ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Володимир Каразуб
2024.11.21 09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п

Микола Дудар
2024.11.21 06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )

Віктор Кучерук
2024.11.21 06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?

Микола Соболь
2024.11.21 04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона тоді вдивлялася у вишню
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».

Володимир Каразуб
2024.11.21 01:27
nbsp       Я розіллю л
                            І
               &

Сонце Місяць
2024.11.20 21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці

Іван Потьомкін
2024.11.20 13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи

Юрій Гундарєв
2024.11.20 09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…


Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.

Світлана Пирогова
2024.11.20 07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять

Микола Дудар
2024.11.20 07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача

Віктор Кучерук
2024.11.20 05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.

Артур Курдіновський
2024.11.20 05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.

Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві

Микола Соболь
2024.11.20 05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,

Микола Дудар
2024.11.19 21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…

Борис Костиря
2024.11.19 18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.

Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,

Сергій Губерначук
2024.11.19 13:51
Мені здається – я вже трішки твій,
а те, що я тобою не хворію,
є результатом згублених надій,
якими я щоразу червонію.

17 липня 1995 р., Київ
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Проза):

Богдан Фекете
2024.10.17

Полікарп Смиренник
2024.08.04

Тетяна Стовбур
2024.07.02

Самослав Желіба
2024.05.20

Анатолій Цибульський
2024.04.01

Меланія Дереза
2024.02.08

Ольга Чернетка
2023.12.19






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Іван Потьомкін (1937) / Проза

 “А НИКСОНУ ПОНРАВИЛОСЬ...”


Не знаю, как другие, а я некоторые факты своей жизни часто связываю с важными событиями в мире или же с какой-то известной личностью. Так вот и Ричард Никсон стал метой моей биографии...
А дело было так. Накануне, кажется, первого приезда в СССР американского президента, в программе пребывания которого было и посещение Украины, наш Политиздат получил задание ЦК Компартии республики подготовить брошюру на украинском, русском и английском языках. Директор вызвал меня, тогда только что назначенного временным исполняющим обязанности заведующего международной редакцией, объяснил всю важность задания и поручил мне написать текст брошюры.
– Не стесняйся и без всяких там докладов заходи, когда возникнут вопросы, – сказал на прощанье Игорь Максимович. – Дело ведь общее.
Я так и делал и вскоре мы, как мне тогда казалось, подружились. Директор был сведущим историком, а к тому же еще и остроумным человеком, и за чашкой кофе с коньяком, затягиваясь ароматной сигаретой (тогда я курил), мы быстро решали многие, казалось бы, неразрешимые вопросы. Брошюра в основном строилась на цифровом материале, а он, к сожалению, в разных источниках был разный. Порой дело доходило до абсурда, когда даже в наших изданиях был тот же разнобой. Что брать за основу, решить мне самому было не под силу.
– Знаешь, – сказал директор, просмотрев мои заготовки, – плюнь на все это. Лучше выйди на улицу и спроси первого встречного. Его ответ и будет первоисточником.
Были трудности и с подбором фотоматериала, так как нужно было знать личность каждого изображенного на фотографии. А вдруг, не дай Бог, – репрессированный или же политически неблагонадежный... Но в конце концов брошюра была слеплена, одобрена главной редакцией и передана в Министерство иностранных дел. И вот тут-то начались мои новые беды...
– Вы, ебаные журналисты, – встретил меня окриком министр, – привыкли обманывать народ в передовицах “Правды” и здесь лепите лапшу на уши. Кому нужен этот бред – “самый большой в мире пролет моста”? Вы хотите, чтобы Никсон попросил убежище в Украине?..
Более четверти часа, стоя на пороге огромного кабинета, я выслушивал перемешанные с отборным матом справедливые упреки, не зная, что и отвечать. Ведь вопросы Г.Г., как его называли подчиненные, были в основном риторические. Наконец, видимо, поняв, что своими филиппиками он только сотрясает воздух, министр перевел дыхание и, указав на место за длиннющим столом рядом с собой, уже спокойно сказал:
– Это к вам не относится. Но в воскресенье я жду не агитку, а брошюру для президента США. Без хвастовства и всяких там превосходных степеней. Вместе с моим заместителем посидите сегодня и завтра и в готовом виде – на стол. А в понедельник брошюра будет рассмотрена на секретариате ЦК. Желаю удачи.
И начались два безумных в моей жизни дня, когда голова, кажется, срывалась с орбиты. Кофе, ликер и сигареты не помогали. Но с Божьей помощью все как-то устроилось. Брошюра была одобрена всеми инстанциями и сдана в типографию. Не стану пересказывать всех перипетий с набором, когда на место исправленной одной ошибки в английском тексте появлялось десять новых, и я вместе с другими редакторами вынужден был стоять ночи напролет бок-о-бок с наборщиками и типографскими корректорами...
Но вот и первая, и вторая, и третья верстки. С нетерпением ждем сигнальный экземпляр. И надо же такому случиться – в этот день жесточайшая ангина свалила меня, хоть на улице под тридцать в тени. Дело в том, что накануне я повез своего крохотного Сашу в Ватутинский парк. И вдруг, когда мы были уже на полпути к трамваю, разразилась гроза. Спасая младенца от проливного дождя, я снял рубаху и прикрыл коляску. Дождь неожиданно перешел в град, лупивший меня по голой спине.
– Привезите мне домой сигнальный, – прошу я сотрудников.
– Не беспокойся, все будет о’кей, – отвечают они, услышав в трубке мой простуженный голос.
Нет никаких сил, чтобы доказать свою правоту, и я прекращаю разговор. Прошла неделя с высокой температурой и кашлем. И вот я в издательстве. Смотрю на доску приказов у самого входа и не верю своим глазам. За допущенные ошибки в английской части сигнального экземпляра, повлекшие за собой дополнительные расходы, я получаю выговор и лишаюсь квартальной премии. Иду к главному редактору, а он выходит из-за стола и, улыбаясь, протягивает руку:
– Поздравляю. Только что позвонили из ЦК: Никсону понравилось.
– И на том спасибо, – ответил я, еще ожидая каких-то изменений в приказе.
Но главный куда-то торопился и снова протянул руку.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2020-12-21 21:54:27
Переглядів сторінки твору 1107
* Творчий вибір автора: Любитель поезії
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.883 / 5.5  (5.027 / 5.6)
* Рейтинг "Майстерень" 4.852 / 5.5  (5.212 / 5.84)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.741
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні оцінювати
Автор востаннє на сайті 2024.11.21 10:35
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Віктор Кучерук (Л.П./М.К.) [ 2020-12-22 07:09:57 ]
Цікава історія...


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Іван Потьомкін (Л.П./М.К.) [ 2020-12-22 13:48:15 ]
Дякую, шановний пане Вікторе за відгук, бо бачу його чи не вперше.
Наснаги Вам та всіляких житейських благ.