах, то комплектування навчальних класів у школі луснуло б, як мильна булька. На щастя, у сільській місцевості клас вважається укомплектованим, якщо у ньому не менше п'яти учнів. Отож школа житиме - як останній бастіон села, що тримає молодь у селі. Ех, коли б іще довкола цього бастіону звести інші, де б закипіла праця сотень молодих рук!
Очі Гриня упираються в циганчукові.
- Твої здібності, хлопче, обнадіюють. - кидає малому і знову пригадує першовересневі години, ті, з циганським лементом у коридорі школи і шепотом односельчан навздогін прудконогим циганчатам та їхнім батькам: пригріли злодюг, хай би їм грець, їй-богу поцуплять усе, що погано лежить.
- Іване Яковичу, то як? - аж пританцьовує циганчук. - Хочу побачити свої помилки.
Гринь неквапливо заглядає у зошит настирливого.
- Помилок немає…
- Шандором зовуть, - підказує малий, збагнувши на свій лад паузу в мові учителя.
- Дякую за підказку. - усміхається Гринь. - У тебе, кмітливий, є знаменитий тезка - великий угорський поет Шандор Петефі.
- Розкажіть про нього, Іване Яковичу! - змахує мимоволі руками циганчук, начебто хоче обійняти ними якомога більше світла у затіненому вікні.
- Не сьогодні, Шандоре. Мені пора у церкву. - підводиться з крісла Гринь. - хочу поклонитися Спасителю.
- А як він спасає? - спалахує погляд циганчука.
- Він, Ісус, - учитель. Навчає, якою стежкою йти до неба, аби не схибити. - руки Гриня теж тягнуться до віконного світла.
Подиву циганчати немає меж. Напружено розмірковує.
- Стежка мусить вести на найвищу гору, а тоді з вершини - на хмарину...
Гринь долонею приховує широкий усміх: не варто спиняти фантазію дитини: праведне відкриється їй згодом, поступово.
Зі школи виходять удвох у напрямку церкви, до якої - рукою подати, тому невдовзі уже й коло неї. Крізь навстіж відчинені двері видніється іконостас, але Плащаниці, що має бути перед ним, не видно, її заступили парафіяни.
- Іване Яковичу, Ісус у церкві? - тамує подих циганча.
- Не тільки у цій - у всіх церквах одразу, Шандоре.
У голові дитини не вкладається почуте, в очах ще більше цікавості.
- Його бачать?
- Ні, відчувають у молитвах. - Гринь кладе руку на плече співбесіднику. - До побачення, хлопче. До нашої розмови згодом повернемось.
У церкві Гриневі щемно і затишно. Склав уклінно шану Плащаниці, помолився й чекає, як і усі чоловіки, на звичне розпорядження старшого церковного брата про чергування у церкві. За спиною шурхіт. Оглянувся - у вхідних циганчук: розглядає Плащаницю, пильно-пильно роздивляється. Нараз відстрибнув од дверей і геть побіг.

- Як вам живеться, Яковичу? - запитує Гриня сусід Федір, з яким чергують з вечора до опівночі. - Ось тут, за церковним порогом, у нас благодать на душі, - продовжує, забувши отримати відповідь, - тут ми люди Божі, покірні та лагідні, а шубовснемо у буденщину, ногами тупаємо, ліктем відштовхуємо, словом ображаємо. А чому? Звикли до життєвого галопу! А хіба у галопі схаменешся? Ні, не зумієш! Бачиш перед собою одну дорогу і - стрімголов по ній, бо поганяють жінка і діти, начальство й сусіди, власні жадоба і заздрість.
Гринь подав голос для зав'язки діалогу - намарно: сусід Федір із тих, що "сідають на вуха" співбесіднику і з довбешки своєї витрушують доварене й не доварене у ній, аж допоки не похвалять себе за хвостатий монолог усмішкою чи піднятим угору пальцем.
- Я б хотів схаменутись, - розпалювався Федір, - але ж на заваді злі духи! Хочете знати, чиї вони? Будь ласка! Цих духів у себе впускають занадто рухливі.
- І балакучі, напевно. - подумав Гринь.
- Рухливим, - вигучнив торохтіння Федір, - ніколи стежити за чистотою вчинків, так, так, саме чистотою, а там, де грязно, злий дух прослизує непомітно. Спочатку сидить у людині, як миша під віником, а потім нашіптує їй про спокуси. Кому раз, кому десятки разів і, врешті, людина стає його жертвою. Ох, і розумні ці духи! Не займають полоненого ними повсякчас, а слушної нагоди чекають, аби у спину штовхнути, ножа під руку підсунути, очі на камінь спрямувати... Розізлися лишень, у відчай впади - таке за їхньою намовою скоїш, що й рід твій од тебе сахнеться! Ісус, пригадую, злих духів з людей виганяв, ще й показав, як, у свині переміщені, діють вони... А трапляється: слабшає нечись у присутності Божій, не здатна в людину проникнути. Тоді обставинами маніпулює. І так, і сяк поверне, що й неспокушеного в таращу заведе. Ото зринула у моїй голові історія, Яковичу...
Гринь підвівся з лави. Забув мобільний удома, а як без телефону в кишені у двадцять першому столітті? Його садиба он де, за два кроки. Туди й назад - за лічені хвилини. Махнув рукою оповідачу й пішов.
- Одна жінка поїхала в гості до куми. - сипав услід Гриневі й надалі оповідач. - Дорога стелилася їй попри став, оточений вербами...
Гринь зачинив за собою двері церкви і мовби прищемив носа сусідовій історії. Почулося протяжне -а-а-а-а-й! - і невдоволене сопіння. У домі Гриня вже спали, тому навшпиньки пробрався в кімнату, що слугувала кабінетом, увімкнув освітлення, ухопив і проковтнув кусень пирога, який не доїв раніше, і взявся шукати телефон. Окинув зором стіл та меблеву стінку, обмацав кілька кишень у покинутому на кріслах одязі, навіть заглянув під ліжко - як корова язиком злизала його Нокію! Сів на крісло і став пригадувати, де б міг зоставити подарунок дочки. Спохопився: звичайно на тумбі у коридорі, як і траплялося раніше... Телефон насправді знайшовся на кришці тумби. За звичкою перед тим, як покласти знахідку в кишеню, поглянув, чи немає пропущених дзвінків та повідомлень, і тільки тоді вирушив на чергування. Церква зустріла навстіж відчиненими дверима. Ніби й нічого дивного в цьому не не було, якби не відсутність у ній сусіда Федора: не відізвався на оклик - перший, другий, третій... Невже покинув церву з Плащаницею напризволяще? Господи! - запекло у грудях Гриневі. - Плащаниці теж немає! Щоб це усе означало? Щодуху у сусідський двір.
- Федоре, де ж ти?
У відповідь рев корови з хліва, на порозі якого з відром води Федорова жінка. Оглянулася.
- У великодню п'ятницю Лінда отелюється! - кричить. - Отож я з церкви свого покликала.
- Де Плащаниця? - горланить Гринь, полотніючи.
- Як це де? - знизує плечима молодиця. - Жартуєте, Яковичу?
- Хіба жартують із цим? - тремтить голос Гриня.
У хліві ще дужче реве корова й репетує господар.
- Теля застрягло в утробі! Ну, відпускай його, годувальнице!
Ошелешена побаченим жінка кидається у хлів та за мить вигулькує.
- Не до вас, Яковичу. Ідіть!
Гринь навипередки з вітром - у церкву. Може, засліпило, хай би йому грець, а вона, Плащаниця, на місці. Та де ж там! - обмацує руками стіл, на якому лежала. - Повідомити панотця. Негайно!

Панотець Микола навколішки перед іконостасом, просить прощення крадію.
- Такий гріх! Такий гріх! - бідкається після кількох прочитаних молитов. - Як те створіння Боже, що споганилось, людям у вічі погляне? Як до Творця ітиме з ложа смертного? Чи зменшать провину його молитви мої?
- Панотче Миколо, - видихає неподалік Гринь, - треба шукати Плащаницю.
- Ой, чи знайдемо? - повертає голову панотець. - Ми ж не поліцейські.
У пам'яті Гриня пропажа племінного бика односеця з пасовища. Викликав односелець поліцію, про допомогу благав. Четверо у погонах разів шість навідали постраждалого, усякі там деталі уточнювали, пригощалися, чим Бог господарю послав, а в результаті - заплатив постраждалий за пальне, що "з'їла" поліцейська машина, а про бика й думати забув.
- Малі сподівання на поліцейських - тільки те і сказав панотцеві зі згаданого, аби у церкві не нарікати, а, трохи помовчавши, припустив. - Чи не цигани наші Плащаницю викрали?
Панотець Микола підвівся з колін.
- До циганів, Іване, - совість їхню будити!
За церквою повернули в завулок, у якому найближча циганська хата. У вікнах світилося - не доведеться нікому сон псувати. На стукіт у двері відізвалася жінка.
- Кому ж там удома не сидиться?
Відповісти не встигли: моложава циганка хитнула перед ними креслатою сукнею і проспівала.
- Ой на-на! Такі пани у гості!
Панотець Микола перехрестив циганку.
- Пропала Плащаниця з церкви, жінко. Перед святим хрестом правду кажи!
- Нічого не знаю! - сукня моложавої, мовби порив хуги до колін Гриня. - У всьому роми у вас винуваті!
- Перед святим хрестом, жінко! - повторив панотець.
- Наші могли... - зніяковіла циганка.
- Хто із ваших? - пожвавішав Гринь.
- Ручаюся за домашніх. Вони не крали. - сукня-хуга заметалася знову, але уся постава циганки та очі її заперечили обман.
Попросили у жінки пробачення і попрощались.
Наступна циганська хата була неподалік. У ній також не спали. Назустріч панотцеві і Гриню вибіг і зайшовся гавкотом кудлатий пес. Відганяючи пса ломакою, дійшли до вхідних хати. Мешканці не відповіли на стукіт.
- Відчиніть, будь ласка! - попрохав панотець.
З середини хати ні звуку, а за хвилю вимкнули освітлення. Тепер уже, перекрикуючи гавкіт, наполягав на зустрічі з мешканцями Гринь. Зрештою він за чверть години кивнув панотцеві на ворота, мовляв потрібно вийти на вулицю.
- На цім обійсті велика родина. - захуткословив Гринь, коли вони з панотцем покинули циганський двір. - У літніх батьків чотири дорослих сини. Якщо причаїлись - не встигли сховати крадене!
- Пильнуватиму їх, Іване. - панотець поглянув чомусь на небо, - Мушу пильнувати, аби Плащаницю за межі обійстя не винесли, а ти, чоловіче, за підмогою біжи.
- Так, панотче Миколо. - погодився Гринь і понісся провулком. Обабіч миготіли дерева і огорожі, десь праворуч заіржав кінь, а ліворуч, у глибині села, затіяли сварку пси. Нічний спринтер не помічав нічого. Нічого, крім безлюддя, бо потрібні були йому люди - розумні та врівноважені. Хтозна, як складеться ситуація... Хтось прошмигнув попереду і притих за тином. Кажуть, у натовпі знайдеш натовп, а на безлюдді того, хто ховається. Гостре око Гриня впіймало зустрічного відразу, увімкнув ліхтарик мобільного і хутко за тин. Від побаченого оторопів: перед ним дитина, допитливе циганча... До тендітних вуст палець прикладає.
- Шандоре, - шепоче Гринь, - о такій годині на вулиці! Сам! Чому?
- Іване Яковичу, - тремтить голос циганчати, так налякали! Боявся циганів зустріти. У мене згорток... Ось там погляньте, Іване Яковичу.
Ліхтариком телефону Гринь вихоплює згорток полотна поблизу, розгортає.
- Шандоре, Плащаниця! Поцупив?
- Зі сховку батька у покинутій хаті на околиці...
- Твоя цікавість, дитино, геніальна! - руки Гриня пригорнули малого. - Але ж батько здогадається...
- Ні, не здогадається. Я вистежив його... Циганчуки уміють вистежити непомітно. А недавно, коли у домі заснули, вислизнув через вікно, аби Плащаницю під церкву...
- Наче з дорослим розмовляю. - дивується Гринь. - Далебі, у цигаських мандрах дорослішають хутчіш.
- Піду додому, - заглядає за тин циганчук, зітхнувши, і тут же запитує.
- А Бог таємниці любить, Іване Яковичу?
- Так, любить - такі, як наша з тобою, Шандоре, - мовить Гринь і ні на йоту не сумнівається, що не обманув.
10.04.2020 р.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-05-09 15:09:34
Переглядів сторінки твору 1987
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.990 / 5.63)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.026 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.780
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми РОМАНТИЧНА ПРОЗА
Автор востаннє на сайті 2025.07.13 10:13
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-05-09 22:28:44 ]
Дякую за змістовний і витриманий до кінця з інтригою твір.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-10 20:06:25 ]
Пане Іване, дякую!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ігор Терен (Л.П./М.К.) [ 2020-05-10 10:04:53 ]
Напевне, що симбіоз вчителя і віруючого це визначальне у формуванні будь-якої нації і не тільки на західноукраїнських кресах.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-10 20:19:32 ]
Ігорю, Ви праві на всі 100. У наших реаліях повинно бути - Бог і Україна. На жаль, у багатьох молодих головах на наших землях ні Бога, ні України через недолугість учителів.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Анонім Я Саландяк (Л.П./Л.П.) [ 2020-05-11 11:28:20 ]
... хороший... вимальовується ряд... на нову книгу...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Богдан Манюк (М.К./М.К.) [ 2020-05-11 15:16:45 ]
Ярославе, наразі вимальовуєтьмя в мене багато господарської роботи, але буду старатися, аби, як казала Ліна Костенко, робочий стіл не тупотів ногами.