Я хочу сказати сьогодні від імені тих батьків, чиї сини пішли добровольцями у 2014році, від тих батьків, чиї сини не ховалися від повісток, а стали на захист рідної землі у ті страшні дні літа, осені, зими 2014-15рр. і не повернулися з поля бою. Влітку особливо гостро відчувається втрата своєї дитини, бо в когось вона була єдиною, а в когось не встиг одружитися і залишити по собі слід, а навкруг життя продовжується, але уже без нього, усе цвіте, краса на землі, але уже не для них.
І в такі хвилини особливо гостро і боляче реагуєш на тих кому « какая разніца», на тих, хто живе на цій землі, користується її усіма благами, не зробивши нічого і ніколи для неї особисто – ненавидить її, як ворога. Днями знову до мене в автомобіль сіла попутниця, після спілкування з якою мене від гніву і образи довго трясло. З виду ніби і нормальна людина, так коли заговорили про сьогоднішній стан в крані, то я такого наслухався, що мало не буде. За її словами України, як держави взагалі не існує, вона з дітьми дивиться якогось там блогера з Алтаю так він це переконливо доказує. Війни у нас немає, це там олігархи щось між собою не поділять. Вона з дітьми підтримує партію Шарія і вірить, що він це новий месія для України. Розмова була важкою у якийсь момент так хотілося їй врізати по пиці, щоб привести до тями. А скільки їх навкруг таких, які ненавидять Україну і їм все одно хто наступний, тільки щоб ситно було і весело.
Наші сини мріяли про країну гідну і самодостатню, яка буде для людей, тому не вагаючись стали на її захист і віддали своє молоде життя, чому ж велика частина тих, на захист кого вони стали і досі перебувають під великим впливом країни агресора і ладні навколішки повзти туди з прогнутою спиною. Чому не люблять свою країну, свою мову, усе своє. Я росіянин від народження і юним приїхав в Україну, тут народилися мої діти і я цю землю полюбив усією душею. Я ніколи не зможу простити Росії загибель свого сина, якого я сам відвіз у воєнкомат після прийнятого ним рішення.
Мені болить по-справжньому політика нинішньої влади, яка підштовхує країну до капітуляції. Я вважаю, що Росія повинна понести покарання, увесь світ повинен знати, що вона агресор і про її звірства на Донбасі. Вона повинна відшкодувати усі збитки завдані Україні – моральні і матеріальні.
Україна має велике багатство, яке не вимірюється грошима це відважні молоді люди, які стали на захист своєї землі, це патріоти-волонтери, які впродовж років підтримують армію, це дух український.
Це люди, які були б прикладом для наслідування у кожній нормально розвиненій державі, яка себе поважає, чому ж у нас не так? Адже це формує суспільну думку у державі. Чому ми ладні уже миритися і мало не обійматися з ворогом, він що покаявся? Боляче нам – батькам загиблих Героїв, бачити усе це. Ми не є пасивними спостерігачами, багато хто з нас продовжує справу синів, не стоїть осторонь. Передусім хотілось би мати від держави ясності позиції, а не мучитися у догадках, що чекає на країну завтра?
Сергій Ніконов – Голова ГО «Родинне Коло Загиблих Героїв»