Мільйонами сонць схилилось над вбитими небо,
Прострелені соняхи вниз всі голівки свої.
Бо смерть забирала життя їхні нагло, огребом,
Й ховала навіки у жовті поля, як в гаї.

Під Іловайськом плакали росами квіти,
Просякла синівською кров’ю холодна земля.
Неждано вмирали зраджені владою діти
Від рук учорашніх братів, що з чужого кремля.

А соняхи жовті стогнали поранені в полі,
Солдатський спочинок останнім тут був у житті.
І плакали гірко дерева край шляху від болю
За тих, що невинно зостались на смертній путі.

Тепер на полях між осколками кровіють маки,
Це пам’ять земля зберегла про полеглих синів.
І тільки під осінь пташині побачиш атаки
На соняхи дикі, що виросли з жалібних днів.

Вже під Іловайськом не видно слідів того бою…
По всій Україні калік і сиріток, і вдів!
І сліз материнських моря, що течуть самотою…
У пам’яті нашій від того і біль цей, і гнів!
29.08.20