Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.19
23:17
Насипана Юрку могила*
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
колись, багато літ тому,
але і досі в ній та сила,
що Бог послав тоді йому.
Тож хочу жити в тій країні
де весь народ – одна сім’я,
в козацькому зростать корінні,
2026.04.19
22:59
Вона умовчує тайноти -
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
вино немов
у часі вистояне в гротах -
якось бо мо'....
бо може мить прийде дозріла -
хтось надіп'є
на смак терпке, з дубових діжок,
вино оте.
2026.04.19
21:41
Мій друг питав мене
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
Де він бував
Куди потрапив?
Я казав, його звільнили
Ділитися зі світом жартами
Так, ніби він створив ореол
Я чув, як його радість плине
2026.04.19
21:32
Нескінченні, тривалі дощі
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
І сльота, ніби магма мовчання.
Так вода досягає душі
У бездушнім німім проминанні.
Так вода досягає єства,
Найсвятіших основ і законів.
І народиться думка жива
2026.04.19
18:56
Сакура біла розквітла!
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
Світло зробилось і чисто.
Звуки і запахи квітня
легко котились крізь місто.
Ей, зупинись незнайомцю
і охмілій з її світла.
Місто скорилося сонцю —
2026.04.19
17:21
Вона завітала під час вересневих дощів,
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
Коли все свистіло й жбурляло під ламаним дахом.
Чим міг пригостити її я в квартирі своїй?
Вином молодим та густим обліпиховим чаєм.
Вона не просила ніколи мене ні про що,
Дивилась в вікно, як стікають потока
2026.04.19
17:19
Над рікою туман висить.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
Промайне, може, часом тінь.
Чи то птах який пролетить,
Чи то форкне в тумані кінь.
Попід верби вогонь горить,
Хтось багаття в траві розклав.
Дим в тумані не розрізнить.
Мабуть, хтось на спочинок став.
2026.04.19
17:13
Найбільша країна виявилася тупо найширшою.
Дебіл таки добився свого - його добили.
Любов до ближнього реклами не потребує.
Якби правда не була гіркою, на неї перестали б звертати увагу.
Золота середина добряче підгнила від часу.
Гуманність
2026.04.19
11:03
Вимотуєш байдужістю, мовчиш -
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
Стає далекою для нас торішня близькість.
Твоя безпристрасність нагадує фетиш.
А наше спільне де могло подітись?
Направду може бути все страшніш -
До царства тіней ти зійшла ще взимку,
А я не знав, і слухав La Mattchic
2026.04.18
22:13
Весна-рясна, схопила серце в руки,
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
Неначе навкруги сказилися:
Щоби нiхто не вiдчував розлуки,
Метеликом у скло не билися.
Цвiтуть сади та аромат розпуки.
Пташки спiвати вже втомилися.
Весняний вiтер пiдхопив пiд руки
2026.04.18
21:00
мої мізки тобі не машина
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
для цього придуманий ші
у нього є точні рими
а також вірші для душі
не питай про ормузьку кризу
про кордицепс і мікропластик
про те чи майбутній антихрист
буде сином ілона маска
2026.04.18
19:57
Ідуть у засвіти поети
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
великі, і свої, й чужі,
і безрозмірної душі,
та не усіх піймає Лета,
неуловимі силуети
багатобожжя – міражі.
У вирій рано ще летіти,
а як немає вороття,
2026.04.18
19:50
Біла голубка з червоними ніжками –
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
Польща здалека.
Польща зблизька –
Тихої ночі, наче причаєні,
В польську вчаровані,
Польську вивчаємо.
Мов відчиняємо навстежінь вікна,
Аби вдихнути свіже повітря,
2026.04.18
18:01
А у місті богами забутому,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
Дзвонить гучно в неділю дзвіниця.
Ми з тобою зав’язані путами,
Що не можемо вкотре звільнитись?
Хоч життя розділило нас смугою,
Та мені чомусь стало замало.
Я все більше завівся та слухаю,
2026.04.18
17:34
Насипані кургани* милі,
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
бо серце міць бере від них
і воскресає в новій силі
вогнем курганів вікових.
Як сонце в хмарах чи туманах
дає лиш знать, що є воно,
так і Жар-птиця в цих курганах
2026.04.18
13:44
І
Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Неповторимі доля і судьба
і очевидно – це одне й те саме,
як човник із паперу – орігамі,
так само, як життя – це боротьба,
як сум, жура і туга – це журба
поета над печальними рядками...
...............................
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Червоні маки
Зір не було видно. Ліхтар тьмяно горів біля під'їзду, а ліс, що був поряд з її будинком, навіював острах. Вона намагалася не дивитися на нього, а водночас пильно вдивлялася, чи не вийде з темної хащі чиясь моторошна тінь. Жінка дістала з сумки ключі і швидко вскочила в під'їзд. Світла не було, знову хтось відкрутив лампочку і їй довелося навпомацки добиратися до ліфта. Піднявшись на дев'ятий поверх, нечутно зайшла у передпокій. Жінку зустріла тиша, але цього разу вона її не дратувала. Не вмикаючи світла, вона зняла з себе пальто, чоботи і навшпиньках хотіла пройти у свою кімнату. Вона завше так робила, щоб не розбудити чоловіка й не вислуховувати його дорікань. Зробивши декілька кроків спіткнулася об щось вагоме, ледь не впавши. Довелося повернутися назад щоб ввімкнути світло. Коли Віра намацала вмикач, то побачила на підлозі чоловіка. Він лежав горілиць жовтий, як віск. В куточку губ невеличка цівка крові вказувала на те, що сталося щось жахливе. Віра заціпеніла, не знаючи, що робити чи кинутися до Віктора, чи втекти мерщій на вулицю. Декілька секунд вагання і вона вже набирала номер сина.
- Мамо, ти дивилася на годинник? Ми вже спимо - випалив той в трубку і не вислухавши матір, вимкнув мобільний. Віра знову набрала і тремтячим голосом сказала:
- Сину, терміново приїдь, погано з батьком. Вона ще не знала живий її чоловік, чи ні, але те, що він не рухався, дуже лякало. Віра боялася підійти ближче до лежачого тіла на підлозі. Переборовши жах, все ж таки підійшла, нахилилася, щоб намацати пульс. Віктор був холодний, на його обличчі застигла гримаса смерті. Клубок у горлі, а сліз нема. Можливо, вона виплакала всі свої сльози ще тоді, коли він її ображав?
Віра дивилася на небіжчика, і їй не вірилося, що з ним могло таке трапитися. Інколи жартуючи, вона казала на нього - Хащик Невмирущий, бо його батьки дожили до дев'яноста років і вона була впевнена, що і її чоловік протягне стільки ж. А тепер він лежав такий безпомічний перед нею, з відкритими скляними зіницями, що з її очей полилися гарячі сльози. Пригадала, що не все було так погано у них, особливо на перших порах життя, коли ще любили один одного і народжували синів. Віра так себе накрутила, що тепер не могла зупинити ридання допоки, не подзвонили у двері. На порозі стояли одночасно старший син і швидка, яка зафіксувала смерть і викликала поліцію.
- Мамо, що сталося? Син кинувся до батька зі слізьми. Тату, тату! Віра мовчала, замкнувшись у собі.
Вона більше не плакала, тупо дивилася на картину, що висіла у вітальні. Червоні маки на полотні, майже такого ж кольору, як цівка крові на обличчі чоловіка, думала вона. Її мізки не хотіли сприймати реальність, думки бігали врізнобіч, миготіли перед очима життєвими кадрами чорно-білої стрічки кіно.
24.12.2020р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Червоні маки
ІІІ
Наніч вдарив мороз. Температура впала до мінусової позначки. Коли Віра вийшла з таксі, то здригнулася від мерзлого повітря, що забило їй дихання. Глянувши в небо, побачила млявий місяць, що проглядав крізь згусток сивих хмар.
Зір не було видно. Ліхтар тьмяно горів біля під'їзду, а ліс, що був поряд з її будинком, навіював острах. Вона намагалася не дивитися на нього, а водночас пильно вдивлялася, чи не вийде з темної хащі чиясь моторошна тінь. Жінка дістала з сумки ключі і швидко вскочила в під'їзд. Світла не було, знову хтось відкрутив лампочку і їй довелося навпомацки добиратися до ліфта. Піднявшись на дев'ятий поверх, нечутно зайшла у передпокій. Жінку зустріла тиша, але цього разу вона її не дратувала. Не вмикаючи світла, вона зняла з себе пальто, чоботи і навшпиньках хотіла пройти у свою кімнату. Вона завше так робила, щоб не розбудити чоловіка й не вислуховувати його дорікань. Зробивши декілька кроків спіткнулася об щось вагоме, ледь не впавши. Довелося повернутися назад щоб ввімкнути світло. Коли Віра намацала вмикач, то побачила на підлозі чоловіка. Він лежав горілиць жовтий, як віск. В куточку губ невеличка цівка крові вказувала на те, що сталося щось жахливе. Віра заціпеніла, не знаючи, що робити чи кинутися до Віктора, чи втекти мерщій на вулицю. Декілька секунд вагання і вона вже набирала номер сина.
- Мамо, ти дивилася на годинник? Ми вже спимо - випалив той в трубку і не вислухавши матір, вимкнув мобільний. Віра знову набрала і тремтячим голосом сказала:
- Сину, терміново приїдь, погано з батьком. Вона ще не знала живий її чоловік, чи ні, але те, що він не рухався, дуже лякало. Віра боялася підійти ближче до лежачого тіла на підлозі. Переборовши жах, все ж таки підійшла, нахилилася, щоб намацати пульс. Віктор був холодний, на його обличчі застигла гримаса смерті. Клубок у горлі, а сліз нема. Можливо, вона виплакала всі свої сльози ще тоді, коли він її ображав?
Віра дивилася на небіжчика, і їй не вірилося, що з ним могло таке трапитися. Інколи жартуючи, вона казала на нього - Хащик Невмирущий, бо його батьки дожили до дев'яноста років і вона була впевнена, що і її чоловік протягне стільки ж. А тепер він лежав такий безпомічний перед нею, з відкритими скляними зіницями, що з її очей полилися гарячі сльози. Пригадала, що не все було так погано у них, особливо на перших порах життя, коли ще любили один одного і народжували синів. Віра так себе накрутила, що тепер не могла зупинити ридання допоки, не подзвонили у двері. На порозі стояли одночасно старший син і швидка, яка зафіксувала смерть і викликала поліцію.
- Мамо, що сталося? Син кинувся до батька зі слізьми. Тату, тату! Віра мовчала, замкнувшись у собі.
Вона більше не плакала, тупо дивилася на картину, що висіла у вітальні. Червоні маки на полотні, майже такого ж кольору, як цівка крові на обличчі чоловіка, думала вона. Її мізки не хотіли сприймати реальність, думки бігали врізнобіч, миготіли перед очима життєвими кадрами чорно-білої стрічки кіно.
24.12.2020р.
| Найвища оцінка | Ярослав Чорногуз | 6 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Олександр Сушко | 5.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
