Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.06.28
07:33
Не загладити провину,
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
Як в оцю гарячу днину
Я від ворога загину
У бою за Україну.
Через болісну утрату,
Найдорожчого солдата, -
Буде мати горювати
2026.06.28
07:18
Розділ VIІІ. ЧОРНИЙ ЯР САНЛІСЬКОГО ЛІСУ
«Тому, хто тримає моє серце у своїх долонях.
Раулю, я пишу ці рядки латиною – мовою, якою мої судді виголошуватимуть нам анафему, але пишу їх кров’ю свого серця. Коли ти читатимеш це, я буду серед королівського
2026.06.27
19:25
«ЦЕ БУЛО ВЧОРА, А СЬОГОДНІ…»
Під обкладинкою цієї книжки зібрані доволі відверті і промовисті вірші. Мабуть, про них можна сказати словами одного чужого класика: «виходячи на дорогу, душа озирнулась…» Душа, розхристана на вітрах і на життєвих перехрест
2026.06.27
18:55
СІМ НОТ НА ПАГОРБІ
«ТИ ПОМІЖ МРІЙ ЗАСТРЯГ НАВІЧНО»
ПОШУКИ СПІВРОЗМОВНИКА У ВІРШАХ МИКОЛИ ДУДАРЯ
Микола Дудар – поет трішки наївний, трішки інфантильний, але передусім – дуже балакучий. Поетична картина його поезії базується на діалогах, які часто пер
2026.06.27
14:56
А що, якщо ніщо не є правдивим -
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
усе лиш неоспале вібрування.
І не здивуєш, аніяким дивом
мене - холоднолику, дику панну.
Хоча, направду, дякую за каву,
за зірну гущу в небному горняті,
заземлення в розмову нелукаву,
2026.06.27
13:28
Людина, якій нікуди іти,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
Яка блукає в безнадійних хащах.
У криках німоти і пустоти
Вона веде життя своє пропаще.
Безхатько без життєвої мети,
Покинутий навік напризволяще.
Лайдак шукає те, чого нема,
2026.06.27
08:41
радіо співає про кохання
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
хмари сунуть і народ снує
заробити порішать питання
до свого усяко по своє
інший навіть
міг продати душу б
за дрібну грошву бо що душа
хто би знав як душу ту відчужить
2026.06.27
07:06
Настане завтра добрий час, -
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
Всміхнеться сонечко для нас
І згодом тільки грому вибух
Стрясе раптово цілі шиби.
Та довго ще до бідолах
Війна приходитиме в снах, -
І людям будуть свідчить люди
Про те, що точно не забудуть:
2026.06.27
06:48
Розділ VIІ. ТУРНІР ЗА СЕРЦЕ КОРОЛЕВИ
«Коли настане час, і кам’яні замки чужинців почнуть неволити твою чисту душу, не шукай порятунку в молитвах чи книгах. Шукай його там, де дерева розмовляють із вітром. Твій справжній трон буде не з золота, а з обій
2026.06.26
16:53
it lives in me...
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
the sea of touches and
the endless kisses
ohoooooooooooh
oh wings of mine
your weightless moments -
heaven to embrace
the sparkling wine
2026.06.26
16:36
Боже Мій
Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили
Він є богом анічого
Люди, що ви накоїли?
Його замкнули ви у клітці, у злотій клітці
Змусили коритися релігії
Його, воскреслого з могили, із могили
Він є богом анічого
2026.06.26
15:23
Барвиста поезія, щемна, глибока —
життєвої мудрості сталий архів —
натхненно звучить на підмостках високих
її чарівний, кантиленовий спів.
Проймають катренів думки автентичні,
на розмах олжу б'ють по лівій щоці,
і маски лукаві зривають з обличчя,
життєвої мудрості сталий архів —
натхненно звучить на підмостках високих
її чарівний, кантиленовий спів.
Проймають катренів думки автентичні,
на розмах олжу б'ють по лівій щоці,
і маски лукаві зривають з обличчя,
2026.06.26
13:02
Я встану рано в сутінках зелених,
Пройду крізь гай дрімотний і черлений.
Прийду на стадіон крізь варту лісу,
Крізь ватру сну і незворушність міста.
Проб'ється думка крізь застиглість часу,
Крізь розтривожену інертну масу,
Пройду крізь гай дрімотний і черлений.
Прийду на стадіон крізь варту лісу,
Крізь ватру сну і незворушність міста.
Проб'ється думка крізь застиглість часу,
Крізь розтривожену інертну масу,
2026.06.26
11:04
Розділ VІ. МІЖ КОЛИСКАМИ ТА ПРЕСТОЛОМ, АБО КИРИЛИЧНИЙ ПІДПИС НА ЛІЛЕЯХ ФРАНЦІЇ
Земля Капетингів дихала вогкістю та залізом, коли у весняний день тисяча п’ятдесят другого року над Суассоном прокотився перший крик немовляти. Усміхнена Анна схилилася над
2026.06.26
09:30
хмариво синьовидне
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно
веслярі небесні
уявляються невідомі
немислимі
які умудряються
уявлятися саме так
веслярами
що тебе утішає явно
2026.06.26
07:57
Сумуючи, немов розстаючись,
Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...
Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Про завтра не домовившись чи після
Зустрітися не днями, то колись,
Коли згадається сердець любовна пісня...
Закоханість і первісний інстинкт –
Усе працює, щоби поєднати,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Теща
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Теща
У тещі завелися блохи. Такі завбільшки як таргани, а стрибучі, наче молоді лошаки.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
