ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.

Борис Костиря
2026.11.15 18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.

Євген Федчук
2026.11.15 17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.

Юрій Гундарів
2026.11.15 09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст

Ірина Вовк
2026.11.15 07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі

Віктор Кучерук
2026.11.15 07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.

Володимир Бойко
2026.11.15 01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців. Хтось демократією живе, хтось нею грається. Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує. Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті. Криводушн

Віктор Насипаний
2026.11.14 23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.


Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.

С М
2026.11.14 22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи

Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що

Світлана Пирогова
2026.11.14 22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.

Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й

Ігор Шоха
2026.11.14 21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.

У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,

Іван Потьомкін
2026.11.14 21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою». І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз, А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка. Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила

хома дідим
2026.11.14 18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити

Артур Курдіновський
2026.11.14 14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.

Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Олександр Сушко (1969) / Рецензії

 «ані вирію, ані скиту…»
Серед усього розмаїття сучасної української поезії є автори, які кардинально відрізняюся від загалу. До них відноситься і Наталія Фурса.
Багатство мови, образна поліфонія, синтез українського сучасного слова та неомодерну створюють неповторний візерунок її творчого набутку. І книжка «ані вирію, ані скиту…» - тільки підсилює враження, що читач доторкується до чогось справді незвичайного.
Сама назва вже дає перший поштовх: як треба читати книгу: похапцем чи обдумуючи кожну фразу, кожну строфу.
Автор переступив межу наративу, кожен образ не торкається ногами землі, але, при тому, залишаючись глибоко людяним. Добро - ось головна фабула книжки.
Безсумнівно, твір такого високого ґатунку неможливо написати без власних переживань, життєвого досвіду та спостережень. А висока техніка письма - це тільки інструмент для передачі барв та глибини власних творів. І одразу впадає в око, що кожну картину писав Майстер.
«Далі, далі, все далі - від судної площі…» - ось таку незвичну тональність книжки задала авторка. Що це? Безсилля? Розпач? Розчарування?
Ні. Це - роздоріжжя, це сумніви, які породжують дію та результат. І митець виконав цю місію бездоганно. Він розуміє, що тернового вінця Творця йому не вдягнути, але краплину його сили він здатен реалізувати, принаймні в Слові.
«Та не вище трави…». Скромно? Скромно. Але як елегантно.
Переживання недолугого автора виливаються на сторінки поезій як безкінечна дзюркітлива пісня жайвора в піднебессі, без кінця і без краю, з одним мотивом та однією нотою, а у справжнього митця падають барвистою пророчою зливою слів.
«Я все одно зійду на манівці –
не весь же вік чужі топтать дороги.»
І кінцівка :
« Я буду там, де ходить мурашва,
Мов ягоди визбируючи вірші –
Бо нас завжди діждуться найвірніші.».
Так приблизно писав Шекспір, так писав Вольтер. Але це були чоловіки. А це пише жінка. Українська жінка. Наша з вами жива легенда. І чоловікам не вистачило глибини,- пірнули глибоко, серйозно. Але дна так і не дістали. А Наталії Фурсі це вдалося. Колись дам порівняльний аналіз їхніх подібних творів з Наталчиними.
А ось кінцівка «диптиху про останній політ».
«Не проси про Всевишнє чудо.
А не вишнє і так збулося:
Я щаслива була - по груди…
Я щаслива була по осінь…
Та у ранок зимовий стужний
Затверділи пісні у крила…
Я нічого уже не мушу –
Бо у мене немає тіла…»
Ось тут видно внутрішній злам, переживання, катарсис. Автор і літгерой є одним цілим. Дуже виразно. Хоча і вся творчість автора - це є гранично відвертий відбиток його життя. Болісний і дуже правдивий. Але настільки заворожуюча форма і ритміка вірша! Це ой як непросто.
Праця зі світлотінями, гарячими почуттями і нечулістю, драматизм у поєднанні з тугою вилився у твір
«У вікні смолянім - золоте зображення…).
Квінтесенція і кінцівка такої пасторалі незвичайні:
«…А до того, давно, вже немає й спомину –
Тільки біле небо,-
Щось угору текло ручаями променів…
щось текло…
до тебе…».
Хто ще так напише про любов? Хто без досвіду власних переживань на таке здатен? Ніхто.
Творчість. І ми у творчості, як люди, що доносять відгуки бажання Творця. Хто ми? Нащо витрачаємо свій час і сили на таку невдячну працю? І Фурса майстерно передає всю бурю емоцій та роздумів у своєму вірші «Роздуми над пазлом».

«Збираю храм - із хаосу цеглин,
А із піщинок – битий шлях і стежку,
З коротких митей - вічність, час і плин,
Зі слів - віршА…чи Вавілонську вежу?
І відчуваю - Він за мою стежить,
Підказує, чекає, натякає,
По пальцях б’є, і струмом пропікає -
й перевертає ігрові столи!»

Це запитання без відповідей. Це прописні істини без авторства. Це ілюзії істини без логічного закінчення. Це - шляхетна щедрість дати необізнаному, непідготовленному читачеві дописати чужу сторінку.
Хочу розповісти про всі вірші у цій книжці, бо кожен без виключення твір вартий уваги та глибоких роздумів. Але рецензія - це не вівісекція. Це оцінка якості творчого продукту. І сам автор дає нам підказку: під яким кутом зору дивитися на це творіння: глумливого сатирика чи вдумливого і уважного читача.
Протилежності та очевидні парадокси - ось сакральна сутність поезії Наталії Фурси. І її людяність. І особливо виразно вона проявилася в останньому, заключному вірші збірки:
«Ми будемо ще жити й жити –
Вивітрюється довго плоть..»
І кінцівка:
« Ми будемо діти – доки, Боже,
Ти молодий.»
А якщо вже старий? А якщо вже немічний?
Жорстока правда. І перо Майстра точно передала цю, начебто, другорядну деталь.
Підсумок: не розписуюся за всіх віршотворців скопом, але моя думка така,- ця збірка варта як мінімум того, аби її прочитати. А взагалі вона - безцінна.

З повагою, Олександр Сушко




    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-08-24 00:28:52
Переглядів сторінки твору 2027
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R1
* Народний рейтинг 0 / --  (4.942 / 5.44)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (5.283 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.776
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Автор востаннє на сайті 2026.11.11 17:14
Автор у цю хвилину відсутній