XI

До палати зайшла лікарка в білому халаті:
- Віро Миколаївно, завтра потрібно зранку здати аналізи. З Вами нічого страшного не відбулося, просто дуже загущена кров, п'ять крапельниць нормалізують тиск, і ми Вас випишемо додому. Приймайте «Кардіомагніл», все інше я напишу в рецепті, що потрібно купити.
- Добре! - Віра кивнула головою, їй не хотілося ні з ким розмовляти, та й лікарка довго не затрималася.
У хворої дуже паморочилася голова, особливо тоді, коли поверталася на інший бік, тому весь час лежала на спині і линула спогадами у своє минуле.
Вони жили майже так, як всі на той час, - згадувала Віра. Спочатку вона водила дітей в дитсадок, пізніше до школи, на секції, стояла в чергах за продуктами в гастрономах, добиралася в годину пік на роботу, а Віктор їздив на Жигулях і службовій машині.
Їм заздрили знайомі. - Гарна пара і нічого, що він старший за неї, - обговорювали сусіди.
- Дивися, Гавриловичу, щоб тобі молода жінка не наставила роги, а то різниця у віці захмарна, - жартували товариші по службі.
- Ви за своїми дивіться, а я зі своєю дружиною якось сам розберусь, - відповідав майор на жарти.
І він розбирався. Приходив на підпитку додому з пурпурною помадою на білій сорочці. Від нього завше тхнуло жіночими парфумами. Коли Віра його запитувала, де він пропадає і чому не ночує дома, казав, що це службова таємниця і щоб не лізла в його особисті справи.
- Хто ти така? - запитував дружину. Якби не я, сиділа б у своєму "зажопенську" і корів доїла. Ні освіти, ні спадщини! Сиди і не рипайся. Жінка повинна знати своє місце в домі. Як там кажуть німці «Kinder, Küche, Kirche» (діти, кухня, церква), а все інше тебе не повинно цікавити! Теж мені допит вчинила! Я ішачу, як проклятий, без вихідних, щоб утримувати родину, бо на твою зарплатню не розженешся. Ти хоч одну розумну книгу, окрім детективів, прочитала за цей період? Отож! Село і люди! Ти краще пери, прасуй мої сорочки, шкарпетки і мовчи!
І вона мовчала, ховаючи сльози від дітей, подруг і сусідів.
Віктор вийшов на пенсію по вислузі років, дослужившись до підполковника, а коли розвалився Радянський Союз, відкрив власну юридичну консультацію.
Віра з тридцяти шести років не мала інтимних стосунків зі своїм чоловіком. Він пішов спати у велику кімнату. Кричав вночі, невідомо чому. У нього був хронічний простатит, і вона навіть жаліла Віктора.
- Все ж таки п'ятдесят шість років, уже не молодий, - думала завше. - У житті любощі не головне, що поробиш, таке буває.
Але, коли лежала вночі на самотині, міркуючи над своєю долею, то їй нестерпно хотілося тепла. Мріяла прокинутися на чоловічому дужому плечі, в обіймах коханого, притулитися до нього закоханою, щасливою, і не відпускати своє жіноче щастя. Єдиному віддавати невитрачену ніжність, але не Віктору, а тому, хто її буде по-справжньому любити. Хто для Віктора вона - сестра, мати, кохана дружина? Ні! Наймичка, домогосподарка і груша для биття!
У двері постукали і до палати увійшов син з важким пакетом у руці!
- Мам... тут я тобі приніс мандаринів, горіхів, халви, а Настя налляла баночку борщу, поклала котлети, зрази... їж поки тепле. У Віри підступили сльози. Син сидів біля неї, тримаючи за руку, і нічого не розпитував.
- Чому ти не прийшов на дев'ять днів? Я тебе дуже чекала, Сергійку, - сумно питала сина мати.
- Я з'їздив на кладовище, а після відвіз панахиду в церкву. Не хотів більше сваритися з тобою, бо знаю, що ти правди не скажеш, а брехню слухати не хотів.
Віра опустила очі, крапля сльози тремтіла на повіці.
- Сину, мені важко про це говорити, але видно настав час.
Ти мене підозрюєш у вбивстві батька?
- Якщо чесно, то так. Я бачив тебе з одним молодим чоловіком. Ви йшли, тримаючись за руки, і посміхалися одне одному, як голубки! У тебе були всі підстави, щоб позбутися старого чоловіка! Я все знаю, - син закрив обличчя руками і вибіг з палати, не озирнувшись.
- Сину, Сергію, повернися, я все розповім! - та син вже її не чув, чи не хотів чути...