Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.10
19:58
Мила, глянь, там над горою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
кучерявою головою
хмара небеса підперла,
і у зливі ненавмисно
розгубила своє намисто —
чисті краплі-перли.
Мила, ми йдемо з тобою
2026.08.10
18:55
під вечір
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
якщо вирубити звук
гулящих і балдіючих
під вікнами
із вереском їх виплодків
подекількагодинним
я написав би щось
напрочуд тихе
2026.08.10
17:22
У дерев’яних снах
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
Старого рибалки на ймення Мартин
Легкі дерев’яні міста
Плавають на поверхні озера,
Над очеретом літають дерев’яні чайки,
У дерев’яних скрипучих храмах
Монахи з очима синіми
П’ють черлене вино єретиків
2026.08.10
12:54
Педагогіка вчить
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
Змалку робити дітей атеїстами.
Мої рідні
Зроду-віку не чули про ту науку
І казали, що знайшли мене в капусті,
Що на горищі удень спить,
А вночі стереже наш сон домовик,
Що є такі білі тваринки ласки,
2026.08.10
12:52
Біліє поступово полотно
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
Від снігу із його авангардизмом.
Вже вицвіло гомерове руно,
Укривши душі білим песимізмом.
Так чорно-біле втомлене кіно
Міняється і міниться зі свистом.
Сніг владно і уперто наступа,
2026.08.10
12:22
Ні відняти, ні додати —
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
Ноги смерть невчасно в'яже;
сповиває тіло в лати,
закриває очі. Як же
існувати нещасливо,
чолобитні бити в церкві,
пробачати зраду хтивим
і плескати «Браво» смерті?
2026.08.10
08:53
Платона очі плющові
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
Сова його на глобусі
В орлянку грає арлекін
Глуз у папужім одязі
Ридає Леді Скарлет Скрін
Дощ театральний ллє
А Темна Королева Снів
Зна людський біль як є
2026.08.10
07:19
Докуривсь пилюкою
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
Літній час над луками, -
Вже понад городами
Тягне прохолодою
Від полів покошених,
Пилом запорошених.
На порозі осені
Серпень вмився росами,
2026.08.10
06:45
Історія на вістрі сариса
Тишу попелястого ранку розірвав не звук сурми, а важкий, глухий тупіт сотень ніг і лютий, дикий крик, що долинав із боку південних кварталів.
– За Серапіса! За богоподібного царя Птолемея! – багатоголосий рев прокотивс
2026.08.10
01:58
Помаранчевий серпень у горло вчепився і душить.
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
І нема порятунку від спеки та згубних думок.
Я дізнався, що десь дзеленчить кришталевий струмок,
А у звуках магічних відлуння почув: "Друже-друже..."
Замордований літом, я планів його не порушу.
На
2026.08.09
23:16
Солом’яного сонця капелюх
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
Ще нині крутить небом досить швидко.
Лякає спека, наче лихо з лих.
Лелечить тихо люд у гнізда вікон.
Роздерта на стовітрі джинсосинь.
Авто блукають довго в джунглях вулиць.
Когось впіймати хоче хитра тінь,
2026.08.09
22:20
Вухань засмикався: ой, лихо!
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
В осіннім лісі дітись де?
Це листя падає так тихо
чи крадькома вовчисько йде?
*
Розкішний сонях втратив вроду,
увесь засох і геть змарнів.
Усеньке літо мав турботу —
2026.08.09
21:58
У бабусі на городі
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
Я побачив пташку-одуд.
Чубчик-віяло. Дзьобатий.
Пір'я в одуда строкате.
Хочу я про нього знати.
А чи має одуд хату?
- Уд. уд, уд, - почав співати,
Прилетіли ще пташата.
2026.08.09
17:20
Старезний дід геть сивий помирав.
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
На ліжку вкритий ковдрами лежав
І важко дихав, мовби, що зосталось
З життя, йому нелегко так давалось.
Лежав, уперши бляклі очі в стелю.
Думки, мабуть роїлись невеселі.
Старий та не хотілось помирати.
Чи щось не за
2026.08.09
15:52
Коротшають і лІто і літА,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
Життя дощенту вибрало ліміти,
Мелодія на mesto поверта
І спробуй не хворіти, не старіти.
Хмаринками торкнувшись верховіть
Війнуло літо в напрямі на осінь.
У кроні кожна гілочка тремтить,
2026.08.09
13:08
Ледве шкутильгають люди на льоду,
Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніби оминають лихо і біду.
На льоду пратексту, на льоду буття
Падає людина в пазли каяття.
Падає людина у глибокий страх
У безжальних, лютих, навісних вітрах.
Падає людина в пазури зусиль,
У лабети пам'яті, в па
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Майстер за спиною
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майстер за спиною
Полудневе сонце не мало щодо них добрих намірів, не шкодувало ні старшого, ні молодшого, коли копали могилу на старому кладовищі в сусідньому селищі. Полудневе сонце напекло не тільки повернуті до нього спини, але й підігріло пляшку самогону, яку вони, кремезні парубки, що хвацько заглиблювалися в лоно кладовища, забули покласти в тінь. Над їхніми парубоцькими головами злітав чорнозем і влягався обабіч. Якби хтось поглянув на кладовище здалеку, йому здалося б, що то невидима смерть жонглює чорним, аби заманити цікавих на своє загадкове дійство…
Насправді ж років два, не менше, чорне наближалося до парубків, над чим не замислилися, бо пливли за течією певного збайдужіння до своїх невдач, думок, зовнішнього вигляду і водночас – до суджень оточуючих, що так хутко тонуть у склянці з горілкою. Горілка лилася в парубоцькі горлянки щоденно. Без неї не уявляли свого існування, тому й шукали такий підробіток, де б не забороняли, а навпаки – частували пекучою від щирого серця.
Старший жбурнув лопату і присів на дні могили.
- Перекур і по сто грамів!
- Не встигнемо докопати до появи процесії! – заперечив молодший.
- Докопаємо. Вилазь! – в голосі старшого змійка роздратування.
- Минулого разу, - слова молодшого, здалося, на мить сховалися у клубку цигаркового диму, що відділився від його рота, - минулого разу так остограмилися – аж заснули під хрестами. А могилу докопали родичі покійного, що прийшли з процесією.
Все ж парубки вибралися на розсипаний чорнозем, перевели подих і взялися за пляшку. Молодший налив пекучої у склянку і раптом знерухомив погляд.
- Чуєш, - шепнув старшому, - в тебе за спиною майстер!
- Який ще до біса майстер?
- Наш, з професійно-технічного… Куратор групи… Ну, пригадай, як нам було соромно, коли застукав нас в училищі з випивкою. Чи не єдиний раз в житті відчули ми тоді сором за випивку?
- Так… так… - пробурмотів старший, - обіцяли майстрові більше ніколи не пити.
Голова старшого рвучко повернулася. Молодший спостерігав, як вона, клаповуха і з кошлатою шевелюрою, зчитує з надгробного пам’ятника навпроти прізвище та ім’я колишнього майстра. За хвилю шевелюра трохи похилилася, а вуха, червоніючи, начебто зменшилися.
- Не дотримали обіцянки, - слова молодшого з клубка диму посипалися додолу, - не дотримали! А від цього люди вмирають! Може, й він…
- Не вигадуй, - перебив старший. – Скажеш таке… Але…Ну його, той самогон! Копаймо!
Знову заскрипіли лопати, а десь з окраїни селища донеслося розлого-тремтливе «Душу раба твого…»
2019р
Насправді ж років два, не менше, чорне наближалося до парубків, над чим не замислилися, бо пливли за течією певного збайдужіння до своїх невдач, думок, зовнішнього вигляду і водночас – до суджень оточуючих, що так хутко тонуть у склянці з горілкою. Горілка лилася в парубоцькі горлянки щоденно. Без неї не уявляли свого існування, тому й шукали такий підробіток, де б не забороняли, а навпаки – частували пекучою від щирого серця.
Старший жбурнув лопату і присів на дні могили.
- Перекур і по сто грамів!
- Не встигнемо докопати до появи процесії! – заперечив молодший.
- Докопаємо. Вилазь! – в голосі старшого змійка роздратування.
- Минулого разу, - слова молодшого, здалося, на мить сховалися у клубку цигаркового диму, що відділився від його рота, - минулого разу так остограмилися – аж заснули під хрестами. А могилу докопали родичі покійного, що прийшли з процесією.
Все ж парубки вибралися на розсипаний чорнозем, перевели подих і взялися за пляшку. Молодший налив пекучої у склянку і раптом знерухомив погляд.
- Чуєш, - шепнув старшому, - в тебе за спиною майстер!
- Який ще до біса майстер?
- Наш, з професійно-технічного… Куратор групи… Ну, пригадай, як нам було соромно, коли застукав нас в училищі з випивкою. Чи не єдиний раз в житті відчули ми тоді сором за випивку?
- Так… так… - пробурмотів старший, - обіцяли майстрові більше ніколи не пити.
Голова старшого рвучко повернулася. Молодший спостерігав, як вона, клаповуха і з кошлатою шевелюрою, зчитує з надгробного пам’ятника навпроти прізвище та ім’я колишнього майстра. За хвилю шевелюра трохи похилилася, а вуха, червоніючи, начебто зменшилися.
- Не дотримали обіцянки, - слова молодшого з клубка диму посипалися додолу, - не дотримали! А від цього люди вмирають! Може, й він…
- Не вигадуй, - перебив старший. – Скажеш таке… Але…Ну його, той самогон! Копаймо!
Знову заскрипіли лопати, а десь з окраїни селища донеслося розлого-тремтливе «Душу раба твого…»
2019р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
