Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.06
22:19
Заблукав я в епохах минулих.
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
Я усюди, та тільки не тут.
У віках призабутих, заснулих
Я шукаю одвічний статут.
Я поринув у первісні глиби,
В манускрипти у пилу століть.
Я шукаю священної риби,
2025.12.06
15:04
З екрана телевізора в кімнату навпроти долинав голос американського президента Джо Байдена — трохи хриплий і, як завше, спокійний.
«Чи не щовечора чую застереження? — подумав Згурський, за звичкою вибираючи книгу для читання з сотень придбаних. — Невже з
2025.12.06
05:21
уже була ніч спекотна довга літня
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
наскільки сягав мій зір
о оттак-от
а моє серце десь у
зимовому зимному штормі
оу моя люба як нам знайтись?
як то знайтись бейбі?
як то знайтись?
2025.12.05
22:16
Мене тягне чомусь у минуле,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
В ті епохи, які відцвіли,
Мене тягне у мушлі заснулі,
Мене тягне у сон ковили.
Мене тягне в забуті сторінки,
У пожовклі книжки, в патефон.
Мене тягне в далекі століття,
2025.12.05
17:03
місячного сяйва мілина
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
ти і я
не випиті до дна
ти і я
бурхлива течія
ти моя ти моя ти моя
приспів:
2025.12.05
15:26
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
Пристрасний, примхливий... Прошу, пані!
Перший поцілунок пестить пряно,
Перервавши пафосні плітки.
Потіснився пірует п'янкий
Подихом повільної павани.
Потанцюймо полонез палкий,
2025.12.05
14:59
Ти жарина з циганського вогнища,
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
давно відгорілого, відспіваного.
Його розтоптали дикі коні.
І ти вирвалася з-під їхніх копит
і врятувалася.
Була ніч, ти нічого не бачила.
Тільки те, що могла осяяти
2025.12.05
14:15
Ви, звісно, пам'ятаєте, безсила
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
забути саме той, один із днів.
Схвильована кімнатою ходили,
Різке в обличчя кидали мені.
"Нам треба розлучитись", - Ви казали.
Життя моє шалене не для Вас.
Мені донизу падати і далі,
2025.12.05
11:02
Почнімо так сей раз, хоча й не хочеться.
«Пташиний базар» на Куренівці – ключове всьому. Завжди я просив батьків туди хоча би подивитися. На вході корм, нашийники, сачки, гачки, вудки, піддувалки та інші причандали: а за тим поступово – черва на ловлю, р
2025.12.05
09:16
Не джерело, джерельце ти…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
Живого всесвіту, що поруч
Розквіт, цвіту, сто літ цвісти
До того як рвану угору…
Нірвана всіх нірван моїх,
Що поруч квітли розцвітали
Чужі сприймались за своїх
Ми їх не радужно сприймали…
2025.12.05
09:00
Не ламай мене під себе —
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
Хмара сіра на півнеба,
Інша чорна, наче слива,
Мабуть, буде скоро злива.
Не цілуй мене жадано,
Поцілунок не розтане.
Звикну дихати тобою,
Укривати сон габою,
2025.12.04
21:40
Вишні кудлаті - клубки єгози,
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
Мокрі, сумні та знімілі.
Бути веселою і не проси,
Я прикидатись не вмію.
Не обминеш ні голок ні шипів.
З того самій мені важко.
Завтра у дяку, що перетерпів
2025.12.04
19:59
Обступили парубки дідуся старого
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
Та й питатися взялись всі гуртом у нього:
- Кажуть, діду, що колись ви козакували,
В чужих землях і краях частенько бували.
Чи то правда, чи то ні? Може, люди брешуть
Та даремно лиш про вас язиками чешуть?
- Ні, брех
2025.12.04
17:58
Ти поспішаєш...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
Ну, скажи на милість,
Куди летиш, що гнуться закаблуки?
Забула праску вимкнуть?
Вередували діти?
По пиятиці чоловік ні кує-ні меле?..
...Просто мусиш поспішать...
Бо ти - Жінка...
2025.12.04
13:42
Тільки через певний час
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
ти даси мені свою руку.
Але це знову будуть сновидіння.
Це знову буде дзвоник,
до якого я не добіжу,
бо я писатиму ці вірші,
які набагато важливіші,
ніж те, що я… тебе люблю.
2025.12.04
13:12
В неволі я відшукую свободу,
А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...А у свободі - пута кам'яні.
Отримуєш найвищу нагороду -
Із ноосфери квіти неземні.
У рабстві ти відшукуєш бунтарство,
А в бунті - підступ, зраду і удар,
У ницості - величність, в черні - панство,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Бойко (1953) /
Проза
Модерне малоросійство. Пам’ятаймо козу-дерезу.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Модерне малоросійство. Пам’ятаймо козу-дерезу.
Справжній українець повинен розмовляти російською, любити Росію, ненавидіти Україну та все українське а також поширювати ідеї «русского мира». До того ж він має називати Україну не інакше як «эта страна» чи щось подібне, аби не було сумнівів, якій насправді «странє» він прислужує. Саме так бачать Україну та українців російські та проросійські пропагандони – територією без титульної нації, власної мови і культури. Усі незгодні, тобто українські патріоти, оголошуються націоналістами, нацистами, фашистами і підлягають асиміляції або ліквідації.
І, взагалі, Україна – це «геополитический проект Запада», як каже їхнє головне пуйло. Хоча не надто віриться, що Путін та його банда геть усі були двійочниками з історії. Навіть історія СССР розумних дечому таки вчила. Але, слід віддати їм належне, – вони є досить вправними, хоча й безсоромними, брехунами та маніпуляторами.
Ну, нехай собі там божеволіють, конають – це, здавалось би, передусім їхні проблеми. Але коли їхня п’ята колона почувається в Україні цілковито як удома, то хочеться, нарешті, запитати: «Гості, а чи не набридли вам господарі?». І ось це вже наші проблеми і потрібно їх таки вирішувати. Бо ці гості починають нагадувати брутальну козу-дерезу з відомої казочки. Щоправда, ота тупа коза нічим не убезпечила своїх завоювань і була невдовзі справедливо вигнана з окупованої нею території. Війна була коротка і переможна. Але таке буває лише у казках. Дійсність, як правило, страшніша.
Бо коли Рабінович під куполом Верховної Ради заспівав «Вставай, страна огромная», стало зрозуміло, що нам, нарешті, оголосили війну. На сьомому році неоголошеної війни.
Тож, послуговуючись тією ж воєнною термінологією, хотілось би запитати отих знавців історії.
– Чи можна уявити собі, аби у роки другої світової війни співробітники відомства Геббельса не лише вільно розгулювали по Москві, але й захопили ледь не половину інформаційного простору тодішнього СССР?
– І з якого боку лінії теперішнього фронту знаходяться Рабінович і його поплічники? Якщо вони повторюють основні пропагандистські наративи країни-окупанта, то і ймення їм навіть не «п’ята колона», а «прислужники окупантів» із усіма правовими наслідками. Якщо ж у їхній діяльності наші «найгуманніші у світі суди» таки не виявлять складу злочину, то, принаймні, нехай прислужують окупантам на їхній таки території.
Між іншим, і у ворога, як то кажуть, є чому й повчитися. Цікаво почитати хоч би премудрі мислі однієї з чільних запоребрикових «рупориць» Маргарити Симоньян щодо захисту Росії від «чорножопих».
«У русских для сохранения Родины в ее нынешнем виде нет другого пути, кроме как больше рожать и больше ассимилировать. Не гнать от себя, не пугать, не резать в метро, а плавить в одну общую культурно русскую массу, в пока еще не существующий единый российский народ всех нерусских, рожденных и выросших на этой нашей земле. Нужно просто один раз перестать играть в чужие контексты и идеалы... Наша история, наша культура, наши ценности, наш первый и главный язык – все это должно быть единым, непререкаемым, монолитным, необратимым, не зависящим от того, кто талантливее орет на митинге или трибуне. Раз и навсегда.
Остальное дело техники. Как это делается, сколько нужно на это лет – на воспитание в школах и детсадах, на – о ужас! – госпропаганду единства всех нас как одной монолитной нации, на возвращение соотечественников по этническому признаку, что не стесняются делать ни Греция, ни, тем паче, Израиль, ни даже пугливая на такие темы послевоенная Германия.
Маленький дагестанец, ингуш, татарин, калмык (кого еще режут в московском метро?) должен знать, что он, прежде всего, россиянин, а потом уже дагестанец, ингуш, татарин, калмык. Что бы об этом ни думали его родители.
Впрочем, другой путь, он, как всегда, к сожалению, есть. К лешему всех отпустить. Точнее, прогнать. Особо никто, честно сказать, не расстроится. Прозевали давно тот момент, когда бы расстроились.
Другой путь – он пленительно очевидный. И о нем не стыдятся уже говорить как о правильном и возможном люди, которых принято называть приличными. С виду нормальные люди.
Дорогие нормальные люди! Если вас почему-то устраивает Россия в пределах ее Золотого Кольца – без чеченцев, якутов, калмыков, без ханты и манси, без ненцев, татар, ингушей, дагестанцев, без чурок, хачей, черножопых и узкоглазых, без нефти и газа, без золота и бриллиантов, без Байкала, Амура, без южного моря и плодородных земель – тогда, конечно, вперед.
Так, чтобы чурок, хачей, черножопых и узкоглазых здесь больше не было, а нефть, бриллианты, Байкал и Амур, газ и моря оставались – так не получится. Прогонишь один неказистый, вроде, Кавказ, который, вроде, не жалко – и понеслась. Поезжайте в Якутию, спросите якута, что он о нас, не якутах, думает, в каком гробу он нас видел и как его достало терпеть нас, круглоглазых и бело… – ну, в общем – на исконно якутской земле. Никогда не слышали про якутский национализм? А он, тем временем, процветает. И опасный термин «регионообразующая национальность» в Якутии произносят с той же страстью, что в Москве – «государствообразующий народ».
Лично меня Россия в пределах кольца не устраивает. И если – God forbid! – придется за это когда-нибудь воевать, ну значит что. Значит, пойдем воевать.
И, да, пока мне тут не напомнили, напомню сама – я нерусская. Во мне нет ни капли русской крови. Ни одной. Слава России!»
Нарешті кінець довжелезної цитати з Маргарити Симоньян. Спробуйте-но, замініть «Слава России!» на «Слава Україні!», а «чурок, хачей, черножопых и узкоглазых » на «москаликів» та іще дещо на дещо і вже маєте готовий програмний документ. «За что боролись, на то и напоролись». Чи, може, у плагіаті звинуватять? Або заперечать цитаткою з дідуся Леніна: «Обрусевшие инородцы всегда пересаливают по части истинно русского настроения». Ну, геть все, як про наших неукраїномовних «опожопих» малоросів . Для останніх, наостанок, іще декілька слів від їхнього-не їхнього (хтозна чийого) найпролетарськішого Маяковського:
«Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Разве может быть
затрёпанней
да тише
слова
поистасканного
«Слышишь»?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, —
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово «чуешь».
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи».
І, взагалі, Україна – це «геополитический проект Запада», як каже їхнє головне пуйло. Хоча не надто віриться, що Путін та його банда геть усі були двійочниками з історії. Навіть історія СССР розумних дечому таки вчила. Але, слід віддати їм належне, – вони є досить вправними, хоча й безсоромними, брехунами та маніпуляторами.
Ну, нехай собі там божеволіють, конають – це, здавалось би, передусім їхні проблеми. Але коли їхня п’ята колона почувається в Україні цілковито як удома, то хочеться, нарешті, запитати: «Гості, а чи не набридли вам господарі?». І ось це вже наші проблеми і потрібно їх таки вирішувати. Бо ці гості починають нагадувати брутальну козу-дерезу з відомої казочки. Щоправда, ота тупа коза нічим не убезпечила своїх завоювань і була невдовзі справедливо вигнана з окупованої нею території. Війна була коротка і переможна. Але таке буває лише у казках. Дійсність, як правило, страшніша.
Бо коли Рабінович під куполом Верховної Ради заспівав «Вставай, страна огромная», стало зрозуміло, що нам, нарешті, оголосили війну. На сьомому році неоголошеної війни.
Тож, послуговуючись тією ж воєнною термінологією, хотілось би запитати отих знавців історії.
– Чи можна уявити собі, аби у роки другої світової війни співробітники відомства Геббельса не лише вільно розгулювали по Москві, але й захопили ледь не половину інформаційного простору тодішнього СССР?
– І з якого боку лінії теперішнього фронту знаходяться Рабінович і його поплічники? Якщо вони повторюють основні пропагандистські наративи країни-окупанта, то і ймення їм навіть не «п’ята колона», а «прислужники окупантів» із усіма правовими наслідками. Якщо ж у їхній діяльності наші «найгуманніші у світі суди» таки не виявлять складу злочину, то, принаймні, нехай прислужують окупантам на їхній таки території.
Між іншим, і у ворога, як то кажуть, є чому й повчитися. Цікаво почитати хоч би премудрі мислі однієї з чільних запоребрикових «рупориць» Маргарити Симоньян щодо захисту Росії від «чорножопих».
«У русских для сохранения Родины в ее нынешнем виде нет другого пути, кроме как больше рожать и больше ассимилировать. Не гнать от себя, не пугать, не резать в метро, а плавить в одну общую культурно русскую массу, в пока еще не существующий единый российский народ всех нерусских, рожденных и выросших на этой нашей земле. Нужно просто один раз перестать играть в чужие контексты и идеалы... Наша история, наша культура, наши ценности, наш первый и главный язык – все это должно быть единым, непререкаемым, монолитным, необратимым, не зависящим от того, кто талантливее орет на митинге или трибуне. Раз и навсегда.
Остальное дело техники. Как это делается, сколько нужно на это лет – на воспитание в школах и детсадах, на – о ужас! – госпропаганду единства всех нас как одной монолитной нации, на возвращение соотечественников по этническому признаку, что не стесняются делать ни Греция, ни, тем паче, Израиль, ни даже пугливая на такие темы послевоенная Германия.
Маленький дагестанец, ингуш, татарин, калмык (кого еще режут в московском метро?) должен знать, что он, прежде всего, россиянин, а потом уже дагестанец, ингуш, татарин, калмык. Что бы об этом ни думали его родители.
Впрочем, другой путь, он, как всегда, к сожалению, есть. К лешему всех отпустить. Точнее, прогнать. Особо никто, честно сказать, не расстроится. Прозевали давно тот момент, когда бы расстроились.
Другой путь – он пленительно очевидный. И о нем не стыдятся уже говорить как о правильном и возможном люди, которых принято называть приличными. С виду нормальные люди.
Дорогие нормальные люди! Если вас почему-то устраивает Россия в пределах ее Золотого Кольца – без чеченцев, якутов, калмыков, без ханты и манси, без ненцев, татар, ингушей, дагестанцев, без чурок, хачей, черножопых и узкоглазых, без нефти и газа, без золота и бриллиантов, без Байкала, Амура, без южного моря и плодородных земель – тогда, конечно, вперед.
Так, чтобы чурок, хачей, черножопых и узкоглазых здесь больше не было, а нефть, бриллианты, Байкал и Амур, газ и моря оставались – так не получится. Прогонишь один неказистый, вроде, Кавказ, который, вроде, не жалко – и понеслась. Поезжайте в Якутию, спросите якута, что он о нас, не якутах, думает, в каком гробу он нас видел и как его достало терпеть нас, круглоглазых и бело… – ну, в общем – на исконно якутской земле. Никогда не слышали про якутский национализм? А он, тем временем, процветает. И опасный термин «регионообразующая национальность» в Якутии произносят с той же страстью, что в Москве – «государствообразующий народ».
Лично меня Россия в пределах кольца не устраивает. И если – God forbid! – придется за это когда-нибудь воевать, ну значит что. Значит, пойдем воевать.
И, да, пока мне тут не напомнили, напомню сама – я нерусская. Во мне нет ни капли русской крови. Ни одной. Слава России!»
Нарешті кінець довжелезної цитати з Маргарити Симоньян. Спробуйте-но, замініть «Слава России!» на «Слава Україні!», а «чурок, хачей, черножопых и узкоглазых » на «москаликів» та іще дещо на дещо і вже маєте готовий програмний документ. «За что боролись, на то и напоролись». Чи, може, у плагіаті звинуватять? Або заперечать цитаткою з дідуся Леніна: «Обрусевшие инородцы всегда пересаливают по части истинно русского настроения». Ну, геть все, як про наших неукраїномовних «опожопих» малоросів . Для останніх, наостанок, іще декілька слів від їхнього-не їхнього (хтозна чийого) найпролетарськішого Маяковського:
«Говорю себе:
товарищ москаль,
на Украину
шуток не скаль.
Разучите
эту мову
на знамёнах —
лексиконах алых, —
эта мова
величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Разве может быть
затрёпанней
да тише
слова
поистасканного
«Слышишь»?!
Я
немало слов придумал вам,
взвешивая их,
одно хочу лишь, —
чтобы стали
всех
моих
стихов слова
полновесными,
как слово «чуешь».
Трудно
людей
в одно истолочь,
собой
кичись не очень.
Знаем ли мы украинскую ночь?
Нет,
мы не знаем украинской ночи».
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
