Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.05.30
00:11
1. В ім’я вищого Життя, нехай буде прославлене горнє Світло!
Кушта стоїть біля Брами світів та питає світ, говорячи: «Скажи мені, яка земля ушир? Яка відстань від землі до небесної тверді? Звідки прийшов Адам? Звідки прийшла Хавва , жона його? Зв
2026.05.29
23:28
Твоє ім’я наречене,
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
Тобі подвір’я клечане**,
В цей час дав Бог для Тебе сан,
Ти перший з нас – над нами стань!
* Шлока () — це головний аналог двовірша в санскриті
** Напередодні Трійці (Зеленої неділі), у суботу, що називалася клечаною, хату, подв
2026.05.29
18:54
ІІ. НІЧНИЙ ДІАЛОГ У САДУ
Травнева ніч опустилася на Київ, густа й тепла, напоєна ароматами рясного весняного цвіту. Пахло молодим листом, розімлілою від денного сонця землею та солодким, п’янким бузком. Світло місяця сріблило високі дахи княжого терем
2026.05.29
17:48
Сліпуче сяйво й тінь жадана,
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
І не від світу цього Ти.
Ти, – як сполучна ланка, дана –
До Неба людству дорости.
Довершеність – Твоє наймення,
Призначена Ти стати – Всім.
Тебе втрачати – щемка темінь.
2026.05.29
16:51
вутлому до війни
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
спокою серце сниться
б'єш по рядку
дзвенить
слово з чорнил
і криці
ділена на пайки
2026.05.29
11:45
Я кричу відчайдушно до світу:
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
"Люди, люди, почуйте мене!"
Світ, що створений із малахіту,
Упаде в небуття кам'яне.
Не дістанеш від неба привіту,
Тільки град упаде в каберне.
Ти кричиш відчайдушно, безмовно
2026.05.29
11:41
То тиха, то хвилююча безмежжям
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
Мелодія морська під сонячним прицілом.
І чайки ніби крилами мережать...
Пливуть у небі хмарок яснії вітрила...
Душа хвилюється, мов свіжість моря.
Новий чийсь серф вже набирає драйву швидкість.
У захваті від вільного
2026.05.29
11:26
…чим скарб ховати до засік
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
з непересічними дарами
вже краще бігати дворами
в ранковий час під телевік,
за мить до видимого «хай»,
коли закоханість вразлива
у стрекотіння полохливих
2026.05.29
06:25
Дощик рясно кропить
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
Навесні грядки, -
Мокнуть стебла кропу
Й буряків листки.
Всюдисущі краплі
Втратили число, -
Вся земля набрякла
І блищить, як скло.
2026.05.29
06:25
адже травень наймагічніша пора року · вона каже пішли в парк полупаємо на людей · ще ми винаймаємо хату в старому районі на одному з верхніх поверхів а вікна як раз у бік парку й на ближньому обрії чортове колесо на неботлі · при вхідній брамі парковій ст
2026.05.29
00:24
Не кричи ура, поки з бункера не виліз.
Є чимало людей злопам'ятних, та не чути щось про добропам'ятних.
У бункері путіну добре, та в землі було б краще.
Погано, коли мізки запливають жиром, але значно гірше, коли мізки запливають ненавистю.
2026.05.28
23:42
І. ВЕСНА У ГАРДАРИЦІ
Коли на подвір’я великого князя вперше ступив цей чужинець, Київ потопав у білому цвіті садів. Юний норвезький принц Гаральд, який щойно втік від смерті та поразки на батьківщині, мав у кишенях лише вітер, а в руках
2026.05.28
22:31
Не смішно
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
Сумує земля за колгоспами,
Читацька громада – за чтивом.
Болюче, з жалями незносними
Сумує земля за колгоспами.
Величчям і справами хосними
2026.05.28
17:32
Як цар отой дурнуватий, що Грозним прозвали,
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
Убив сина, то ще двоє йому спадкували.
Пришелепкуватий Федір правив після нього,
А Дмитра, на оту пору ще зовсім малого,
Вбили в Угличі. Тож Федір, коли став вмирати,
То нікому було владу свою передати.
«
2026.05.28
16:30
Ти говориш: тепер інше місто поглине твій розпач,
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
і що вулиці інші дарують впокій-забуття,
тільки місто твоє прийде слідом туди за тобою,
і квартали ті самі зустрінуть твою сивину.
То невже всі утечі даремні, а прагнення хибні,
бо вагомі лише особист
2026.05.28
16:25
Інтро *
(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(Сем Катлер):
“Здається, все, як треба . . . Чи ви готові? . . . Вибачте затримку. . .
“Усі готові до наступного виступу? . . . Чи готовий ти, Нью-Йорку?
Найбільша група, що грає в Нью-Йорку за останні роки . . .
“Вони провідали Західне у
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.04.24
2024.04.15
2024.04.01
2024.03.02
2023.02.18
2023.02.18
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Микола Дудар (1950) /
Критика | Аналітика
Наталка Пасічник з Миколою Дудар
ЗВИЧАЙНЕ ЧУДО МИКОЛИ ДУДАРА
В українській поезії є безліч чудових письменників, яких важко віднести до якоїсь конкретної генерації. Хоча б тому, що писати починають пізніше за своїх ровесників, але одразу пропонують світові зрілу лірику. Одним із таких авторів є Микола Дудар. Його вірші - лаконічні, стислі, трохи інфантильні (це я по-доброму!) і завжди залишають враження "звичайного чуда":
КАМІНЬ
Вродився каменем лежачим…
І наче сню. А наче й ні.
Я наче є. Немає наче.
Спіткнеться хтось -- завжди пробачу…
Так рік за роком. День по дні.
Їх незліченно .Та напрочуд
Всі непомітні. Не мої.
То ворон сяде -- дзьоба точить.
То жабка щось своє торочить.
То шурхотне луска змії…
І раптом якось після зливи…
І раптом якось по весні…
Мене підняв ти, Майстре сивий!
Я знаю:має статись диво.
Тому так боляче мені…
Можна багато говорити про впливи (гадаю, що таких віршів у своїх доробках не посоромилися б ні Микола Вінграновський, ні Леонід Талалай, а саме їхні інтонації я інколи вбачаю у цій поезії), але як на мене, то головною ознакою Дударевих віршів є його безстрашність здатися не таким, як очікують інші, майже дитяча безпосередність :
* * *
Ревнуючи,сповідую свій страх…
Тому в очах набрякла тінь спокути.
Мабуть отак і жив ночами Бах,
До звуків нескінченності прикутий…
Церковний хор навіється в село.
У димарях затісно стане вітру…
Прийдеш і скажеш: «Так уже було --
Світ вічний і минущий, мов півлітра»…
І гул торнадо, й скрекіт канонад –
Все перекриють нетутешні звуки…
Скрізь буде Бах .І дух його – як брат.
І час тектиме нам з тобою в руки…
А ще Дудар трохи пафосний, але цей пафос не дратує, а розчулює:
* * *
Я знаю: ви -- створіння неземне.
І все, що я скажу вам -- не до речі...
Ви вчасно попередили мене:
Нам небезпечно бачитись під вечір...
Заклавши камінь у безсоння храм,
Коли ще ціла вічність до світання,
Не можу відповісти на питання:
Чому я знов іду назустріч вам...
Я знаю як пройти отой рубіж
Щоб вас не зачепити ненароком
В моєму серці наче гострий ніж...
До вас лишилося пройти півкроку
Які ж вони важкі ці перепони
О дай мені дійти і роздивитись
Упасти до колін і помолитись -
Допоки ще дзвенять церковні дзвони
Найкращі рядки - завжди випадкові, ненадумані, а тому, цитуючи самого автора, скажу: "Світ вічний і минущий, мов півлітра". Врешті-решт так і є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наталка Пасічник з Миколою Дудар
ЗВИЧАЙНЕ ЧУДО МИКОЛИ ДУДАРА
В українській поезії є безліч чудових письменників, яких важко віднести до якоїсь конкретної генерації. Хоча б тому, що писати починають пізніше за своїх ровесників, але одразу пропонують світові зрілу лірику. Одним із таких авторів є Микола Дудар. Його вірші - лаконічні, стислі, трохи інфантильні (це я по-доброму!) і завжди залишають враження "звичайного чуда":
КАМІНЬ
Вродився каменем лежачим…
І наче сню. А наче й ні.
Я наче є. Немає наче.
Спіткнеться хтось -- завжди пробачу…
Так рік за роком. День по дні.
Їх незліченно .Та напрочуд
Всі непомітні. Не мої.
То ворон сяде -- дзьоба точить.
То жабка щось своє торочить.
То шурхотне луска змії…
І раптом якось після зливи…
І раптом якось по весні…
Мене підняв ти, Майстре сивий!
Я знаю:має статись диво.
Тому так боляче мені…
Можна багато говорити про впливи (гадаю, що таких віршів у своїх доробках не посоромилися б ні Микола Вінграновський, ні Леонід Талалай, а саме їхні інтонації я інколи вбачаю у цій поезії), але як на мене, то головною ознакою Дударевих віршів є його безстрашність здатися не таким, як очікують інші, майже дитяча безпосередність :
* * *
Ревнуючи,сповідую свій страх…
Тому в очах набрякла тінь спокути.
Мабуть отак і жив ночами Бах,
До звуків нескінченності прикутий…
Церковний хор навіється в село.
У димарях затісно стане вітру…
Прийдеш і скажеш: «Так уже було --
Світ вічний і минущий, мов півлітра»…
І гул торнадо, й скрекіт канонад –
Все перекриють нетутешні звуки…
Скрізь буде Бах .І дух його – як брат.
І час тектиме нам з тобою в руки…
А ще Дудар трохи пафосний, але цей пафос не дратує, а розчулює:
* * *
Я знаю: ви -- створіння неземне.
І все, що я скажу вам -- не до речі...
Ви вчасно попередили мене:
Нам небезпечно бачитись під вечір...
Заклавши камінь у безсоння храм,
Коли ще ціла вічність до світання,
Не можу відповісти на питання:
Чому я знов іду назустріч вам...
Я знаю як пройти отой рубіж
Щоб вас не зачепити ненароком
В моєму серці наче гострий ніж...
До вас лишилося пройти півкроку
Які ж вони важкі ці перепони
О дай мені дійти і роздивитись
Упасти до колін і помолитись -
Допоки ще дзвенять церковні дзвони
Найкращі рядки - завжди випадкові, ненадумані, а тому, цитуючи самого автора, скажу: "Світ вічний і минущий, мов півлітра". Врешті-решт так і є.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
