ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.21
13:44
Цей дивний присмак гіркоти,
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
2024.11.21
09:49
Ти вся зі світла, цифрового коду, газетних літер, вицвілих ночей,
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
2024.11.21
06:40
Сім разів по сім підряд
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
Сповідався грішник…
( Є такий в житті обряд,
Коли туго з грішми )
І те ж саме повторив
Знову й знов гучніше.
( Щоби хто не говорив —
Страшно бути грішним… )
2024.11.21
06:38
Димиться некошене поле.
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
В озерці скипає вода.
Вогнями вилизує доли.
Повсюди скажена біда.
Огидні очам краєвиди –
Плоди непомірного зла.
Навіщо нас доля в обиду
Жорстоким злочинцям дала?
2024.11.21
04:27
Черешнею бабуся ласувала –
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
червоний плід, як сонце на зорі.
У сірих стінах сховища-підвалу
чомусь таке згадалося мені.
Вона немов вдивлялась у колишнє
і якось тихо-тихо, без вини,
прошепотіла: «Господи Всевишній,
не допусти онукові війни».
2024.11.21
01:27
Я розіллю л
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
І
Т
Е
Р
И
Мов ніч, що розливає
Морок осінн
2024.11.20
21:31
Наснив тоді я вершників у латах
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
Слухав про королеву кпин
В барабани били й співали селяни
Лучник стріли слав крізь ліс
Покрик фанфари линув до сонця аж
Сонце прорізло бриз
Як Природа-Мати в рух ішла
У семидесяті ці
2024.11.20
13:36
Сказала в злості ти: «Іди під три чорти!»
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
І він пішов, не знаючи у бік який іти.
І байдуже – направо чи наліво...
А ти отямилась, як серце заболіло:
«Ой, лишенько, та що ж я наробила?!..»
Як далі склалось в них – не знати до пуття:
Зійшлись вони чи
2024.11.20
09:10
років тому відійшов у засвіти славетний іспанський танцівник Антоніо Гадес.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
Мені пощастило бачити його на сцені ще 30-річним, у самому розквіті…
Болеро.
Танцює іспанець.
Ніби рок,
а не танець.
2024.11.20
07:07
три яблука
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
холодні
осінь не гріє
гілля тримає
шкірка ще блискуча гладенька
життя таке тендітне
сіро і сумно
три яблука висять
2024.11.20
07:04
Батько, донечка, і песик
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
Всілись якось на траві
Не було там тільки весел
Але поруч солов'ї…
Щебетали і манили…
Сонце липало в очах
І набравшись тої сили
Попросили знімача
2024.11.20
05:44
Ти не повинен забувати
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
Десь в олеандровім цвіту
Про українську світлу хату
І щедру ниву золоту.
Ще пам’ятай обов’язково,
Ввійшовши в чийсь гостинний дім, –
Про милозвучну рідну мову
Й пишайсь походженням своїм.
2024.11.20
05:12
Спиваю натхнення по краплі
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
Заради простого рядка.
Я досі ніяк не потраплю
До міста Івана Франка.
Запросить в обійми ласкаво
Там вулиця світла, вузька.
Я б вигадав теми цікаві
2024.11.20
05:11
Які залишимо казки?
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
Домовики лишились дому.
Лісовики де? Невідомо.
Тепер на березі ріки
не знайдете русалок сліду.
Чи розповість онуку дідо,
як шамотять польовики?
Коли зовуть у гай зозулі,
2024.11.19
21:50
Тим часом Юрик, ні, то Ярек
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
Прислав запрошення - меню…
Перелік всього — і задаром
Ну що ж нехай, укореню.
Присиплю жирним черноземом
А по-весні, дивись, взійде…
Ми творчі люди. Наші меми
Не встрінеш більше абиде…
2024.11.19
18:51
Я розпався на дві половини,
Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де злилися потоки ідей.
Розрізнити не можна в пучині
Дві ідеї в полоні ночей.
Зла й добра половини тривожні
Поєдналися люто в одне,
Ніби злиток металів безбожний,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Наодинці з бідою
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наодинці з бідою
ІV
Це ти в усьому винна!!! - кричав Сергій матері. Я ж тебе просив, щоб ти не залишала батька одного! А що тепер? Ти мені можеш сказати, що нам робити?
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію