Початкове слово
        про Вітьку Корабльова
        й дружка його одвічного
        Ваню Диховичного.

Що не так із п’ятим «А»? -
Як зірвавсь зі швори весь!
Віра Павлівна сама
з ним не може впоратись.

    Долітали аж до стелі,
    як ракети «Фау-2»,
    то натоптані портфелі,
    то образливі слова.

    Хтось, досвідчений в дуелях,
    двері партою підпер,
    й герць наступний на портфелях
    далі гіршив інтер’єр...

Коли це не жартома -
буде ого-го іще!
Що ж таке із п’ятим «А»,
з чого все побоїще?

    Висновок чиєїсь мами
    був готовий нашвидку:
    «Це - від програшу “Динамо”
    в першім колі “Спартаку”!»

    «Ні, - згадав був тато Ірки, -
    свари - завжди про одне:
    хто до верхнього одвірка
    без розбігу дострибне...»

І тоді, в бурхливий час
диспуту завзятого,
командирували в клас
піонервожатого.

    Вчув здаля вожатий Юра,
    як буянить дітвора:
    «Головне - література!»,
    і - болільницьке «ура!»

    Та перечив дехто першим,
    і розносилось з вікна:
    «У добу космічних звершень -
    важить техніка одна!»

Був вожатий - не дурний,
мовив: «Й хай розноситься!
Це - не розбрат голосний,
це - різноголосиця».

    Перший голос був не зичний,
    не ревів, мов зграя труб, -
    був це Ваня Диховичний,
    всім відомий книголюб.

    Голос другий - винятково
    наполегливий й палкий, -
    тільки Віті Корабльову
    міг належати такий!

Загалом, підстав нема
для тривоги, геть її:
не зчинилось з п’ятим «А»
жодної трагедії.

* * *

    Ваня був оратор вдалий:
    так цікаво повідав,
    що, заслухавшись, бувало,
    клас перерву пропускав!

    Й хай плели єхиди гірші,
    що пухкий він, наче сніг;
    а зате - напам’ять вірші
    довго він читати міг:

хоч про «шашки наголо»,
хоч про бій вітрильників...
От півкласу і було
Ваніних прихильників.

    Але й Вітька теж у масі
    певний мав авторитет:
    він зробив у третім класі
    гідро-пневмо-пістолет.

    Перевірку за рікою
    він для хлопців влаштував -
    пістолет стріляв водою
    й більш ста метрів струмінь дав!

І в усіх дворах навкруг
втішно всім завсідникам,
що у них дворовий друг
ходить винахідником.

    Зав’яжи йому всі очі
    та завдання розтлумач -
    то й на дотик він робочий
    зложить радіоприймач.

    Змайстрував електропраску
    аж на сорок кіньских сил
    та приладив автозмазку
    в холодильник марки «ЗІЛ»;

місяць щось конструював
із дротів та чобота -
й школі враз подарував
справдішнього робота!

    Та настройку Вітька здвинув,
    й робот став ловити ґав:
    він пізніше на хвилину
    дзвоник на урок давав;

    а іще - кружляв навколо
    й уривався раптом в клас...
    Діда вітькиного в школу
    викликали вже не раз.

Дід сказав: «Вітька́ мого
вплив псує спадковості;
втихомирити його -
на загальній совісті!»

    (Дід і сам, усім на подив,
    надто запальний бував;
    щось весь час він винаходив
    й «ра́ціо-налі́-зува́в»).

    От і знадобились збори, -
    рішення якесь знайти;
    та, до речі, ще й докори
    щодо Вані розгребти:

на історії Іван -
у званні блискучого,
в математиці - профан,
в ролі відстаючого;

    він - знавець літератури,
    приклад з нього брав весь клас;
    на уроках фізкультури -
    він «захворював» ураз.

    Де колись якесь змагання,
    зразу перший - Корабльов;
    ну, а Диховичний Ваня -
    у болільниках ізнов...

Вітька ж - не читав книжок,
бо вважав причудами,
й кожний в нього був рядок
з помилками грубими;

    насмішив і педагога,
    Віру Павлівну саму:
    Біломор-канал у нього
    раптом впав у Колиму!

    Плутав дати історичні
    і культур взаємовплив;
    а зате він блискавично
    чи́сла множив та ділив.

* * *

...Збори йшли - аж вився пил,
кожен ладен битися;
розділилися навпіл, -
так зручніш сваритися.

    У дівчат - свої підходи,
    в справі цій - звичайно мир:
    хто у класі верховодив,
    той і був у них кумир.

    Та теперь - проблема, згодься:
    два рівнісінькі кути,
    два великих полководця;
    під чиї знамена йти?

Супротивникам на страх
готувались подвиги,
й розійшлись по таборах
навіть ліпші подруги.

    З цього боку: «Фізкультура!
    Техніки пріоритет!»
    А відтіль: «Література!»
    Ці: «Атлет!» А ті: «Поет!»

    «Ванька - млявий, Вітька - жвавий,
    й навіть робота зліпив!»
    «Космонавт Титов на вправи -
    з томом Пушкіна ходив!»

Й так би й бились до сих пір
повними портфелями,
й жований літав папір
справжніми шрапнелями...

    Та, почувши про Титова,
    всі по партах розійшлись, -
    після Ваніного слова
    запал дівся весь кудись.

    І тоді згадали, нащо
    був цей спір до хрипоти:
    не призначити, хто́ кращий,
    а двом хлопцям помогти.

Й рішення знайшлось під сміх,
вже без спору жодного:
підопічним кожен з них
став один у одного.

* * *

    Вітька й Ваня сторопіли,
    вчувши про такий підхід;
    втім, що́ збори ухвалили -
    те й виконувати слід.

    «Значить, так: бігцем за місто!» -
    Вітька перший в шефи встиг.
    Ваня, хоч і змок геть-чисто,
    та до фінішу добіг.

І даремно реготав
Корабльов над Ванею:
вдома Ваня Віті дав
книжку про Іспанію.

    І змагались два лукавця
    не без грішної мети:
    кожний іншого старався
    до знемоги довести.

    Ваня трохи що не плаче:
    кожний день - то вплав, то вскач,
    то візьми ріши задачу,
    то сідай паяй приймач...

Але й Вітьку він припер
шимпанзе й горилами,
й вірші той завчав тепер
сторінками цілими!

    І під час взаємних звітів
    раптом Вітька проказав:
    «Знаєш, Ване, я помітив:
    залюбки читати став!»

    Й Ваня посміхнувся щиро:
    «Силу я набув таку,
    що тепер рази чотири
    підтягнусь на турнику!

Добре, що мене привчив
ти до акробатики...
А на днях - мене хвалив
вчитель математики!»

    І збагнули враз обоє:
    «Стали друзі ми?» - «Авжеж!..»
    Та такі, що і водою
    їх тепер не розіллєш.

    ...Кажуть, приклад - одиничний;
    та у школах знов і знов
    буде й Ваня Диховичний,
    буде й Вітька Корабльов.

І не встежиш за всіма, -
стільки їх з’являється...
Ось що вийшло з п’ятим «А»!
Як це вам вбачається?

(2020)

*** ОРИГІНАЛ ***

        Вступительное слово
        про Витьку Кораблёва
        и друга закадычного -
        Ваню Дыховичного.

Что случилось с пятым «А»?
Как вам это нравится:
Вера Павловна сама
С ним не может справиться!

    От стены к доске летели,
    Как снаряды «Фау-2»,
    То тяжелые портфели,
    То обидные слова.

    Бой кипел, и в тайных целях
    Кто-то партой дверь припёр.
    Но и драка на портфелях
    Не решила этот спор.

Раз такая кутерьма -
Ожидай не то еще!
Что ж случилось с пятым «А»,
Почему побоище?

    Догадалась чья-то мама -
    Мамы вечно начеку:
    «Это проигрыш “Динамо”
    В первом круге “Спартаку”».

    «Нет, - сказал отец Олега, -
    Спорят там, наверняка,
    Кто допрыгнет без разбега
    До дверного косяка».

И послали в поздний час -
В половине пятого -
Разбираться в этот класс
Пионервожатого.

    Пионервожатый Юра
    Крик услышал со двора:
    «Всех главней - литература!»
    А в ответ неслось: «Ура!»

    Но сейчас же крикнул кто-то
    Из раскрытого окна:
    «В век космических полётов
    Только техника нужна!»

И решил вожатый вмиг:
«Сам был в пятом классе я -
Всё понятно, - там у них
Просто разногласия».

    Первый голос был обычный -
    И не резок, и не груб, -
    Это Ваня Дыховичный,
    Всем известный книголюб.

    Ну а голоса второго
    Трудно было не узнать -
    Только Витьке Кораблёву
    Мог такой принадлежать!

Ну, теперь для пап и мам
Всё яснее ясного:
Не случилось в пятом «А»
Ничего ужасного.

* * *

    Ваня - необыкновенный,
    Ну такой рассказчик был! -
    Что подчас на перемены
    Целый класс не выходил.

    Языки болтали злые,
    Что он слишком толстый, - пусть!
    Но зато стихи любые
    Ваня шпарил наизусть:

Про Мадрид и про Алтай,
Про отважных конников...
И пол-класса, почитай,
Ваниных сторонников.

    Ну, и Витька тоже в массе
    Заимел авторитет:
    Сделал Витька в третьем классе
    Гидро-пневмо-пистолет.

    Испытанье за рекою
    Он устроил для ребят -
    Пистолет стрелял водою
    Метров на́ сто пятьдесят!

И по всем дворам вокруг
Всем дружкам-приятелям
Было лестно, что их друг
Стал изобретателем.

    Если Витьке оба глаза
    Толстым шарфом завязать,
    Он на ощупь может сразу
    Два транзистора собрать.

    Сконструировал подъёмник
    В сорок лошадиных сил
    И вмонтировал приёмник
    В холодильник марки «ЗИЛ».

Месяц что-то мастерил
Из кастрюль и провода, -
И однажды подарил
Витька школе - робота!

    Что-то Витька в нем напутал:
    Всем законам вопреки
    Робот раньше на минуту
    На урок давал звонки;

    Он еще скользил по полу
    И врывался к Витьке в класс...
    Деда Витькиного в школу
    Вызывали много раз.

«С Витькой мне не совладать,
У него наследственность, -
На него должна влиять
Школьная общественность;

    Не кончал я академий -
    Вы решайте», - дед сказал...
    Кстати, дед и сам всё время
    Что-то там изобретал.

    ...И устроили собранье:
    Стали думать и гадать,
    Как на Витьку и на Ваню
    Целым классом повлиять...

У историка ходил
Ваня в званье лучшего,
В математике он был -
В роли отстающего.

    Он - знаток литературы,
    Тут четверки - ни одной;
    На уроках физкультуры -
    Притворялся, что больной.

    А на всех соревнованьях:
    «Кораблев - вот это да!»
    Ну а Дыховичный Ваня
    Был... болельщиком всегда.

Витька книжек не читал,
Знал стихи отрывками;
Запинался, и писал
С грубыми ошибками.

    А однажды на уроке
    Сказанул такое он!..
    Будто - во Владивостоке
    Протекает Волго-Дон.

    Путал даты он несносно, -
    Сам учитель хохотал.
    Но зато молниеносно
    Он делил и умножал.

* * *

...Шло собранье - шум и гам,
Каждый хорохорится.
Разделились пополам -
Так удобней ссориться.

И девчонки там и тут
Разделились поровну -
И поддерживают ту
И другую сторону.

    Раньше в девичьем народе
    Наступал быстрее мир -
    Тот, кто в классе верховодил,
    Тот и был у них кумир.

    А сейчас - два флага вьётся,
    Два пути - куда свернуть?
    Два великих полководца,
    Два вождя - к кому примкнуть?

    В общем - страсти накалились,
    Всё решилось впопыхах, -
    И подруги очутились
    Во враждебных лагерях.

    Эти хором: «Физкультура!»
    Но не сбить им тех никак -
    Те кричат: «Литература!»
    Эти снова: «Техника!»

    «Ванька слаб, а Витька - ловкий,
    Сам он робота собрал!» -
    «А Титов на тренировки
    Пушкина с собою брал!»

Им бы так не удалось
Спор решить неделями -
Всё собрание дралось
Полными портфелями.

    Но, услышав про Титова,
    Все по партам разошлись, -
    После Ваниного слова
    Страсти сразу улеглись.

    И когда утихла ссора,
    Каждый начал понимать,
    Что собрались не для спора -
    А обоим помогать.

И придумало, как быть,
Бурное собрание:
Их друг к другу прикрепить -
В целях воспитания.

* * *

    Витька с Ванею - в чем дело,
    Не могли никак понять, -
    Но... собранье так хотело -
    Значит, надо выполнять.

    «Значит, так - бегом до Химок!» -
    Витька Ване приказал.
    Ваня зубы сжал, весь вымок,
    Но до дому добежал.

И напрасно хохотал
Кораблев над Ванею:
Дома Ваня Витьке дал
Книгу про Испанию.

    Было много ссор и шума -
    Ни присесть, ни полежать, -
    Ведь вначале каждый думал,
    Как другого измотать.

    Ваня просто чуть не плачет:
    То присядь, то подтянись,
    То возьми реши задачу,
    То приемником займись!..

Но и Витьку он добил
Рыбами и птицами, -
Тот теперь стихи учил
Целыми страницами!..

    Как-то Витька Ваню встретил
    И решил ему сказать:
    «Знаешь, Ванька, я заметил -
    Интересно мне читать!»

    И ответил Ваня сразу:
    «Щупай мышцы на руке!
    Я теперь четыре раза
    Подтянусь на турнике!

Хорошо, что приобщил
Ты меня к атлетике.
А вчера я получил
“пять” по арифметике!»

    И захохотали оба,
    И решили меж собой,
    Что они друзья до гроба,
    В общем - не разлить водой!

    ...Может, случай не типичный,
    Но во множестве дворов
    Есть и Ваня Дыховичный,
    Есть и Витька Кораблёв.

И таких примеров - тьма, -
Можно в школе справиться...
Вот что было в пятом «А»!
Как вам это нравится?