Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.02.24
22:40
Цей місяць лютий, він такий важкий.
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
Болять його події ще з майдану.
Кровлять його натоптані стежки:
Калинно - свіжим, а збуріло - давнім,
В канві слідів оплакано-гірких.
Короткий днями, тягнеться між дат
За роком рік все той же місяць лютий...
2026.02.24
21:49
Зачепилось сонце за верхівку клена,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
тріпотало сяйвом у тенетах віт
і тяглось промінням з-за гілля до мене,
помогти благало злинути в зеніт.
Я закляк в задумі: що мені робити?
Хоч бери сокиру і рубай той клен...
Та повіяв вітер, захитались віти,
2026.02.24
19:33
Не йде із пам’яті мале оте хлоп’я –
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
Товстогубе, в ластовинні все,-
Воно побачило, як ти, Цереро,
Ковтаєш жадібно напій з ячменю,
І засміялося, й сказало: «Ненаситна...»
Невже за цим, як на сільську дитину,буденним словом
Почувсь тобі, богине,
Мало
2026.02.24
18:35
Розквітла троянда красива,
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
І сонечко світить палке!
Не треба нам тут негативу,
Тож геть все мінорне й гірке!
Цю темряву, сум і химери
Готові здолати? Авжеж!
Скасуймо сонети Бодлера
2026.02.24
14:08
Хоч топить ніч квапливо
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
в долоні сніг лютневий,
збагнути неможливо
цей погляд металевий.
Полудою в зіницях
кришталики туманні
ховають таємниці
на денці океану.
2026.02.24
13:53
Одного разу кілька раз
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
Я заглядав собі у вічі.
Не ради себе, на показ
Не як небудь, по-чоловічі.
Було минуле сполоснеш
Туди - сюди, де сам скитався
І зайве тихо проковтнеш —
Куди впаде — не роздивлявся…
2026.02.24
13:09
Я одинокий менестрель
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
край річки, поля, лісу, неба
і більшого уже й не треба,
окрім дороги до осель,
куди навідуватись мушу,
щоб оплатити вічний борг
за те, що маю тіло й душу
хоча б одну з небагатьох,
2026.02.24
12:50
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
до благородства і милосердя.
Неси, мій Червоний, всупереч болю
сивого серця…
Неси ж мене, коню, по чистому полю
до віри, надії, до Бога.
Неси, мій Червоний ВогнЯний, до волі,
2026.02.24
12:13
На узліссі часу, де весна цілує холодні шрами землі,
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
Стоїть хата -- ковчег, обвітрений бурями, але міцний, як віра.
За вікном Марена ще розкидає пригоршні мокрого снігу,
Намагаючись забинтувати льодом те, що болить і ятриться,
Але під корінням саду вж
2026.02.24
11:28
Відбудеться повернення по колу
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
До форм старих, сонетів і октав.
І мадригал воскресне, що ніколи
Свою величність, гордість не втрачав.
Те, що було банальним і затертим,
Відродиться у виявах нових.
Старі метафори, від холоду затерплі,
2026.02.24
05:30
Плач, бейбі
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
Плач, маленький
Ось ти і вдома
Вона казала
І я знаю, казала, кохає
Значно більш, аніж я
Та пішла від тебе
2026.02.23
23:31
У ЛЮТОГО знайшлась відрада,
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
бо вже завершує ходу.
Остання почалась декада
із хуртовиною в ряду.
Ще вчора вранці -- все в порядку.
Відмиті під дощем дахИ.
Та ні!!! Прощальну треба згадку:
2026.02.23
21:19
Чи матюкаюсь я? Так, але нині рідше, а ось в старі часи ого-го! Згадав, дай, думаю, в кілька слів про красивий матючок...
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
***
Не "Йоханий Бабай" твій однокурсник...
Згадав однако, йоханий бабай,
Котрийсь із нас, я думаю, паскудник...
Щось тут не те
2026.02.23
17:04
Уперто нас минає брудершафт.
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
І зустрічі – неспалені мости…
Чому тоді до Вас у своїх снах
Я з легкістю звертаюся на "Ти"?!
Чому швидким у снах є перехід
До поцілунків від торкань легких?
Чому умовностей і
2026.02.23
16:41
Над рікою, що зветься Турбота
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
Поводирі бредуть з учора в сьогодні,
Костуром, що зветься Чужа Радість
Торкаючись м’якої землі і гіркої трави
Торішньої.
А тим часом на досвітках
Зима вмирає в самотині,
Як померла колись в самотності
2026.02.23
16:20
Пішов за обрій січень кришталевий,
Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Сумний король дорослої зими.
Дитинство помирає не миттєво,
Не від важкого подиху пітьми.
Все менше діамантів, більше - стразів,
Яскраво не всміхається зоря.
Дитинство помирає не одразу,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Теща
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Теща
У тещі завелися блохи. Такі завбільшки як таргани, а стрибучі, наче молоді лошаки.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
Прийшли з городу, утомлені та голодні, сіли обідати. Я собі сметани у в тарілю з борщем поклав, навіть ложкою замахнувся, щоб почати трапезу. Аж тут - стриб! - і в сметані з’явилася чорна цятка.
Пригледівся до перетинчастокрилої бестії і вигукнув:
- Блоха! Їй богу блоха! Ану подивися, жінко, чи не помилився.
Супружниця начепила окуляри, черпнула своєю варехою сметану зі стрибучою істотою та понесла на світло. Дивилася, дивилася і згідливо труснула гривою:
- Блоха, чоловіче. Ти правий. Давай їсти борщ.
Ложку харчу з гризучою істотою вона викинула за вікно, вкинула совок до мийки, а мені навзаєм вручила новий.
- Їж хутчій. Нам до вечері ще потрібно десять соток картоплі виполоти. Не відволікайся на дурниці.
А хіба це дурниці? Ви б глитали борщ з блохами? Думаю, ні. Краще зі шкварками та білими грибами.
Про всяк випадок підняв лівицею тарілку аж до самих губ, щоб туди знову якась напасть не вскочила. Жую потроху шкварки, чвакаю капустою, насолоджуюся.
Перейшов до іншої страви - вареної картоплі. Теща необачно труснула гривою - і в моєму картопляному пюре з’явився з десяток чорних цяток.
- Жінко! Що це таке? - питаю в сердечної половинки.
- Гм, блохи, чоловіче. Звідки це ти їх приволік? Може, як кабанів порав, то на тебе настрибали?
- Які такі кабани? Зроду-віку не чув, щоб у підсвинків були блохи. Може, це у котів, яких ти любиш безтямно, їх розвелося як зірок на небі?
- Мої коти всі чисті, з гігієнічними нашийниками! Як ти таке міг подумати?
І тут мене, мов грімом ударило!
- Елеоноро Андріївно! Ану ходімо надвір, дещо з’ясуємо, - і цап її під руки. Вона так і почовпала зі мною з хати з ложкою в роті, а жінка - за нами.
Перехрестився, вибачився перед тещею про всяк випадок - і рвучко зняв з її голови шиньйона.
Йой, сестри мої та браття! Хмара комах стрибанула з парика навсібіч! Навіть у мою ніздрю кілька увібгалося. Ну, з мене як з гусака вода - чхнув і блохастики полетіли в траву. А жінка в крик:
- Яке ти маєш право принижувати мою маму! - і кинулася на мене, мов молода пантера на свою любовну суперницю. Затріщав чуб у її пазуриська, а на щоках з’явилися криваві борозни від необстижених кігтів.
Теща в сльози, собака аж захлинається від гавкоту, сусіди встромили свої зацікавлені носи в хвіртку і видивляються, що там у нас робиться. Армагеддон, одним словом.
А я що? Вирвався з лабет любої фурії, відскочив на безпечну відстань з шиньйоном в руці і гавкнув:
- Ось де блохи вкублилися! Ось де ця капость розвелася!
- Як таке могло статися? - спантеличено пробелькотіла кохана. – Ти ж минулого тижня цей шиньйон і купував моїй мамі. Він же натуральний! Чи…
- Не знаю. Мабуть, що ні. Купував у цигана Йошти з Куренівки. По дешевці. Підозрюю, що з собачої шерсті, а не з чиєїсь дівочої коси. Але виглядає натурально.
- Ах ти ж гаспид! - ревнула теща. - Оце так ти мене любиш і поважаєш? Та нащо ти з’явилося на моєму порозі і вкрало мою доньку! Ось я тобі! - і кинулася за кочергою, аби довбанути нею мене по макітрі.
Утік я, друзі, з двору. Позичив у сусіда Миколи косу і пішов на луг класти отаву. А вона цьогоріч ой яка ловка, у травні дощі хлистали безупину, навіть подорожник виріс завбільшки з лопухи.
Вилізла боком моя доброта. Хотів зробити як краще, подарунок поважній людині купив за півзарплати, а виявилося - смертельно зобидив близьку людину.
Уночі жінка довго бурчала під боком, але я її переконав, що мав добрі наміри, витратився. А те, що сталося - непорозуміння. Вона мені повірила, пригорнулася, щось пощебетала любовне, а я їй. А потім…
Потім прийшов ранок, сонечко за вікном показало своє ясне личко на обрії і прийшла пора вставати з сідала.
- Мамо! Не ображайтеся на чоловіка. Він просто неуважний, не розбирається у волоссі. Зараз їдемо до столиці, купимо такий шиньон як треба. Я вибиратиму. А чоловік платитиме!
Скрушно хитнув головою, погоджуючись з вироком персональної немезиди. Знала жінка, що в мене є заначка, підозрюю, що відає навіть скільки. І де вона лежить. Але мовчу, аби не будити лиха. Треба виправляти помилку.
Приїхали на Куренівський ринок. Йошта сидить на своєму звичному місці, цигарку палить. І не «Мальборо» чи «Вістон», а самокрутку з самосаду. Поруч кури у клітях сидять. Він на них як хекне нікотином, то бідні пташата з ніг валяться. За хвилину потроху оклигують і піднімаються.
- Йошто! Ти що це мені продав за парик? - питаю.
- Нормальний парик! Сам фарбував.
- А з чиєї шерсті?
- Кавказець здох у Ізі. То нащо добру пропадати?
- Так чого ж ти мене про це не попередив?
- А ти й не питав. Сказав: «Давай шиньйон». Я й дав. Невже не сподобався? Густий, пишний.
- Та я ж його тещі купував!
- Ой! І справді негарно вийшло.
- Негарно, негарно. Ось я тобі зараз у «диню» заїду, буде тобі «кавказець».
- Йошта, - ти нас підвів,- втручається у розмову жінка. З тебе тридцятипроцентна скидка на ще один шиньйон.
- Е-е-е-е!
- Ніяких е! - давай найкращий.
Циган поліз порпатися у торби, а я пішов полупати очиськами на золотих рибок у акваріуміста Штонька. Там такі екземпляри трапляються, що очей не відірвати. Тинявся недовго, може з півгодини. Повернувся, а жінка вже бгала в ашанівську торбу нову покупку.
- Давай гроші,- каже мені. - Я вже вибрала.
- Покажи.
- У хаті побачиш. Плати.
Відслинив Йошті засмальцьовані купюри, луснув його по носі і, ухопивши під руку жінку, чкурнув з ринку.
- Ой як славно! - вигукнула теща, коли вдягнула обновку на голову та повернулася упівбока перед трюмо. - Оце воно! Одразу видно, що не зять-вахлак вибирав, а улюблена доня! - і так на мене зиркнула, аж кров у жилах охолола.
А я що? Та нічого. Кивнув головою і пішов у спальню читати вірші Олександра Сушка, заспокоюватися від стресу.
Уранці знову сіли тьопати борш перед городніми роботами. Аж тут «Плиг!» - і в тарілі жінки, перебираючи ніжками між шматочками картоплі, попливла якась комаха. Жінка акуратно зловила її у ложку та понесла до підвіконня, аби роздивитися.
- Кліщ! Кровипивця-упиряка! Та що ж це за напасть?
Я теж поглянув. І теща надбігла, з ложкою в руці.
Цього разу шиньйон з голови мами зірвала вже жінка. Побігла надвір роздивлятися.
- Господи! Та їх тут тьма-тьменна! - зойкнула кохана.
- От зять так зять! Усім зятям зять! - ревнула на мене жінчина мама. - Щоб ти здох, вилупку окаянний! Знову знущаєшся, - і кинулася на мене з варехою наперевіс.
Утік я і цього разу. Знову пішов на косовицю. Яка б халепа не сталася - все одно буду винний.
Жінка увечері притулилася пишними тілесами і протуркотіла:
- Захистила тебе, сказала правду, що це я вибрала. Моя вина. Але мама, чомусь, не повірила.
- Може, ти була непереконливою?
- Та наче переконливою. Сказала, що тільки на хвильку відвернулася від продавця, а ти вже обновку у торбу поклав.
- Так мене ж там і не було! Я навіть не бачив, що ти вибрала!
- То і що? Їздили ж удвох…
Шиньйон, той що купила жінка, я перевірив у свого товариша, який працює в криміналістичній лабораторії на Кільцевій дорозі в Києві. Сказав, що зроблений він з волосся лося. А це - найкраща принада для кліщів.
А Йошти цього тижня на базарі я не бачив, кажуть, що поїхав до Молдавії, родичів провідати, а коли повернеться - невідомо.
А тещі я віддав усю заначку і сказав:
- Їдьте, мамо, до столиці і купуйте шиньйон самі. Інакше мені в цій хаті не жити.
Поїхала сьогодні вранці. А я сиджу і думаю: мені збирати свої речі чи трохи зачекати. Як ви гадаєте?
15.11.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
