Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Не носи до вітру сліз
Він і сам цього не знає,
Що розсіє сльози скрізь…
Хто їх годен позбирати?
Хто посмілиться, скажи?
Ну хіба якщо вже мати…
Це відомо всім — ази
такі реалії буття.
Міста великі – полігони,
а ти у них мішенню став.
Замість примножити красиве,
множим життя людське на нуль.
Якщо хтось вижив це вже диво
під градом мін, ракет чи куль.
Немов сріблясто-біла ртуть,
І, пил здіймаючи над шляхом,
Корови з випасу ідуть.
Звисають яблука та груші,
З донизу зігнутих гілок,
І, мов його хтось міцно душить,
Кричить на Лиску пастушок:
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дитяча поема. IV
Вилізаймо із постель!
Не чекатиме нікого
міжпланетний корабель!
Все готово: два лимони,
довгий шнур від телефону,
компас, хліба скільки треба,
сірники і карта неба».
Ваня зліз униз з балкона
і спокійно доповів:
«Взяв я ліску із нейлону,
витривалу на розрив;
на трапунок аварійний -
йод та бинтовий рулон;
й чорну каву традиціну, -
щоб не впасти нам у сон».
Тільки Вітька - не маруда,
рішення прийняв - і квит:
«Ні, аварій в нас не буде,
зайве не берем в політ!
І таке ще тобі зауваження:
брати каву в батьків - ой, небажано!
А при старті кожний грам
вдесятеро стане нам, -
це ж бо наслідок перевантаження!»
«Ну, за справу; не зівай!
Що ти тягнеш? Відчиняй!..»
Потихеньку розчинили
дідусів старий сарай.
Плани звірені раз сорок:
третє березня, вівторок,
п’ять п’ятнадцять - термін старту,
зволікати більш не варто.
Після пуску, як відомо,
двигуни почнуть ревти
й тіло стане надвагоме, -
треба це перенести.
Вітька перший в люк залазив,
демонструючи снагу:
вчора він не їв ні разу, -
зайву зменшував вагу.
Ну а Ваня Диховичний -
в люку мало не застряв,
й декілька порад практичних
Вітька стиха другу дав...
Вони горді сміливостю власною,
й навіть дрож видається тут вчасною;
Вітька бортжурнал узяв
і ретельно записав:
«Екіпаж - у бадьорому настрою!»
Бак заправлений пальним...
Десять... Дев’ять... Вісім... Сім...
Переведені системи
всі у стартовий режим.
Запалились речовини,
задрижали в домі стіни,
штатні запуску ознаки, -
аж загавкали собаки.
Мало з місця дім не здвинувсь,
грім шибками шварконув;
Вітькин дід - і той прокинувсь,
хоч і глухуватий був.
Тато Вані спав прекрасно,
й раптом - гуркіт в сон вліза!
Що таке: на небі ясно,
а здається, що - гроза.
«Мабуть, тут кербуда треба, -
хай врятовує житло!..»
Весь квартал дивився в небо,
тільки - пусто там було.
Ванін тато дошукував сутності,
але мама - взірець чадолюбності,
зразу - глип: а Ваня де?..
Тут і Вітькин дід іде,
каже, Вітька - також у відсутності!
І такий почався рух
й навантаження для вух -
Вітькин дід від причитання
мало зовсім не оглух.
...А тим часом їхні діти
вже дістались до орбіти;
пронизавши атмосферу,
вийшли курсом на Венеру.
Мріяли: коли удасться
привенеритись на ній -
буде більше, ніж у казці,
явищ, див, пригод, подій!
От хоча б: кортіло Вані
встановити прецедент, -
щоб місцеві венеряни
видали йому в презент
апарат такий - мобільний,
невеличкий та легкий, -
щоб читати міг він вільно
текст на мові будь-якій!
А за це він, як в справжнім лекторії,
розповість їм про сад в Євпаторії,
як поліз туди крізь тин -
й раптом вдарив хтось у дзвін...
й такі інші кумедні історії.
Вітька, хоч кермо тримав,
теж спокуси не здолав, -
щільно сплющівши повіки,
щось своє він уявляв:
ось вони м’яку посадку
довершили, все в порядку,
і везуть їх до готелю
на літаючім тарелю;
враз - вмикаються екрани:
поблизу - якийсь аврал!
І начальник-венерянин
Віктору дає штурвал.
Вітька - кермовий умілий,
визнаний пілот ракет;
і умить він потерпілих
доставляє в лазарет.
І отримує він потім -
за здолання перепон -
вело-мото-кіно-фото-
відео-магнітофон.
Ну, а потім - повернення планове,
від землян всіх - салют капітанові!..
Знов на Землю прилетять -
і тоді вже їх простять
й Вітькин дід, й батько-мати Іванові.
...Але що за стукіт злий?
Зовні, й наче вперебій...
Треба мрійникам в кабіні
відірватися від мрій.
Невже квапились щосили,
і тому - вже долетіли?
Чи зблукали - й випадково
прикометились раптово?
«Де тут в нас частини світу?..»
«Спрацював чи ні захва́т?»
«Обрахуй ізнов орбіту
на шкалі координат!»
«Що ж це так іззовні б’ється?»
«Трохи світло пригаси...»
«Слухай, я уже, здається,
чув колись ці голоси!»
Що вирішує штат експедиції?
Що підказує їм інтуїція?..
Відчинилися на стук -
і побачили крізь люк
всіх жильців та сержанта міліції.
Той сказав: «Який скандал!
Недаремно був сигнал:
в п’ять п’ятнадцять двоє хлопців
розбудили весь квартал!»
Їх соромили сусіди:
що, мовляв, за непосиди!
Ванін тато вибачався,
Вітькин дід - той не з’являвся...
Вітька мучивсь: де заїло?
Що було зробити слід,
щоб ракета полетіла?..
Тут примчавсь сердитий дід.
Як за Вітьку він узявся!
Як не соромно, мовляв:
«Коли ти летіти взявся -
так летіти вже і мав!
Звідки цей провал космічний,
в чому наловив ти ґав?..»
Тільки Ваня Диховичний
знав причину... Та - мовчав.
Але потім, при пошуку тріщини,
Вітька був про причину сповіщений:
Ваня зразу не сказав,
що в ракету книжку взяв,
от і стала вага перевищена.
І пішов тут спір у них,
чи тяжкий це Вані гріх:
він узяв «Трьох мушкетерів», -
відірватися не міг...
«Ти, Вітько́, хоча б у ліжку
почитав би сам цю книжку!»
Й Вітька, тільки повечеряв -
розгорнув «Трьох мушкетерів»...
Й дуже Вітька уподобав
д’артаньянівський девіз,
й визнав: небезглузда спроба,
гідну книжку Ваня віз!
Й друзі, збуджені дошмиги,
сіли составляти звіт:
що́ поправити, щоб книги
брати у новий політ.
З’ясувалися деталі:
будуть інші двигуни -
і тоді в космічні далі
зможуть рушити вони!
Хай при здійсненні плану сміливого
не упустять нічого важливого;
ми їм зичимо удач,
виконання всіх задач
і повернення потім щасливого!
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
«Слушай, Ваня, хватит спать!
Договаривались в пять -
И корабль межпланетный
Никого не должен ждать!
Всё готово: два лимона,
Длинный шнур от телефона,
Компас, спички, много хлеба
И большая карта неба...»
Ваня тут же слез с балкона
И спокойно доложил:
«Видишь - леска из нейлона:
Не порвет и крокодил.
Не забудь о катастрофе,
Предстоит нелегкий путь:
Йод, бинты и черный кофе -
Чтоб в полете не уснуть...»
Витьку разве кто осудит,
Скажет он - как гвоздь вобьёт:
«Катастроф в пути не будет -
Лишнего не брать в полёт!
И к тому же заметят родители,
Что лекарство и кофе похитили,
А при старте каждый грамм
будет десять весить там -
И откажут ракетоносители».
«Так! За дело; не зевай!
Что ты тянешь? Отпирай!..»
Вот бесшумно отворили
Старый дедовский сарай.
Ни секунды проволочки -
Всё проверено до точки,
Всё по плану: третье марта,
Пять пятнадцать - время старта.
Им известно - после пуска
Будет двигатель реветь
И наступит перегрузка, -
Это надо потерпеть.
Перед стартом не до шуток.
Витька первым в люк залез, -
Он не ел почти пять суток:
Пища - тоже лишний вес!
Ну а Ваня Дыховичный
Еле втиснулся, весь взмок -
Хоть ему свой опыт личный
Витька передал как смог.
Ощущенье у них непривычное,
Но и дело у них необычное!
Витька взял тут бортжурнал -
и красиво записал:
«Настроение, в общем, отличное!»
Пристегнулись, а затем:
Десять... Девять... Восемь... Семь...
Ждет корабль, конец проверке
Бортовых его систем.
Время! Вздрогнули антенны,
Задрожали в доме стены,
Что-то вспыхнуло во мраке,
И залаяли собаки.
Дом от грома содрогнулся,
Стекла в окнах дребезжат, -
Витькин дед - и тот проснулся,
Хоть и был он глуховат.
Ванин папа спал прекрасно, -
Вдруг вскочил, протер глаза:
Что такое - в небе ясно,
А как будто бы - гроза!
«Управдома - где б он не́ был -
Отыскать! Спросить его!..»
Весь квартал глазел на небо,
Но - не видел ничего.
Ванин папа - он страха не чувствует,
Мама Ванина - что-то предчувствует...
Вдруг - о ужас! - Вани нет!
Тут же видит Витькин дед,
Что и Витька в постели отсутствует.
Слышно только «ах!» и «ох!» -
Поднялся переполох, -
Витькин дед от этих «охов»
Окончательно оглох.
...А тем временем в ракете
Их отчаянные дети,
Продырявив атмосферу,
Вышли курсом на Венеру.
И мечтали: если выйдет
Привенериться на ней -
Сколько там они увидят
Удивительных вещей!
Например, хотелось Ване -
Если точно прилетят,
Чтобы Ване венеряне
Подарили аппарат, -
Небольшой красивый, модный,
Вроде солнечных очков, -
Чтобы в нем читать свободно
На любом из языков!
Он за это расскажет про море им,
И как лазили в сад в Евпатории,
И как Витька там чихнул,
и как сторож их спугнул, -
И другие смешные истории.
Ну а Витька, сжав штурвал,
Тоже время не терял, -
Но с закрытыми глазами
Он другое представлял:
Путь окончен, всё в порядке.
После мягкой их посадки -
Вдруг со всех сторон несутся
К ним летающие блюдца.
И оттуда, словно белки, -
Венеряне! А потом -
На летающей тарелке
Их катают с ветерком.
А в тарелке кто-то ранен, -
Витька сразу всё решил:
Самый главный венерянин
Витьке место уступил...
Управлять ему не ново:
Надо? Всё, натянут трос!
И мгновенно он больного
К поликлинике подвёз.
И ему в конце полёта
С благодарностью вручён
Вело-мото-кино-фото-
видео-магнитофон.
Скоро будут смотреть телезрители,
Как на Землю спешат победители.
А когда те прилетят,
их, конечно же, простят -
Витькин дед и Ивана родители.
...Но - что это, как понять? -
Кто-то начал к ним стучать, -
И мечтатели в кабине
Разом кончили мечтать.
Быть не может! Неужели -
До Венеры долетели?
Ну, а может, заблудились -
И случайно прилунились?..
Хорошо, что всё закрыто.
А снаружи так стучат!..
«Витька, вычисли орбиту
По шкале координат!
Что же это за планета, -
Мы летели полчаса?
Слышишь, Витька, я ведь где-то
Слышал эти голоса...»
Надо было на что-то решиться им:
Или ждать, или выйти открыться им!..
Вот друзья открыли люк -
и увидели вокруг
Всех жильцов и сержанта милиции.
Тот сказал: «Какой скандал!
Я такого не видал -
В пять пятнадцать два мальчишки
Разбудили весь квартал!»
И чужие папы, мамы -
Все качали головами.
Ванин папа извинялся,
Витькин дед не появлялся...
Витька думал: в чем же дело?
Что с ракетой - где секрет?
Почему же не взлетела?..
Тут примчался Витькин дед.
Как же Витькин дед ругался!
«Не умеешь - так не сметь!
Коли уж лететь собрался -
Надо было улететь!
Как же так, - а голос зычный, -
Почему ты оплошал?..»
Только Ваня Дыховичный
Знал причину, но молчал.
Ну а дня через два, после ужина,
Та причина была обнаружена:
Просто Ваня не сказал,
что с собой он книгу взял -
И ракета была перегружена.
Вот друзья давай решать -
Можно ль Ваню осуждать:
Он ведь взял «Трех мушкетёров» -
Чтоб дорогой дочитать.
Можно спорить, но решить - как?
Благородный парень Витька
После долгих ссор и споров
Стал читать «Трех мушкетёров».
Их девиз - «Назад ни шага!» -
Сразу Витьку покорил.
Д’Артаньян своею шпагой
В пользу Вани спор решил!
Призадумались мальчишки,
Новый сделали расчёт -
Чтобы брать такие книжки
Каждый будущий полёт.
Разногласия земные
Удалось преодолеть -
И теперь в места любые
Можно запросто лететь!
Одолеют они - без сомнения -
Лишний вес и Земли притяжение, -
Остается только ждать...
Мы желаем им удач
И счастливого возвращения!
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)