ДІЙОВІ ОСОБИ

ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ
ІВАН КРИХІТКА
ІДА ОКОЛИЧНА
СТЕПАН БУРЕВИЧ
МИХАЙЛО ЖЕРИК
ОЛЬГА БАБ'ЮК
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ
СОНЯ ХАБУРКО
ВІТА ВОВЧИК
ВІРА РИБКА
НІНА ВУЖИК
БАРМЕН
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ
МУЗИКИ РЕСТОРАНУ
МІСЦЕВИЙ
КАСИРКА В ЇДАЛЬНІ

Картина перша

Зал розкішного ресторану. На кількох столах тарілки, виделки, ножі, сільнички та салфетки. Метушаться два офіціанти - високого і низького зросту. За барною стійкою жонглює склянками бармен. За великий стіл сідають Остап Олов'яний та Іван Крихітка, роздивляються довкола, похитують головами.

ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Хто б оце подумав, Іване, в наші студентські, що їдальню з тарганами біля інституту перетворять на розкішний ресторан!
ІВАН КРИХІТКА. Уся наша група полюбляла в старій їдальні гарніри з котлетами і кисіль.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ціни були копійчані, а сервіс, м'яко кажучи...
ІВАН КРИХІТКА. Тепер навпаки. У ресторан приємно зайти, а ціни на будь-які блюда кусаються.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Не будемо про це. Сьогодні в цьому приміщенні хвилює інше...
ІВАН КРИХІТКА. Не інше, а інша...
(після паузи) А, може, вона не приїде? Хоча обіцяла прибути.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Пів групи тут, а її... чекай і чекай!
ІВАН КРИХІТКА. Що терпець увірвався?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Двадцять років не бачились! Відколи закінчили інститут, наче у воду канула!
ІВАН КРИХІТКА. Ну, чому канула? Хтось із наших координати Іди віднайшов і запросив на зустріч одногрупників.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Дай йому, Боже, здоров'я, тому комусь!
ІВАН КРИХІТКА (з усмішкою). Нашій колишній старості Ользі Баб'юк здоров'я примножиться. Вона організатор зустрічі.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Завжди у всьому першою вона. А ми з тобою не могли раніш до цього додуматися?
ІВАН КРИХІТКА. Звісно, могли, бовдуряки. П'ять, десять років після навчання цілком пасувало б зустрітися найкращій у минулому групі інституту.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. О, в ті роки Іда знову затьмила б красою геть усіх! Як багато ми втратили, Іване!
ІВАН КРИХІТКА. Ми втратили Іду іще на четвертому курсі, коли за місцевого заміж вийшла.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Звідки узявся на наші голови той місцевий? Кажуть проходив повз гуртожиток студентський, побачив Ідочку у вікні тай закохався, діарея б його тоді... (насупившись) А що це ми, Іване, розмикалися та рознашилися? Хіба Іда у нас спільна? Цей взірець краси міг належати тільки комусь одному!
ІВАН КРИХІТКА. Завше, Остапе, міряєш усе взірцями, а сам ти який до дідька взірець? Сірий тип тай годі.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Браво, критику! Принижуєш мене, аби себе возвеличити?
ІВАН КРИХІТКА. У мене більше шансів було.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. З якого це дива?
ІВАН КРИХІТКА. Іда мені частіше посміхалася.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Посміхатися і насміхатися - зовсім різне...
ІВАН КРИХІТКА. Які ми розумні!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Не ми, а я.
ІВАН КРИХІТКА. Про тебе й мовлю у множині. Чванишся, ніби розуму на двох надбав! (замислившись) Ти й тягнувся до Іди розумом, а не серцем.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Це б то я, практичний, хотів любуватися нею, мов чудовою річчю, а ти кохав її до нестями.
ІВАН КРИХІТКА. Так, гадаю.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Отож сьогодні Іван Крихітка має право воркувати з Ідою, а мені зась!
ІВАН КРИХІТКА. Дуже доречний висновок.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ні, так не буде! Вона мені снилася ночами!
ІВАН КРИХІТКА. Нехай далі сниться.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Я без неї не жив, а мучився!
ІВАН КРИХІТКА. Записуйся у святі.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Я, нарешті, можу змінити...
ІВАН КРИХІТКА. Нижню білизну хіба що.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ну, знаєш!.. Це вже образа!
ІВАН КРИХІТКА. Проковтнеш!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Відфутболю!

Чоловіки хапають один одного за груди і, ходячи колами, зникають з очей. Невдовзі доноситься дзвін битого скла. Через зал до місця грюкоту пробігають офіціанти. Бармен за стійкою незворушний, ласує коктейлем. Прочинивши вхідні, до бармена підходить Ольга Баб'юк.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Що за ґвалт у ресторані?
БАРМЕН. Доброго дня, пані!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Доброго, доброго. А все ж з якої нагоди неспокій?
БАРМЕН. Усе відносне, пані. Якщо до уваги взяти теорію переміщення, то...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. До вас у ресторан перемістились колишні мої одногрупники, аби замовити...
БАРМЕН. Замовили. На десять персон.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. І куди ж вони зникли?
БАРМЕН. Зникають, пані, у часі та просторі, а в межах однієї реальності це неможливо.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Цей заклад кадрами забезпечує божевільня?
БАРМЕН. Наша реальність і є божевільнею! Тільки ніхто з нас цього не хоче визнати.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Годі маячні. Де ж усе-таки ці двоє?
БАРМЕН. Судячи з усього, розбили в коридорі скляні двері і відтак пояснюють офіціантам, як це трапилося.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Поліції не викликати! Вартість дверей, доставку і терміновий монтаж оплатимо групою.
БАРМЕН. О, пані компетентна в будівництві!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Як філолог.
БАРМЕН. Тобто?
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Значення слів знаю, а рук не напружувала.
БАРМЕН. А-а-а...

У супроводі офіціантів у зал повертаються Остап Олов'яний та Іван Крихітка.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Ходите під конвоєм, одногрупники?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Оці... Штепсель і Тарапунька причепилися, як пиявки. Бояться, що накиваємо п'ятами.
БАРМЕН. В межах однієї реальності...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Стоп! Реальним тут буде мій прочухан оцим...
ОФІЦІАН ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Закоханим.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Що?
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Вони побилися через якусь Іду. Ми почули їхню перепалку.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Ха! Не вгомонилися. Через двадцять років не вгомонилися! І який бовдур сказав, що хлопи за жінками гинуть не більше чотирьох років?
БАРМЕН. Вельми цікаво. Їм вдалося...
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Загальмувати перед вікном, а то б і його на друзки!
БАРМЕН. Вони змогли...
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Натовкти один одному пику і заспокоїтись.
БАРМЕН. Я про важливіше...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Що важливіш од накритих столів перед приходом відвідувачів?
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Ніщо!
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Ніщо!

Обидва офіціанти знову беруться до праці.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Повідомити б власнику про шкоду. Хай би назвав рахунок.
БАРМЕН. Відсутній. Я повідомлю по телефону. Згодом.

За дверима гомін жінок, проте в зал ресторану проходять Степан Буревич і Михайло Жерик.

МИХАЙЛО ЖЕРИК. Що замовили?
ІВАН КРИХІТКА. Тобі вистачить.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Мені забракне...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Чого? А, згадав - грошей!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Ну, позичте!
ІВАН КРИХІТКА. Ти ж не повертав боргів - ніколи!
БАРМЕН. З боргами переміщення проблематичне...
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Хто врешті-решт скаже, що буде на столах.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Усе, що вказано в меню.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Іду читати.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. До речі про Іду - затрималася в дорозі.
ІВАН КРИХІТКА. Ох!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ах!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Ну, позичте!
ІВАН КРИХІТКА. Не можу - не передбачені витрати.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. У тебе більші, ніж у мене.
ІВАН КРИХІТКА. Чому?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Твоя голова розтрощила скло.
ІВАН КРИХІТКА. А твоя рука їй надала швидкість.
ОЛЬГА БАБ'ЮК (стежачи за Михайлом Жериком). Жерик не жери!
БАРМЕН. Оригінально!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Нічого оригінального. Це в нього прізвище таке.
БАРМЕН. Я про дегустацію салатів вашим товстуном з усіх десяти тарілок.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Жерику, уб'ю!

У зал ресторану входить Ярослав Бобовий. Не звертаючи уваги ні на кого, розправляє плечі та поправляє краватку на шиї. На обличчі міміка самозакоханого.

ІВАН КРИХІТКА. Хай йому грець - як собою любується!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Бобовий, агов!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Так, слухаю вас.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Чому в інститут не забіг, як усі? Стільки емоцій було...
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. У мене кожна хвилина... теє... розписана для важливих справ.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Ах ти, золотий фонде факультету...
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Пам'ятаєте. Приємно. Це ж як вдало на мою адресу декан філологічного двадцять років тому...
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Позичу гроші в золотого фонду!

З дверей до присутніх у залі прямують Соня Хабурко, Віта Вовчик і Віра Рибка. В їхніх рухах щонайменше ода романтичності.

СОНЯ ХАБУРКО (Декламує)
О, світе дивний, вельми дивний,
тобі сьогодні діви спів,
бо вже душа, як вірш інтимний,
що не тримається стовпів.
Летить! Душі моїй летючо
і прземлитися не їй.
Вона мою весну озвучить,
Дівоча радосте, ярій!

ВІТА ВОВЧИК (аплодуючи). Браво, Сонечо! Як чуттєво!
ВІРА РИБКА. Як щемно!
СОНЯ ХАБУРКО. А що про мій вірш скажуть інші одногрупники?
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Сумно.
СОНЯ ХАБУРКО. Чому, Степанку?
СТЕПАН БУРЕВИЧ. У сорок два ще діва... Сумно!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Тьху на тебе, Буревичу! І як тобі язик не всохне?
СТЕПАН БУРЕВИЧ. У філологів не всихає, а після смерті пів року теліпається.

Віра Рибка голосно схлипує.

ВІТА ВОВЧИК. Віро, що з тобою?
ВІРА РИБКА. Слова Буревича... вони...
СОНЯ ХАБУРКО. Такі образливі?
ВІРА РИБКА. Ні, вони нагадали мені про покійну Ніну Вужик! Олю, давно немає подруги нашої?
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Не знаю. За старою адресою відправила їй запрошення на зустріч одногрупників, а звідти на зворотній стороні запрошення - вмерла!
ВІРА РИБКА. Пам'ятаймо нашу Ніну завжди! Яка ж вона була працьовита! З бібліотеки в кінці робочого дня її виганяли, читала й ночами, тримаючи ноги в холодній воді. Ні розваг, ні відпочинку у студентські роки. Від перевтоми на личку змінилася!
МИХАЙЛО ЖЕРИК (доїдаючи скибку хліба). У наші студентські була дилема: червона пика і синій диплом, чи ж навпаки - червоний диплом і синя пика.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Твоя не лусне сьогодні?
СОНЯ ХАБУРКО. Хай пухом земля Ніночці!
ІВАН КРИХІТКА. Нехай спочиває спокійно Ніночка!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Благодаті їй вічної...

Усі в залі ресторану схиляють голови та мовчать.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Бджілці нашій Ніно, як ми її називали колись, вічна пам'ять, а нам, живим, радіти життю, поки воно до нас прихильне. Прошу всіх за стіл.

Колишні одногрупники нерішучо, а потім жваво розсаджуються за столом подалі від Михайла Жерика. Врешті після джентальменських жестів жінкам поруч із товстуном опиняються Іван Крихітка та Остап Олов'яний.

ОЛЬГА БАБ'ЮК (підвівшись). Двадцять п'ять нас було у студентськй групі, кому належало б згодом навчати українських дітей рідній та іноземній мовам. Чотирнадцять давно вже... доглядають бабусь і дідусів в Італії, підмітають долівки у Франції, Іспанії або ж займаються сільськогосподарським фітнесом у Польщі. Не від хорошого життя так вони чинять. Не дорікаю нікому. Жалкую лишень, що не повернуться в молодість разом із нами, тут присутніми!

ВІРА РИБКА. Як хочеться повернення в молодість!
СОНЯ ХАБУРКО. На жаль, тільки думками будемо у минулому.
ВІТА ВОВЧИК. Думками та емоціями!
БАРМЕН (проходячи повз застільників). Дехто з вас до першої стадії переміщення готовий...
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Ха-ха! Я переміщуся у хмільну реальність.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Не всім вона личить.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Привільніше, золотий фонде! Ось коли вмокнеш краватку у каву і заспіваєш на всю горлянку, забудеш про свої сорок два! А ще пустися в танок з нашими молодими душею дамами, то й одразу літа твої посипляться додолу - почуватимешся юнаком.
БАРМЕН. Перша стадія чимсь подібна до легкого стану сп'яніння...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. А стадії ситості, бармене, у вашій філософії катма. Чи не так?
БАРМЕН. Натякаєте, пані, на Жерика, в якого до першого тосту хомячі щоки? Ні, пані, переміщення викликає відчуття голоду, але той, хто перемістивсь, не змарнує часу на його вгамування.
ОЛЬГА БАБ'ЮК (з посмішкою). А... Зрозуміло... Йдіть, шановний, у своїх справах. Нашій групі пора молодіти.

Бармен киває у знак згоди і виходить.

СТЕПАН БУРЕВИЧ. З чого почнемо омолодження? З коньяку чи шампанського?
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Я з коктейлю.
ІВАН КРИХІТКА. Ми не замовляли.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Горілка, коньяк і пиво в одній склянці - ось мій коктейль.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Тобі можна. В тебе краватки на шиї немає...

У зал ресторану входить Іда Околична, жінка, вроду якої можна назвати винятковою.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Ідо, вав!
ВІТА ВОВЧИК. Красуня! Ніскілечки не змінилася!
ВІРА РИБКА. Жодного лишнього кілограма!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Ги!
СОНЯ ХАБУРКО. Браво, Ідо!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Вибачте скептика. Якби й мені кілограм штукатурки під очі...
МИХАЙЛО ЖЕРИК. То виглядав би, як Кощій безсмертний. Ги!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Дозвольте Іді рота відкрити!
ІДА ОКОЛИЧНА. Вітаю, одногрупники.
ІВАН КРИХІТКА (рвучко підвівшись). Ідочко!
ІДА ОКОЛИЧНА. Впізнаю.... Крихітка.
ІВАН КРИХІТКА. Досі не одружений.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ (рвучко підвівшись). Ідочко!
ІДА ОКОЛИЧНА. Олов'яний!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Розлучений!
ІДА ОКОЛИЧНА (спантеличено). Всі повідомляють про сімейний стан одразу? Тоді про себе: від недавно самотня.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Ідо, краще б ти про це не мовила!
ІДА ОКОЛИЧНА. Чому?
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Уся штукатурка з обличчя перекочує на губи двох навіжених...

У залі ресторану щирий сміх колишніх одногрупників. Усі підводяться і цілуються з Ідою Околичною. Останніми одночасно до красуні підходять закохані в неї чоловіки, але стоять у нерішучості.

ІДА ОКОЛИЧНА. Розвіялася сміливість, хлопці, як і двадцять років тому?
ІВАН КРИХІТКА. Я...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Я...
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Я, я! - сказав би німець...
СОНЯ ХАБУРКО. Хоч би вірша Іді присвятили!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Підкажу початок. Апетитна, така апетитна...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Жерику, краще жери, аніж патякай!
ВІРА РИБКА. Товариство, розпочнімо нарешті застілля!
ВІТА ВОВЧИК. Пора!
СТЕПАН БУРЕВИЧ (піднявши склянку). Будьмо! Гей!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Бажано без окриків, що притаманні категорії людей, яких...
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Яких не можна вважати золотим фондом.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Якщо хочете, то саме так!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Група до столу!

Усі, крім Івана Крихітки та Остапа Олов'яного, сідають за стіл, випивають і закусують. Закохані віддаляються від колишніх одногрупників.

ІВАН КРИХІТКА. Остапе, забудь про Іду!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ага, буду дивитись на неї і забуду.
ІВАН КРИХІТКА. Маю на увазі інше!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Нехай твоє інше не ворушиться...
ІВАН КРИХІТКА. Ти про що?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Я собі знаю.
ІВАН КРИХІТКА. Бовдур, якого вважав другом!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Від бовдура чую!
ІВАН КРИХІТКА. Ми привертаємо увагу!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Тоді нам у
коридор.

Чоловіки поривно покидають зал. Невдовзі застільників жахає звук битого скла. За мить значно хутчіше, ніж за подібної оказії кілька хвилин тому, залом пробігають офіціанти.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Капець другим скляним дверям! Цікаво, чию голову, як тупий предмет використали цього разу?
ІДА ОКОЛИЧНА. Я чогось не знаю?
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Ти когось не знаєш!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Неадекватна поведінка індивідуумів спричинена нічим іншим, як заангажованістю...
ВІТА ВОВЧИК. Хтозна, чию поведінку в цьому ресторані варто назвати неадекватною.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Якщо це натяк на мою персону, то ти... ви, шановна, помиляєтесь!
ВІТА ВОВЧИК. Таке враження, що й не навчались разом...
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Виявляється золоту властивий перехід у стан з душком...
СОНЯ ХАБУРКО (Вигукує). Друзі, ми усі схвильовані розбитим склом у коридорі. У мене асоціації, що стали віршем-експромтом.
(Підводиться і декламує)
Дзвеніло скло. Так осипались душі,
затиснуті незгодами у рамки.
Що тимчасове? Що для нас у сущім?
Хто відтворив би цілісне з уламків?

Коротка мовчанка. Поетка знизує плечима і сідає на крісло.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Уламків хоч гору вивершуй!
ІДА ОКОЛИЧНА. Щось мене насторожує.

У зал ресторану повертаються Іван Крихітка та Остап Олов'яний. Між ними з виглядом облич, що промовляють "на всяк випадок", крокують офіціанти. З протилежної сторони наближається бармен.

ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Над рестораном нависла загроза.
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Битва за прекрасну даму перетворить його в руїну.
ІДА ОКОЛИЧНА. І хто ця дама?
ОФІЦІАТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. У неї екзотичне ім'я - Іда!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Ідо, твої хлопи повбивають один одного!
ІДА ОКОЛИЧНА. Які ж вони мої?
ОЛЬГА БАБ'ЮК. А чиї ж? Якщо чоловік закохався в жінку, він уже їй належить, бо сам прив'язався душею, ще й доволі міцно!
БАРМЕН. Прив'язані душі, як не дивно, хутчіш відриваються від реальності, в якій перебувають.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Воно й видно неозброєним оком... Так уже відриваються!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Викорінюймо негатив!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Краще б ти, Бобовий, не гатив!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Я попрошу не...
ІДА ОКОЛИЧНА. Вибачте, але попрошу я припинити цю розмову. Вона мене дратує! Двоє... як би їх назвати... опам'яталися, що закохані, через двадцять років! Сміх і гріх! Не вірю в їхнє кохання, хай би хоч луснули! (Схвильована, прямує в напрямку коридору).
ВІТА ВОВЧИК. Ідо, зажди! Я з тобою.
ВІРА РИБКА. Теж піду на свіже повітря.
СОНЯ ХАБУРКО. Дзвеніло скло...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Соню, достатньо тобі скла. Наздоганяймо подруг.

Жінки виходять.

СТЕПАН БУРЕВИЧ. Одногрупниці на язикочесалівку, а ми, хлопці, на перекур? Чи як?
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Я ще не доїв.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Не втомися, дояре.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Ги!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Покуримо, але тільки там, де дозволено!

Усі троє запитально дивляться на Івана Крихітку та Остапа Олов'яного.

ІВАН КРИХІТКА. Я залишуся в залі.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Тоді я зостануся теж.

Степан Буревич, Михайло Жерик і Ярослав Бобовий виходять.

ІВАН КРИХІТКА. Відлипни від мене, Остапе!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Як би ж я тебе не знав! Далебі, задумав щось, аби з Ідою бути.
ІВАН КРИХІТКА. І таки буду! (Підходить до бармена). Слухай, чоловіче, ти насправді переміщуєш у часі?
БАРМЕН. Угу.
ІВАН КРИХІТКА. Тоді поверни мене у студентські роки. Будь ласка!
БАРМЕН. На кілька годин хіба що, бо в іншому випадку... Ні, іншого випадку я собі не дозволю.
ІВАН КРИХІТКА. Нехай так. Згоден.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ ( схопивши Івана Крихітку за руку). Перемістимось разом!
ІВАН КРИХІТКА. Ну, добре. Самому моторошно...
БАРМЕН. У вас, переміщених, буде теперішня свідомість. На короткий термін можу це забезпечити.
ІВАН КРИХІТКА. Хутчіш, прошу!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ох!
БАРМЕН (офіціантам) Чого роти роззявили? Бігцем в коридор!

Офіціанти вибігають. Бармен кивком голови наказує Івану Крихітці та Остапу Олов'яному йти за ним. Раптом у ресторані зникає звичне освітлення, а натомість різнонольорове світлове мерехтіння у темряві. Долинає голос бармена.
- Щасливої мандрівки в молодість!
І одразу - відгомін вихору.

Картина друга

Типово обладнане приміщення їдальні. У вічі кидаються столи і стільці з металічними ніжками. На стіні масивний плакат з надписом "Хліб - багатство, ним дорожи, в міру до обіду бери! Під плакатом на столику біла табличка, на якій червоними буквами виведено "Рибний день". На столі касирки велика рахівниця, зошит і набір різнокольорових ручок.
Входять двадцятирічні Іван Крихітка та Остап Олов'яний, розглядаються, торкаються руками столів і стільців, потім знеможено сідають.

ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Іване, досі не можу прийти до тями. Якийсь чудернацький жест бармена, різкий вихор, чорна діра, якою ми полетіли - невже все це трапилося з нами? А згодом наше відображення у дзеркалі перед дверима цієї їдальні...
ІВАН КРИХІТКА. Ти не радий власному відображенню?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Коли бачиш себе двадцятирічним у сорок два... Не знаю, що й гадати.
ІВАН КРИХІТКА. Не гадай, Остапе, а радій нагоді знову обійняти молодість.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Якось придавлює побачене довкола.
ІВАН КРИХІТКА. Що саме?
Остап Олов'яний. Червоні прапори, лозунги на сірих будинках, безкінечні черги до крамниць, обережні розмови зустрічних...
ІВАН КРИХІТКА. Хто не знає про вагу того, що тримає, то й ніби не важко йому... Ми такими були двадцять два роки тому.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ми такими й зосталися, бо кожен із нас жадає Іди.
ІВАН КРИХІТКА. Корабель нашої дружби потопить жінка.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Знову сутички?..
ІВАН КРИХІТКА. Заждемо з нашим протистоянням. Насамперед усунемо конкурента.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Того, за кого Іда вийшла заміж?
ІВАН КРИХІТКА. Так.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ (злякано). Як усунемо?
ІВАН КРИХІТКА. Звісно, не фізично. Потужністю інтелекту!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Авантюрний задум...
ІВАН КРИХІТКА. Розтовкмачу його згодом, а поки мовчок - сюди ідуть.

У їдальню з грюкотом вривається Михайло Жерик. Важко дихає й витирає піт з чола.

ІВАН КРИХІТКА. Жерик! Двадцятирічний! Як на фотках у випускному альбомі...
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Жартуєте? (жваво) Ви теж сюди втекли?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ (з подивом) А ти услід за нами? В ресторані їжі забракло?
МИХАЙЛО ЖЕРИК. На ресторан у мене карбованців немає. Тим паче стипендія - тю-тю! Сесію в минулому семестрі завалив.
ІВАН КРИХІТКА. Ху! Як гора з пліч!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Що на перерві курили, хлопці?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Та ні... Газів на вулиці надихались. Запаморочення...
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Чиїх газів надихались?
ІВАН КРИХІТКА. Цього разу не твоїх - тих, що автомобілі викидають.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Ги-ги!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ось ти гигикаєш, Жерику, а шлунку твоєму не до жартів.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Ух, знову працівниці їдальні гальмують, а борщ і гарнір з рибою так пахнуть!
ІВАН КРИХІТКА. Що той борщ, Жерику: картоплини в ньому не знайдеш - завше розварена до стану відсутності, а риба в гарнірі недоварена. Ось якби котлет штук сорок за драбину кинути!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Де ж їх узяти?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. У цій їдальні котлети теж готують для окремих відвідувачів з партквитками... Кожного дня.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. І що?
ІВАН КРИХІТКА. Коли завідувачці їдальнею покласти в кишеню три карбованці...
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Шкода трьох карбованців.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Поласуєш безкоштовно, якщо поталанить.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Як це?
ІВАН КРИХІТКА. Укладемо парі. Хто виграє, того й пригощають.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Гм... Які умови парі?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Про них скажу я. Ти, Жерику, заповзеш під стіл, а хтось із нас ударить по ньому тричі ложкою. Зможеш після цього з-під стола вибратися - котлети твої! Не зумієш - наші.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Ви програєте. Марнотратники!
ІВАН КРИХІТКА. Скучно, Жерику, без парі.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Теж мені чайльд-гарольди! Вам скучно, а мені ситно буде (Заповзає під стіл).
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Беру ложку і вдаряю нею по столі (Двічі вдаряє).
МИХАЙЛО ЖЕРИК (нетерпляче). Ну, третій раз!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. А третій раз ударю перед закриттям їдальні увечері.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Надули, наволочі! Та котлети все-таки будуть мої. Я досиджу під столом до вечора (Вмощується зручніше).

З книжкою в руках у їдальню входить Ніна Вужик. Не звертаючи на нікого уваги сідає за стіл і читає.

ІВАН КРИХІТКА. Ніно!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ніно!
НІНА ВУЖИК (стрепенувшись). Чого галасуєте, начебто років двадцять не бачились?
ІВАН КРИХІТКА. А хіба не так? Тьху, забувся...
НІНА ВУЖИК. Якщо третя пара, з якої ви, хлопці, чкурнули сюди, тривала так довго, то цілком можливо.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Жартівниця! Пригадую, завжди була жартівницею.
НІНА ВУЖИК. Чому була? Я ще є, живу у цьому світі і, гадаю, до моїх двадцяти доплюсується не менше сімдесяти...
ІВАН КРИХІТКА. Життя непередбачуване. Все може трапитись.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ (застережливо). Іване!
ІВАН КРИХІТКА. Знаю, до чого хилю...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. А... дотямив! (узявши за руку Ніну Вужик) Ніно, побережи зір і взагалі живи для свого задоволення.
ІВАН КРИХІТКА. Розважайся!
НІНА ВУЖИК. Сесія на носі, а вони про розваги.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Їй-богу, Ніно, не...
НІНА ВУЖИК. Про Бога нагадали. Хай би допоміг мені (Хреститься).
ІВАН КРИХІТКА. У чому допоміг?
НІНА ВУЖИК. Скласти наступний екзамен - з наукового атеїзму.
ІВАН КРИХІТКА. А...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ніно, дорогенька, відвідай кінотеатр.
НІНА ВУЖИК. Ні!
ІВАН КРИХІТКА. Тоді консерваторію.
НІНА ВУЖИК. Ні!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Художній музей тебе зачарує, Ніно.
НІНА ВУЖИК. Ні!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Балет?
НІНА ВУЖИК. Ні!
ІВАН КРИХІТКА. Цирк?
НІНА ВУЖИК. Мені вистачає цирку, що почався щойно.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Все одно з- під стола не вилізу!
НІНА ВУЖИК. Йой, а цей чому під столом розлігся? Геть перелякав!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. На відміну від тебе, Ніно, він шанує кожну хвилину життя.
НІНА ВУЖИК. Розтовкмачте.
ІВАН КРИХІТКА. Жерик не позбавляє себе задоволень.
НІНА ВУЖИК. Лежання під столом - задоволення?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Для Жерика це своєрідний відпочинок.
НІНА ВУЖИК. Від чого? Гарніру з недовареною рибою?
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Ой, не нагадуйте!
Й так уже голова від запаху паморочиться.

Входить Ярослав Бобовий, витягує з кишені хусточку і гучно видуває з носа.

ІВАН КРИХІТКА (іронічно). Щоб ти здоровий був, золотий фонде!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Буду. (Спантеличено розглядає лежачого під столом) Чому в аморальній позі, Жерику?
НІНА ВУЖИК (з усмішкою). Як ти кажеш, Бобовий?
ІВАН КРИХІТКА. Не переймайся, Ніно. Тобі не до поз - сесія не за горами.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Жерику, негайно поводься, як личить радянському студенту.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Золоті слова від золотого фонду!
МИХАЙЛО ЖЕРИК (роздратовано). Де мої котлети?
ІВАН КРИХІТКА. Ти ще не виграв парі, аморальний.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Радянські студенти уклали парі. Жахливо!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Котлети на стіл!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Йду на пошуки завідувачки їдальнею (Виходить).
НІНА ВУЖИК (Читає в книжці). В основі атеїстичних положень...
МИХАЙЛО ЖЕРИК (жалібно). Ніно, уникай, будь ласка, слів з фонемами -їст-!
ІВАН КРИХІТКА. За кілька хвилин їстивне буде на всіх столах.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Замовкніть усі!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ (патетично). Ніколи не змирюся з двоїстістю!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. О мама Міа! Хай би ти заржавів, золотий!

У коротких спідничках і блузках червоного кольору в їдальню вбігають Ольга Баб'юк, Віра Рибка, Віта Вовчик, Соня Хабурко та Іда Околична. Помітно, що вони дуже замерзли.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Усім привіт!
ІВАН КРИХІТКА. Привіт, красуні!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Чому прогуляли останню пару?
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Лишенько, золотому фонду не відомо, що п'ятьох одногрупниць залучено до репетиції дійства.
ІВАН КРИХІТКА. Я теж не в курсі, про що йдеться?
СОНЯ ХАБУРКО. Як же, Іванку, таку новину повз вуха?. Першого травня сімдесят дівчат у таких ось одежвх з червоними кульками та квітами над головою граційно пройдуть перед очима керівництва області.
ІВАН КРИХІТКА. Овва! А старі маразматики не зваляться з трибуни від побаченої краси?
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ (з жахом). Одурів, Крихітко! За такі слова - в буцегарню!
ІВАН КРИХІТКА. Забув про переміщення...
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Я цього так не залишу!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Не пригадуєш, що патякав, золотий, напідпитку?
ВІРА РИБКА. Назвав ректора бовдуром!
ВІТА ВОВЧИК. Декана - тюхтієм!
СОНЯ ХАБУРКО. Партсекретаря інституту - гульвісою!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Я це вже залишив!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Отак би відразу, а то заповзявся погрожувати одногрупнику.

Несподівано на Михайла Жерика наштовхується ногою і верещить Іда Околична. За нею услід усі інші дівчата.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Жерику, що за дурнуваті жарти?
ІВАН КРИХІТКА. Він зайняв найкраще місце в їдальні.
ІДА ОКОЛИЧНА. Егоїст!
Михайло Жерик. Знову -їст-. Не витерплю!

Повертає Остап Олов'яний з двома тарілками, переповненими котлетами, і ставить їх на стіл, під яким Михайло Жерик.

НІНА ВУЖИК (відклавши книжку). Запах смакоти!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Аж мені закортіло.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Про дієту забудеш!
ВІТА ВОВЧИК. Розкішний обід!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. У-у-у-у-у-у-у!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Зась вам, друзі, до котлет. Вони для Жерика, якщо долежить до вечора під столом.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. У-у-у-у-у-у-у!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Що ж, вгамуємо голод гарніром. Добре, що трохи зігрілися!
ІДА ОКОЛИЧНА. У мене й досі дрижаки!
СОНЯ ХАБУРКО. Ідочко, тебе, найкрасивішу, так обпікали очима на репетиції чоловіки-викладачі, що й засмагнути можна було!
ВІРА РИБКА. Ще б пак! Одягнули нас, як повій, - заледве труси під міні заховалися! То чому б не зирити?
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Не треба цинічно! Керівництво подбало про красу видовища!
ІДА ОКОЛИЧНА ( схлипуючи). А хто подбає про мене, таку привабливу? То буде нелюб!
ВІТА ВОВЧИК. Як так, Ідо?
ІДА ОКОЛИЧНА. Мушу вийти заміж за того, хто міцно стоїть на ногах.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Аби не розгубити краси?
ІДА ОКОЛИЧНА. Так! Так! Так!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Звичайно, у міській квартирі, театрах і філармоніях це зробити легше, ніж на сільському бездоріжжі, а все ж...
ІДА ОКОЛИЧНА. Я хочу залишитися в обласному центрі і від цієї мети не відступлю!

Своє робоче місце займає касирка їдальні.

КАСИРКА. Спочатку обслуговую людей, а потім студентів!
ІВАН КРИХІТКА. Хіба студенти не люди?
КАСИРКА. Люди, у кого обідня перерва на роботі, а кому в гуртожиток, вже ні.
ІВАН КРИХІТКА. Зрозуміло, пані.
КАСИРКА. Яка я тобі пані? Ще раз назвеш по-буржуйськи - вижену з їдальні!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Людей поки немає, то як?
КАСИРКА. Стульте пельки і ставайте у чергу!
ВІРА РИБКА. Чому мовчиш, золотий фонде, коли робітничий клас хамить студентам?
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Робітничий клас виборов усі права!

Одногрупники почергово кладуть на таци тарілки, підходять до касирки, а згодом займають місця за столами. Обслуживши відвідувачів, касирка виходить. Поза тим Іван Крихітка відводить у сторону Остапа Олов'яного.

ІВАН КРИХІТКА. Іда не кохає місцевого! Як ми могли не знати цього двадцять два роки тому?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Не дотямлю, що змінить одкровення Іди, почуте нами тепер?
ІВАН КРИХІТКА. У нас був шанс, який може мати продовження.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. У нас, селюків? І яким чином цей шанс реанімуємо, адже ми перемістились у минуле на короткий час?
ІВАН КРИХІТКА. Зробимо так, аби Іда передумала одружуватися з місцевим і після навчання повернула в село.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Нам це чим допоможе?
ІВАН КРИХІТКА. Е, не кажи. Який для Іди вибір у селі. П'янючі трактористи? Шкодуватиме, що не вийшла заміж за когось із нас. І врешті, коли зустрінемось у ресторані...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Здається, у вікні їдальні мелькнув місцевий. Зараз увійде.
ІВАН КРИХІТКА. Як кажуть, на ловця і звір біжить. Діймо!
МІСЦЕВИЙ ( прочинивши двері). Ідочко, шукав тебе повсюди. Запізнюємось на концерт Барикіна!
МИХАЙЛО ЖЕРИК (Наспівує). Я буду долго гнать вєлосіпєд...
СОНЯ ХАБУРКО. Як зможу дотягнутись до котлєт...
МИХАЙЛО ЖЕРИК. У-у-у-у-у-у-у!
МІСЦЕВИЙ. Лежачий студент? Тут? Дивно!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Через два десятки років "лежачих поліцейських" на дорогах побачите.
ІВАН КРИХІТКА. Олов'яному наснилося таке. Не звертайте уваги, друзі.
МІСЦЕВИЙ. Ідочко, бачу, що пообідала. Переступи через простягнуту з-під стола ногу і за мною, будь ласка.
ІДА ОКОЛИЧНА. Звичайно, котику!
ІВАН КРИХІТКА. Зажди, котику, Іда кисіль не допила.
МІСЦЕВИЙ (Івану Крихітці).Прошу котиком мене не називати! Дратує!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Гм... один котик подобається, а інший дратує.
МІСЦЕВИЙ. Ідочко, я благаю!
ІВАН КРИХІТКА. У цій їдальні кисіль найсмачніший.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Казка, а не кисіль.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Заради нього й ходжу сюди.
ВІРА РИБКА. На упаковці знак якості не дарма.
ВІТА ВОВЧИК. Полуничне диво!
МІСЦЕВИЙ. Гаразд, поки Ідочка за столом, візьму це диво й собі.
ІВАН КРИХІТКА. Я принесу, аби ко... друг Ідочки через ногу Жерика не перестрибував ( Розглядається) Ні кисілю, ні касирки. Біжу на кухню ( Вибігає, хутко повертає і простягує повну склянку місцевому). Прошу.
МІСЦЕВИЙ. Вельми вдячний! (Похапцем п'є і знову кидає погляд на Іду Околичну) Ідочко, Барикін розпочне вчасно!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. (Наспівує) Нарву цвєтов і падарю букєт...
ІВАН КРИХІТКА. Той дєвушке, в каторой сто котлєт.
МІСЦЕВИЙ. До чого тут котлети? У знаменитій пісні Барикіна про них не йдеться.
ІВАН КРИХІТКА. Вони - приз за вигране парі, фінал якого мріє побачити Іда.
ІДА ОКОЛИЧНА. Не видумуй, Крихітко! Зовсім не мрію.
МІСЦЕВИЙ. Зовсім. Чуєте, зовсім! Шоу Барикіна Ідочці цікавіше.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ну, в такому випадку дорогу нашій красуні! Жерику, прибери шлагбаум у білій штанині.

Іда Околична прямує до місцеаого, але той хапається за живіт і біжить у вбиральню.

ІВАН КРИХІТКА (Остапу Олов'яному). Мій інтелект підказав мені, як нейтралізувати нашого суперника - проносним!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Жартуєш?
ІВАН КРИХІТКА. Ні, радше кохання жартує з моїм інтелектом.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Однак маємо трішки часу для розмови з коханою.

Обидва чоловіки підходять до Іди Околичної.

ІВАН КРИХІТКА. Ідочко, в моїй душі вогонь несказанний, що міг би тебе все життя зігрівати. І якщо ти до нього наблизишся...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Отримаєш опіки четвертого ступеня! Краще я на вогненне спрямую потужний струмінь!
ІВАН КРИХІТКА. Йшов би ти, Остапе, зі своїм шлангом!

Прибігає місцевий.

МІСЦЕВИЙ. Ідочко, Барикін у нашому місті вельми проханий гість! Ой, мені у вбиральню! (Побіг).
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Бальзамом - ось чим, Ідочко, буду я для тебе на кожному кроці!
ІВАН КРИХІТКА. Мозольним бальзамом, тим, що роз'їдає шкіру.
ІДА ОКОЛИЧНА. Ви одуріли, хлопці?
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ми... оконкурентіли!
ІВАН КРИХІТКА. Шанувальник Барикіна удвічі старший від тебе, Ідочко. З роками це буде дуже відчутно!
ІДА ОКОЛИЧНА. Не твоя справа, Крихітко.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Він носань, Ідочко!
ІДА ОКОЛИЧНА. Довгий ніс мого обранця не завадив йому цілуватись.
ІВАН КРИХІТКА. Ух, який спритник!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ух, який нечема!

Прибігає місцевий.

МІСЦЕВИЙ. Ідочко, мушу мати автограф Барикіна! Ай, знову біжу у вбиральню (Помчав).

ІВАН КРИХІТКА. Ідочко, прошу: не виходь заміж за цього чемпіона світу з бігу, що розстібає у русі пасок штанів!
ІДА ОКОЛИЧНА. Почую ще одну нісенітницю - вийду з себе!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Ідусю!
ІВАН КРИХІТКА. Ідусечко!

В їдальню заходить і завмирає від подиву Степан Буревич!

СТЕПАН БУРЕВИЧ. Крихітко, Олов'яний, чому я бачу вас тут, якщо ви там, за дверима? (Заглядає за двері, через які увійшов) Чому я бачу вас за дверима, якщо ви тут?

ІВАН КРИХІТКА (Остапу Олов'яному). Щось не зрослося у бармена. Зараз ми зустрінемось з нами насправді двадцятирічними!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Уявляю очі Іди та усіх інших...

Одразу після репліки Олов'яного їдальню сповнює різнокольорове мерехтіння в темряві. Переміщених у минуле підхоплює вихор, вони, заледве не втративши рівновагу, зникають з очей присутніх у їдальні. Звучать тривожний окрик Степана Буревича.
- Невже я допився до галюцинацій?

Картина третя

Той же розкішний ресторан. За столами сорокадворічні колишні одногрупники. Голови Степана Буревича та Михайла Жерика хиляться додолу. Соня Хабурко звела вгору очі і раз-по-раз змахує правицею. Ольга Баб'юк обійняла за плечі Віту Вовчик і Віру Рибку. Іда Околична розглядає своє обличчя у дзеркальці. Ярослав Бобовий барабанить пальцями по кухлику.
Доносяться звуки вихору - різкі та протяжні.

ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ (злякано). Одногрупники, чули?
МИХАЙЛО ЖЕРИК (Наспівує п'яним голосом) Ой, чули, чули, чули! Ой, чули, чули ви?
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Припини, Жерику! Відбувається надзвичайне!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Невже золотому фонду щось загрожує?
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Ви не тямите, випивохи. Шаління вихору я чув раніше, коли зникли Крихітка і Олов'яний.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Куди вони подінуться від Околичної? (Регоче).
МИХАЙЛО ЖЕРИК (Продовжує співати). Любив козак дівчину і з сиром пироги.
ВІТА ВОВЧИК. А справді, де наші закохані?
ВІРА РИБКА. Начебто знову скло не дзвеніло...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Якось і мені не спокійно.
СОНЯ ХАБУРКО (Підводиться і декламує).
Кохання лютує вітрами,
якщо зустрічає стіну.
Все інше покинутим крамом,
як ті декорації драми,
що вже безконечна. Заснув,
а ролі, римарки і жести
спочинку тобі не дають.
Нестямних емоцій нашестя
водночас і злом, і протестом
безжально наповнюють суть.
(Сідає).
СТЕПАН БУРЕВИЧ. У що уперлось кохання?
МИХАЙЛО ЖЕРИК. У стіну, здається. Ги!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Ідо, не ховайся за стіною!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Дослухайся, Ідо, поки у хлопів голови цілі.
ІДА ОКОЛИЧНА. Байдуже.
ВІТА ВОВЧИК. Друзі, вдумайтесь у вірш Соні. Йдеться про драму оголених душ!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Оголюватись на людях не естетично!
ВІРА РИБКА. А все ж, де Крихітка і Олов'яний?

Входять офіціанти.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Панове офіціанти, чи не бачили наших одногрупників?
ОФЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Щойно вони повернули з чорної діри.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Гм...
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Де ж та діра?
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. В межах невидимого.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Гм...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. В нових костюмах по дірах! Чому не в залі іще?
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Вони роздягнулись і стрибнули у став коло ресторану.
ЖІНКИ УСІ РАЗОМ. Навіщо?
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Аби врятувати з води кошеня. Цей подвиг присвятили Прекрасній дамі!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. До...
СОНЯ ХАБУРКО. Донкіхоти - так сказав би, Степанку?
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Ну, майже...
ВІТА ВОВЧИК. Наші хлопці герої - справжні! Я у захопленні!
ВІРА РИБКА. Пригадую їхні години правди у студентські роки. Вони в гуртожитку сідали навпроти й мовили все, що думали один про одного. Інколи чубились після відвертостей, але скількох вад позбувалися!
ІДА ОКОЛИЧНА. Блаженні!

Входять Іван Крихітка та Остап Олов'яний з кошеням на долоні.

СОНЯ ХАБУРКО. Іванку, Остапку, ми зачекалися!
ВІТА ВОВЧИК. Ми хвилювалися!

Усі жінки, крім Іди Околичної, усміхаючись, оточують рятівників кошеняти. Ольга Баб'юк підхоплює тваринку з чоловічої долоні, любується нею і передає Віті Вовчик.

ВІТА ВОВЧИК (Вигукує). Пухнаста краса!
ІДА ОКОЛИЧНА. Терпіти не можу котів!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. І селфі з чотирилапим не спокусить, Ідо?
ІДА ОКОЛИЧНА. Пхі, все одно на світлині побачать лишень мене...

У зал ресторану входить Ніна Вужик. Колишні одногрупники завмирають у позах, в яких знаходилися. У Михайла Жерика випала з руки і грюкнула об стіл ложка, Степан Буревич від подиву свиснув, але з-поміж усіх оговтався першим.

СТЕПАН БУРЕВИЧ. Жива! Здрастуй, жива Ніно!
НІНА ВУЖИК. Вітаю, колишні!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Ги!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Вмерла! - на зворотній стороні запрошення... Чиєю рукою, Ніно?
НІНА ВУЖИК (спантеличено). Я не... (напружено думаючи) У нас, жінок, буває критичний настрій, коли усе коту під хвіст. Ось і передала цей стан одним словом - метафорично.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Ду...
СОНЯ ХАБУРКО. Душевна! - так хотів сказати, Степанку.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Хм... Ги! Яка ти здогадлива, Соню!
СОНЯ ХАБУРКО. Дякую!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Я тут промову про тебе, покійну, карбувала, Ніно. Йди сюди, дурепо, хай обійму!

Ніна Вужик почергово поринає в обійми колишніх одногрупників.

СОНЯ ХАБУРКО. Притискаю до грудей, метафорична Ніно! Живи на радість рідним і друзям!
ВІРА РИБКА. Йой, і сюди з книжкою під пахвою приперлася!
ВІТА ВОВЧИК. Гама спогадів одразу! Гама спогадів, Ніно!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Обіймаю, та не цілую, бо губи масні.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Вип'ю за тебе по вінця, живуча!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Не бери з Буревича приклад, Ніно. Все цінне в цьому житті за межами алкоголізму!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Посувай межі, золотий фонде, аби й мені впритул відчути дихання інститутської подруги.
ІДА ОКОЛИЧНА. Не розглядався, подруго, - тут бібліотеки немає.
ІВАН КРИХІТКА. Радію тобі, відміннице! Таке відчуття, ніби бачились зовсім недавно.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Підказувала мені на парах... І сьогодні потребую підказки..
ОЛЬГА БАБ'ЮК (офіціанту низького зросту) Кошеня - у сховок, заберу його потім собі (офіціанту високого зросту) Замовлення для прибулої та повторне для Жерика.
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Якщо четверте для товстуна можна назвати повторним...
МИХАЙЛО ЖЕРИК. А продукти не закінчаться?
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Запас продуктів і терпіння у нас достатній.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Вичерпується тільки золотий фонд.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Камінь у мій город?
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Звісно. Досі грошей не позичив!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Утримуюсь - не повернеш!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Борги повертають слабодухи.

Колишні одногрупники знову сідають за стіл. Ніна Вужик на відведеному їй місці одразу відкриває й читає книжку. Офіціанти хутко виконують розпорядження Ольги Баб'юк і чекають наступних.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Чому не мелькає обличчя бармена?
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Він десь поблизу... у сорокових двадцять першого століття.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. А казали, що не питущий.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Пити на робочому місці не припустимо!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Бармен геній!
ІВАН КРИХІТКА. Знавець немислимого!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Цікаво, що їдять у ці роки?
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Маячня, а все ж звідки взялися вихори, які мене налякали?
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. У процесі переміщень є недоліки, над усуненням яких бармен працює.
ІВАН КРИХІТКА. Досі в голові гуде від цих недоліків...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. І моє чоло, мов обпечене...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Ви про що, хлопці?
ІВАН КРИХІТКА (кинувши погляд на Іду Околичну). Ми... жартуємо, Ольго.
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. А нам не до жартів! Мусимо попередити людство про збій у системі світобудови, через який відбулося масове змішування людей різних часів без збереження надбаної свідомості та викривленням нової.
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Це спричинило дисгармонію у моральному розвитку та стосунках індивідуумів. Розумієте, якби не було цієї дисгармонії, людство не зазнало б жодної війни, а людські вади звелися б нанівець.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Я випив багато чи занадто мало?
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Припустимо, браві офіціанти, ваша теорія правдива. В такому випадку назвіть хоча б одну причину збою в системі світобудови.
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Матеріалізація людських думок - ось головна причина!
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Якщо одна і та ж думка повторюється сотні разів з пристрастю, вона стає згустком енергії. Чим більше повторень, тим небезпечніший згусток - загрожує вибухом, що руйнує астральне тіло людини або ж виштовхує людину з її енергоколії.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Здогадуюся, за вашою теорією виштовхнуті стають жертвами небажаних переміщень.
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Саме так, чоловіче.
ОЛЬГА БАБ'ЮК (іронічно). Може, й серед нас є такі?
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Ми уже повідомили: переміщення масові!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Не уникайте конкретної відповіді.
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Якщо наполягаєте... Вашого Жерика, барона середньовіччя, постійні думки про їжу майбутнього перемістили у двадцяте століття.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Що? Я поміняв розкішну трапезу на радянські злидні? У-у-у-у-у-у-у!
ОФЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Не та територія була у твоїх думках, товстуне...
ОФІЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. Буревич, поміщик вісімнадцятого століття...
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Зрозуміло - допився у вісімнадцятому...
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Найкрасивіша жінка світу хотіла у свій час зникнути з оточеної греками Трої як винуватиця війни...
ВІТА ВОВЧИК. Офіціанте, ви не зводите очей з Іди Околичної. Але ж вона не Гелена!
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Якщо в думках прагнуть поміняти ім'я, то це теж збувається.
ІДА ОКОЛИЧНА. Безсовісний! Звинуватив мене у древності!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Про себе не хочу чути ані слова!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. І справді, божевільного патякання понад міру!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Від цієї розмови хмелієш, як від горілки!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Я був бароном, в якого персональний кухар!
ІВАН КРИХІТКА. Треба сприяти світобудівничому в ліквідації похибок!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Яким чином, Іване?
ІВАН КРИХІТКА. Позбуваючись власних вад.
ІДА ОКОЛИЧНА. Нудно з вами, чоловіки. Дрібницями переймаєтесь, а могли б компліментами осипати!

Входить власник ресторану, чоловік років сорока п'яти, і одразу прикіпає поглядом до Іди Околичної, чиї слова почув у дверях. Іван Крихітка та Остап Олов'яний переглядаються, офіціанти виструнчуються.

ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Як можна образити неувагою таку красуню?
(Звертається). Пані...
ІДА ОКОЛИЧНА. Ідою зовуть.
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Пані Ідо, немає у світі конкурсу краси, де б не визнали вашу перемогу! Як поталанило вашому обранцеві!
ІДА ОКОЛИЧНА (грайливо). Я самотня.
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. О, страшенна несправедливість у моєму ресторані! Офіціанти, музик!
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Вони у нас розпочинають о дев'ятнадцятій.
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Хай беруться за інструменти негайно!
ОФЦІАНТ ВИСОКОГО ЗРОСТУ. У мене довші ноги - хутчіш повідомлю наказ музикам (Вибігає).
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Квіти прекрасній Іді!
ОФІЦІАНТ НИЗЬКОГО ЗРОСТУ. Біжу! (Зникає стрімголов).
ІВАН КРИХІТКА (рвучко підвівшись). Пане власнику, ви - злодій!
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Прокуратура цього не довела!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ (рвучко підвівшись). Ви, пане, крадете у нас кохану! З-під носа!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Одногрупники, вгамуйтесь!

У виконанні музик, що заходять у зал, звучить бадьора танцювальна музика.

ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Пані Ідо, прошу до танку!
ІДА ОКОЛИЧНА. Іду. Ні, лечу! (Подає власнику руку і вони танцюють удвох).
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Більше кавалерів немає?
СТЕПАН БУРЕВИЧ (кивнувши в бік Жерика). Барону не личить танцювати з будь-ким!
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Поміщик ще не добрав натхнення з пляшки!
ВІТА ВОВЧИК. Крихітка й Олов'яний бачать лишень Околичну...
СОНЯ ХАБУРКО. Усі сподівання жінок на...
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. На золотий фонд! Я запрошую!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Кому пощастило?
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Усім жінкам одразу! (Вихоплює з кишені хусточку) Одногрупниці, в коло - танок з вибором партнера для поцілунку!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Уперше нині золото зблиснуло! Долучаюся до танку.
МИХАЙЛО ЖЕРИК. Усе, витираю губи і теж у коло!

Колишні одногрупники - усі, крім двох закоханих та Ніни Вужик, захопленої читанням, розважаються танком і поцілунками. Поза тим Іда Околична уже кружляє на руках власника ресторану. Врешті стихає музика і танок припиняється.

ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Пані Ідо, покажу вам свої володіння.
ІДА ОКОЛИЧНА (вдавано сором'язливо). Поставте на ніжки, інакше не погоджусь.
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. О, так, царице! (Ставить іду на ноги і вони удвох випурхують із залу).
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Процес збереження краси стартував!
ІВАН КРИХІТКА. Ольго, облиш іронію!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Іронія - мама прозріння...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Кому варто прозріти, Ольго?
ВІТА ВОВЧИК. Вам, закохані.
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Не був би я золотим фондом, якби не розглянув цю ситуацію через призму зв'язку випадкового й закономірного...
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Поки золотий фонд філософствує, зв'язок власника ресторану й Околичної стане тілесним...
ІВАН КРИХІТКА. Не допущу!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Не дозволю!

Обидва закохані миттю зникають за дверима.

ОЛЬГА БАБ'ЮК (Кричить). Буревичу, Жерику, Бобовий, зупиніть ревнивців!

Чоловіки вибігають.

ВІРА РИБКА. Якби Олов'яний упадав за мною, я відповіла б взаємністю.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Тобі він завжди подобався, Віро. У наші студентські тільки й за ним зирила.
ВІРА РИБКА. Потайки зирю й тепер.
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Заміжній не личить!
ВІРА РИБКА. Заміжня жінка подібна до таможні - інколи спокушається контрабандою.
ВІТА ВОВЧИК. Я... теж хочу...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Контрабанди?
ВІТА ВОВЧИК. Не зовсім... Мене, розлучену, хвилює розлучений Крихітка.
СОНЯ ХАБУРКО. Геть заплутали, подруги. Не знаю, про що вірша писати!
НІНА ВУЖИК (відклавши книжку). Мені пригадався екзамен з наукового атеїзму...
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Дуже вчасно!
НІНА ВУЖИК. То єдиний екзамен, складаючи який, віруючі студенти доводили екзаменатору, що Бог не існує. Комуністична ідеологія примушувала так чинити. Чому й досі це доводимо - захопленнями та вчинками своїми? Не здатні вчасно отямитись чи вже не отямимось ніколи?

Долинають крики з- за меж залу.

ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. У моєму ресторані жбурляти мене через вікно!
ІВАН КРИХІТКА. Ми не жбурляємо, а тримаєм за комір сорочки.
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Шкода, що вікно на першому поверсі і Жерик підставив плечі.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Жерику знижки від ресторану!
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Доречно вирішити дилему: піднімемо власника вгору чи посадимо товстунові на шию?
ІДА ОКОЛИЧНА. Погляньте усі на мене!

Чути грюкіт.

ІВАН КРИХІТКА. Ось і поглянули, Ідо, - впустили нахабу на шию барона.
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Не відомо, що постраждало більше: шия барона чи розгалуження чоловічих мізків між ніг власника.
ІДА ОКОЛИЧНА (несамовито). Забирайтеся геть, одногрупники!

Присутні в залі, переглянувшись, крокують до вхідних дверей, але їх зупиняє тупотіння за дверима. В зал повертають Іван Крихітка, Остап Олов'яний, Ярослав Бобовий і Степан Буревич. За хвилю на плечах Михайла Жерика в'їжджає власник ресторану у супроводі Іди Околичної.

ОЛЬГА БАБ'ЮК. Що відбувається, хлопці?
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Заїзд фараона на баронові! ( музикам) Урочистий марш, віртуози!

Спантеличені музики виконують марш. Михайло Жерик марширує по колу з власником ресторану на плечах, усі інші чоловіки наслідують товстуна. Врешті власник ресторану зупиняє дійство помахом руки. В цю мить у зал заходить бармен.

ІВАН КРИХІТКА. З поверненням, бармене!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Що нового у майбутньому?
БАРМЕН. Не знаю, як сказати...
НІНА ВУЖИК. Порадите частіш бувати в кінотеатрах?
БАРМЕН. Так.
НІНА ВУЖИК. У консерваторіях?
БАРМЕН. Так, неодмінно.
НІНА ВУЖИК. У художніх музеях?
БАРМЕН. Так, без сумніву.
НІНА ВУЖИК. Не знехтувати цирком і балетом?
БАРМЕН. Так, знадобиться...
НІНА ВУЖИК. Не тільки для розваг?
БАРМЕН. Не тільки. Щонайперше - для розвитку тонких граней душі.
НІНА ВУЖИК. Душі з тонкими гранями молитовні... І сучасні, і такі, як моя, студентська...
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ (зістрибнувши з плечей Михайла Жерика). Не хочу нічого чути, коли найкрасивіша жінка світу поряд. Пані Ідо, виходьте за мене!
ІВАН КРИХІТКА. Ідочко, я не віддам тебе цьому нахабі!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Я теж не віддам!
ВІРА РИБКА. Заздрю, тобі Околична!
ВІТА ВОВЧИК. Співчуваю тобі, Ідо!
СОНЯ ХАБУРКО (Підводиться і декламує)
Знаходяться лицарі й нині,
ще й герці жагучі у них.
Змітають вони павутиння
з поривів усіх осяйних.
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Яке павутиння? У мене в ресторані чисто. Пані Ідо, руку!
ІВАН КРИХІТКА. Дулю на кінці руки!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Геть від Ідочки, власнику!
ІДА ОКОЛИЧНА. Хлопці, у вас затемнення?

Гасне раптово світло.

ІВАН КРИХІТКА. Стемніло й нахабі, слава Богу!..
ЯРОСЛАВ БОБОВИЙ. Як це усе брутально!
СТЕПАН БУРЕВИЧ. Увімкніть коньяк!
ОЛЬГА БАБ'ЮК. Жерику, не жери з чужих тарілок!
ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ. Пані Ідо, це ваші руки? Усі чотири?..
ІВАН КРИХІТКА. Ідусю, не відштовхуй мене!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. Як я без тебе, Ідочко?

Темінь стає суцільною. Коли вмикають світло, у залі ресторану безлюдно. За хвилю у вхідних дверях з'являються Іван Крихітка та Остап Олов'яний.

ІВАН КРИХІТКА. Поки відчинили вхідні, Остапе, дрімав я. Таке примарилось!
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. І мені примарилось...
ІВАН КРИХІТКА. Замовимо для одногрупників, тоді й обміркуємо ті марення. Ось лишень голова гуде...
ОСТАП ОЛОВ'ЯНИЙ. І моє чоло, мов обпечене...

Завіса