Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.22
14:01
Дорога асфальтована кудись мене вела.
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
Ліси навколо золотом горіли.
Іноді з неба дощиком кропило.
Я їхав їхав від села і до села.
Та десь, напевно не туди звернув.
Те зрозумів, як довгий шлях проїхав.
Замовк мій навігатор, як на лихо.
Тож я на межі
2026.11.22
13:19
Холод ще повільно відступає,
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
А тепло приходить, мов король.
Долинають голоси із раю.
Так весна вступає в гідну роль.
Мерехтлива мова небокраю
Прозвучить, як первісний пароль.
Квіти язиками небо молять
2026.11.22
07:39
Жовтавий вихор знявся із дерев
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
І закружляв, описуючи кола, -
Так час летить, не знаючи перерв,
І струшує минуле з виднокола.
Несеться в далеч тужний шепіт крон,
В танку сплелися багрянець і просинь, -
Тримає гідно свій старий фасон,
Аби мені сподоб
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
20:31
Гроші прогулявши
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
Йди де платять і заробляй ше
Гроші це дим
Загрібай готівкою у заначку всі
Ферарі чи кав’яр, зірковий люкс
Можу придбати футбольний клуб
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.11.16
2026.11.12
2026.11.08
2026.10.28
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віктор Марач (1955) /
Вірші
/
Із Алджернона Свінберна
Алджернон Свінберн Сад Прозерпіни
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Алджернон Свінберн Сад Прозерпіни
Тут млість навкруги і спокій,
Де й вітру не чуть бринінь,
І де в задумі глибокій
Струмки омивають рінь;
Я бачу, як із насіння
Зростання йде й колосіння
Для жнивувань і косіння
В полях, де дрімота й лінь.
Я вже від плачу і сміху
Втомивсь -- та й вони минуть,
Й ті теж тут матимуть втіху,
Що зараз сіють і жнуть;
Втомили мене дні й тижні,
Жара літня й зими сніжні,
Злі кпини й зітхання ніжні,
Й одна лиш думка -- заснуть.
Тут смерть із життям межує,
У вись тут не здіймуть крила;
В морях цих шторм не бушує
Й вітри не напнуть вітрила;
Й човна куди несуть хвилі --
Не знає ніхто й не в силі
Що-небудь змінить, бо в тілі
Не ті вже і дух, і сила.
Дібров тут нема й байраків,
Й не тішить зір квіту чар;
Зелені голівки маків
Лишень -- Прозерпіни дар;
Й не виноград тут буяє:
Паслін це -- вона лиш дбає
Про те, з чого добуває
Снодійний мерцям нектар.
Блідим, без імені й ліку,
Серед безплідних полів
В пітьмі їм блукать довіку,
Бо Фатум так повелів;
Ніде й ніким не ждані,
І з раю, і з пекла гнані,
У мороці і в тумані,
Без радощів і жалів.
Міць мали, щоб не згинатись,
Та смерті мусять коритись:
Ні в рай вже їм не піднятись,
Ні в пекло їм не спуститись;
Хоч гарні були й любили,
Красу свою розгубили
Й кохать вже не мають сили,
Й не знають, де прихилитись.
Стоїть тут і все звіряє
Вона, вдягнувши вінка,
Що смертних усіх збирає
Безсмертна її рука;
Й миліш ці губи холодні,
Ніж знані ще досьогодні,
Й зірвать з них цілунок згодні,
Хто втіх останніх шука.
Жде всіх вона і кожного,
Що зроджене кимсь було,
І не минає жодного,
Що десь на землі зросло;
Весна, і квітка, й ластівка
До неї йдуть і ластяться,
Як світло млою заститься
І холод зміня тепло.
Сюди й любові розбиті,
І згаслі пристрасті йдуть,
Й усі роки, що прожиті,
Тут захисток знайдуть;
І мрія, як крил не стане,
І брунька, коли зів'яне,
І листя, що вітром гнане:
Сюди всі шляхи ведуть.
Нічого печаль не варта,
І радість, й відчай страждань:
Сьогодні помре вже завтра
Й не виграть в часу змагань.
Все марно: лиця змарнілі,
І нарікання несмілі,
Й розкаяння запізнілі,
Коли вже зайшов за грань.
Від надміру жить бажання,
Від страху й надії вільні,
Ми вдячні богам зарання
Й щодня молитись повинні:
Що врешті життя не стане,
Що мертвий уже не встане,
Й що дна твого, океане,
Сягнуть і річки повільні.
Не збудять їх сонце й зорі,
Ні світло дня, ані свіч,
Ні вітру ревіння в морі,
Ні інший звук або річ;
Ні лист живий, ні опалий,
Ні свіжий квіт, ні зів'ялий --
Як в сон безпробудний впали
І вічну вже мають ніч.
Де й вітру не чуть бринінь,
І де в задумі глибокій
Струмки омивають рінь;
Я бачу, як із насіння
Зростання йде й колосіння
Для жнивувань і косіння
В полях, де дрімота й лінь.
Я вже від плачу і сміху
Втомивсь -- та й вони минуть,
Й ті теж тут матимуть втіху,
Що зараз сіють і жнуть;
Втомили мене дні й тижні,
Жара літня й зими сніжні,
Злі кпини й зітхання ніжні,
Й одна лиш думка -- заснуть.
Тут смерть із життям межує,
У вись тут не здіймуть крила;
В морях цих шторм не бушує
Й вітри не напнуть вітрила;
Й човна куди несуть хвилі --
Не знає ніхто й не в силі
Що-небудь змінить, бо в тілі
Не ті вже і дух, і сила.
Дібров тут нема й байраків,
Й не тішить зір квіту чар;
Зелені голівки маків
Лишень -- Прозерпіни дар;
Й не виноград тут буяє:
Паслін це -- вона лиш дбає
Про те, з чого добуває
Снодійний мерцям нектар.
Блідим, без імені й ліку,
Серед безплідних полів
В пітьмі їм блукать довіку,
Бо Фатум так повелів;
Ніде й ніким не ждані,
І з раю, і з пекла гнані,
У мороці і в тумані,
Без радощів і жалів.
Міць мали, щоб не згинатись,
Та смерті мусять коритись:
Ні в рай вже їм не піднятись,
Ні в пекло їм не спуститись;
Хоч гарні були й любили,
Красу свою розгубили
Й кохать вже не мають сили,
Й не знають, де прихилитись.
Стоїть тут і все звіряє
Вона, вдягнувши вінка,
Що смертних усіх збирає
Безсмертна її рука;
Й миліш ці губи холодні,
Ніж знані ще досьогодні,
Й зірвать з них цілунок згодні,
Хто втіх останніх шука.
Жде всіх вона і кожного,
Що зроджене кимсь було,
І не минає жодного,
Що десь на землі зросло;
Весна, і квітка, й ластівка
До неї йдуть і ластяться,
Як світло млою заститься
І холод зміня тепло.
Сюди й любові розбиті,
І згаслі пристрасті йдуть,
Й усі роки, що прожиті,
Тут захисток знайдуть;
І мрія, як крил не стане,
І брунька, коли зів'яне,
І листя, що вітром гнане:
Сюди всі шляхи ведуть.
Нічого печаль не варта,
І радість, й відчай страждань:
Сьогодні помре вже завтра
Й не виграть в часу змагань.
Все марно: лиця змарнілі,
І нарікання несмілі,
Й розкаяння запізнілі,
Коли вже зайшов за грань.
Від надміру жить бажання,
Від страху й надії вільні,
Ми вдячні богам зарання
Й щодня молитись повинні:
Що врешті життя не стане,
Що мертвий уже не встане,
Й що дна твого, океане,
Сягнуть і річки повільні.
Не збудять їх сонце й зорі,
Ні світло дня, ані свіч,
Ні вітру ревіння в морі,
Ні інший звук або річ;
Ні лист живий, ні опалий,
Ні свіжий квіт, ні зів'ялий --
Як в сон безпробудний впали
І вічну вже мають ніч.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
