ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.05.01
17:10
Будь такою, яка ти нині є.
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
Я подібних тобі жінок,
Хай вже скроні взялися інеєм,
Ще не бачив, мій свідок – Бог!
Будь земною і будь небесною…
Нероздільні «краса» і «ти»,
Наче Бог сполучив тебе з нею
Як синоніми… Будь завжди
2024.05.01
12:38
Не говори мені про те,
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
що заблукала в падолисті,
і що проміння золоте
вже дотліває в хмарній висі.
Що відцвіли в моїм саду
весняні крокуси й тюльпани.
Лимонне сонце у меду
2024.05.01
10:27
«На кремені вирослий колос...»
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
Отак системі на догоду назвав поет предивний край,
Де чорнозем, ліси і води, й багаті надра Господь дав...
Благословенний край, з якого лиш висотували жили...
Ще й досьогодні дивно, як люди в ньому вижили?
...Страшна
2024.05.01
08:57
Вранішні роси - цнотливості роси
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
З блиском перлинним в шовковій траві.
Свіжі, розкішні, розніжено-босі.
Розсипи щедрості звабно-живі.
Дерево кожне вкрите краплистими,
Кущ росянисто зомлів у саду.
Мов із пацьорок скотилось намисто,
2024.05.01
05:52
Небо грайливими хмарами
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
місто велике розбудить.
Ніч сон утримує чарами.
Гей! Прокидайтеся, люди!
Мружиться киця на сонечку,
божа корівка п’є роси,
щастя нехай тобі, донечко,
ранок травневий приносить.
2024.05.01
05:27
Усе чіткіше кожен крок
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
Її вбачаю всюди знову, –
Горять тюльпани, а бузок
Яріє світлом світанковим.
Стає гучніше спів птахів
І сонце дужче припікає, –
Мов несподівано забрів
Услід за юною до раю.
2024.05.01
05:24
На білий сніг стікає з ліхтарів
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
Вечірній промінь тьмяно-бурштиновий.
Скрізь тихо. Ані звука, ані слова...
Я десь далеко чую дивний спів.
Одне життя, а в ньому - сто життів...
Незрозуміла, потойбічна мова...
Мене так зустрічає ніч зимова...
2024.04.30
22:48
Ти була красива, наче юна Геба*,
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
Як у поцілунку ніжному злились.
Заясніле, чисте нам відкрилось небо
Підняло на крилах у блакитну вись.
Далечінь вечірня пломеніла в тиші,
Як рожеві щічки, сяяли вогні.
В світлому багатті ми — найщасливіші --
2024.04.30
14:02
Перенеслись у перше травня!!!
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
Ніяких більше зобов’язень...
Мотив й мелодія їх давня
Поміж всіляких зауважень.
Перенеслись… ну що ж, доцільно
Було б усе перечеркнути,
А те, що зветься "не стабільно" —
Згорнути з часом, щоб не чути…
2024.04.30
13:53
М-оя душа проникливо сприймає
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
О-цей прекрасний Божий світ.
Є в нім ті закутки, немов із раю.
Н-атхнення - із емоцій квіт.
А глибина думок у ритмі моря
Т-анок плете зі слів та фраз.
Х-аризма Всесвіту, вечірні зорі...
2024.04.30
11:05
Ходить бісова невіра
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
І шукає собі віру.
Як давали колись їсти,
Він пошився в атеїсти,
А тепер така дорога,
Що без віри жить незмога.
Навіть ленінці в законі
Припадають до ікони.
2024.04.30
09:40
У розтині часу нам істини вже не знайти,
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
плачуть старезні дерева шрапнеллю побиті,
у герці смертельнім схрестили мечі два світи –
діти козачі й нащадки орди – московити.
Глянь, кров’ю омиті до краю безкраї степи,
небо жаріє, як бабина піч оксамитом…
2024.04.30
09:33
Ти з дитинства не любиш усі ті кайдани правил.
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
Ти відтоді ненавидиш плентатись у хвості.
Де усі повертають ліворуч, тобі – управо.
Незбагненні та недослідими твої путі.
Ти не любиш також у житті натискать на гальма,
Бо давно зрозуміла: найшвидше на
2024.04.30
09:00
Росою осідає на волосся
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
Невтішний ранок, мул ріка несе.
Вся повість помістилася в есе,
У сотню слів. В минуле переносить
Вода куширу порване плісе,
В заплаву хвилі каламутні гонить.
І коливається на глибині
Стокротка, що проснулася на дні -
2024.04.30
06:01
Так вперіщило зненацька,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
Що від зливи навіть хвацька
Заховатися не встигла дітвора, –
В хмаровинні чорно-білім
Блискотіло і гриміло,
І лилося звідтіля, мов із відра.
Потекли брудні струмочки,
Від подвір’я до садочка,
2024.04.29
23:07
Шепіт весни над містом
В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В шелесті яворів…
Люляй, Маля, -
Мати-Земля
Квітом укрила Львів.
Люляй-люлій, Леве, радій,
Сонце встає огненне.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тетяна Левицька /
Проза
Наодинці з бідою
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Наодинці з бідою
ІV
Це ти в усьому винна!!! - кричав Сергій матері. Я ж тебе просив, щоб ти не залишала батька одного! А що тепер? Ти мені можеш сказати, що нам робити?
- Замовляти місце на кладовищі або кремувати і підхоронювати в дідову могилу, - якось байдуже, опустивши важку голову, промовила Віра. Додавши виправдовуючись, - я йому не мамка і не нянька, щоб його, як немовля, на руках гойдати. Чому ж ти не забрав старого до себе? Хай би тобі виймав кожен Божий день душу. А то з'являвся раз у місяць, а зараз репетуєш і мене звинувачуєш. Господи, дай Боже всім так прожити, як "скнів" твій тато. Купався, як сир у маслі, а я йому розбещеному, невдячному годила.
- Мамо, ти чуєш себе? У мене кожен день рейвах на роботі, дружина, троє дітей. Я ж регулярно дзвонив, а батько на тебе жалівся, що ти весь час десь вешталася, а він нещасний, хворий, самотній - дома.
- От скотина!
- Мамо, ти мабуть, збожеволіла? - про мертвих погано не говорять, не забувай, що він мій батько і я його любив!
- Що вже говорити, що сталося, те сталося. Повідом Максу, що тата вже немає. На похорони з Америки він, звісно, не приїде, бо за п'ять років ні разу не вибрався, але хоч дізнається, свічку поставить.
- І це все, що ти зараз можеш мені сказати? Ти бажала йому смерті, він для тебе був обузою, кісткою в горлі!!! - син гримнув дверима, лишивши матір наодинці з бідою.
Віра пішла на балкон. Діставши з шухляди невеличкої тумбочки сховану, начату пачку цигарок, жадібно затягнулася, пустивши їдкий дим зі скривленого рота в сніжну колотнечу простору. Руки тремтіли, вибивали чечітку на підвіконні. У важкі часи свого життя і депресії вона інколи, потай від чоловіка, смалила, а той ніколи не брав до рук цигарок, і тому дуже сварився з дружиною. Вона по звичці зиркнула на двері, чи Віктор на цей раз її не зловить на гарячому, але згадавши, що він вже ніколи не встане, не обізветься, сумно та полегшено зітхнула. Лапатий сніг сипав з каламутного неба роєм білих ос, жалячи її обличчя, падав і падав на пишне, густе волосся, коли вона нахилялася вниз, щоб випустити куряву гіркого диму. Віра, не зважаючи на те, що промерзла до кісток в махровому халаті, викурювала сигарету за сигаретою, згадуючи своє спільне життя з чоловіком.
Ось він біжить молодий, кароокий, чорнявий, щасливий з букетом бордових троянд назустріч і дякує за сина, а після приходить вночі п'яний, розгнузданий і тягає її за волосся по квартирі за те, що вона послала його під три чорти, бо терпіти не могла п'яних. Він не приходить три дні поспіль ночувати і щоб загладити свою провину дарує золоті кульчики з рубінами. Вона пригадує Сочі, тепле чаїне море, його ніжні, нахабні руки під солоною водою, звабливий погляд, а після лікування від корости, бо він на кілька діб відправив її з дітьми раніше додому. Ніби-то не було чотири квитка на один рейс в літаку. А коли у Віктора з'явилася вісімнадцятирічна, довгонога секретарка з лупатими, як у риби, очима і роздутими губами, перейшов спати у іншу кімнату, пославшись на те, що кричить і лякає її щоночі. Віра сама була не проти змін, на той час давно зникла повага і кохання. Залишився спільний дах над головою, майно, сини і звичка, що так має бути завше. Вона повністю віддавала себе дітям, роботі, домашнім справам і не дуже переймалася тим, що вони з Віктором все більше і більше віддаляються один від одного. Тоді у свої тридцять шість вона відчувала себе затравленим звірком, який інколи випускає кігті, щоб захиститись від більш страшного звіра.
Якби не задзвенів двірний дзвінок, вона так ще довго маячила б прикутою до балкона, нікотину і своїх невтішних думок.
На порозі стояв поліцейський і повідомив, що в крові Віриного чоловіка - Шматка Віктора Гавриловича - виявили клофелін і отруту.
- Обшук в квартирі, впустіть, громадянко!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію