Ночі чорниє, очі страстниє....

Є,Гребінка

Очі чорні.


Дійові особи:
– Наталя Іванівна, (Елеонора Леопольдівна) –( в минулому актриса).
- Соломон Іванович Вернидуб (мистецтвознавець, за сумісництвом – сантехнік).


Пісні можуть супроводжуватись картинками на екрані…

1 дія

Сцена перша... 3-4 шафи, як книжкові, що обертаються навкруги своє і осі, видаючи потрібне оформлення. В першій дії шафи з глечиками, у другій з книгами...
Перше. Шафи наповнені глиняними глечиками ... В центрі сцени гончарний круг.


(Соломон іде глядацькою залою, одягнутий в спец одяг сантехніка, в руках … мольберт –скринька…
Звонить мобільний телефон.)

- Так Нінель Іванівна, добридень, слухаю вас. Так, майже вільний, а що? Заглянути до вашої подруги. А, це до тієї колишньої актриси? Так можу, я уже давно мрію з нею поближче познайомитись., а що в неї кран потік? …Та ні, ні… Я просто у вільний час підробляю сантехніком, ви ж знаєте яка у нас тепер платня.
Картини подивитись? ….Горщики? А вона що, перейшла на гончарний бізнес? О, навіть так. Не знав. Добре, добре, обов”язкого зайду і оціню. Сподіваюсь.., десь о другій, влаштує? Я запам”ятаю, кажіть. Так будинок № 6 квартира, яка - №5?. Ні, ні не забуду і нічого не переплутаю. Можете бути спокійні все буде на найвищому рівні. Дрес код – смокінг? А це ще навіщо? Ну добре, добре, домовились...
Обов”язкого потім зателефоную. І так будинок № 5, квартира, 6... Що..що...Навпаки...А ну так, так.... добре, все запам”ятав. Що?.....

(В цей час виймає якийсь папірець з кишені, роздивляється його),
- Так, так, добре, тим більше що мені якраз потрібно зробити один візит у сусідній будинок... До побачення Нінель Іванівно, обовязково передзвоню...Бувайте.

Соломон виходить.

Наталя - (дівчина-жінка, дві косички по боках, в джинсах і чоловічій сорочці...все заляпано глиною) сидить за гончарним кругом, ваяє черговий глечик і співає: ..... на столі поряд стоять готові і не зовсім вироби з глини..

- пісня? «Заквітчали дівчатонька» або «Чарівна скрипка» Ю.Рибчинського, якась інша сумна пісня…

Пісня без паузи переходить в плач- монолог...

Наталя – Як сумно та не весело… і що далі? Що? Ну наліплю я ще сотню або дві отаких ось горшків. І що? Кому вони потрібні? Хто їх побачить. Хто оцінить. Хто купить? ...Що ж мені робити, як далі жити? І навіщо я кинула театр, грала б собі престарілих тіток, а потім бабусь...Можливо ще й у кіно б якесь запросили, чи серіал?
Ой мабуть ні.... Та й театр уже не…, куди поділись метри режисери, де корифеї...? А кіно.?..все це мильні бульбашки, а не кіно...я вже не кажу про що вони, або стрілялки, або про нових попелюшок, а де вони такі декорації беруть..? хороми, палаци, басейни... що вже немає комуналок, хрущовок... малосімейок, в яких живуть, виживають баготодітні? Невже покращення настільки ввійшло в наше життя?,
чи воно поки що тільки до кіно і дошкандибало, а до людей ще і не збиралось.?
........................... а актори, а актриси… усі як один - схожі, з серіалу в серіал, з вистави у виставу... однакові, типові, без хоча б маленької родзинки, відрізнити не можливо їх, я вже не кажу запам,ятати....тютютю....утютютю.... і знову ж таки - одним все , а іншим тільки – «кушать подано», і про яку ви ( до залу) справедливість і покращення говорите? Ось і ходять по світу маленькі люди і маленькі артисти... а я маленька, маленька я , так що ж мені робити тепер?
Ніхто не розуміє нас, маленьких, ось мабуть тільки Вертинський і розумів...

(З,являється П,єро з акордеоном)

Наталя співає пісню «Я знаю этих маленьких актрис»

(У відчаї кидає недороблений глечик на підлогу, ....дивиться на П,єро...проганяє його... встає, бере глечик і ще раз зпересердя кидає і починає його топтати і потихеньку заспокоюється).

Наталя - Нікому, нікому... я уже нікому не потрібна, як той старий тріснутий глечик! Ні молока випити, ні води зачерпнути... Ну чому у всіх все так просто – дім, робота, чоловік, діти? А в мене дім-робота, діти-робота, чоловік..? І де ж той чоловік? Навіть крани нікому відремонтувати... а діти, ох діти, діти..де вас подіти?..Вони вже самостійні, тепер рано стають самостінними і я їм уже не потрібна. Я уже нікому! Нікому не потрібна... Боже, Боже..., як я постаріла. Ой як... постаріла...

(кидається зхвильовано до дзеркала, критично себе оглядає...настрій змінюється, покращується)

-Хоча... ще може бути...ось, які очиська...Влюбитись мені може, чи що? Але ж в кого, де тепер ті женихи? Та й і їм подавай – молодих та довгоногих, та й щей і машину,… вілла щоб булла… а у мене тільки вила, та й ті заіржавіли без потреби…а як хочеться, як хочеться…
-Що хочеться?
(До дзеркала…)- Що, що… влюбитись хочеться, обійняти когось, приголубити і щоб мене…..

(під час монолога глиною підводить собі під очима тіні...крутиться перед дзеркалом, усміхається сідає за круг і співає пісню...)

Пісня... (Бессаме мучо)


(Під час пісні з-за куліс тихо виходять гітарист і акордионист у великих сомбреро і пончо, акомпонують... Вона спочатку з подивом дивиться на них, потім підморгує і продовжує по справжньому співати. Після останіх акордів, музиканти так само тихо виходять, Наталя наче прокидаєсться, роздивляється навкруги нічого не розуміючи, годинник б,є другу годину...Наталя приходить до тями, швидко встає...)

Наталя - Господи, господи, скоро має прийти оцінювач, а я ще зовсім не готова...Подруга домовилась, що він подивиться мої картини і горщики, може щось і купить, а може й влаштує (замріяно) і.... виставку...Як же його звати? Чи то Соломон, чи то Савелій? Ойойой зовсім голова дурна стала, нічого не пам,ятаю..

(Бігає, повертає шафи, розкладає як небудь картини, гончарний стіл відсовує в куток, ставить два стільці, журнальний столик…
Лунає дзвінок у коридорі.)

Наталя ( злякано) – Хто там?

Соломон – Соломон Іванонович.

Наталя – Заходьте, заходьте, будь ласка...двері відчинені...я тільки
перевдягнусь...одну хвилиночку...

(Наталя вибігає. Заходить Соломон Іванович.Соломон одягнений як денді, високий, статний, кремезний, мова його майже вичурна, голос поставлений, як у актора старої школи, в руках у нього стара дивна валіза).

Соломон – Добридень вам.

(Роздивляється навкруги, здивовано, але зацікавлено. Бере до рук деякі горщики, крутить їх, постукує, дивиться на світло, ставить на місце і т.д. )

Соломон – гарно, дуже гарно, цікаво...

Входить Наталя майже у вечірній сукні, величезна шляпка, сигарета у довжелезному мундштуці...з маскою посмішки на обличчі.

Німа сцена....

Соломон – Доброго дня вам...добродійко...Мене звуть Соломон Іванович Вернидуб.
Наталя – Дуже, дуже приємно, а я Наталя Іванівна...

(Подає йому руку…)

Соломон - Я прийшов оглянути вашу проблему...

Наталя - (трохи не розуміючи, переводячи погляд то на Соломона, то на його валізу) Я знаю, знаю...Ось будь ласка дивіться... це майже все, що є....з нових...(показує на картини і горщики)...

Соломон знову роздивляється також нічого не розуміючи..дістає якийсь папірець, читає. пауза затягується...

Наталя– Кави, а може кави? Для початку. Я зараз, я швидко (вибігає).
Соломон роздивляючись, відкриває валізу дістає розвідний ключ, ще якісь інструменти...
Наталя вбігає з кавою...здивовано дивиться на ключі...

Наталя – (запинаючись) ну як вам, що скажите? Щось сподобалось? Вам каву з цукром? Я готую за особливим рецептом...Спробуйте, сідайте, сідайте будь ласка.

Соломон – Мабуть ви заплатили багато грошей, щоб придбати такі гарні речі..

Наталя – (нерозуміючи) Я, я їх не придбала, тобто не купувала!? Це мої…

Соломон – Так, так! Дуже добре , я вам вірю, я цілком вам вірю...( все ще не зовсім розуміючи, що відбувається)

Наталя – Та сідайте ж, пийте каву. Я зараз все розтавлю, щоб ви краще змогли розгледіти.... і лампу включу, щоб...а щоб тебе ..

Лампа не хоче нормально працювати, то включиться, то виключиться.
Соломон сідає, знову дістає папірець, щось читає, Наталя бігає, розставляє картини та горщики.

Наталя – А ви знаєте, що твори мистецва, краще роздивлятись і сприймати коли звучить музика!?
А яку музику ви любите? Чи може пісні? Ось наприклад ця картина, з якою музикою вона вам асоціюється, або – ця...(На картині зображений Паризький пейзаж з вежею.)

( не даючи Соломону сказати слова, починає тихо наспівувати французький шансон). Пісня про Париж...
( можна «шербурские зонтики», Жака Бреля – Вальс, «Под небом Парижа», пісня Ів Монтана - Париж)

(З протилежного боку виходить акордеоніст у шляпі, з довжелезним шарфом на
шиї...акомпонує...)
.
(з останіми аккордами акордеоніст, так само тихо непомітно щезає)

(Пісня закінчується, всі неначе прокидаються від якогось сну...)

Соломон – (Дивлячись на картину з Парижським пейзажем) А ви давно були в Парижі?

Наталя – я?.. О так?.. Давно, тоб то, ні...

Соломон – Що ні, недавно?

Наталя – (ніяково) та ні, ніколи не була.

Соломон – ( змінюючи тему) А у вас чарівний голос. Скажіть, я не міг десь вас уже чути, чи бачити, може у якомусь театрі?

Наталя –(швидко)- О ні, ні...ні! Ніколи! Ніколи! ( невпевнено, більше для себе) А може...колись... в попередньому житті

Соломон – Ну добре, це добре. Дякую вам за каву, дійсно незвичайна... А тепер давайте до справи...де у вас ванна кімната? (бере розвідний ключ)

Наталя – (зовсім здивовано) Там... ось прошу, там... ось ці двері.....

Соломон бере валізу, ключі і виходить...Вона дивиться йому у слід..

Наталя – Дивний якийсь, нічого не сказав... сподобалось йому, чи ні? Чи купить щось? Дивний, дуже дивний...

Дивиться на свої твори, на себе в дзеркало, поправляє зачіску... перставляє чашки на столі...

Соломон входить – Ну ось і все, я замінив прокладки, крани не течуть, вода зливається, гарантую нормальну роботу на цілий рік. Можете на мене покластися.

Вона – хотіла щось сказати..

Соломон – Ні, ні..грошей не потрібно, достатньо було кави та пісні...Ну все, прощавайте, на все добре мадам...Оревуар...(швидко виходить)...

Вона, досі не розуміючи, що це було...

– Пішов...нічого так і не сказав...ні добре, ні погано...нічого...значить...дуже погано!!! Так все ясно, я бездарна, я зовсім бездарна, і стара шкапа...все пропало...все пропало...

(сідає на підлогу і вдає що гірко плаче, потім помалу заспокоюється і вже з іронією продовжує)

піду я у садочок наїмся хробачків...ні, піду втоплюся..(веселіше). піду втоплюся у річку...о..глибоку...(ще веселіше) Піду втоплюся у річку глибоку....(і переходить у пісню...

з куліси виходить босий акомпоніатор...гітара.)...або...




2 дія

Таж кімната. Біля мольберта Вона. Малює. Може і співати.

Телефонний дзвінок. Вона витирає ганчіркую руки, бере телефон.

Наталя – Так я. ..привіт Ніно...(роздратовано).Ні не приходив...Ніхто не приходив. Ну я ж кажу, що ніхто....

Так була цілий день вдома..... Та ні, не спала...Працює у мене дзвінок, працює... ні не перевіряла...Звідки знаю?....Та заходив якийсь тут.... сантехнік.... .....Ні, не викликала....Чому так думаю? Тому що він крани полагодив... правда, грошей не взяв...І взагалі дивний він.... Ну високий, кремезний такий....як на мене то дуже гарний...
Та не пам.ятаю я...як для сантехніка то дуже добре,...майже у смокінг. ...Чому, чому? тому що у нього валіза була з інструментами всякими і кран він полагодив!!!
Соломон..здається...не памятаю....чи Підопригора, чи Вернигора... ..Так так...може й і Верни-иду-уб...Так.....Що???Та ти що???...Та не вже....Та не може бути?....(Кидає трубку)

- О Господи... Що ж я наробила, що ж я його так відпустила....Де ж тепер його шукати?
(Думає)
- О точно, потрібно у ЖЕК подзвонити, вони зобов,язані знати своїх працівників, так де це мій телефонний довідник…
(виходить)

...................

(Двері тихенько прочиняються, видно голову Соломона. Боязко, не сміливо проходить на середину кімнати, роздивляється... одягнутий в старі джинси, куртку, але з дорогим кейсом)

Соломон – І як я міг так наплутати? Але ж ці будинки такі схожі. А де ж гоподиня? ....
.....

( Входит Наталяь, не помічає Соломона, щось говорить...потім виразно )

Наталя -Дивно, ЖЕК такого не знає... дивно, дуже дивно..Ну де, ну де мені його тепер шукати, цього царя Соломона ?

(Раптом помічає Соломона, кидається назад в іншу кімнату...тихенько виглядає з-за дверей, несміливо знову входить, мовчить, тільки дивиться якось дивно...)

Соломон – Двері були відкриті, от я і зайшов... Не впізнали? Злякались?

Наталя – (приходячи до тями) – Так.. ні...чому ж? Тоб то...(розізлившись), яке це має значення... Ви...ви...
Ви забули свою валізу, чи інструменти?

Соломон- Ні я зовсім в іншій справі прийшов, я, я і тоді приходив щоб...

Наталя (роздратовано) – Щоб, що...

Соломон (ніяковіючи, видно, що вигадує на ходу)

– Та ні, нічого…. Просто… я хотів сказати вам, що... що у мене є знайомий... мій давній приятель, він мистецтвознавець... художник, і я... тобто він, міг би подивитись ваші малюнки і черепки... може йому здасться щось варте уваги...
(більш впевнено і з іронією продовжує)

- Ви ж, як я зрозумів, хочете продати щось із своїх шедеврів? Чи може виставку влаштувати?....

Наталя (уже зовсім нічого не розуміючи) – То ви не....

Соломон- Я сантехнік... за сумісництвом... Крани не течуть?

Наталя – Ні, а?...А що?

Соломон – Та ні, нічого...То я піду. І якщо хочете, пришлю мого колегу, тобто приятеля, хай подивиться ваші крани, ой тобто картини, добре?

Наталя ( вже зовсім не розуміючи, що відбувається) – Та йдіть собі...

Соломон виходить....

Наталя – Нічого не розумію, то хто ж він такий? Може Нінка щось наплутала.
(кидається до телефону, набирає)
- За межею досяжності... От біда!



3 дія

Соломон іде глядацькою залою.
Звонить телефон.
Соломон – Так слухаю. Так я. А, Нінель Іванівна, радий вас чути. Як справи? Що?
Та не вже, не може бути. Як я міг так помилитись. Ви знаєте, зараз, стільки замовлень, стільки… Так добре, по обіді обов”язкого зайду, у мене якраз є вільна година...так, так, записую, будинок № 5 квартира №6 Наталія Іванівна, записав..., що , знов навпаки, так я ж кажу будинок № 6 квартира № 5…так..?
Ні, ні, на цей раз не переплутаю...а ви знаєте вона дуже симпатична жіночка..і роботи її також цікаві.... Ну Добре, добре, обов”язкого вам відзвонюсь. Дякую, дякую. На все добре...

- От біда, як це ж я так наплутав...(виходить)



Та ж кімната.
Дзвонить телефон, входить Наталя. Бере трубку.

Наталя – Так слухаю. А Ніночко, привіт, привіт, які новини?... Навіщо мені сантехнік? У мене вже був один….
Він не сантехнік? А хто ж тоді?...
Он як… А мені він сказав, що у нього товариш мистецтвознавець, художник…
То це він і є!!????
Нічого не розумію…
І що мені тепер робити? Добре, Ніночко, добре, нехай ще раз приходить…Сьогодні о другій?… ну добре. Дякую, дякую, кажу, стільки тобі клопотів зі мною, гаразд потім зателефоную… бувай Нінуся.

(. кладе трубку, задумалась…)

І що, що тепер? Я уже йому все показала!?... І чому він мені зразу не сказав, що це він мистецтвознавець? Про якогось приятеля наплів. Значить йому самому нічого не сподобалось…або він щось задумав???

(на обличчі промайнула страшна здогадка)

Ой Господи, яка ж я дурна... я все зрозуміла (сідає на стілець), ….так ось що ти надумав…
- Так, так… так ти мене розіграти хочеш, посміятися з мене… Ну добре, добре… ач який аматор-гуморист-сантехнік знайшовся, ну я тобі влаштую, я тебе навчу, як знущатись над бідною, самотнюю жінкою… ти диви який…я тобі покажу концерт з виставою, а може і цирк з клоунадою. Будеш ти у мене в партері сидіти…Я тобі зіграю і заспіваю. А що ж? Не даремно я колись була акрисою, і кажуть навіть не поганою…і як би не ця «пєрєстрєлка с пєрєстройкой» я б уже народною можливо стала б ….
Ну стережись…

Пісня…Я не здамся без бою…адаптована для жінки…

Наталя - Ще подивимось, хто з кого посміється.

Наталя біжить до шаф, розвертає їх книгами вперед, забирає гончарний круг, ставить журнальний столик, покриває скатертиною. Приносить друкарську машинку, ховає картини та глечики…зупиняється перед картиною з Ейфелевою вежею, перевішує її на інше місце, але не виносить з …вибігає з кімнати і через хвилину з,являэться в перуці і
та окулярах .

Наталя сидить за друкарською машинкою, лунає дзвінок від вхідних дверей.

Наталя – (дуже низьким зміненим голосом) Заходьте, відчинено!

Входить Соломон і зупиняється, як вкопаний.
Німа сцена.

Соломон – доброго дня вам… А…Наталя Іванівна?....(дістає папірець з кишені, читає) це 5 квартира ?
Наталя - Так
Соломон – Будинок номер шість?
Наталя – Так…
Соломон – (оглядаючись) А де Наталя Іванівна?
Наталя – Яка Наталя? А Наталя… вона, вона поїхала….виїхала…
Соломон – Куди?
Наталя - Мені вона не звітувалась,,,…
Соломон – Давно?
Наталя –Давно…тобто…недавно…вчора… А ви, даруйте, хто будете…і навіщо вам ця Наталя?
Соломон – ( знову навкруги оглядаючись) Я мав оглянути її картини та гончарні…мені здається, що цю картину я уже бачив…
Наталя – (збентежено) яку картину? Ах, цю… та …(швидко) я її купила… разом з квартирою… у неї…
Соломон – якщо не секрет, скільки ви заплатили?
Наталя – за що?
Соломон – звісно за картину…
Наталя – Секрет, а вам навіщо?
Соломон – я також хотів її купити у Наталі Іванівни, тому і зайшов сьогодні…
Наталя – (зацікавлено) якщо не секрет, скільки ви хотіли заплатити?
Соломон – секрет, а вам навіщо?.. Гаразд, гаразд…. я не такий утаемничений, як ви, і можу вам сказати.
Наталя – то скажіть…
Соломон – (підійшов до картини, уважно її роздивився ) …500 доларів!
Наталя – ( Запнувшись) скільки, скільки? Доларів? (неприховуючи здивування, сказала своїм звичним ніжним тоненьким голосом, але швидко оговтавшись додала) – А я всього за 500 гривень..
Але все таки, хто ви такий і що вам тут потрібно?
Соломон – Вибачте, вибачте…Якось так все не сподівано…раптово….Я Соломон Іванович Вернидуб – художник, мистецтвознавець..
Наталя – Ах художник, мистецтвознавець… І що тепер….?
Соломон – Я…мені…та я вже вам казав…у Наталі Іванівни… вона художниця була…
Наталя – а чому була?
Соломон – та ні…ви мене не так зрозуміли… у неї були дуже цікаві роботи, як живописні так і гончарні..
Наталя – ось така мазня ? (показує рукою на картину)
Соломон – ну добродійко ви зовсім не праві… або ви взагалі не розбираетесь у живописі... До речі, А як вас звати-величати..
Наталя – Я…мене?
Соломон – Так вас, вас…
Наталя – (запинаючись) Елеонора…Елеонора Леопольдівна…я друкарка… тобто редактор…одного товстого журналу (часопису)… а чому це ви мені допит влаштовуєте? По якому праву…Увірвались у квартиру, ображаєте мене… і взагалі…
Соломон – Що взагалі?
Наталя – ну ось знову чіпляєтесь до слів…
Соломон – нічого я не чіпляюсь….Гаразд тоді я піду… На все добре Елеоноро… Леопардівно..
Наталя – Леопольдівна…
Соломон – Ах Вибачте …Леопольдівно…То я іду..
Наталя – (роздратовано і стурбовано одночасно) ідіть собі, ідіть…

Соломон прямує до дверей,

Наталя - (ніяк не може придумати що сказати, щоб його зупинити)
Соломон – (повертається до Наталі) Оревуар мадам…
Наталя – (ніяковово, борячись з собою) А може ви… кави… хотіли б…випити?
Соломон – (наче здивовано) кави? (саркастично)…а ви знаєте якийсь особливий рецепт?
Наталя – я, рецепт? Ні, не знаю, звичайна кава, так будете?
Соломон – З задоволенням, дякую…
Наталя – З задоволенням дорожче…
Соломон - ????? А можна я скористаюсь вашою ванною, помию руки...
Наталя – (біжить до дверей ванни) – о ні ні, там не прибрано... тобто води не має,.. нам відключили сьогодні... я дам вам вологі серветки…
Сідайте до столика, я швидко. (виходить)
Соломон – щось мені здається, що я десь її бачив, манери, інколи голос, Потрібно якось скинути з неї цю маску, а цікаво, що вона приховує у ванній кімнаті? (іде до дверей)

(Входить Наталя з тацею, на ній дві чашки кави)

Наталя – (здивовоно) ви щось загубили?
Соломон – о ні.ні, я хотів на картину подивитись з іншого боку, змінити так би мовити ракурс…ви може знаєте, як інколи змінюється сприйняття картини і взагалі предметів, залежно від світла і кута зору та навіть від музики, яка створює особливий фон для сприйняття…...

Наталя – (саркастично) та звідки ж мені це може бути відомо, я ж ваших університетів не закінчувала, майстер класи не відвідувала..

Соломон – і даремно, даремно… знайшли чим пишатися.

Наталя – (роздратовано) ви знову за своє... пийте каву..

Соломон – а чому ви сердитесь? Та й взагалі, таке враження, що ви дуже схвильовані, не у своїй тарілці?!

Наталя – вам здалось (вдавано любязно) пийте каву добродію, як вас там, я забула...Цезар Іванович?

Соломон – Соломон Іванович

Наталя – Ах так так ...вибачте? Пийте каву Соломоне Івановичу.

(деякий час вони мовчки п,ють каву)

Соломон – Елеонро....
Наталя – Леопольдівна... у вас що провали в пам,яті бувають?
Соломон – ні, ніколи... Навіть більше того я вам скажу, якщо я побачив людину, то вже ніколи її не забуду, знаете такий собі професійний погляд художника...
Наталя – (стурбовано, бере зі столика віяло - прикривається) та не вже?
Соломон – вже... і мені дуже здається...
Наталя – що здається?
Соломон – здається, що я вас десь уже бачив....а ну дайте свою руку..
Наталя - (ще більше стурбовано, ховає руки за спину) а навіщо вам...ви що ще й ворожите, гадати можете?
Соломон – о… і не тільки, в моїх венах тече справжня циганська кров...а ви що боїтесь? Чи вам не подобаються цигани?
Наталя – ні.ні...навпаки, я ...я ...(швидко) мені дуже подобаються, особливо циганські романси.... хочете заспіваю? Ось послухайте…

( не даючи заперечити починає співати)
(Романс «Очи чёрные» з-за куліси виходить скрипаль і гітарист в циганському строї)


Соломон – браво, браво, у вас дуже приємний голос...і таке враження, що я десь вже чув його...а до речі ви знаєте хто написал слова цього романсу?

Наталя – (ніяковіючи) ну... та це ж.... народний.... циганський...

Соломон – і зовсім це не так!

Наталя – ви знову мене хочете принизити, ... впіймати на невігластві....

Соломон – ні, ні... зовсім не хочу, так дайте ж вашу руку...

Наталя – не дам...


Соломон- (підходить до неї, бере її руку, їх погляди зустрічаються...і ...Наталя не витрумує – опускає очі, хоче вирвати руку, але якось не дуже наполегливо....)

Наталя – ну що, що ви там побачили?
Соломон - (після значущої паузи) о .... і скільки ж тут усього намішано...

Наталя – і що там може бути намішано? (все ж вириваючи руку)

Соломон – по перше – в минулому ви були актрисою..

Наталя – (щоб приховати хвилювання, сміючись іде до столика) а по друге?

Соломон – по-друге?... по друге, я бачу в вас свою колегу...

Наталя – (здивовано) Сантехніка, ой я хотіла сказати художника?

Соломон – (не зважаючи) так , так художника, і навіть більше...

Наталя – тобто як.. це... більше?
Соломон – все дуже просто, подивіться на вашу руку ( Наталя інстиктивно дивиться на руку)

Наталя – і що там, я нічого не бачу...

Соломон – а ви уважніше придивіться, бачите там лінію по середині долоні , це лінія, яка вказує приналежність вас до творчого цеху....але це ще не все, вона у вас розгалуджується, а це означає, що ви маєте декілька різнопланових таланів...одна артистична, а друга вказуює на вашу причетність до образотворчого, тобто малярського виду мистецтва....

Наталя – і коли це ви все встигли там прочитати, як у книзі..

Соломон – а це і є книга, книга життя!!! Там все написано, що було і що – буде...

Наталя- і що ж буде?

Соломон – (......) та це ж елементарно...вас в недалекому майбутньому чекає творчий успіх і зустріч з цікавою людиною...( і не дуже впевнено) і можливо ця зустріч кардинально змінить ваше життя...

Наталя – чи не звами зустріч?

Соломон – (таємниче) хто знає, хто знає...

Наталя – а подивіться но, може там і ім.я написене ( простягує Соломону руку, але щвидко, передумавши відсмикує її) – так ви так і не розповіли про історію романсу?

Соломон – а так так,( дивиться на годинник) а давайте якось іншим разом, це цікава, але довга історія, а мені уже час іти...

Наталя –(розчаровано) так швидко...? (зпохватившись) добре, ну добре, ідіть собі, ідіть, гарного вам дня...

Соломон – на все добре, дякую за каву, (грайливо) але у Наталі Іванівни, вона була краща...

Наталя- (роздратовано) ну то ідіть до своєї Наталі....

Соломон –( задоволений собою) іду іду, до побачення... то я зайду ще?...

Наталя – навіщо?

Соломон – Але ж ви хочете…почути історію написання романсу?

Наталя – як хочете...
(Соломон вклоняючись виходить)

Наталя – (стоїть розгублена)Боже, що це було?... Знову я щось не так зробила...навіщо я це все придумала? От дурна...ну (інстиктивно іде до дзеркала поправляє перуку, потім знімає окуляри, критично оглядає себе, знімає переку, поправляє волосся)

І навіщо я затіяла цей маскарад? Що мені це дало? Тільки ще більше все заплутала...
_ а якщо він мене впізнав, розгледів своїм поглядом художника.... що він про мене подумає? Не сповна розому, тай годі....
Але ні, не може бути, я добре зіграла...але ж він також – міцний горішок...ох і не простий цей Соломон...як здається на перший погляд, і звідки він все знає – про актрису, про художницю...не вірю я в цю хіро...хіромантію...
Потрібно подзвонити до Ніни та й розпитати все докладно про цього премудрого ЦАРЯ СОЛОМОНА...
Дзвонить…
Наталя – за межами досяжності…. Всі ми за межами, а хто досяжний, той не потрібний, ось так жавжди, парадокс якийсь. І що мені робити, як далі житии, навіть нема з ким порадитись не те що на чиюсь руку спертись. А цей Соломон, такий гарний, кремезний, розумний, та ще й талановитий….ну звичайно талановитий, крани ж зумів відремонтувати, а картинки малювати і дурний може ( я ж можу) от би такого чоловіка мати… Я б йому борщ варила, пісень співала, я б його доглядала, одягала і ….роздягала…я б його так любила…Господи, зроби так щоб Він ще хоть один раз прийшов, я йому все скажу, я йому усе розповім, я нікуди його уже не відпущу….Я ж не така уже й стара, і руки в мене ростуть звідки потрібно…а як мене дістала самота…

Дія 4

Соломон (ідучи по залу з букетом польових квітів) - Алло, Ніно Іванівно, так це я. Так був, дивився...ні ні все дуже цікаво, але я в іншій справі...навіть і не знаю з чого почати...Скажіть Ніно Іванівно, а Наталя Іванівна дійсно самотня жінка, тобто, не заміжня? Ні ні....Справа не в тім, роботи її мені дуже сподобались ...одним словом... вона, тобто Наталя Іванівна, мені ще більше сподобалась...чому ви смієтесь, що я не можу і закохатись? ....от тому то я і я хотів вас запитати, чи можу я розраховувати на взаємність?...Що?що? любить квіти?...польові? от і добре, я вгадав...вгадав кажу....(весело) дякую дуже дякую, так я побіг...до побачення...

(Наталя переставляє меблі, входить Соломон

Соломон –(здивовано) Наталя Іванівна. Добрий день вам
(Наталя від несподіванки відскакує)
Соломон – а ви ніколи не замикаєте дверей?
Наталя – (через деяку паузу) Замикаю. ...налякали ви мене, а ви завжди з,являєтесь так несподівано....
Соломон – це ви не сподівано...мені сказали що ви переїхали, тобто продали цю квартиру???
Наталя – продала? А так, так продала, я просто зайшла деякі речі забрати, що не встигла...
Соломон – Ах речі...
Наталя – так речі...а що це ви з квітами?...Не гаєте часу...
Соломон – ??? а що не можна?
Наталя –та ні, чому ж, можна, на здоров,я
Соломон – а де Елеонора Леопольдівна?
Наталя –ба, навіть ім,я запам,ятали....( і дуже швидко) а навіщо вам вона?
Соломон – а у мене справа є до неї..
Наталя – і швидкий же ви... справа в нього.... зараз покличу...(виходить)

Соломон – ну що ж пограємось в кішку та мишку, головне не стати мишкою... Ах яка жінка...яка жінка... та ще й з перчиком, ойойой головне тут не переграти...так так, але як мені їй сказати все що я надумав, щоб не відлякати, і щоб не сприйняла мене за якогось старомодного ловеласа... А може зупинити всю цю гру? Ні ні, хай буде що буде...
(на останніх словах входить Елеонора )

Елеонора – добридень вам, Соломоне..е..
Соломон – Іванович
Елеонора – так так, Соломоне Івановичу, що це ви самі з собою розмовляєте?
Соломон – я? Хіба...(простягує квіти) це вам..
Елеонора – мені? Дякую, дякую...несподівано...
Соломон – я зайшов, ....може я невчасно? я вас не затримую?
Елеонора – о ні, ні не хвилюйтесь..... чому це ви такий знервований?, як не у своїй тарілці...(ставить квіти у вазу глиняну, Соломон дуже зацікавлено дивиться на вазу)
Елеонора – а я її теж купила...
Соломон – що?
Елеонора – вазу...
Соломон – ну і що?
Елеонора – пояснюю вам, бо ви дуже прискіпливо дивитесь на неї...
Соломон – на кого?
Елеонора – та на вазу..
Соломон – на вазу...? вам здалось...
Елеонора - (втрачаючи терпіння) ну добре, залишимо в спокої вазу, так чим я зобов,язана такій вашій увазі?
Соломон – та... ми ж домовились з вами, тобто ви дозволили мені якось зайти до вас, щоб розповісти історію романсу...
Елеонора- романсу? Якого романсу?
Соломон – забули, не пам,ятаєте? Ну добре, добре, ви також сьогодні не в гуморі, не буду вам тоді заважати, якось іншим разом ,...я піду...тільки...
Елеонора – тільки що?
Соломон – тільки ... я хотів би попрощатись з Наталією Іваноною...
Елеонора - ??? а ви що знайомі? А так так, я й забула...вона ще готує смачну каву...так...
Соломон - ...так, то ви покличите ?
Елеонора – кого? А ну звичайно, зараз, зараз...(виходить)

Соломон – ох яка жінка, а яка витримка, яка точність...справжня актриса...ну нічого, нічого, подивимось чи надовго її вистачить....
Я ж здаватись так просто також не збираюсь

Наталя (входить) – ви хотіли мене бачити?
Соломон – так, хотів... хочу попрощатись... і запитати, то може ви дасте мені вашу нову адресу, та я якось зайшов би до вас...
Наталя – навіщо?
Соломон - подивлюся більш уважно ваші роботи?
Наталя – та ви ж їх бачили, вони не змінились з того часу...кракелюру ви не помітите, ще зарано...ось так через сотню другу років – можливо... дочекаєтесь?
Cоломон – а в якому музеї будуть виставлені ваші картини?
Наталя – в музеї?...
Соломон – ну звичайно в музеї, ваші картини мають не аби яку художню цінність....
Наталя – не підлещуйтесь так відверто....
Соломон – ну тоді я хотів би купити у вас деякі картини... і один глечик....
Наталя – глечик?
Соломон – так глечик...а що вас так дивує, я запримітив того разу один, мені дуже підійшов би...кажуть, що козяче молоко довше зберігається в глиняному глечику і не кисне...
Наталя – (розізлившись, але швидко опановує себе) – козяче молоко!!!??? А ну так так , у вашому віці потрібно слідкувати за своїм здоров,ям , щоб підтримувати форму, бо скоро і квіти не допоможуть...
Соломон – так так у нашому віці....ви абсолютно праві..
Наталя – а ви не дуже люб,язні, як хочете здаватись, це зовсім не шляхетно .з вашого боку нагадувати жінці про її вік..
Соломон - о перепрошую.. я зовсім не хотів вас образити...
Наталя – хотіли, хотіли...і вже не вперше...
Соломон – ви чомусь упереджено до мене ставитесь...
Наталя - (бере аркуш паперу ручку, щось пише, подає Соломону) – ось вам мій телефон, якщо не загубете і не переплутаєте ще з якоюсь своєю натурщицею..., - подзвоніть...
Соломон – дякую, дякую за довіру, вас ні з ким не переплутаєш... обов,язкого виправдаю ваші сподівання...
Наталя – щось ще?
Соломон – так, хотів би попрощатись з Елеонорою Леопольдівною...
Наталя – ???!!!! а...ну звичайно ж , як же без ... зараз покличу...(виходить)
Соломон – до скорої зустрічі Натальо Іванівно...
Наталя – (в дверях зупиняєтья, повертається, дивно дивиться...і не кажучи ні слова виходить...


(Входть Елеонора, але в її одежі щось не так)
Елеонора – ви хотіли попрощатись?
Соломон – ну звичайно, було б дуже не чемно з мого боку піти не попрощавшись...
Елеонора – ну що ж прощавайте, бувайте здорові... ( різко відвертається, іде до книжкової шафи)
...............................
.................................
Соломон – Наталя Іванівно?.
Наталя (в образі Елеонори) (Обертається) – що,... ви ще тут...тобто...це ви до кого?
Соломон (підходячи до Наталі) – до вас, Наталя Іванівно, до вас...вам ще не набридло? ( бере її за руки)
Наталя – що набридло? Що ви собі дозволяєте?
Соломон - (довго дивиться їй в очі(окуляри) , потім знімає окуляри...
Наталя – що ви, що ви робите...
(Соломон незважаючи, знімає з неї перуку...).
Наталя - що ви собі дозволяєте, зараз же відпустіть мене...!?...
Соломон притягує її до себе, цілує... вона спочатку відбивається, а потім тихинько замовкає в його обіймах...
Соломон – а тепер моя черга вам заспівати, хоча я не професіонал, Але надіюсь на вашу милість і підтримку….

Пісня.. Кохана ...(починає Соломон, другий куплет Наталя і потім дует)
(може бути танець)???

Зорі як очі дивляться скрізь на нас
Серце не хоче щоб промайнув цей час
……………………………………..

Кохана,(коханий) сонце і небо,
Море і вітер - це ти, це ти.

(дві останні стрічки закінчують дуетом....)

Наталя – (стурбовано) а ви, часом, не.?..
Соломон – Що не?
Наталя – розігруєте мене,....а може ви професійний ловелас, або шлюбний аферист, а може ви жонатий, і у вас є купа дітей….у вас же такі можливості....моделі, натурщиці, шанувальниці....? І взагалі...
Соломон – я? О ні ні. Розігрувати? Це й приорітет ми залишим вам....і я теж холостяк....але не затятий....
Наталя -?????
Соломон – а в мене пропозиція
Наталя – яка?
Соломон – а давайте вип,ємо на брудершафт шампанського...
Наталя -( ніяково) а у мене не маєєє...
Соломон – зато у мене є чарівна валіза!!...(бере валізу)
Наталя – ви що знову крани хочете ремонтувати, вони не течуть....
Соломон – Натяля Іванівна..(.відкриває валізу , дістає пляшку шампанського)...- а келихи у вас хоть є?
Наталя – є...але хочу вас попередити..
Соломон – про що?
Наталя – шампанське на мене якось дивно діє... і мені ....хочеться....танцювати...
Соломон – а хто вам забороняє
Наталя – ну дивіться, я вас попередила
(приносить келихи)
(Соломон відкриває пляшку, наповнює бокали, передає один Наталі)
Наталя – а можна я на правах господині скажу тост ...
Соломон – ну звичайно..
Наталя – я хочу підняти цей келих за найкращого сантехніка....
Cоломон - о ні, нущо ви
Наталя – серед мистецтвознавців....
Соломон – а ну хіба що...
Наталя – і за справжнього денді...
Соломон – та який з мене денді?
Наталя – та серед сантехніків.... японською це звучалоб , як – сандендітехніксан...
Соломон – ну ви й закрутили... ...тоді алаверди..., за ваш художній талант, за ваш акторський талант, за ваш талант перевтілення, і, за ваші чудові чорні очиська, що здатні будь-кого втопити у своїй безмежності..
Наталя – ну годі, годі...а то загорджуся..
а ви, до речі обіцяли розповісти історію написання романсу «Очи черные»

Соломон - ну добре, якщо ви і справді не знаєте... тоді слухайте.
Якось наш український поет Євген Гребінка завітав, зауважте, за деякими свідченнями разом з Тарасом Григоровичем, до свого приятеля поміщика, це було на Полтавщині, і там познайомився з його донькою, чаріною і дуже розумною дівчиною Марією, з невимовно гарними чорними, як ніч очима . І звичайно він без тями закохався у неї, а через тиждень на світ з,явились вірші «Очи черные», що згодом і стали всесвітньо відомим романсом... А вже наступного року Марія та Євген одружились і шлюб їх був напрочуд щасливий....ось така романтична історія...

Наталя – а пізніше Шаляпін дописав ще декілька рядків, і також присвятив їх уже своїй дружині....і в його виконанні увесь світ дізнався про це дивовижне кохання....
Соломон – то ви все знали...айайай як не гречно з вашого боку...та нехай...я вас прощаю...
Наталя – (весело) і я вас...
Соломон – а мене защо?
Наталя – (підходячи до Соломона) за те що ви так довго десь ходили (підводить до нього очі, раптом повні сліз) ну де ви...де ви були... увесь цей час...де?
Соломон – (обіймає заспокоює Наталю..вона виривається і знову майже весело)
Наталя – я всеж хочу випити, випити за мистециво, за музику, за поезію, за все все все...
а ви сподіваюсь не забули...
Соломон – (злякано) про що ще...
Наталя – що після шампанського мені хочеться танцювати...

Соломон – та наздоров,я... тоді пропоную тост,
«за випадкову зустріч»...
Наталя –ні ні, я хочу випити за чорні очі….
П,ють на брудершафт, цілуються, і починає звучати музика «Я танцевать хочу»........
Затемнення.....

Можливі варіанти.....
....................................