ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2024.11.22 04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.

Артур Сіренко
2024.11.21 23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце») Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо

Ярослав Чорногуз
2024.11.21 22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.

Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,

Ігор Шоха
2024.11.21 20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.

Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,

Євген Федчук
2024.11.21 19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як

Ігор Деркач
2024.11.21 18:25
                І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.

                ІІ
На поприщі поезії немало

Артур Курдіновський
2024.11.21 18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.

Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,

Іван Потьомкін
2024.11.21 17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу

Юлія Щербатюк
2024.11.21 13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?

Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Краще бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
        Я розіллю л
                            І
                             Т
                              Е
                                Р
                                  И
               Мов ніч, що розливає
                  Морок осінн

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Павленок / Проза

 Та, що спостерігає збоку
Цього разу він мене кинув креативно. Ані тобі з”ясування стосунків у вигляді некомфортних визнань та вибачень, ані соплів. Він, навіть, не кидав. Ну, знаєте, так офіційно, типу: „не дружина, не дружина, не дружина”. Просто зникли усі оці „пташки-котики”, потім „люблю-люблю”, потім він забув в мене у дверях ключ. (Щось всередині мене, дуже схоже на мене саму, регоче, відкинувши голову. Заходиться так, що волосся відкидається назад: „А ти що, чекала, що друга спроба буде краща за першу? Бу-га-га...” Це і є я сама, яка спостерігає за мною ж самою ніби збоку)

І чому я дозволила йому повернутися у своє життя? Після усіх оцих „ми з нею („вона” – це його колишня) мріяли народити дівчинку...”. („Ну, який би ідіот після такого впустив чоловіка в свої нутрощі???” – та, що спостерігає за мною збоку, різко знизує плечима. Так різко, що я мимоволі торкаюся шиї, чи не скрутила бува). Я від початку не вірила, що після такого можливо вернути назад... Ну, так, властиво людям помилятися, не можна бути такою категоричною, треба уміти вибачати-розуміти-приймати. От тільки довіра... Я, видно, змила її, як лайно в сортирі. Коли блювала в туалеті, після його сповіді. („Так-от! І крапка. Крап-ка”, - погоджується та, що спостерігає за мною збоку, схрещуючи руки на грудях).

Але мене пройняли його тремтячі коліна. Вони, в нього справді підгиналися і дрижали. Коли він мало не задушив мене в обіймах посеред залу, на очах в усіх, і говорив-говорив, плутаючись в словах та подихах, втискаючись губами мені в губи... чи зуби, намагаючись у три хвилини втиснути місяць своїх роздумів про мене, чи про себе... чи про нас... Про кохання, сім”ю, дітей, родичів, квартири, кохання, кохання... „ Я без тебе подихаю”. („Ба-ба сла-ба... ги-ги-ги. Будь-яку можна купити словами „хочу від тебе дитину” Ти ж сама казала!”- та, що спостерігає за мною збоку, роздратовано закладає пасмо за вухо.)

Я синхронно відкидаю волосся. Це ще не все. Я б так і не знала, що люблю його, якби не сталося того розриву. Точніше, коли не сталося б того примирення. Бо означити свої почуття до нього я не могла. Вони, покласти руку на серце, радше схожі були на вдячність, ніж на любов... Він так мене кохав... Це заколисувало. („Бу-га-га... Просто бу-га-га”, - мені хочеться заткнути їй пельку, але я мовчу. Заслужила.) Я йому безмежно вірила, як жодному чоловіку не вірила у своєму житті. Переживала його депресняки і винуватила себе у недостатній гнучкості... хоча так, як з ним, я з жодним чоловіком не гнулася („Хм...”) Це було просто. Бо він же так мене любив... („Ага... так любив, що мріяв про іншу. Бре-хав. По великому рахунку,” – і тут мені й сказати нічого, бо я з нею згодна... з тією, що спостерігає за мною збоку)

Але після нашого драматичного примирення („Ага. Ще салют пригадай. Романтично – страх!” – стерва, що спостерігає за мною збоку, єхидно скалиться, відкинувшись на спинку стільця усім тілом.) Салют, справді був. Коли ми від”їжджали у таксі, ще слабо вірячи у реальність примирення, бахнув салют. Я тоді зі своєю стервою була єдиним цілим. І сказала, що моє життя з ним „мильна опера з дешевими спецефектами”. Але було гарно. Як у широкоформатному кіно. Він ще сказав, що це знак. Я цього не сказала, але подумала. Про знаки і Всесвіт. („Дешева література” – вона презирливо кривить губи)

Цей майже місяць життя удвох і тотальне, всеохоплююче щастя бачити його обличчя на ранок. Обличчя, що світиться-світиться, бо поруч я... („Лампочка Ілліча, блін”, – вона знову кривиться, а я усміхаюся: що вона розумію про щастя... ) Скручуватися в обопільний клубок із тіл. І смажити картоплю увечері. І падати під телевізор. І засинати... знаючи, що він відкриє двері ключом, який так природно опинився у нього. („Ги-ги. І який він так природно забув одного дня” – я би заплакала, але мене стримує її цинічне висміювання)

Чоловіки не виносять жіночих сліз, каже моя сестра. Вони їх дратують. Це я вже й сама знаю. Якось заплакала... не стрималася. Тоді він вже остаточно забув усі ніжні слова щодо мене, а сакральне „люблю” взагалі не згадується. Він терпіти не може з”ясування стосунків. („Ага. – вона випрямляється і майже декламує: жінка має бути весела, здорова і заміжня!!! Щоб вже напевно ніяких проблем!” Та пішла ти... Це вже я не стримуюсь)

Кажу ж... креативно. Хоча, якщо задуматися, дуже в його стилі. Промовчати (якось, мовляв, розсмокчеться) або невинну якусь вигадати брехню (щоб усім було добре і усі були щасливі). Точно, як зараз. Ніби й не кидав. Обідаємо на роботі, промовляємо якісь слова... тільки по чимраз довших паузах видно, як старанно оминаємо в цих розмовах єдине й головне. Нас.

Утім, ймовірно, це тільки для мене головне. (Я на пів-секунди випереджаю ту, що спостерігає за мною збоку... І вона закриває рот, ніби риба: щойно відкривши). Бо він п”є джин в себе удома і шукає змісту життя, відгородившись від мене не мурами навіть... містами. Він хоче заробити усі гроші на світі, і, вочевидь, не хоче розсіювати свою енергію на почуття. Себто на мене. І сказати тут нІчого. Бо хіба я можу конкурувати із машиною, квартирою та будинком десь у Швейцарії... (Та, що спостерігає за мною збоку тільки хмикає.) Так само, як я... коли він мені розповідає про свої мрії... Я, звісно, хочу, щоб усе у нього було, усе – і більше. І воно таки буде, бо він так сильно цього прагне. От тільки... де буду я? („Або у нього просто є інша..? З минулого чи... яка різниця? Тоді, коли він кинув тебе вперше – це все пояснило. Інша. Все просто,” – вона дивиться мені в очі обережно і вже не кепкує). А чого кепкувати... я й сама про це думаю.

Він ще приїздить уночі. Статеві акти якісно доводять до оргазму. Без зайвих слів. І це безслів”я якісно доводить мене до сказу. Бо я тепер знаю, що я його люблю. А якби мене не пройняло оте дрижання в колінах, так і не знала б... що люблю. („Велике знання – велика печаль! Бу-га-га,” – вона регоче, відкинувши голову. А коли зводить її назад, я розумію, що цей блиск в очах, насправді, сльози. Істерика, встановлюю я діагноз).

І в мене теж.

Тільки цього ніхто не бачить.


08.10.2007




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-10-08 16:06:59
Переглядів сторінки твору 5185
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: Любитель поезії
* Народний рейтинг 5.259 / 5.5  (4.739 / 5.35)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / 0  (4.620 / 5.26)
Оцінка твору автором 6
* Коефіцієнт прозорості: 0.817
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2023.09.14 18:59
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослава Меленчук (Л.П./М.К.) [ 2007-10-09 13:05:31 ]
Ірино, рада тебе читати. ;)

Тобі вдалося дуже вдало передати емоції, через що кожне слово зачіпає за живе. Прекрасно передано роздвоєння і воз'єднання. Хто з них двох справжня? - Жодна поодинці не здатна жити, тільки цілісно. Часом здається, що вони різні, але насправді однакові із середини. І єдиним правильним рішенням, певно, буде поєднання голосів Тої, що спостерігає збоку і Тої, за якою спостерігають...
Цікаво, Іринко, "дрижання в колінах" - насправді це привід для усвідомлення любові чи то просто жалість?
Не сумуй! До речі, приємно було бачити тебе знову на екрані. Тепер частіше дивлюсь новини. ;) Можна тебе попросити перед закінченням включення завжди витримувати паузу і посміхатися? Будь ласочка!


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Павленок (Л.П./Л.П.) [ 2007-10-10 13:41:47 ]
привід, Миросю:) для усвідомлення... На щастя. чи на жаль. ні, на щастя:)

обнімаю і дякую, що зайшла. Чекатиму на нові твої вірші! Бо моя муза - у відпустці:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-10-12 12:24:19 ]
Історія таких стосунків, як у героїні твору, досить давня, і з давен має хороші рецепти більш-менш щасливого вирішення. Але для цього потрібно чітко відрізняти кохання від любові. І здійснювати ті чи інші подальші вчинки саме з любові. Кохання часто маскується під любов, і в юному віці ці речі здаються такими схожими. Але, наприклад, для любові повним нонсенсом є поняття "взаємність", - і якщо лірична героїня зрозуміє чому, значить вона щасливо вийде зі всіх неоднозначних ситуацій.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Мирослава Меленчук (Л.П./М.К.) [ 2007-10-12 12:41:35 ]
Володимире, думаю, одного розуміння замало. Розуміння може бути крок у вірному напрямі. Головне - відчути, що любов не потребує взаємності. Але ж ця жіноча натура не може без страждань. Що, як для жінки весь сенс життя в боротьбі з власним розумінням, емоціями, відчуттями?


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-10-12 13:07:43 ]
Згідний, Мирославо, чиста любов земним істотам не зовсім досяжна і не дуже "на користь". Матеріальне і духовне повинні гармонувати. Що у перекладі на тему нашої розмови може трактуватись і як природний керунок "від кохання (з коханням) і до любові". Безумовно, що жінки вірність курсу відчувають гостріше, аніж чоловіки. Але подекуди є сенс бачити речі трохи відокремлено, одне від одного. Так би мовити для уточнення стану справ.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Павленок (Л.П./Л.П.) [ 2007-10-12 20:36:51 ]
трохи спрощена трактовка "любові", як такої що не потребує "взаємності", вам не видається? оці водорозділи між любов"ю та коханням - вони характерні якраз для юного віку. Зріле розуміння пов"язане якраз з іншим. З тим, що абсолютних матерій не існує, а є півтони та суміші. Прагнення відділяти... ймовірно. Але оця категоричність - любов-кохання, занадто вже примітивне. як на мене.

І ще. це, перш за все літературний текст, а не сеанс психоаналіза у психоаналітика. Тому мова про "подальші вчинки" тут, даруйте, не зовсім доречна. Бо цей текст є закінченим:)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зеньо Збиток (Л.П./Л.П.) [ 2007-10-12 20:43:53 ]
Любов - то любов,
А коханє - коханє, коханє. О!
Любов - єси Бог!
І нема чо` плутати... :))))


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-10-12 21:33:12 ]
Іринко, звісно, що ви тонше відчуваєте свою композицію. Тому вам і видніше. Єдине, зауважу, що вислів "цей текст є закінченим" - яскравий приклад "абсолюту". І лише ваша посмішка в кінці натякає таки на суміш :)


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Ірина Павленок (Л.П./Л.П.) [ 2007-10-13 17:14:08 ]
Для Зеньо: Любов є Бог? Шо ви гаваріте? Ну хто би міг до такого дотумкати - ніхто просто! :)) І хто б ще очі відкрив? Респект! (та, що спостерігає збоку, регоче так, що волосся відкидається назад:)))

Для Редакції: я мала на увазі "закінчений текст" в контексті того, що героїня ніяких вчинків зробити вже не може, бо оповіданнячко скінчилося:) лише це. Ну, знаєте там зав"язка, розвиток дії, кульмінація... таке-сяке:)
А не тому, що він (текст) абсолютний. В будь-якому разі дякую за увагу.

Хоча уважаю, що оцінка занижена. ось так. (Ага, зараз сама собі й поставлю. Все сама:)



Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Зеньо Збиток (Л.П./Л.П.) [ 2007-10-13 17:28:27 ]
Від реготу ше жаден кінь не подох - так же регочте на здоров`єчко. :)))
Подушечку Вам подати жеби болосє не відкидалосі???


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-10-13 21:29:17 ]
Можливо, Іринко, щодо оцінки ви праві, потрібно уважніше перечитати. Невдовзі у нас прозова частина життя поетів буде більш акцентованою і уваги матиме значно більше.