Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.23
20:14
Від гір Алтайських тягнуться степи
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
Попід Уралом, повз Каспійське море,
Понад Кавказькі неприступні гори
В Карпатський упираючись тупик.
Коли Карпати з півдня обійти,
То можна у Паннонію дістатись.
А далі гори – нікуди діватись.
Тут можна трохи дух
2025.10.23
17:49
Приснилась велика дерев’яна хата. Простора і світла. Але всі меблі в домі були розбиті. Я стояв серед цього дерев’яного хаосу і усвідомлював, все це розтрощив і перетворив полички, ліжка, шафи і комоди в невпорядковану купу дощок саме я. Я вийшов на подві
2025.10.23
13:27
Ну нащо їм ділити простір?
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
Удав внизу, Лелека зверху.
За їжею не треба в чергу.
Та несподівано – як постріл –
Страшна лунає лісом звістка,
Що на галявині Лелеку
Удав прийняв за небезпеку,
Схопив і душить «терористку».
2025.10.23
10:29
Хімія змін – променем лазера –
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
Твій бурштиновий стоп-сигнал
Збуди тпло
Дай побачити як ти переходиш
Із усмішкою – до кімнати
І поселяєшся мені у думках
О забагато тебе
2025.10.23
10:20
П’ять відсотків позитиву…
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
Ну а ті, що у повітрі,
Переродяться на ксиву
І пірнуть у харакірій?!
П’ять відсотків… а де решта,
У якій вони одежі?
Може знов змінили мешти,
Щоб піти за світла межі?
2025.10.23
09:26
Не сумнівався в унікальності своїй,
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
Немов вулкан розлись гавайський спритний,
Ти лавою по тілу до тендітних вій,
І очі видавали ненаситність.
А чи спроможна вирватись з гарячих пут,
Коли вогнем пашіло сильно тіло.
- Хіба мені навішаєш раби хомут?
2025.10.23
06:14
Призабулися дати, події, місця,
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
В темноті забуття розчинилось минуле, -
Лиш надіям на краще немає кінця
І вуста сьогодення нічим не замкнуло.
Непривітно стрічає світання мене,
Синє небо ясниться в промінні й щезає, -
То димами пропахчений вітер вій
2025.10.22
22:21
Світ спускає собак,
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
старість дихає в спину.
Ти без мене ніяк,
я без тебе загину.
Кажуть, що лиходій
на чуже зазіхає,
та мені лиш одній
2025.10.22
21:52
Свідомість розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
на частинки. Вона
анігілюється. Свідомість
стає окремими свідомостями,
окремими світами,
відіованими один від одного.
Так розпадається
особистість, так розпадається
2025.10.22
17:22
Наші вільні козацькі дрони –
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
Це і шаблі, і наші очі.
Захищають життя й кордони
Від до наших скарбів охочих.
Їм не схибити при потребі.
Наші вільні козацькі дрони
Під землею, у морі, в небі
2025.10.22
15:49
Так я пам’ятав:
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
Падолист-спудей
Мандрує в кам’яну Сорбонну
Битою стежкою чорних вагантів:
Замість богемської лютні
У нього в хатині-келії
Платанова дошка
(Приємно до неї тулитися –
2025.10.22
13:09
Голова.
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
Багатокутник відображень.
Утроба релігій
і символ
якоїсь причетності.
Намалюю античну голову,
і чи я знатиму, що в ній?
було
2025.10.22
12:10
Ну як перекричать тисячоліття?
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
Яким гінцем переказать Орфею,
Що Еврідіка – тільки пам”ять?
Та перша ніч, ніч на подружнім ложі,
Ті сплетені тіла, ті губи-нерозрив,
Той скрик в нічному безгомінні,
Де слово – подув, а не смисл,-
Теж тільки пам”ять.
2025.10.22
09:35
Замовкло все поволі і повсюди, -
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
І згусла темінь оповила двір,
Немов сорочка незасмаглі груди,
Або туман глибокий шумний бір.
Посохлим листям протяги пропахлі
Тягнулися від вікон до дверей,
І десь у сінях тихнули та чахли,
Лиш прілості лишався дов
2025.10.21
22:02
Наш вигнанець поїхав в далеку дорогу,
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
Подолавши свою вікову німоту,
Подолавши спокуту, долаючи втому
І ковтнувши цикуту прощання в саду.
У далеку Словенію привиди гнали,
Гнали люті Малюти із давніх часів.
Вони мозок згубили і пам'ять приспал
2025.10.21
21:58
Те, що в рядок упало
все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...все важче й важче.
Там, де плелась мережка,
там діри, діри.
Ниток міцних шовкових
не стало, а чи
Висохли фарби, струни
провисли в ліри?
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Надія Таршин (1949) /
Проза
Золотий ключик
Маленька Оля сидить на лежанці біля печі і гойдає плетену колиску підвішену на великий гак до балки на стелі. Смикає за мотузку з усієї сили ненависну їй колиску і та літає від стіни до печі і назад, і не має цьому кінця і краю . Годинами тепер доводиться сидіти в хаті і колихати меншого братика і не може вона, як раніше, побігти з друзями на річку, на луг, просто погратися під велетнем дубом на їхньому кутку. От і сьогодні прибігала під вікно її подружка, кликала на річку, та де там. Мама наказала бути вдома і глядіти братика. А Оля дуже любить гасати верхи на снопиках з рогозу по річці. Недавно прийшла з річки де була довго, а не плечах пухирі від сонця і навіть полопалися деякі, мама сплеснула руками і сказала що не пустить більше, а ще чимось намазувала її попечену спину і плечі. Сумно малій, вона радіє, що у неї є братик, хоч і маленький ще, та гарний і не дуже плаксивий, а все одно так хочеться побігати з друзями. Насупила брівки і зосереджено туди-сюди колиску з братиком. З вулиці в хату зайшла мама, подивилася на насуплену доню і усміхнувшись повідомила, що для неї є інша, цікавіша робота. Мама поділилася новиною, що завтра до них прийдуть гості – мамина кума , хрещена мати старшої сестри Марії, що не бачилися вони багато, багато років, бо кума Маня була в Сибіру. Тепер їй дозволили приїхати побачитися з батьками старенькими. Приїхала вона не одна, а з чоловіком Султаном. І завтра вони прийдуть у гості, а мама повинна приготуватися і пирогів з маком напекти, бо Маня любила її пироги.
Мама видобула зі схованки декілька копійок, простягнула малій і попросила збігати у сусіднє містечко Клевань і купити у баби Серафими деко дріжджів на пироги. ОЛя уже не раз бігала до цієї баби і знала, що спочатку потрібно тихенько постукати, дочекатися поки баба Сіма вийде, оглянеться навкруги чи ніхто не бачить малу і лише потім заведе її у хату. А в хаті розгорне пакунок де буде лежати велика пачка дріжджів, лінійкою відміряє потрібну величину і товстою ниткою розділить, а потім ще на менші шматочки тією ж ниткою поділить і один з них, загорне у чистий клапоть паперу і вручить малій. А ще баба Сіма щоразу приговорювала при цьому, що при дурних совітах, люди уже і пиріг не мають права спекти, бо дріжджів ніде не знайти, а вона їздить у Рівне і там по великому знайомству їх дістає, наражаючи себе на велику небезпеку, а як же українцям без пирогів? А ще казала Олі, що ти хоч і мала, а я хочу щоб ти це знала, я бачу по очах, що ти розумна дитина, раніше у Клевані скільки різних лавок було з усякою всячиною, а тепер один магазин і той порожній. Мала слухала, розповідала мамі усе, а мама просила не розповідати нікому про те що каже баба Сіма.
Дівчинка сховала у кулачку гроші і до дверей, аж тут мама, щось згадавши, попросила зачекати і знову видобула зі схованки рубля, потім у миснику взяла невелику скляну баночку і загадала купити в магазині ще і повидла на пироги, бо що ж один мак, діти люблять з повидлом.
Мала швиденько гайнула на вулицю, а там воля, сонечко сяє, зелено, гарно, не те, що у темному запічку біля колиски. З підскоком і на горб свій улюблений, який чомусь усі Камінником називають. А там квітів розцвіло серед трави некошеної…. Оля метеликом від квіточки до квіточки і ту понюхати хочеться і до іншої личком притулитися. Літечко, краса, пахощі, та потрібно за покупками бігти. А у повидло можна буде хоч пальчик вмочити і облизати. Яке ж воно смачне і солодке. Дівчинка аж оченята примружила в передчутті насолоди. Вистрибом, як мале безтурботне козеня, скотилася з горба і на вузеньку стежинку, що вела до широкої наїждженої дороги. А там з однієї сторони луг, а з другої болото і серед заростів рогозу, осоки і лепехи жовті півники де не де виглядають. Мала задивилася на них і ненароком перечепилася за щось на дорозі. Скляна баночка висковзнула з рук і розбилася. Дитячий переляк від скоєного важко передати, мама ж наказувала берегти баночку, бо вона одна в домі.
Розгублено дивилася на осколки скла, сльози градом текли по щічках, повернулася і бігом додому. По дорозі згадала, що гроші мама переклала у банку і вони залишилися на дорозі лежати. Повернулася назад, ухопила гроші і додому з острахом, що мама скаже, за таку шкоду?. Мама поглянула на заплакане личко, зітхнула і дала Олі на повидло цупкий папір.
Пироги у мами вдалися на славу – пишні, рум’яні і пахощі стояли на увесь двір. А по обіді і гості завітали до хати. Тьотя Маня обіймала дівчат, заглядала у колиску до братика і щось шепотіла мамі, а мама радісно її обнімала і вітала. Чоловік маминої подруги Султан розмовляв не по- нашому, але деякі слова були зрозумілими. Сестрі Марії подарували гарні подарунки, а Олі дали в руки великий пакунок цукерок. Цукерки були усі обгорнуті в яскраві папірці на яких був намальований золотий ключик. Ніколи ще ніхто не дарував малій таких красивих цукерок.
У хаті дорослі сіли уже до святкового столу, а Оля з пакунком тихцем у кущ бузку, щоб ніхто не відібрав у неї це небачене багатство. Цукерки танули у роті одна за одною. Нічого смачнішого у житті маленької ще не було. Не зоглянулася, як у пакеті на дні залишилася третина цієї небаченої смакоти.
А тут і мама почала гукати дівчинку, щоб похвалитися перед гостями дорогими скільки її дівчинка знає напам’ять віршів і пісень. Глянула на майже порожній пакунок і обімліла від страху. Побігла у хату голосно розповідаючи, що Оля майже кілограм «Золотого ключику» з’їла, що дитина може померти. Побігли по фельдшера, яка жила неподалік, та заспокоїла і попросила декілька годин почекати, можливо усе обійдеться.. Та не обійшлося, ледве відрятували дівчинку. На залишки «Золотого ключику» маленька уже і дивитися не хотіла. Сиділа мовчки у запічку, бліда і схудла і знову до обіду, поки старша сестра в школі, колихала братика, а після обіду мама відпускала на волю, наказуючи нічого ні від кого з Їжі не брати, щоб животик не болів. Дитячі прикрощі і хвороби швидко забуваються, а відраза до «Золотого ключика» поселилася у Олі на довгі роки.
16.10.2020р. Надія Таршин.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Золотий ключик
Маленька Оля сидить на лежанці біля печі і гойдає плетену колиску підвішену на великий гак до балки на стелі. Смикає за мотузку з усієї сили ненависну їй колиску і та літає від стіни до печі і назад, і не має цьому кінця і краю . Годинами тепер доводиться сидіти в хаті і колихати меншого братика і не може вона, як раніше, побігти з друзями на річку, на луг, просто погратися під велетнем дубом на їхньому кутку. От і сьогодні прибігала під вікно її подружка, кликала на річку, та де там. Мама наказала бути вдома і глядіти братика. А Оля дуже любить гасати верхи на снопиках з рогозу по річці. Недавно прийшла з річки де була довго, а не плечах пухирі від сонця і навіть полопалися деякі, мама сплеснула руками і сказала що не пустить більше, а ще чимось намазувала її попечену спину і плечі. Сумно малій, вона радіє, що у неї є братик, хоч і маленький ще, та гарний і не дуже плаксивий, а все одно так хочеться побігати з друзями. Насупила брівки і зосереджено туди-сюди колиску з братиком. З вулиці в хату зайшла мама, подивилася на насуплену доню і усміхнувшись повідомила, що для неї є інша, цікавіша робота. Мама поділилася новиною, що завтра до них прийдуть гості – мамина кума , хрещена мати старшої сестри Марії, що не бачилися вони багато, багато років, бо кума Маня була в Сибіру. Тепер їй дозволили приїхати побачитися з батьками старенькими. Приїхала вона не одна, а з чоловіком Султаном. І завтра вони прийдуть у гості, а мама повинна приготуватися і пирогів з маком напекти, бо Маня любила її пироги.
Мама видобула зі схованки декілька копійок, простягнула малій і попросила збігати у сусіднє містечко Клевань і купити у баби Серафими деко дріжджів на пироги. ОЛя уже не раз бігала до цієї баби і знала, що спочатку потрібно тихенько постукати, дочекатися поки баба Сіма вийде, оглянеться навкруги чи ніхто не бачить малу і лише потім заведе її у хату. А в хаті розгорне пакунок де буде лежати велика пачка дріжджів, лінійкою відміряє потрібну величину і товстою ниткою розділить, а потім ще на менші шматочки тією ж ниткою поділить і один з них, загорне у чистий клапоть паперу і вручить малій. А ще баба Сіма щоразу приговорювала при цьому, що при дурних совітах, люди уже і пиріг не мають права спекти, бо дріжджів ніде не знайти, а вона їздить у Рівне і там по великому знайомству їх дістає, наражаючи себе на велику небезпеку, а як же українцям без пирогів? А ще казала Олі, що ти хоч і мала, а я хочу щоб ти це знала, я бачу по очах, що ти розумна дитина, раніше у Клевані скільки різних лавок було з усякою всячиною, а тепер один магазин і той порожній. Мала слухала, розповідала мамі усе, а мама просила не розповідати нікому про те що каже баба Сіма.
Дівчинка сховала у кулачку гроші і до дверей, аж тут мама, щось згадавши, попросила зачекати і знову видобула зі схованки рубля, потім у миснику взяла невелику скляну баночку і загадала купити в магазині ще і повидла на пироги, бо що ж один мак, діти люблять з повидлом.
Мала швиденько гайнула на вулицю, а там воля, сонечко сяє, зелено, гарно, не те, що у темному запічку біля колиски. З підскоком і на горб свій улюблений, який чомусь усі Камінником називають. А там квітів розцвіло серед трави некошеної…. Оля метеликом від квіточки до квіточки і ту понюхати хочеться і до іншої личком притулитися. Літечко, краса, пахощі, та потрібно за покупками бігти. А у повидло можна буде хоч пальчик вмочити і облизати. Яке ж воно смачне і солодке. Дівчинка аж оченята примружила в передчутті насолоди. Вистрибом, як мале безтурботне козеня, скотилася з горба і на вузеньку стежинку, що вела до широкої наїждженої дороги. А там з однієї сторони луг, а з другої болото і серед заростів рогозу, осоки і лепехи жовті півники де не де виглядають. Мала задивилася на них і ненароком перечепилася за щось на дорозі. Скляна баночка висковзнула з рук і розбилася. Дитячий переляк від скоєного важко передати, мама ж наказувала берегти баночку, бо вона одна в домі.
Розгублено дивилася на осколки скла, сльози градом текли по щічках, повернулася і бігом додому. По дорозі згадала, що гроші мама переклала у банку і вони залишилися на дорозі лежати. Повернулася назад, ухопила гроші і додому з острахом, що мама скаже, за таку шкоду?. Мама поглянула на заплакане личко, зітхнула і дала Олі на повидло цупкий папір.
Пироги у мами вдалися на славу – пишні, рум’яні і пахощі стояли на увесь двір. А по обіді і гості завітали до хати. Тьотя Маня обіймала дівчат, заглядала у колиску до братика і щось шепотіла мамі, а мама радісно її обнімала і вітала. Чоловік маминої подруги Султан розмовляв не по- нашому, але деякі слова були зрозумілими. Сестрі Марії подарували гарні подарунки, а Олі дали в руки великий пакунок цукерок. Цукерки були усі обгорнуті в яскраві папірці на яких був намальований золотий ключик. Ніколи ще ніхто не дарував малій таких красивих цукерок.
У хаті дорослі сіли уже до святкового столу, а Оля з пакунком тихцем у кущ бузку, щоб ніхто не відібрав у неї це небачене багатство. Цукерки танули у роті одна за одною. Нічого смачнішого у житті маленької ще не було. Не зоглянулася, як у пакеті на дні залишилася третина цієї небаченої смакоти.
А тут і мама почала гукати дівчинку, щоб похвалитися перед гостями дорогими скільки її дівчинка знає напам’ять віршів і пісень. Глянула на майже порожній пакунок і обімліла від страху. Побігла у хату голосно розповідаючи, що Оля майже кілограм «Золотого ключику» з’їла, що дитина може померти. Побігли по фельдшера, яка жила неподалік, та заспокоїла і попросила декілька годин почекати, можливо усе обійдеться.. Та не обійшлося, ледве відрятували дівчинку. На залишки «Золотого ключику» маленька уже і дивитися не хотіла. Сиділа мовчки у запічку, бліда і схудла і знову до обіду, поки старша сестра в школі, колихала братика, а після обіду мама відпускала на волю, наказуючи нічого ні від кого з Їжі не брати, щоб животик не болів. Дитячі прикрощі і хвороби швидко забуваються, а відраза до «Золотого ключика» поселилася у Олі на довгі роки.
16.10.2020р. Надія Таршин.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
