Друзі торкнули кувалду важку,
рашпіля смугу бугристу...
Й раптом помітили в дальнім кутку
чорну велику каністру.

Зразу згадали про дідів наказ,
категоричну умову...
Видно, каністра і містить якраз
дідову фарбу казкову!

Ні, не утриматись тут все одно, -
надто принаджують тайни!
Що заборонено - саме воно
найцікавіше звичайно...

    Віко каністри відкрилось помалу;
    крапнули трохи на пасмугу скла, -
    фарба на хвильку блакитною стала,
    жовтим й червоним на землю стекла!

Вгледівши цю небувалу красу,
хлопці застигли; й потому
дружно домовились, щоб завчасу
не прохопитись нікому.

Звідки взялося це диво із див,
Вітька повідав не зразу;
Ваня присягся, і Вітька відкрив
дідову давню образу.

...Дідові - відгук прислали якось:
«Витвір цей ваш - нецікавий!»
Десь у інстанціях вирішив хтось:
все це - дитячі забави.

    Задум назвали шкідливим й нечинним:
    вся ця алхімія - для неотес!
    Синє повинно лишатися синім,
    жовте - жовтеньким, й не треба чудес!..

Радили люди: отам чи отам
спробуй звернутися чемно...
Тільки тут дід вже затявся і сам:
«Видно, трудивсь я даремно...»

Що він сказав би, почувши хлоп’ят?
Ваня все вирішив хутко:
«Ми пофарбуємо наш апарат
дідовим творчим здобутком!

Й лист у газети напишем мигцем, -
щирої правди заради!
До “Піонерської правди” пошлем,
й до “Комсомольської правди”!

    Як, мовляв, так, - геніального діда
    гнобить недбалий якийсь бюрократ!
    Дід виняткову продукцію видав, -
    он, подивіться на наш апарат!..»

Ваня сказав: «Достобіса балак!
Надто у тебе все лунко...
Краще - візьми умости на верстак
креслення та розрахунки».

Й ось вже захоплено наші творці
риси наносять на ватман...
Потім утіляться креслення ці
в перший міжзоряний флагман!

Люди, відзначте собі цей момент:
в цьому старому сараю
розпочинається експеримент -
й стежка у далеч безкраю!

* * *

    Ну а допоки, примітливий змалку -
    Вітька Івану сказав: «Не зівай!..»
    І з будівництва - бетономішалку
    хлопці насилу вкотили в сарай.

Не уявіть, що вони - крадії
чи бешкетують без діла:
як будівництво скінчилось - її
муляри так і лишили.

Звалене там будівельне сміття,
цегла, потрощена дрібно...
Й нате: бетономішалка ота
хлопцям для чогось потрібна.

Ваня сказав: «Її взявши відтіль,
добру зробили ми справу,
бо заважав пожильцям цей утиль
й нашому домоуправу!»

    Лозунг на школі ви, певне, читали:
    «Металобрухт, піонере, збирай!»
    Й Вітька із Ванею тиждень тягали
    труби від водопроводу - в сарай.

Вітька їм місце знаходив ураз,
й Ваня - завжди наготові;
й майже два тижні носив цілий клас
їм сірники побутові.

Вітька голівки у них віддирав,
й склав їх до скриньки ретельно;
він її черепом декорував
з написом: «Дуже смертельно!»

Бачили всі, тільки жоден не знав,
що там затіяли хлопці:
щось розробляють, - чи то пароплав,
чи паровоз у розробці...

    Боб-голубар із сусіднього двору
    (Вітька у контрах з ним часто бував)
    сів на паркані, цікавістю хворий,
    лускав насіння та спостерігав.

Тільки - не видно, хоч стеж, хоч не стеж,
й маявся він безпорадно:
чи не ганятимуть голубів теж?
Дуже було б це досадно!

В Борьки вся слава - що в їхніх домах
голубарів більш немає;
а відбери це у нього - і крах,
авторитет полиняє.

От і послав він Володьку Сайка
з братом та Жиліну Свєтку:
чи не задумано голубника, -
мали розвідати метко.

    Ввечері, тільки-но темрява згусла,
    трійця паркан подолала... В цю мить
    Жиліна Свєтка (ще та боягузка)
    скрикнула раптом: «Ой, щось там горить!»

Ні, не завмерли вони, - навпаки,
порозлітались, як пір’я;
Борьчині вірні так звані дружки -
не оправдали довір’я...

(Звісно, тривога фальшива була,
марно злякались знестями, -
просто це фарба на пасмузі скла
грала всіма кольорами.)

Борька тоді спохмурніло сказав:
«Щось підозріле там креслять!
Скажем дорослим: підпалять, мовляв,
дім вісімнадцять дріб десять!»

    Батько Бориса байкам не повірив;
    він в поліклініці фельдшером був, -
    температуру у Борьки поміряв
    й потім на тиждень у хаті замкнув...

В хлопців тимчасом - проблема з вікном,
вихід шукають зі скрути:
як на усіх кораблях загалом,
круглим воно має бути!

Ваня уже пів-Москви обійшов,
вулиці ближні та дальні...
Й раптом - вікно на вокзалі знайшов, -
у чоловічій вбиральні!

Взяти його неможливо... Однак
Ваня - таки комбінатор:
вранці в сараї вже ліг на верстак
шуканий ілюмінатор.

    Всі перебірки в бетономішалку
    впаяні міцно, старанно, навік;
    втягнуто вже аварійну мигалку
    й крісла-шезлонги в командний відсік.

В отвір, куди заливали, було,
суміш щебінки з цементом, -
кругле вікно саме враз підійшло,
стало воно елементом.

Східці стрем’янки до люків ведуть,
й зроблена приладна дошка:
дев’ять будильників разом гудуть
й фосфором світяться трошки.

Вже перевірений кожний ланцюг,
кожна дрібниця істотна;
й навіть замки від віконних фрамуг
вкручені в люки добротно.

    Труби насподі - це сопла ракетні,
    паливо - із сірникових голів;
    іспити вже відбулися макетні, -
    Вітька півста сірників попалив...

Правда, нараз ледь не луснув весь план,
ще не досягши орбіти:
Вітька зібравсь зореліт-космоплан
сірою фарбою крити!

«Це - щоб не видно ракету було,
захід безпеки так званий:
раптом зустрінуться нам, як на зло,
інопланетні буяни...»

Й ставсь у конструкторських лавах скандал,
сварка страшного масштабу, -
Ваня пішов у атаку учвал,
в січу - за дідову фарбу:

    «Що про нас скажуть оті венеряни,
    тільки-но ступимо ми з корабля?
    “Сірість, мабуть, - у вас всюди, земляни;
    певне, сіренька така - вся Земля...”

А от якщо застосуємо ми
винахід діда яскравий -
поголос піде про це між людьми,
й дід твій отримає слави!»

Вітьку цей довід відразу скорив,
й зайві подальші промови!
Діда свого він, звичайно, любив, -
дід був і справді чудовий.

Ну, то - за справу!.. І ось - результат,
в захваті Вітька та Ваня:
наче веселка, блищить апарат,
наче від сонця вітання!..

    Навіть рішили найважче питання, -
    як їм для старту відсунути дах:
    кран будівельний надибав десь Ваня
    і до сараю на тижні притяг.

Й ще в них одна з недокінчених справ:
Ваня якось - на припоні
звідкись щенятко привів, і сказав:
«Буде у нас у загоні!

Щоб не попасти в польоті у скрут,
протистояти сюрпризам -
вивчити треба, як житиме тут
справжній живий організм!»

Та організм все крутився чогось, -
шустрий такий «номер третій»,
що йому м’ясо давати прийшлось,
щоб залишавсь у ракеті.

    І отепер, перед самим відльотом,
    мало в програмі не викликав зрив:
    місію виконав він, але потім
    вийти з ракети ніяк не хотів.

Ваня і кликав свого протеже,
і спокушав ковбасою...
Вітька був майже готовий уже
взяти щеня із собою.

Ваня не згоден: «Хоч песик цей нам
стреси космічні знімає,
ризикувати собачим життям
зовсім в нас права немає!»

Так що - вручили на час двірнику
пса - неофіта орбіти,
перепросивши його нашвидку...
Завтра уранці - летіти!

(2021)

*** ОРИГІНАЛ ***

Витька взял в руки электропилу, -
Он здесь освоился быстро.
Ну, а Иван в самом дальнем углу
Видит: большая канистра!

Вспомнили тотчас ужасный запрет,
Переглянулись с опаской:
В этой канистре - сомнения нет -
Деда волшебная краска.

Не удержались, конечно, друзья -
Ведь любопытно! Известно:
Им запретили... А то, что нельзя, -
Это всегда интересно.

Горло канистры с натугой открылось,
Капнули чуть на осколок стекла, -
Краска на миг голубым засветилась,
Красным и желтым на землю стекла!

Ясно, ребята разинули рты,
Как языки проглотили, -
И, обомлев от такой красоты,
Витька и Ванька решили,

Чтобы пока не болтать никому
И не показывать виду.
Ваня поклялся, и Витька ему
Всё рассказал про обиду.

...Дед как-то отзыв в письме получил:
«Остепениться пора вам!»
Кто-то там где-то там взял и решил -
Детская это забава.

И объявили затею опасной,
Вредной: не место алхимикам здесь!
Цвет должен быть если красный - так красный,
Желтый - так желтый, без всяких чудес!

Деда жалели: мол, с тем-то свяжись, -
Вдруг повезет в этот раз!.. Но
Дед разозлился: «Выходит, всю жизнь
Время я тратил напрасно!..»

Что бы сказал он, услышав ребят?..
Ваня воскликнул с волненьем:
«Витька, мы выкрасим свой аппарат
Дедовым изобретеньем!

Всяких людей посмотреть позовём, -
Что унывать втихомолку! -
Гневный протест в «Пионерку» пошлём
Иль вообще - в «Комсомолку»!

Так, мол, и так - гениального деда
Странные люди понять не хотят!
Это не только, мол, деда победа!
Вы, мол, взгляните на наш аппарат!..»

Так разошелся, что только держи.
«Ну тебя, Ваня, в болото! -
Витька сказал. - Разложи чертежи
На верстаке для работы!»

Витька и Ваня мудрят над листом,
Полным значков и парабол, -
Этот чертеж превратится потом
В первый межзвездный корабль!

Люди, запомните этот момент:
Здесь, в этом старом сарае,
Осуществляется эксперимент -
Вбиты начальные сваи!

Ну а пока, проявляя смекалку,
Витька Ивану сказал: «Не зевай!..» -
Прямо со стройки бетономешалку
Еле вкатили ребята в сарай.

Нет, не сворована-унесена,
Не беспокойтесь, всё цело:
Кончилась стройка, валялась она
Года четыре без дела!

Там - просто кладбище согнутых рельс,
И никому их не жалко, -
Ну, а ребятам нужна позарез
Эта бетономешалка.

«Тем, что мешалку мы уволокли, -
Ваня сказал, - этим, право,
Пользу огромную мы принесли
Нашему домоуправу!»

Лозунг у школ вы, конечно, читали:
«Металлолом, пионер, собирай!» -
Вот Витька с Ваней два дня и таскали
Водопроводные трубы в сарай.

Витька маневрами руководил,
Ваня кричал по привычке;
Им целый класс две недели носил
Обыкновенные спички.

Витька головки у них отдирал,
Складывал в ящик отдельно, -
Череп на ящике нарисовал
С надписью: «Очень смертельно!»

Видели все, но не ведал никто,
Что же друзья затевали, -
Знали - они что-то строят, но что -
Этого не понимали.

Боб Голубятник (с ним Витька был в ссоре) -
Тот, что в соседнем дворе проживал, -
Целые сутки висел на заборе,
Семечки лузгал и всё наблюдал.

Но не понять ничего, хоть убей, -
В щели сарая не видно!
Вдруг они будут гонять голубей? -
Это же жутко обидно!

Если у Борьки возьми отними
То, что один он гоняет, -
Рухнет вся Борькина власть над людьми,
Слава его полиняет.

Вот и послал он Володьку Сайко
С братом и Жилину Светку, -
Чтобы они незаметно, тайком
Осуществили разведку.

Как-то под вечер вся троица тихо
Через забор перелезла, дрожит, -
Жилина Светка, большая трусиха,
Вдруг закричала: «Там что-то горит!»

Правда, у страха глаза велики, -
Вмиг разлетелись как перья
Борькины верные эти дружки, -
Не оправдали доверья.

Паника ложной, конечно, была, -
Что же их так испугало?
Просто пятно на осколке стекла
Всеми цветами сверкало.

Борька сказал им секретную речь:
«Надо обдумать, всё взвесить, -
Взрослым сказать - они хочут поджечь
Дом восемнадцать дробь десять!..»

Борькин отец ничему не поверил, -
Он в поликлинике фельдшером был, -
Температуру зачем-то померил
И... всю неделю гулять запретил.

Борьку не жалко - ему поделом,
Вот у Ивана - задача:
Ваня гонялся за круглым стеклом,
Но что ни день - неудача.

Витька сказал: «Хоть костьми всеми ляг!
Лишь - за окном проволочка, -
Иллюминатор на всех кораблях
Должен быть круглым, и точка!»

Ваня всё бегал, а время всё шло
Быстрым, уверенным курсом...
Вдруг обнаружилось это стекло,
Но... в туалете на Курском!

Запрещено его вытащить, но
В Ване сидел комбинатор:
Утром стояло в сарае окно -
Будущий иллюминатор.

Все переборки в бетономешалке
Впаяны крепко, навек, -
И установлены кресла-качалки
В верхний, командный, отсек.

Раньше в отверстие сверху лилось
Месиво щебня с цементом, -
Ну, а стекло прямо впору пришлось,
Стало стекло элементом.

К люкам - стремянка от самой земли,
А для приборной панели
Девять будильников в дело пошли -
В них циферблаты горели.

Все элементы один к одному
Были подогнаны плотно,
Даже замки из оконных фрамуг
Ввинчены в люки добротно.

Будет ракета без всяких кавычек,
Водопроводные трубы под ней
Были заправлены серой от спичек:
Сопла - не трубы - для наших парней.

Правда, чуть было не рухнул весь план:
Вдруг, не спросивши совета,
Витька покрасить хотел космоплан
Краскою серого цвета.

«Чтобы ракета была не видна, -
Мало ли, что там! А вдруг там
Встретят нас плохо?!» - Был тверд, как стена,
Витька - пилот и конструктор...

Словом, возник грандиозный скандал
В дружном у них коллективе.
Дедову краску Иван защищал:
«Дедова краска - красивей!

Мы прилетим, а нам скажут: «Земляне -
На некрасивом таком корабле?
Вот те и на!» - И решат венеряне,
Будто бы - серость одна на Земле...

А возвратимся - директор всех школ,
Может, встречать нас прикатит, -
Мы ему скажем, кто что изобрёл, -
Премию дед твой отхватит!»

Доводом этим тотчас убедил
Витьку Иван Дыховичный:
Витька ведь деда, конечно, любил, -
Дед был и вправду отличный.

...Всё! Дело в шляпе! Сверкал аппарат,
Радугой переливался, -
Витька хоть вслух не хвалил, но был рад
Тем, что Ивану поддался.

Даже решили труднейший вопрос: как
Крышу поднять, - им строительный кран
Здесь пригодился, но вот в чем загвоздка.
Дело такое. Однажды Иван

Как-то щенка в мастерскую принёс
И, привязав на верёвку,
Веско сказал: «Для науки - сей пёс
С нами пройдет подготовку.

Всё же до цели - недели пути, -
Чтоб быть готовым к сюрпризам,
Выясним, как себя будет вести
Этот живой организм!»

Но организм начал лаять, мешать -
Что ему замыслы эти! -
Так что пришлось ему мясо давать,
Чтобы сидел он в ракете.

С ним они вынесли страшные муки:
Завтра лететь, ну а пса не прогнать, -
Он хоть задачу свою для науки
Выполнил, но не хотел вылезать.

Ваня его и конфетой манил, -
Пес был своею судьбою
Очень доволен... Тогда предложил
Витька - взять псину с собою.

Ваня ответил: «Хотелось бы взять -
Пес там, конечно, забава, -
Но его жизнью нельзя рисковать!» -
Нет, мол, морального права.

Доброго дворника дядьку Силая
Уговорили за псом присмотреть, -
Пес от обиды их даже облаял!
Но... что поделаешь - завтра лететь!