
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Ловив солодкий подих на устах.
В жарких обіймах (справді чи здалося?)
Сказала ти, що повністю моя.
Легенький блюз у темряві кімнати
І твій тонкий напівприкритий стан…
Спинився час і простір розірвався,
Бо мені на роботу.
Ой, Оксанко, ти тужишся, силишся –
і народжуєш … ноту.
А я? Орю, сію, мелю.
Тим не менше, кого я люблю.
Тим, хто бачить мої вчинки,
не менше розцвітуть барвінки,
Сняться добрі, гарні сни.
Де зцілити можна втому.
Не лежить тягар вини.
Де зустрінуть на порозі.
Рушничок, гарячий чай…
Де душа спочити зможе
В чорній картатій сукні з пряжкою
Місяця бляклого в сизому поясі
Скупчення зір на шляху Чумацькому.
Вона ступала тихцем заглядаючи
В блискучі люстерка озер і босою
Ходила по чорному полі травами —
Пелюстки, стеблинки с
Помисли-стіни розкрадені в снах по цеглині.
Тільки без думки як збудуватись людині?
Тиша – непевність. Тиша завжди застережна.
Осені таїнство кислим кагором сповнить
Душі зів'ялі, тавруючи землю смутком.
Пі
на вершини гірські одчайдушно вилазять.
Гірськолижникам заздрю, що в космічному леті
здатні творить неймовірні й в уяві свої піруети.
Тірольцям заздрю, котрі гадки не мають,
що їм пощастило оселитись в такому раю…
Мжичка по землі, –
Вишгород вечірній
Заховавсь в імлі.
Ні вогню, ні звуку,
Сиро без ладу, –
Милу взяв за руку
Й бережно веду.
Не соромся розкішного тіла
І не бійся уважних очей, -
Вже від збудження позолотіли
Соковиті сосочки грудей.
Ледве видиме лоно, мов квітка
Дивлюсь, не вірю і сумую...
Я чув, казали, Лютий - звір
Навіє свіжого. Згуртує…
Зітхнув. За вухом почесав
Піду до хати досипати,
Де сотні раз я воскресав…
І що цікаво - без оплати.
Повен горя і сліз, –
Я свої сподівання
Не втрачаючи ніс.
Хоч відчув і побачив
Біль численний від мук,
Я тримався одначе
І міцнів, наче бук.
То навідаються турки, то прийдуть татари.
І палають міста, села, женуть люд ясиром.
Нема спокою Вкраїні, бо немає миру.
Від сусідів отих клятих, що дивляться ласо,
Нема життя в Україні, нема від них спасу.
так яро в небі блискає Стожар,
немовби вітер роздуває згар
і розвіває сяйво над землею.
Несміло місяць вигляда з-за хмар,
Ведмедиці звисає хвіст петлею
й здається, падають, як божий дар,
Ти – мій вогонь, повітря і вода…,
Моє життя, а іншого не знаю,
Та й змісту в нім без тебе теж нема.
В тобі мої бажання, справжні мрії.
В тобі лиш бачу сенс та й завдяки
Твоїй любові я живий донині
Він випив її до краплі,
Він ноги об неї витер.
В анонсі гучні спектаклі,
Які написав злий вітер.
Дощем оросив долівку,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Дитяча поема. III
Друзі торкнули кувалду важку,
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.
Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз
дідову фарбу казкову!
Ні, не утриматись тут все одно, -
надто принаджують тайни!
Що заборонено - саме воно
найцікавіше звичайно...
Віко каністри відкрилось помалу;
крапнули трохи на пасмугу скла, -
фарба на хвильку блакитною стала,
жовтим й червоним на землю стекла!
Вгледівши цю небувалу красу,
хлопці застигли; й потому
дружно домовились, щоб завчасу
не прохопитись нікому.
Звідки взялося це диво із див,
Вітька повідав не зразу;
Ваня присягся, і Вітька відкрив
дідову давню образу.
...Дідові - відгук прислали якось:
«Витвір цей ваш - нецікавий!»
Десь у інстанціях вирішив хтось:
все це - дитячі забави.
Задум назвали шкідливим й нечинним:
вся ця алхімія - для неотес!
Синє повинно лишатися синім,
жовте - жовтеньким, й не треба чудес!..
Радили люди: отам чи отам
спробуй звернутися чемно...
Тільки тут дід вже затявся і сам:
«Видно, трудивсь я даремно...»
Що він сказав би, почувши хлоп’ят?
Ваня все вирішив хутко:
«Ми пофарбуємо наш апарат
дідовим творчим здобутком!
Й лист у газети напишем мигцем, -
щирої правди заради!
До “Піонерської правди” пошлем,
й до “Комсомольської правди”!
Як, мовляв, так, - геніального діда
гнобить недбалий якийсь бюрократ!
Дід виняткову продукцію видав, -
он, подивіться на наш апарат!..»
Ваня сказав: «Достобіса балак!
Надто у тебе все лунко...
Краще - візьми умости на верстак
креслення та розрахунки».
Й ось вже захоплено наші творці
риси наносять на ватман...
Потім утіляться креслення ці
в перший міжзоряний флагман!
Люди, відзначте собі цей момент:
в цьому старому сараю
розпочинається експеримент -
й стежка у далеч безкраю!
* * *
Ну а допоки, примітливий змалку -
Вітька Івану сказав: «Не зівай!..»
І з будівництва - бетономішалку
хлопці насилу вкотили в сарай.
Не уявіть, що вони - крадії
чи бешкетують без діла:
як будівництво скінчилось - її
муляри так і лишили.
Звалене там будівельне сміття,
цегла, потрощена дрібно...
Й нате: бетономішалка ота
хлопцям для чогось потрібна.
Ваня сказав: «Її взявши відтіль,
добру зробили ми справу,
бо заважав пожильцям цей утиль
й нашому домоуправу!»
Лозунг на школі ви, певне, читали:
«Металобрухт, піонере, збирай!»
Й Вітька із Ванею тиждень тягали
труби від водопроводу - в сарай.
Вітька їм місце знаходив ураз,
й Ваня - завжди наготові;
й майже два тижні носив цілий клас
їм сірники побутові.
Вітька голівки у них віддирав,
й склав їх до скриньки ретельно;
він її черепом декорував
з написом: «Дуже смертельно!»
Бачили всі, тільки жоден не знав,
що там затіяли хлопці:
щось розробляють, - чи то пароплав,
чи паровоз у розробці...
Боб-голубар із сусіднього двору
(Вітька у контрах з ним часто бував)
сів на паркані, цікавістю хворий,
лускав насіння та спостерігав.
Тільки - не видно, хоч стеж, хоч не стеж,
й маявся він безпорадно:
чи не ганятимуть голубів теж?
Дуже було б це досадно!
В Борьки вся слава - що в їхніх домах
голубарів більш немає;
а відбери це у нього - і крах,
авторитет полиняє.
От і послав він Володьку Сайка
з братом та Жиліну Свєтку:
чи не задумано голубника, -
мали розвідати метко.
Ввечері, тільки-но темрява згусла,
трійця паркан подолала... В цю мить
Жиліна Свєтка (ще та боягузка)
скрикнула раптом: «Ой, щось там горить!»
Ні, не завмерли вони, - навпаки,
порозлітались, як пір’я;
Борьчині вірні так звані дружки -
не оправдали довір’я...
(Звісно, тривога фальшива була,
марно злякались знестями, -
просто це фарба на пасмузі скла
грала всіма кольорами.)
Борька тоді спохмурніло сказав:
«Щось підозріле там креслять!
Скажем дорослим: підпалять, мовляв,
дім вісімнадцять дріб десять!»
Батько Бориса байкам не повірив;
він в поліклініці фельдшером був, -
температуру у Борьки поміряв
й потім на тиждень у хаті замкнув...
В хлопців тимчасом - проблема з вікном,
вихід шукають зі скрути:
як на усіх кораблях загалом,
круглим воно має бути!
Ваня уже пів-Москви обійшов,
вулиці ближні та дальні...
Й раптом - вікно на вокзалі знайшов, -
у чоловічій вбиральні!
Взяти його неможливо... Однак
Ваня - таки комбінатор:
вранці в сараї вже ліг на верстак
шуканий ілюмінатор.
Всі перебірки в бетономішалку
впаяні міцно, старанно, навік;
втягнуто вже аварійну мигалку
й крісла-шезлонги в командний відсік.
В отвір, куди заливали, було,
суміш щебінки з цементом, -
кругле вікно саме враз підійшло,
стало воно елементом.
Східці стрем’янки до люків ведуть,
й зроблена приладна дошка:
дев’ять будильників разом гудуть
й фосфором світяться трошки.
Вже перевірений кожний ланцюг,
кожна дрібниця істотна;
й навіть замки від віконних фрамуг
вкручені в люки добротно.
Труби насподі - це сопла ракетні,
паливо - із сірникових голів;
іспити вже відбулися макетні, -
Вітька півста сірників попалив...
Правда, нараз ледь не луснув весь план,
ще не досягши орбіти:
Вітька зібравсь зореліт-космоплан
сірою фарбою крити!
«Це - щоб не видно ракету було,
захід безпеки так званий:
раптом зустрінуться нам, як на зло,
інопланетні буяни...»
Й ставсь у конструкторських лавах скандал,
сварка страшного масштабу, -
Ваня пішов у атаку учвал,
в січу - за дідову фарбу:
«Що про нас скажуть оті венеряни,
тільки-но ступимо ми з корабля?
“Сірість, мабуть, - у вас всюди, земляни;
певне, сіренька така - вся Земля...”
А от якщо застосуємо ми
винахід діда яскравий -
поголос піде про це між людьми,
й дід твій отримає слави!»
Вітьку цей довід відразу скорив,
й зайві подальші промови!
Діда свого він, звичайно, любив, -
дід був і справді чудовий.
Ну, то - за справу!.. І ось - результат,
в захваті Вітька та Ваня:
наче веселка, блищить апарат,
наче від сонця вітання!..
Навіть рішили найважче питання, -
як їм для старту відсунути дах:
кран будівельний надибав десь Ваня
і до сараю на тижні притяг.
Й ще в них одна з недокінчених справ:
Ваня якось - на припоні
звідкись щенятко привів, і сказав:
«Буде у нас у загоні!
Щоб не попасти в польоті у скрут,
протистояти сюрпризам -
вивчити треба, як житиме тут
справжній живий організм!»
Та організм все крутився чогось, -
шустрий такий «номер третій»,
що йому м’ясо давати прийшлось,
щоб залишавсь у ракеті.
І отепер, перед самим відльотом,
мало в програмі не викликав зрив:
місію виконав він, але потім
вийти з ракети ніяк не хотів.
Ваня і кликав свого протеже,
і спокушав ковбасою...
Вітька був майже готовий уже
взяти щеня із собою.
Ваня не згоден: «Хоч песик цей нам
стреси космічні знімає,
ризикувати собачим життям
зовсім в нас права немає!»
Так що - вручили на час двірнику
пса - неофіта орбіти,
перепросивши його нашвидку...
Завтра уранці - летіти!
(2021)
*** ОРИГІНАЛ ***
Витька взял в руки электропилу, -
Он здесь освоился быстро.
Ну, а Иван в самом дальнем углу
Видит: большая канистра!
Вспомнили тотчас ужасный запрет,
Переглянулись с опаской:
В этой канистре - сомнения нет -
Деда волшебная краска.
Не удержались, конечно, друзья -
Ведь любопытно! Известно:
Им запретили... А то, что нельзя, -
Это всегда интересно.
Горло канистры с натугой открылось,
Капнули чуть на осколок стекла, -
Краска на миг голубым засветилась,
Красным и желтым на землю стекла!
Ясно, ребята разинули рты,
Как языки проглотили, -
И, обомлев от такой красоты,
Витька и Ванька решили,
Чтобы пока не болтать никому
И не показывать виду.
Ваня поклялся, и Витька ему
Всё рассказал про обиду.
...Дед как-то отзыв в письме получил:
«Остепениться пора вам!»
Кто-то там где-то там взял и решил -
Детская это забава.
И объявили затею опасной,
Вредной: не место алхимикам здесь!
Цвет должен быть если красный - так красный,
Желтый - так желтый, без всяких чудес!
Деда жалели: мол, с тем-то свяжись, -
Вдруг повезет в этот раз!.. Но
Дед разозлился: «Выходит, всю жизнь
Время я тратил напрасно!..»
Что бы сказал он, услышав ребят?..
Ваня воскликнул с волненьем:
«Витька, мы выкрасим свой аппарат
Дедовым изобретеньем!
Всяких людей посмотреть позовём, -
Что унывать втихомолку! -
Гневный протест в «Пионерку» пошлём
Иль вообще - в «Комсомолку»!
Так, мол, и так - гениального деда
Странные люди понять не хотят!
Это не только, мол, деда победа!
Вы, мол, взгляните на наш аппарат!..»
Так разошелся, что только держи.
«Ну тебя, Ваня, в болото! -
Витька сказал. - Разложи чертежи
На верстаке для работы!»
Витька и Ваня мудрят над листом,
Полным значков и парабол, -
Этот чертеж превратится потом
В первый межзвездный корабль!
Люди, запомните этот момент:
Здесь, в этом старом сарае,
Осуществляется эксперимент -
Вбиты начальные сваи!
Ну а пока, проявляя смекалку,
Витька Ивану сказал: «Не зевай!..» -
Прямо со стройки бетономешалку
Еле вкатили ребята в сарай.
Нет, не сворована-унесена,
Не беспокойтесь, всё цело:
Кончилась стройка, валялась она
Года четыре без дела!
Там - просто кладбище согнутых рельс,
И никому их не жалко, -
Ну, а ребятам нужна позарез
Эта бетономешалка.
«Тем, что мешалку мы уволокли, -
Ваня сказал, - этим, право,
Пользу огромную мы принесли
Нашему домоуправу!»
Лозунг у школ вы, конечно, читали:
«Металлолом, пионер, собирай!» -
Вот Витька с Ваней два дня и таскали
Водопроводные трубы в сарай.
Витька маневрами руководил,
Ваня кричал по привычке;
Им целый класс две недели носил
Обыкновенные спички.
Витька головки у них отдирал,
Складывал в ящик отдельно, -
Череп на ящике нарисовал
С надписью: «Очень смертельно!»
Видели все, но не ведал никто,
Что же друзья затевали, -
Знали - они что-то строят, но что -
Этого не понимали.
Боб Голубятник (с ним Витька был в ссоре) -
Тот, что в соседнем дворе проживал, -
Целые сутки висел на заборе,
Семечки лузгал и всё наблюдал.
Но не понять ничего, хоть убей, -
В щели сарая не видно!
Вдруг они будут гонять голубей? -
Это же жутко обидно!
Если у Борьки возьми отними
То, что один он гоняет, -
Рухнет вся Борькина власть над людьми,
Слава его полиняет.
Вот и послал он Володьку Сайко
С братом и Жилину Светку, -
Чтобы они незаметно, тайком
Осуществили разведку.
Как-то под вечер вся троица тихо
Через забор перелезла, дрожит, -
Жилина Светка, большая трусиха,
Вдруг закричала: «Там что-то горит!»
Правда, у страха глаза велики, -
Вмиг разлетелись как перья
Борькины верные эти дружки, -
Не оправдали доверья.
Паника ложной, конечно, была, -
Что же их так испугало?
Просто пятно на осколке стекла
Всеми цветами сверкало.
Борька сказал им секретную речь:
«Надо обдумать, всё взвесить, -
Взрослым сказать - они хочут поджечь
Дом восемнадцать дробь десять!..»
Борькин отец ничему не поверил, -
Он в поликлинике фельдшером был, -
Температуру зачем-то померил
И... всю неделю гулять запретил.
Борьку не жалко - ему поделом,
Вот у Ивана - задача:
Ваня гонялся за круглым стеклом,
Но что ни день - неудача.
Витька сказал: «Хоть костьми всеми ляг!
Лишь - за окном проволочка, -
Иллюминатор на всех кораблях
Должен быть круглым, и точка!»
Ваня всё бегал, а время всё шло
Быстрым, уверенным курсом...
Вдруг обнаружилось это стекло,
Но... в туалете на Курском!
Запрещено его вытащить, но
В Ване сидел комбинатор:
Утром стояло в сарае окно -
Будущий иллюминатор.
Все переборки в бетономешалке
Впаяны крепко, навек, -
И установлены кресла-качалки
В верхний, командный, отсек.
Эта мешалка - для многих людей
Только железка, - поэту
И Витьке с Ваней по форме своей
Напоминала ракету.
Раньше в отверстие сверху лилось
Месиво щебня с цементом, -
Ну, а стекло прямо впору пришлось,
Стало стекло элементом.
К люкам - стремянка от самой земли,
А для приборной панели
Девять будильников в дело пошли -
В них циферблаты горели.
Все элементы один к одному
Были подогнаны плотно,
Даже замки из оконных фрамуг
Ввинчены в люки добротно.
Будет ракета без всяких кавычек,
Водопроводные трубы под ней
Были заправлены серой от спичек:
Сопла - не трубы - для наших парней.
Правда, чуть было не рухнул весь план:
Вдруг, не спросивши совета,
Витька покрасить хотел космоплан
Краскою серого цвета.
«Чтобы ракета была не видна, -
Мало ли, что там! А вдруг там
Встретят нас плохо?!» - Был тверд, как стена,
Витька - пилот и конструктор...
Словом, возник грандиозный скандал
В дружном у них коллективе.
Дедову краску Иван защищал:
«Дедова краска - красивей!
Мы прилетим, а нам скажут: «Земляне -
На некрасивом таком корабле?
Вот те и на!» - И решат венеряне,
Будто бы - серость одна на Земле...
А возвратимся - директор всех школ,
Может, встречать нас прикатит, -
Мы ему скажем, кто что изобрёл, -
Премию дед твой отхватит!»
Доводом этим тотчас убедил
Витьку Иван Дыховичный:
Витька ведь деда, конечно, любил, -
Дед был и вправду отличный.
...Всё! Дело в шляпе! Сверкал аппарат,
Радугой переливался, -
Витька хоть вслух не хвалил, но был рад
Тем, что Ивану поддался.
Даже решили труднейший вопрос: как
Крышу поднять, - им строительный кран
Здесь пригодился, но вот в чем загвоздка.
Дело такое. Однажды Иван
Как-то щенка в мастерскую принёс
И, привязав на верёвку,
Веско сказал: «Для науки - сей пёс
С нами пройдет подготовку.
Всё же до цели - недели пути, -
Чтоб быть готовым к сюрпризам,
Выясним, как себя будет вести
Этот живой организм!»
Но организм начал лаять, мешать -
Что ему замыслы эти! -
Так что пришлось ему мясо давать,
Чтобы сидел он в ракете.
С ним они вынесли страшные муки:
Завтра лететь, ну а пса не прогнать, -
Он хоть задачу свою для науки
Выполнил, но не хотел вылезать.
Ваня его и конфетой манил, -
Пес был своею судьбою
Очень доволен... Тогда предложил
Витька - взять псину с собою.
Ваня ответил: «Хотелось бы взять -
Пес там, конечно, забава, -
Но его жизнью нельзя рисковать!» -
Нет, мол, морального права.
Доброго дворника дядьку Силая
Уговорили за псом присмотреть, -
Пес от обиды их даже облаял!
Но... что поделаешь - завтра лететь!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)