Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Теща
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Теща
У тещі завелися блохи. Такі завбільшки як таргани, а стрибучі, наче молоді лошаки.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
