ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Борис Костиря
2025.07.15 22:32
Новорічні іграшки в середині травня -
що може бути абсурдніше?
Можна кожен день починати
як Новий рік.
Новорічні іграшки лежать
як свідчення швидкоплинності
часу. Вони лежать
у бетоні, у піску,

Артур Курдіновський
2025.07.15 17:05
Відомий поетичний троль
Стріляє знову з лайномета.
Стріляй! Така твоя юдоль,
Коли немає пістолета.

Іван Потьомкін
2025.07.15 11:51
На Меа-Шеарім здалось мені,
Що Рабін йде навстріч.
Якби не цей примружений
Тепер уже хрестоматійний погляд,
Нізащо б не подумав, що це він:
У шортах (знаю, що в теніс грав),
В капцях на босу ногу,
Голомозий, як цабарі усі...

Тетяна Левицька
2025.07.15 07:54
Воркують горлиці, та що їм,
до лютих проявів війни?
Щоденно сіллю рани гоїм,
гарчать над світом двигуни.
Втрачаємо останні сили
в хімічно-ядерній війні,
копає смерть сирі могили —
хрестами круки вдалині.

Віктор Кучерук
2025.07.15 05:50
Закурликавши зраділо,
Мов уздріли диво з див, –
Чорногузи чорно-білі
Подалися до води.
Довгоногі, гостродзьобі,
Старуваті й молоді, –
Віддалися дружно хобі –
Бути довго на воді.

Борис Костиря
2025.07.14 22:13
Хто я?
Яке із моїх облич
справжнє?
У човні часу
так легко втратити себе,
стерти своє обличчя.
Так легко втратити голос,
замість якого лунатимуть

Козак Дума
2025.07.14 19:52
Не бережи на завтра завше те,
що може легко скиснути сьогодні,
і пам’ятай про правило просте –
усе потоне у часу безодні.

Згорить усе, розчиниться як дим,
спливе весняним цвітом за водою –
ніхто не буде вічно молодим,

Артур Курдіновський
2025.07.14 19:50
Народився експромт.

Він був і Дефлоратором,
І фалоімітатором,
Ким тільки вже не був наш Самослав!
Пустинником, Пустельником,
Аж раптом став Смиренником -
Невдало сам себе дефлорував.

Тетяна Левицька
2025.07.14 14:22
Катальпа, туя, барбарис,
черешенька, розарій —
тут ніби всесвіт зупинивсь,
щоб викурить сигару.

І споглядає на красу
затишного обійстя;
як сонце струшує росу

Віктор Кучерук
2025.07.14 05:53
Не хизуйся пишним станом
І волоссям золотим, –
Не майструй собі придане
Та не думай про калим.
Не надійся на удачу,
Бо це справа не свята,
Раз діваха ти ледача
І обманщиця ще та.

Оксана Рудич
2025.07.14 00:55
Вночі наш двір оживає,
він пам’ятає все:
кожне хатнє вікно
ще бачить Твоє лице,
тепле черево стежки
відчуває Твою ходу
і червоніє черешня
для Тебе у цім саду…

Ярослав Чорногуз
2025.07.13 23:19
Хилитає вітер тую
Сонце зникло, не сія.
Так сумую, так сумую
За тобою, мила я.

З-під вечірньої вуалі
І гіркої самоти --
Від печалі, від печалі

Борис Костиря
2025.07.13 22:09
Я шукаю істину в травах,
я хочу почути голос трави,
я шукаю у травах
подробиці минулих епох,
я шукаю голоси,
які засипала земля часу,
які сховалися під пилом архівів,
але їх неможливо почути,

Артур Сіренко
2025.07.13 19:02
Ранкове червневе Сонце встигло зазирнути у всі куточки вічного міста Риму і примудрилось навіть торкнутися днища завжди каламутного (але не сьогодні) Тибру. Марк залишив позаду свою інсулу (як залишають в минулому порвані сандалії) і крокував бруківкою, т

Артур Курдіновський
2025.07.13 16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!

По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!

Євген Федчук
2025.07.13 13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Рецензії

 «ані вирію, ані скиту…»
Серед усього розмаїття сучасної української поезії є автори, які кардинально відрізняюся від загалу. До них відноситься і Наталія Фурса.
Багатство мови, образна поліфонія, синтез українського сучасного слова та неомодерну створюють неповторний візерунок її творчого набутку. І книжка «ані вирію, ані скиту…» - тільки підсилює враження, що читач доторкується до чогось справді незвичайного.
Сама назва вже дає перший поштовх: як треба читати книгу: похапцем чи обдумуючи кожну фразу, кожну строфу.
Автор переступив межу наративу, кожен образ не торкається ногами землі, але, при тому, залишаючись глибоко людяним. Добро - ось головна фабула книжки.
Безсумнівно, твір такого високого ґатунку неможливо написати без власних переживань, життєвого досвіду та спостережень. А висока техніка письма - це тільки інструмент для передачі барв та глибини власних творів. І одразу впадає в око, що кожну картину писав Майстер.
«Далі, далі, все далі - від судної площі…» - ось таку незвичну тональність книжки задала авторка. Що це? Безсилля? Розпач? Розчарування?
Ні. Це - роздоріжжя, це сумніви, які породжують дію та результат. І митець виконав цю місію бездоганно. Він розуміє, що тернового вінця Творця йому не вдягнути, але краплину його сили він здатен реалізувати, принаймні в Слові.
«Та не вище трави…». Скромно? Скромно. Але як елегантно.
Переживання недолугого автора виливаються на сторінки поезій як безкінечна дзюркітлива пісня жайвора в піднебессі, без кінця і без краю, з одним мотивом та однією нотою, а у справжнього митця падають барвистою пророчою зливою слів.
«Я все одно зійду на манівці –
не весь же вік чужі топтать дороги.»
І кінцівка :
« Я буду там, де ходить мурашва,
Мов ягоди визбируючи вірші –
Бо нас завжди діждуться найвірніші.».
Так приблизно писав Шекспір, так писав Вольтер. Але це були чоловіки. А це пише жінка. Українська жінка. Наша з вами жива легенда. І чоловікам не вистачило глибини,- пірнули глибоко, серйозно. Але дна так і не дістали. А Наталії Фурсі це вдалося. Колись дам порівняльний аналіз їхніх подібних творів з Наталчиними.
А ось кінцівка «диптиху про останній політ».
«Не проси про Всевишнє чудо.
А не вишнє і так збулося:
Я щаслива була - по груди…
Я щаслива була по осінь…
Та у ранок зимовий стужний
Затверділи пісні у крила…
Я нічого уже не мушу –
Бо у мене немає тіла…»
Ось тут видно внутрішній злам, переживання, катарсис. Автор і літгерой є одним цілим. Дуже виразно. Хоча і вся творчість автора - це є гранично відвертий відбиток його життя. Болісний і дуже правдивий. Але настільки заворожуюча форма і ритміка вірша! Це ой як непросто.
Праця зі світлотінями, гарячими почуттями і нечулістю, драматизм у поєднанні з тугою вилився у твір
«У вікні смолянім - золоте зображення…).
Квінтесенція і кінцівка такої пасторалі незвичайні:
«…А до того, давно, вже немає й спомину –
Тільки біле небо,-
Щось угору текло ручаями променів…
щось текло…
до тебе…».
Хто ще так напише про любов? Хто без досвіду власних переживань на таке здатен? Ніхто.
Творчість. І ми у творчості, як люди, що доносять відгуки бажання Творця. Хто ми? Нащо витрачаємо свій час і сили на таку невдячну працю? І Фурса майстерно передає всю бурю емоцій та роздумів у своєму вірші «Роздуми над пазлом».

«Збираю храм - із хаосу цеглин,
А із піщинок – битий шлях і стежку,
З коротких митей - вічність, час і плин,
Зі слів - віршА…чи Вавілонську вежу?
І відчуваю - Він за мою стежить,
Підказує, чекає, натякає,
По пальцях б’є, і струмом пропікає -
й перевертає ігрові столи!»

Це запитання без відповідей. Це прописні істини без авторства. Це ілюзії істини без логічного закінчення. Це - шляхетна щедрість дати необізнаному, непідготовленному читачеві дописати чужу сторінку.
Хочу розповісти про всі вірші у цій книжці, бо кожен без виключення твір вартий уваги та глибоких роздумів. Але рецензія - це не вівісекція. Це оцінка якості творчого продукту. І сам автор дає нам підказку: під яким кутом зору дивитися на це творіння: глумливого сатирика чи вдумливого і уважного читача.
Протилежності та очевидні парадокси - ось сакральна сутність поезії Наталії Фурси. І її людяність. І особливо виразно вона проявилася в останньому, заключному вірші збірки:
«Ми будемо ще жити й жити –
Вивітрюється довго плоть..»
І кінцівка:
« Ми будемо діти – доки, Боже,
Ти молодий.»
А якщо вже старий? А якщо вже немічний?
Жорстока правда. І перо Майстра точно передала цю, начебто, другорядну деталь.
Підсумок: не розписуюся за всіх віршотворців скопом, але моя думка така,- ця збірка варта як мінімум того, аби її прочитати. А взагалі вона - безцінна.

З повагою, Олександр Сушко




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-08-24 00:28:52
Переглядів сторінки твору 1466
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.919 / 5.41)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.226 / 5.77)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2025.07.13 12:12
Автор у цю хвилину відсутній