Ти ж мені, осене, наворожила любов,
Жовтня багрянцями літ оповила кохання…
Кружиться листя у вальсі жовтавих дібров, -
Навіть коли це не вальс, а пора розставання…

Я не прощу собі часу змарновану мить,
Я не заплачу, я вашу сердечність пробачу…
Чуєте, мила, як шаля розлуки летить,
Нам не спинить цю мелодію втрат необачну…

Осене, в краплях загублених сліз бурштину,
Жовтих троянд, запечалених присмаком втечі…
Я вам дарую із серця троянду одну,
Хай вам горить поцілунком у дні холоднечі.

Вальсом розлуки, акордами ласки і зваб,
Вальсом прощання завершимо любощів мову.
Жовтень у нас як яскравих зірок зорепад,
Арфами млостей вбере почуття у обнову…

Я вам, кохана, навіки признаюся в тім,
Що не знайшов біля вас ні розради, ні ради…
Мила, як осінь - у вальсі кружляймо, летім,
Хай нас пращають багряні, жаркі листопади…

Кружиться листя у вальсі жовтавих дібров.
Ох, це зітхання альтів - наче біль розставання…
Ти ж мені, осене, наворожила любов,
Жовтня багрянцями літ оповила кохання…

9 жовтня ,2020. Ніч, імпровізація.

Сьогодні день пам'яті вуйка Зенка Вовка, який трагічно пішов з життя 42 роки тому, на день народження дружини - тети Лесі (Лариси). Нехай цей вірш-вальс буде поетичним дарунком для них. Нехай їм в небесах буде не самотньо..

До болю родинних втрат додався новий біль - творчий.
10 жовтня 2020 зранку на 95 році життя (не доживши до ювілейної дати менше місяця - 7 листопада 1925) відійшов старійшина поетичного цеху Львова - Микола Петренко, що знав мене ще школяркою, чув мої ранні вірші, дав мені дорогу у світ Великої Літератури і через все життя підтримував мене як "літературний батько". Вогник творчості останнє десятиліття палав теплим вогнем Його присутності на "Петренківських вівторках" у видавництві "Сполом", де за неофіційним застіллям щовівторка збиралися обдаровані іскрою Божою Львівські таланти усіх творчих цехів.
Мир Вашій світлій душеньці, Миколо Євгеновичу! Легкого перельоту!
Цей осінній вальс - теж для Вас. Ви завжди в душі лишалися Великим Ліриком з особливо вишуканим відчуттям прекрасного.