
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
2025.09.14
15:59
Іду якось тихцем по вулиці села.
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
Спекотний полудень, пташки навкруг співають.
Гулящий вітер десь, напевно, спочиває.
Я ледь встигаю піт втирати із чола.
День вихідний, отож і вулиця пуста.
Хто десь на річці, хто в кімнатній прохолоді.
Та я б і сам,
2025.09.14
15:00
Поки зором пещу виднокраї
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
Та гасаю по шляхах земних, -
Про полеглих завжди пам'ятаю
І щомить молюся за живих.
Бо, що справжнє, - те не затаїти
І несила втримати в собі, -
Тішуся, коли сміються діти
І журюсь, коли хтось у журбі.
2025.09.13
22:18
Синьоока осінь, охролиста.
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
Як мені ти мила! Гойда-да:
Сливи лазуритове намисто
Вітру обірвати не шкода.
Він давно вже яблука обшморгав
Із вершків, що підпирають синь,
Груші обірвав, лише угорка,
2025.09.13
22:12
Я не хочу, щоб далі зима
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
Нас заковувала у кайдани.
Я оновлення жду, як права
Неповторні і Господом дані.
Я не хочу, щоб варта льодів
На холодних жорстоких багнетах
Нас тримала в тюрмі холодів,
2025.09.13
13:17
Сонячний промінчик
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
Скочив на камінчик,
Радісно всміхається,
Всюди озирається.
Оглядає видноколо:
"Oй! Яка краса довкола!
Он троянди та жоржини,
2025.09.13
05:21
Оповиває тьмою смуток
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
Усіх надій моїх вогні, –
У стан байдужості закута,
Хоча б сказала “так”, чи “ні”.
В моїй душі одні страждання,
В моїм єстві – лише любов, –
Яке потрібно лікування,
Щоб не скипала палко кров?
2025.09.12
22:19
Усюди - лиш пітьма,
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
Суцільний знак питання.
І дихає зима,
Як гугенот останній.
Безмежна Колима
І птаха трепетання.
Померкло світло враз.
2025.09.12
21:42
Шукав на зиму дикобраз притулок і натрапив
На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На печеру, де вже, мешкало подружжя зміїв.
«Дозвольте бодай у закутку перезимувать».
«А чому б і ні! Влаштовуйтесь, будь ласка».
Згорнувсь калачиком щасливий орендар.
Захропів небавом і проспав мало не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Богдан Манюк (1965) /
Проза
Майстер за спиною
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Майстер за спиною
Полудневе сонце не мало щодо них добрих намірів, не шкодувало ні старшого, ні молодшого, коли копали могилу на старому кладовищі в сусідньому селищі. Полудневе сонце напекло не тільки повернуті до нього спини, але й підігріло пляшку самогону, яку вони, кремезні парубки, що хвацько заглиблювалися в лоно кладовища, забули покласти в тінь. Над їхніми парубоцькими головами злітав чорнозем і влягався обабіч. Якби хтось поглянув на кладовище здалеку, йому здалося б, що то невидима смерть жонглює чорним, аби заманити цікавих на своє загадкове дійство…
Насправді ж років два, не менше, чорне наближалося до парубків, над чим не замислилися, бо пливли за течією певного збайдужіння до своїх невдач, думок, зовнішнього вигляду і водночас – до суджень оточуючих, що так хутко тонуть у склянці з горілкою. Горілка лилася в парубоцькі горлянки щоденно. Без неї не уявляли свого існування, тому й шукали такий підробіток, де б не забороняли, а навпаки – частували пекучою від щирого серця.
Старший жбурнув лопату і присів на дні могили.
- Перекур і по сто грамів!
- Не встигнемо докопати до появи процесії! – заперечив молодший.
- Докопаємо. Вилазь! – в голосі старшого змійка роздратування.
- Минулого разу, - слова молодшого, здалося, на мить сховалися у клубку цигаркового диму, що відділився від його рота, - минулого разу так остограмилися – аж заснули під хрестами. А могилу докопали родичі покійного, що прийшли з процесією.
Все ж парубки вибралися на розсипаний чорнозем, перевели подих і взялися за пляшку. Молодший налив пекучої у склянку і раптом знерухомив погляд.
- Чуєш, - шепнув старшому, - в тебе за спиною майстер!
- Який ще до біса майстер?
- Наш, з професійно-технічного… Куратор групи… Ну, пригадай, як нам було соромно, коли застукав нас в училищі з випивкою. Чи не єдиний раз в житті відчули ми тоді сором за випивку?
- Так… так… - пробурмотів старший, - обіцяли майстрові більше ніколи не пити.
Голова старшого рвучко повернулася. Молодший спостерігав, як вона, клаповуха і з кошлатою шевелюрою, зчитує з надгробного пам’ятника навпроти прізвище та ім’я колишнього майстра. За хвилю шевелюра трохи похилилася, а вуха, червоніючи, начебто зменшилися.
- Не дотримали обіцянки, - слова молодшого з клубка диму посипалися додолу, - не дотримали! А від цього люди вмирають! Може, й він…
- Не вигадуй, - перебив старший. – Скажеш таке… Але…Ну його, той самогон! Копаймо!
Знову заскрипіли лопати, а десь з окраїни селища донеслося розлого-тремтливе «Душу раба твого…»
2019р
Насправді ж років два, не менше, чорне наближалося до парубків, над чим не замислилися, бо пливли за течією певного збайдужіння до своїх невдач, думок, зовнішнього вигляду і водночас – до суджень оточуючих, що так хутко тонуть у склянці з горілкою. Горілка лилася в парубоцькі горлянки щоденно. Без неї не уявляли свого існування, тому й шукали такий підробіток, де б не забороняли, а навпаки – частували пекучою від щирого серця.
Старший жбурнув лопату і присів на дні могили.
- Перекур і по сто грамів!
- Не встигнемо докопати до появи процесії! – заперечив молодший.
- Докопаємо. Вилазь! – в голосі старшого змійка роздратування.
- Минулого разу, - слова молодшого, здалося, на мить сховалися у клубку цигаркового диму, що відділився від його рота, - минулого разу так остограмилися – аж заснули під хрестами. А могилу докопали родичі покійного, що прийшли з процесією.
Все ж парубки вибралися на розсипаний чорнозем, перевели подих і взялися за пляшку. Молодший налив пекучої у склянку і раптом знерухомив погляд.
- Чуєш, - шепнув старшому, - в тебе за спиною майстер!
- Який ще до біса майстер?
- Наш, з професійно-технічного… Куратор групи… Ну, пригадай, як нам було соромно, коли застукав нас в училищі з випивкою. Чи не єдиний раз в житті відчули ми тоді сором за випивку?
- Так… так… - пробурмотів старший, - обіцяли майстрові більше ніколи не пити.
Голова старшого рвучко повернулася. Молодший спостерігав, як вона, клаповуха і з кошлатою шевелюрою, зчитує з надгробного пам’ятника навпроти прізвище та ім’я колишнього майстра. За хвилю шевелюра трохи похилилася, а вуха, червоніючи, начебто зменшилися.
- Не дотримали обіцянки, - слова молодшого з клубка диму посипалися додолу, - не дотримали! А від цього люди вмирають! Може, й він…
- Не вигадуй, - перебив старший. – Скажеш таке… Але…Ну його, той самогон! Копаймо!
Знову заскрипіли лопати, а десь з окраїни селища донеслося розлого-тремтливе «Душу раба твого…»
2019р
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію