Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Від суєти, марноти, часоплину!
Лиш тільки так ти досягнеш мети
І будеш вільним, мов незламна глина.
Я залишаю сцену у той час,
Коли вручають ордени й медалі,
І йду у ліс, де мій вогонь не згас
так мало бути.
У Господа: палиця,
ліки, отрута,
і дні пораховані
до воскресіння,
і сльози знедолені
в смутку осіннім.
А потім сонце висушило скло,
Через яке всміхавсь до мене ранок,
Очей торкаючись і світлом, і теплом.
Ще ніздрі лоскотали аромати
До блиску вимитих листочків і цвітінь,
І в закутку затемненім кімнати
Ховалася поспішн
виживає сильний
перемагає найсильніший
а дружба не перемагає
бо це лукавство й евфемізм
пригадуючи друзів навіть
атож були і в мене друзі
всі розійшлись кудись із часом
Вони - лише слабка анестезія.
Підробний світ чекає на месію,
Ми поодинці бачимо з вікна
Фантазії свої, в яких весна
Перемагає осінь, світлій Музі
Дарує сукню на казковім лузі
З тендітних синіх пролісків своїх...
веселий вітре, веселий вітре!
Моря і гори облетів ти всі на світі,
і всі на світі вислухав пісні.
Заспівай нам про гори й пустині,
про таємні глибини морів,
про небокраї сині,
Той важливий непізнаний знак,
Ніби спогади сиві, прозорі,
Що впіймає сумний неборак.
Я шукаю у пеленах ночі
Тіні натяку, впізнаний жест.
Я забуть наполегливо хочу
Те видіння, що прагнуло жертв.
Одне, мов з лісу, довге і густе,
А інше — ніби у раптових зливах,
Як згадка про минуле і пусте…
Лунало гучно, як стара бандура,
В потоках звуків між пожовклих крон,
Чи чумака забутого натура
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.
Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.
Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.
Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.
Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дитяча поема. II
про Вітьку Корабльова
й дружка його одвічного
Ваню Диховичного.
Хто спіймав десь-інколи
в табелі «погано»,
має не канікули,
а гірку оману:
погуляти вийти - зась,
на каток - тим паче,
а сиди й хоч лоб розквась
об якусь задачу.
Й дуже прикро та завидно,
бо з вікна прекрасно видно,
як ватага дітвори
радо ковзає з гори.
Стукне сніжка у вікно -
і затворник знає:
це дружок його давно
на дворі чекає.
Та у майці - не втекти,
й не для снігу - капці,
і до того ж - стерегти
доручили бабці...
Й знов ученості заручник
утикається в підручник:
там в басейнах А та Б
пішохід кудись гребе;
а потому уві сні
кляті водовози
в ті басейни навісні
наливають сльози.
...Ну, а хто - не лоботряс,
вчив уроки вчасно, -
той зимовий вільний час
проведе прекрасно!
Ось і Ваня Диховичний,
хоч учивсь не феєрично, -
вчення не занапастив,
чверть закінчив без «хвостів».
Та і Вітька Корабльов
притягнув потиху
добрий в табелі улов,
дідові на втіху.
Й мали хлопчаки-спілчани
найзахоплюючі плани:
спорудити з часом... Ет!
Цить, це поки що - секрет.
У дворі стояв сарай,
зручний та просторий,
та чомусь - секретний вкрай,
завше на запорі.
Дід проводив там колись
просто дні та ночі,
й заклопотаний якийсь
повертавсь на спочив;
не палив і не обідав,
кривсь від рідних та сусідів,
й знали всі, з яки́х причин:
щось там винаходив він.
Для онука дід - взірець!
Чули Вітька й Ваня:
він - відомий фахівець
тканей фарбування.
Дід, щоправда, років п’ять
кривдився неначе,
та продукт його занять
в шпарку Вітька бачив:
ніби чаклуни-араби,
дід в цеберко, повне фарби,
непомітне щось натряс...
Й колір - інший став ураз!
Та образив, як не слід,
дехто діда, видно,
й відтоді закинув дід
справу винахідну.
Вітька п’ять років шукав
ключик від сараю,
дід же капосний - ричав:
«Де той ключ - не знаю!»
Й раптом, в перший день канікул,
обійшлось без грізних ікл, -
дід сказав: «Ось ключ, тримай;
фарбу тільки не чіпай!»
Це була найкраща з днин,
ліпше свят футбольних, -
без уроків й перемін,
дзвоників й контрольних!
Ключ від таїн - ось, блищить!
Здрастуйте, пригоди!
Це була велика мить
в перший день свободи.
Добрий час для Вані й Вітьки, -
час здійсняти всі намітки!
Стерли те, що дряпав дід:
«Для усіх закрито вхід!»
І зайшли... Оце так так!
Інструментів скільки!
Гвинтики, дроти, верстак, -
не барися тільки!
Крутить низку шестерень
древній мотоцикл...
Загалом, прекрасний день -
перший день канікул!
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Прочитайте снова
про Витьку Кораблёва
и друга закадычного -
Ваню Дыховичного.
У кого одни колы
Двойки догоняют,
Для того каникулы
Мало что меняют.
Погулять нельзя пойти,
На каток - тем паче, -
Можно только взаперти
Чахнуть над задачей.
И обидно и завидно,
Ведь в окно прекрасно видно,
Как ватага детворы
Кувыркается с горы.
Бац! - в окно летит снежок -
И затворник знает:
Там, внизу, его дружок
Знаком вызывает.
Но навряд ли убежит:
Он - в трусах и в тапках,
Да к тому же - сторожит
Бдительная бабка.
И несчастный неудачник
Утыкается в задачник:
Там в бассейны А и Б
Что-то льется по трубе,
А потом ему во сне
Снятся водовозы,
Что в бассейны А и Б
Наливают слёзы.
...Ну а кто был с головой,
У кого всё ясно, -
Тот каникулы зимой
Проведет прекрасно.
Вот и Ваня Дыховичный
Кончил четверть не отлично,
Не как первый ученик,
Но - без двоек был дневник.
Да и Витька, друг его,
Хоть бывал он болен,
Кончил четверть ничего, -
Даже дед доволен.
И имели мальчуганы
Интереснейшие планы:
Сделать к сроку... Или нет, -
Это всё пока секрет.
Был сарай в углу двора,
Только - вот в чем горе -
Старый дедовский сарай
Вечно на запоре.
Раньше дед в нем проводил
Просто дни и ночи
И, бывало, приходил
Чем-то озабочен.
Не курил и не обедал,
Почему - никто не ведал,
Но, конечно, каждый знал:
Что-то он изобретал.
В своем деле дед - артист,
Знали Витька с Ваней:
Он большой специалист
По окраске тканей.
Правда, деда, говорят,
Кто-то там обидел,
А почти пять лет назад
Витька в щелку видел:
Как колдун из детской сказки
Над ведром пахучей краски
Наклонился его дед...
И она меняла цвет!
Но обижен дед, видать,
Не на шутку: сразу
Бросил всё - в сарай лет пять
Не ходил ни разу.
Витька спрашивал пять лет,
Где ключи к сараю,
Но превредный Витькин дед
Отвечал: «Не знаю».
Только в первый день каникул
Дед ключи отдал - и крикнул:
«Краску тронете мою -
Я вас, дьяволы, прибью!»
Это был счастливый день -
День занятий вольных:
Ни звонков, ни перемен,
Никаких контрольных!
Ключ к загадке! Вот сейчас
Распадутся своды...
Это был великий час
В первый день свободы!
Час великих начинаний! -
Лучший час для Витьки с Ваней.
Стерли дедовский запрет
«Посторонним входа нет».
И вошли... Вот это да!
Инструментов сколько!
Рельсы, трубки, провода, -
Просто клад, и только!
Вон привязан за ремень
Старый мотоцикл...
В общем - что там! - славный день -
Первый день каникул!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
