
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Опадає цвіт, як любов.
Опадає цвіт, як події,
Що хитають твердині основ.
Опадає цвіт прямо в серце
І кривавий лишає слід.
Поцілунком цвіт озоветься,
лунає мило поряд… саксофон.
До горизонту тепле, синє море
і раптом – голос скрипки їм у тон!
Легенький вітер пестить сосен віти,
метелики вальсують поміж крон…
У розпалі гаряче мирне літо,
то що я від інших ще хочу?
Пора вже туди, де зоря золота
завершує долю пророчу.
Де Бог заколисує тишу небес
утомленим сонцем в зеніті,
де праведний порох в час тління воскрес
І холоне літня ніч, -
Десь, невидимо для зору,
Підвиває хижий сич.
Тишу різко ріже сплеском
На ставку, мабуть, карась, -
Від водойми безшелесно
Потяглася тінь якась.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Дитяча поема. II
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
а гірку оману:
погуляти вийти - зась,
на каток - тим паче,
а сиди й хоч лоб розквась
об якусь задачу.
Й дуже прикро та завидно,
бо з вікна прекрасно видно,
як ватага дітвори
радо ковзає з гори.
Стукне сніжка у вікно -
і затворник знає:
це дружок його давно
на дворі чекає.
Та у майці - не втекти,
й не для снігу - капці,
і до того ж - стерегти
доручили бабці...
Й знов ученості заручник
утикається в підручник:
там в басейнах А та Б
пішохід кудись гребе;
а потому уві сні
кляті водовози
в ті басейни навісні
наливають сльози.
...Ну, а хто - не лоботряс,
вчив уроки вчасно, -
той зимовий вільний час
проведе прекрасно!
Ось і Ваня Диховичний,
хоч учивсь не феєрично, -
вчення не занапастив,
чверть закінчив без «хвостів».
Та і Вітька Корабльов
притягнув потиху
добрий в табелі улов,
дідові на втіху.
Й мали хлопчаки-спілчани
найзахоплюючі плани:
спорудити з часом... Ет!
Цить, це поки що - секрет.
У дворі стояв сарай,
зручний та просторий,
та чомусь - секретний вкрай,
завше на запорі.
Дід проводив там колись
просто дні та ночі,
й заклопотаний якийсь
повертавсь на спочив;
не палив і не обідав,
кривсь від рідних та сусідів,
й знали всі, з яки́х причин:
щось там винаходив він.
Для онука дід - взірець!
Чули Вітька й Ваня:
він - відомий фахівець
тканей фарбування.
Дід, щоправда, років п’ять
кривдився неначе,
та продукт його занять
в шпарку Вітька бачив:
ніби чаклуни-араби,
дід в цеберко, повне фарби,
непомітне щось натряс...
Й колір - інший став ураз!
Та образив, як не слід,
дехто діда, видно,
й відтоді закинув дід
справу винахідну.
Вітька п’ять років шукав
ключик від сараю,
дід же капосний - ричав:
«Де той ключ - не знаю!»
Й раптом, в перший день канікул,
обійшлось без грізних ікл, -
дід сказав: «Ось ключ, тримай;
фарбу тільки не чіпай!»
Це була найкраща з днин,
ліпше свят футбольних, -
без уроків й перемін,
дзвоників й контрольних!
Ключ від таїн - ось, блищить!
Здрастуйте, пригоди!
Це була велика мить
в перший день свободи.
Добрий час для Вані й Вітьки, -
час здійсняти всі намітки!
Стерли те, що дряпав дід:
«Для усіх закрито вхід!»
І зайшли... Оце так так!
Інструментів скільки!
Гвинтики, дроти, верстак, -
не барися тільки!
Крутить низку шестерень
древній мотоцикл...
Загалом, прекрасний день -
перший день канікул!
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Прочитайте снова
про Витьку Кораблёва
и друга закадычного -
Ваню Дыховичного.
У кого одни колы
Двойки догоняют,
Для того каникулы
Мало что меняют.
Погулять нельзя пойти,
На каток - тем паче, -
Можно только взаперти
Чахнуть над задачей.
И обидно и завидно,
Ведь в окно прекрасно видно,
Как ватага детворы
Кувыркается с горы.
Бац! - в окно летит снежок -
И затворник знает:
Там, внизу, его дружок
Знаком вызывает.
Но навряд ли убежит:
Он - в трусах и в тапках,
Да к тому же - сторожит
Бдительная бабка.
И несчастный неудачник
Утыкается в задачник:
Там в бассейны А и Б
Что-то льется по трубе,
А потом ему во сне
Снятся водовозы,
Что в бассейны А и Б
Наливают слёзы.
...Ну а кто был с головой,
У кого всё ясно, -
Тот каникулы зимой
Проведет прекрасно.
Вот и Ваня Дыховичный
Кончил четверть не отлично,
Не как первый ученик,
Но - без двоек был дневник.
Да и Витька, друг его,
Хоть бывал он болен,
Кончил четверть ничего, -
Даже дед доволен.
И имели мальчуганы
Интереснейшие планы:
Сделать к сроку... Или нет, -
Это всё пока секрет.
Был сарай в углу двора,
Только - вот в чем горе -
Старый дедовский сарай
Вечно на запоре.
Раньше дед в нем проводил
Просто дни и ночи
И, бывало, приходил
Чем-то озабочен.
Не курил и не обедал,
Почему - никто не ведал,
Но, конечно, каждый знал:
Что-то он изобретал.
В своем деле дед - артист,
Знали Витька с Ваней:
Он большой специалист
По окраске тканей.
Правда, деда, говорят,
Кто-то там обидел,
А почти пять лет назад
Витька в щелку видел:
Как колдун из детской сказки
Над ведром пахучей краски
Наклонился его дед...
И она меняла цвет!
Но обижен дед, видать,
Не на шутку: сразу
Бросил всё - в сарай лет пять
Не ходил ни разу.
Витька спрашивал пять лет,
Где ключи к сараю,
Но превредный Витькин дед
Отвечал: «Не знаю».
Только в первый день каникул
Дед ключи отдал - и крикнул:
«Краску тронете мою -
Я вас, дьяволы, прибью!»
Это был счастливый день -
День занятий вольных:
Ни звонков, ни перемен,
Никаких контрольных!
Ключ к загадке! Вот сейчас
Распадутся своды...
Это был великий час
В первый день свободы!
Час великих начинаний! -
Лучший час для Витьки с Ваней.
Стерли дедовский запрет
«Посторонним входа нет».
И вошли... Вот это да!
Инструментов сколько!
Рельсы, трубки, провода, -
Просто клад, и только!
Вон привязан за ремень
Старый мотоцикл...
В общем - что там! - славный день -
Первый день каникул!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)