ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:52
Червоними слізьми країна плаче,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
сумує без упину третій рік…
І кровотеча більшає, тим паче,
що ріки крові – не берези сік!.
Як виявилось, цирк – то небезпека,
загрози пік – зелене шапіто!.
Канабісом торгують у аптеках,
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Публіцистика):
2024.04.01
2023.11.22
2023.02.21
2022.02.01
2021.07.17
2021.01.08
2020.03.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Публіцистика
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Я хочу сказати сьогодні від імені тих батьків, чиї сини пішли добровольцями у 2014році, від тих батьків, чиї сини не ховалися від повісток, а стали на захист рідної землі у ті страшні дні літа, осені, зими 2014-15рр. і не повернулися з поля бою. Влітку особливо гостро відчувається втрата своєї дитини, бо в когось вона була єдиною, а в когось не встиг одружитися і залишити по собі слід, а навкруг життя продовжується, але уже без нього, усе цвіте, краса на землі, але уже не для них.
І в такі хвилини особливо гостро і боляче реагуєш на тих кому « какая разніца», на тих, хто живе на цій землі, користується її усіма благами, не зробивши нічого і ніколи для неї особисто – ненавидить її, як ворога. Днями знову до мене в автомобіль сіла попутниця, після спілкування з якою мене від гніву і образи довго трясло. З виду ніби і нормальна людина, так коли заговорили про сьогоднішній стан в крані, то я такого наслухався, що мало не буде. За її словами України, як держави взагалі не існує, вона з дітьми дивиться якогось там блогера з Алтаю так він це переконливо доказує. Війни у нас немає, це там олігархи щось між собою не поділять. Вона з дітьми підтримує партію Шарія і вірить, що він це новий месія для України. Розмова була важкою у якийсь момент так хотілося їй врізати по пиці, щоб привести до тями. А скільки їх навкруг таких, які ненавидять Україну і їм все одно хто наступний, тільки щоб ситно було і весело.
Наші сини мріяли про країну гідну і самодостатню, яка буде для людей, тому не вагаючись стали на її захист і віддали своє молоде життя, чому ж велика частина тих, на захист кого вони стали і досі перебувають під великим впливом країни агресора і ладні навколішки повзти туди з прогнутою спиною. Чому не люблять свою країну, свою мову, усе своє. Я росіянин від народження і юним приїхав в Україну, тут народилися мої діти і я цю землю полюбив усією душею. Я ніколи не зможу простити Росії загибель свого сина, якого я сам відвіз у воєнкомат після прийнятого ним рішення.
Мені болить по-справжньому політика нинішньої влади, яка підштовхує країну до капітуляції. Я вважаю, що Росія повинна понести покарання, увесь світ повинен знати, що вона агресор і про її звірства на Донбасі. Вона повинна відшкодувати усі збитки завдані Україні – моральні і матеріальні.
Україна має велике багатство, яке не вимірюється грошима це відважні молоді люди, які стали на захист своєї землі, це патріоти-волонтери, які впродовж років підтримують армію, це дух український.
Це люди, які були б прикладом для наслідування у кожній нормально розвиненій державі, яка себе поважає, чому ж у нас не так? Адже це формує суспільну думку у державі. Чому ми ладні уже миритися і мало не обійматися з ворогом, він що покаявся? Боляче нам – батькам загиблих Героїв, бачити усе це. Ми не є пасивними спостерігачами, багато хто з нас продовжує справу синів, не стоїть осторонь. Передусім хотілось би мати від держави ясності позиції, а не мучитися у догадках, що чекає на країну завтра?
Сергій Ніконов – Голова ГО «Родинне Коло Загиблих Героїв»
І в такі хвилини особливо гостро і боляче реагуєш на тих кому « какая разніца», на тих, хто живе на цій землі, користується її усіма благами, не зробивши нічого і ніколи для неї особисто – ненавидить її, як ворога. Днями знову до мене в автомобіль сіла попутниця, після спілкування з якою мене від гніву і образи довго трясло. З виду ніби і нормальна людина, так коли заговорили про сьогоднішній стан в крані, то я такого наслухався, що мало не буде. За її словами України, як держави взагалі не існує, вона з дітьми дивиться якогось там блогера з Алтаю так він це переконливо доказує. Війни у нас немає, це там олігархи щось між собою не поділять. Вона з дітьми підтримує партію Шарія і вірить, що він це новий месія для України. Розмова була важкою у якийсь момент так хотілося їй врізати по пиці, щоб привести до тями. А скільки їх навкруг таких, які ненавидять Україну і їм все одно хто наступний, тільки щоб ситно було і весело.
Наші сини мріяли про країну гідну і самодостатню, яка буде для людей, тому не вагаючись стали на її захист і віддали своє молоде життя, чому ж велика частина тих, на захист кого вони стали і досі перебувають під великим впливом країни агресора і ладні навколішки повзти туди з прогнутою спиною. Чому не люблять свою країну, свою мову, усе своє. Я росіянин від народження і юним приїхав в Україну, тут народилися мої діти і я цю землю полюбив усією душею. Я ніколи не зможу простити Росії загибель свого сина, якого я сам відвіз у воєнкомат після прийнятого ним рішення.
Мені болить по-справжньому політика нинішньої влади, яка підштовхує країну до капітуляції. Я вважаю, що Росія повинна понести покарання, увесь світ повинен знати, що вона агресор і про її звірства на Донбасі. Вона повинна відшкодувати усі збитки завдані Україні – моральні і матеріальні.
Україна має велике багатство, яке не вимірюється грошима це відважні молоді люди, які стали на захист своєї землі, це патріоти-волонтери, які впродовж років підтримують армію, це дух український.
Це люди, які були б прикладом для наслідування у кожній нормально розвиненій державі, яка себе поважає, чому ж у нас не так? Адже це формує суспільну думку у державі. Чому ми ладні уже миритися і мало не обійматися з ворогом, він що покаявся? Боляче нам – батькам загиблих Героїв, бачити усе це. Ми не є пасивними спостерігачами, багато хто з нас продовжує справу синів, не стоїть осторонь. Передусім хотілось би мати від держави ясності позиції, а не мучитися у догадках, що чекає на країну завтра?
Сергій Ніконов – Голова ГО «Родинне Коло Загиблих Героїв»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію