Маленька Оля сидить на лежанці біля печі і гойдає плетену колиску підвішену на великий гак до балки на стелі. Смикає за мотузку з усієї сили ненависну їй колиску і та літає від стіни до печі і назад, і не має цьому кінця і краю . Годинами тепер доводиться сидіти в хаті і колихати меншого братика і не може вона, як раніше, побігти з друзями на річку, на луг, просто погратися під велетнем дубом на їхньому кутку. От і сьогодні прибігала під вікно її подружка, кликала на річку, та де там. Мама наказала бути вдома і глядіти братика. А Оля дуже любить гасати верхи на снопиках з рогозу по річці. Недавно прийшла з річки де була довго, а не плечах пухирі від сонця і навіть полопалися деякі, мама сплеснула руками і сказала що не пустить більше, а ще чимось намазувала її попечену спину і плечі. Сумно малій, вона радіє, що у неї є братик, хоч і маленький ще, та гарний і не дуже плаксивий, а все одно так хочеться побігати з друзями. Насупила брівки і зосереджено туди-сюди колиску з братиком. З вулиці в хату зайшла мама, подивилася на насуплену доню і усміхнувшись повідомила, що для неї є інша, цікавіша робота. Мама поділилася новиною, що завтра до них прийдуть гості – мамина кума , хрещена мати старшої сестри Марії, що не бачилися вони багато, багато років, бо кума Маня була в Сибіру. Тепер їй дозволили приїхати побачитися з батьками старенькими. Приїхала вона не одна, а з чоловіком Султаном. І завтра вони прийдуть у гості, а мама повинна приготуватися і пирогів з маком напекти, бо Маня любила її пироги.
Мама видобула зі схованки декілька копійок, простягнула малій і попросила збігати у сусіднє містечко Клевань і купити у баби Серафими деко дріжджів на пироги. ОЛя уже не раз бігала до цієї баби і знала, що спочатку потрібно тихенько постукати, дочекатися поки баба Сіма вийде, оглянеться навкруги чи ніхто не бачить малу і лише потім заведе її у хату. А в хаті розгорне пакунок де буде лежати велика пачка дріжджів, лінійкою відміряє потрібну величину і товстою ниткою розділить, а потім ще на менші шматочки тією ж ниткою поділить і один з них, загорне у чистий клапоть паперу і вручить малій. А ще баба Сіма щоразу приговорювала при цьому, що при дурних совітах, люди уже і пиріг не мають права спекти, бо дріжджів ніде не знайти, а вона їздить у Рівне і там по великому знайомству їх дістає, наражаючи себе на велику небезпеку, а як же українцям без пирогів? А ще казала Олі, що ти хоч і мала, а я хочу щоб ти це знала, я бачу по очах, що ти розумна дитина, раніше у Клевані скільки різних лавок було з усякою всячиною, а тепер один магазин і той порожній. Мала слухала, розповідала мамі усе, а мама просила не розповідати нікому про те що каже баба Сіма.
Дівчинка сховала у кулачку гроші і до дверей, аж тут мама, щось згадавши, попросила зачекати і знову видобула зі схованки рубля, потім у миснику взяла невелику скляну баночку і загадала купити в магазині ще і повидла на пироги, бо що ж один мак, діти люблять з повидлом.
Мала швиденько гайнула на вулицю, а там воля, сонечко сяє, зелено, гарно, не те, що у темному запічку біля колиски. З підскоком і на горб свій улюблений, який чомусь усі Камінником називають. А там квітів розцвіло серед трави некошеної…. Оля метеликом від квіточки до квіточки і ту понюхати хочеться і до іншої личком притулитися. Літечко, краса, пахощі, та потрібно за покупками бігти. А у повидло можна буде хоч пальчик вмочити і облизати. Яке ж воно смачне і солодке. Дівчинка аж оченята примружила в передчутті насолоди. Вистрибом, як мале безтурботне козеня, скотилася з горба і на вузеньку стежинку, що вела до широкої наїждженої дороги. А там з однієї сторони луг, а з другої болото і серед заростів рогозу, осоки і лепехи жовті півники де не де виглядають. Мала задивилася на них і ненароком перечепилася за щось на дорозі. Скляна баночка висковзнула з рук і розбилася. Дитячий переляк від скоєного важко передати, мама ж наказувала берегти баночку, бо вона одна в домі.
Розгублено дивилася на осколки скла, сльози градом текли по щічках, повернулася і бігом додому. По дорозі згадала, що гроші мама переклала у банку і вони залишилися на дорозі лежати. Повернулася назад, ухопила гроші і додому з острахом, що мама скаже, за таку шкоду?. Мама поглянула на заплакане личко, зітхнула і дала Олі на повидло цупкий папір.
Пироги у мами вдалися на славу – пишні, рум’яні і пахощі стояли на увесь двір. А по обіді і гості завітали до хати. Тьотя Маня обіймала дівчат, заглядала у колиску до братика і щось шепотіла мамі, а мама радісно її обнімала і вітала. Чоловік маминої подруги Султан розмовляв не по- нашому, але деякі слова були зрозумілими. Сестрі Марії подарували гарні подарунки, а Олі дали в руки великий пакунок цукерок. Цукерки були усі обгорнуті в яскраві папірці на яких був намальований золотий ключик. Ніколи ще ніхто не дарував малій таких красивих цукерок.
У хаті дорослі сіли уже до святкового столу, а Оля з пакунком тихцем у кущ бузку, щоб ніхто не відібрав у неї це небачене багатство. Цукерки танули у роті одна за одною. Нічого смачнішого у житті маленької ще не було. Не зоглянулася, як у пакеті на дні залишилася третина цієї небаченої смакоти.
А тут і мама почала гукати дівчинку, щоб похвалитися перед гостями дорогими скільки її дівчинка знає напам’ять віршів і пісень. Глянула на майже порожній пакунок і обімліла від страху. Побігла у хату голосно розповідаючи, що Оля майже кілограм «Золотого ключику» з’їла, що дитина може померти. Побігли по фельдшера, яка жила неподалік, та заспокоїла і попросила декілька годин почекати, можливо усе обійдеться.. Та не обійшлося, ледве відрятували дівчинку. На залишки «Золотого ключику» маленька уже і дивитися не хотіла. Сиділа мовчки у запічку, бліда і схудла і знову до обіду, поки старша сестра в школі, колихала братика, а після обіду мама відпускала на волю, наказуючи нічого ні від кого з Їжі не брати, щоб животик не болів. Дитячі прикрощі і хвороби швидко забуваються, а відраза до «Золотого ключика» поселилася у Олі на довгі роки.

16.10.2020р. Надія Таршин.