«Вже будильника он трель!
Вилізаймо із постель!
Не чекатиме нікого
міжпланетний корабель!

    Все готово: два лимони,
    довгий шнур від телефону,
    компас, хліба скільки треба,
    сірники і карта неба».

        Ваня зліз униз з балкона
        і спокійно доповів:
        «Взяв я ліску із нейлону,
        витривалу на розрив;

        на трапунок аварійний -
        йод та бинтовий рулон;
        й чорну каву традиціну, -
        щоб не впасти нам у сон».

        Тільки Вітька - не маруда,
        рішення прийняв - і квит:
        «Ні, аварій в нас не буде,
        зайве не берем в політ!

            І таке ще тобі зауваження:
            брати каву в батьків - ой, небажано!
            А при старті кожний грам
            вдесятеро стане нам, -
            це ж бо наслідок перевантаження!»

«Ну, за справу; не зівай!
Що ти тягнеш? Відчиняй!..»
Потихеньку розчинили
дідусів старий сарай.

    Плани звірені раз сорок:
    третє березня, вівторок,
    п’ять п’ятнадцять - термін старту,
    зволікати більш не варто.

        Після пуску, як відомо,
        двигуни почнуть ревти
        й тіло стане надвагоме, -
        треба це перенести.

        Вітька перший в люк залазив,
        демонструючи снагу:
        вчора він не їв ні разу, -
        зайву зменшував вагу.

        Ну а Ваня Диховичний -
        в люку мало не застряв,
        й декілька порад практичних
        Вітька стиха другу дав...

            Вони горді сміливостю власною,
            й навіть дрож видається тут вчасною;
            Вітька бортжурнал узяв
            і ретельно записав:
            «Екіпаж - у бадьорому настрою!»

Бак заправлений пальним...
Десять... Дев’ять... Вісім... Сім...
Переведені системи
всі у стартовий режим.

    Запалились речовини,
    задрижали в домі стіни,
    штатні запуску ознаки, -
    аж загавкали собаки.

        Мало з місця дім не здвинувсь,
        грім шибками шварконув;
        Вітькин дід - і той прокинувсь,
        хоч і глухуватий був.

        Тато Вані спав прекрасно,
        й раптом - гуркіт в сон вліза!
        Що таке: на небі ясно,
        а здається, що - гроза.

        «Мабуть, тут кербуда треба, -
        хай врятовує житло!..»
        Весь квартал дивився в небо,
        тільки - пусто там було.

            Ванін тато дошукував сутності,
            але мама - взірець чадолюбності,
            зразу - глип: а Ваня де?..
            Тут і Вітькин дід іде,
            каже, Вітька - також у відсутності!

І такий почався рух
й навантаження для вух -
Вітькин дід від причитання
мало зовсім не оглух.

    ...А тим часом їхні діти
    вже дістались до орбіти;
    пронизавши атмосферу,
    вийшли курсом на Венеру.

        Мріяли: коли удасться
        привенеритись на ній -
        буде більше, ніж у казці,
        явищ, див, пригод, подій!

        От хоча б: кортіло Вані
        встановити прецедент, -
        щоб місцеві венеряни
        видали йому в презент

        апарат такий - мобільний,
        невеличкий та легкий, -
        щоб читати міг він вільно
        текст на мові будь-якій!

            А за це він, як в справжнім лекторії,
            розповість їм про сад в Євпаторії,
            як поліз туди крізь тин -
            й раптом вдарив хтось у дзвін...
            й такі інші кумедні історії.

Вітька, хоч кермо тримав,
теж спокуси не здолав, -
щільно сплющівши повіки,
щось своє він уявляв:

    ось вони м’яку посадку
    довершили, все в порядку,
    і везуть їх до готелю
    на літаючім тарелю;

        враз - вмикаються екрани:
        поблизу - якийсь аврал!
        І начальник-венерянин
        Віктору дає штурвал.

        Вітька - кермовий умілий,
        визнаний пілот ракет;
        і умить він потерпілих
        доставляє в лазарет.

        І отримує він потім -
        за здолання перепон -
        вело-мото-кіно-фото-
        відео-магнітофон.

            Ну, а потім - повернення планове,
            від землян всіх - салют капітанові!..
            Знов на Землю прилетять -
            і тоді вже їх простять
            й Вітькин дід, й батько-мати Іванові.

...Але що за стукіт злий?
Зовні, й наче вперебій...
Треба мрійникам в кабіні
відірватися від мрій.

    Невже квапились щосили,
    і тому - вже долетіли?
    Чи зблукали - й випадково
    прикометились раптово?

        «Де тут в нас частини світу?..»
        «Спрацював чи ні захва́т?»
        «Обрахуй ізнов орбіту
        на шкалі координат!»

        «Що ж це так іззовні б’ється?»
        «Трохи світло пригаси...»
        «Слухай, я уже, здається,
        чув колись ці голоси!»

            Що вирішує штат експедиції?
            Що підказує їм інтуїція?..
            Відчинилися на стук -
            і побачили крізь люк
            всіх жильців та сержанта міліції.

Той сказав: «Який скандал!
Недаремно був сигнал:
в п’ять п’ятнадцять двоє хлопців
розбудили весь квартал!»

    Їх соромили сусіди:
    що, мовляв, за непосиди!
    Ванін тато вибачався,
    Вітькин дід - той не з’являвся...

        Вітька мучивсь: де заїло?
        Що було зробити слід,
        щоб ракета полетіла?..
        Тут примчавсь сердитий дід.

        Як за Вітьку він узявся!
        Як не соромно, мовляв:
        «Коли ти летіти взявся -
        так летіти вже і мав!

        Звідки цей провал космічний,
        в чому наловив ти ґав?..»
        Тільки Ваня Диховичний
        знав причину... Та - мовчав.

            Але потім, при пошуку тріщини,
            Вітька був про причину сповіщений:
            Ваня зразу не сказав,
            що в ракету книжку взяв,
            от і стала вага перевищена.

І пішов тут спір у них,
чи тяжкий це Вані гріх:
він узяв «Трьох мушкетерів», -
відірватися не міг...

    «Ти, Вітько́, хоча б у ліжку
    почитав би сам цю книжку!»
    Й Вітька, тільки повечеряв -
    розгорнув «Трьох мушкетерів»...

        Й дуже Вітька уподобав
        д’артаньянівський девіз,
        й визнав: небезглузда спроба,
        гідну книжку Ваня віз!

        Й друзі, збуджені дошмиги,
        сіли составляти звіт:
        що́ поправити, щоб книги
        брати у новий політ.

        З’ясувалися деталі:
        будуть інші двигуни -
        і тоді в космічні далі
        зможуть рушити вони!

            Хай при здійсненні плану сміливого
            не упустять нічого важливого;
            ми їм зичимо удач,
            виконання всіх задач
            і повернення потім щасливого!

(2020)

*** ОРИГІНАЛ ***

«Слушай, Ваня, хватит спать!
Договаривались в пять -
И корабль межпланетный
Никого не должен ждать!

    Всё готово: два лимона,
    Длинный шнур от телефона,
    Компас, спички, много хлеба
    И большая карта неба...»

        Ваня тут же слез с балкона
        И спокойно доложил:
        «Видишь - леска из нейлона:
        Не порвет и крокодил.

        Не забудь о катастрофе,
        Предстоит нелегкий путь:
        Йод, бинты и черный кофе -
        Чтоб в полете не уснуть...»

        Витьку разве кто осудит,
        Скажет он - как гвоздь вобьёт:
        «Катастроф в пути не будет -
        Лишнего не брать в полёт!

            И к тому же заметят родители,
            Что лекарство и кофе похитили,
            А при старте каждый грамм
            будет десять весить там -
            И откажут ракетоносители».

«Так! За дело; не зевай!
Что ты тянешь? Отпирай!..»
Вот бесшумно отворили
Старый дедовский сарай.

    Ни секунды проволочки -
    Всё проверено до точки,
    Всё по плану: третье марта,
    Пять пятнадцать - время старта.

        Им известно - после пуска
        Будет двигатель реветь
        И наступит перегрузка, -
        Это надо потерпеть.

        Перед стартом не до шуток.
        Витька первым в люк залез, -
        Он не ел почти пять суток:
        Пища - тоже лишний вес!

        Ну а Ваня Дыховичный
        Еле втиснулся, весь взмок -
        Хоть ему свой опыт личный
        Витька передал как смог.

            Ощущенье у них непривычное,
            Но и дело у них необычное!
            Витька взял тут бортжурнал -
            и красиво записал:
            «Настроение, в общем, отличное!»

Пристегнулись, а затем:
Десять... Девять... Восемь... Семь...
Ждет корабль, конец проверке
Бортовых его систем.

    Время! Вздрогнули антенны,
    Задрожали в доме стены,
    Что-то вспыхнуло во мраке,
    И залаяли собаки.

        Дом от грома содрогнулся,
        Стекла в окнах дребезжат, -
        Витькин дед - и тот проснулся,
        Хоть и был он глуховат.

        Ванин папа спал прекрасно, -
        Вдруг вскочил, протер глаза:
        Что такое - в небе ясно,
        А как будто бы - гроза!

        «Управдома - где б он не́ был -
        Отыскать! Спросить его!..»
        Весь квартал глазел на небо,
        Но - не видел ничего.

            Ванин папа - он страха не чувствует,
            Мама Ванина - что-то предчувствует...
            Вдруг - о ужас! - Вани нет!
            Тут же видит Витькин дед,
            Что и Витька в постели отсутствует.

Слышно только «ах!» и «ох!» -
Поднялся переполох, -
Витькин дед от этих «охов»
Окончательно оглох.

    ...А тем временем в ракете
    Их отчаянные дети,
    Продырявив атмосферу,
    Вышли курсом на Венеру.

        И мечтали: если выйдет
        Привенериться на ней -
        Сколько там они увидят
        Удивительных вещей!

        Например, хотелось Ване -
        Если точно прилетят,
        Чтобы Ване венеряне
        Подарили аппарат, -

        Небольшой красивый, модный,
        Вроде солнечных очков, -
        Чтобы в нем читать свободно
        На любом из языков!

            Он за это расскажет про море им,
            И как лазили в сад в Евпатории,
            И как Витька там чихнул,
            и как сторож их спугнул, -
            И другие смешные истории.

Ну а Витька, сжав штурвал,
Тоже время не терял, -
Но с закрытыми глазами
Он другое представлял:

    Путь окончен, всё в порядке.
    После мягкой их посадки -
    Вдруг со всех сторон несутся
    К ним летающие блюдца.

        И оттуда, словно белки, -
        Венеряне! А потом -
        На летающей тарелке
        Их катают с ветерком.

        А в тарелке кто-то ранен, -
        Витька сразу всё решил:
        Самый главный венерянин
        Витьке место уступил...

        Управлять ему не ново:
        Надо? Всё, натянут трос!
        И мгновенно он больного
        К поликлинике подвёз.

        И ему в конце полёта
        С благодарностью вручён
        Вело-мото-кино-фото-
        видео-магнитофон.

            Скоро будут смотреть телезрители,
            Как на Землю спешат победители.
            А когда те прилетят,
            их, конечно же, простят -
            Витькин дед и Ивана родители.

...Но - что это, как понять? -
Кто-то начал к ним стучать, -
И мечтатели в кабине
Разом кончили мечтать.

    Быть не может! Неужели -
    До Венеры долетели?
    Ну, а может, заблудились -
    И случайно прилунились?..

        Хорошо, что всё закрыто.
        А снаружи так стучат!..
        «Витька, вычисли орбиту
        По шкале координат!

        Что же это за планета, -
        Мы летели полчаса?
        Слышишь, Витька, я ведь где-то
        Слышал эти голоса...»

            Надо было на что-то решиться им:
            Или ждать, или выйти открыться им!..
            Вот друзья открыли люк -
            и увидели вокруг
            Всех жильцов и сержанта милиции.

Тот сказал: «Какой скандал!
Я такого не видал -
В пять пятнадцать два мальчишки
Разбудили весь квартал!»

    И чужие папы, мамы -
    Все качали головами.
    Ванин папа извинялся,
    Витькин дед не появлялся...

        Витька думал: в чем же дело?
        Что с ракетой - где секрет?
        Почему же не взлетела?..
        Тут примчался Витькин дед.

        Как же Витькин дед ругался!
        «Не умеешь - так не сметь!
        Коли уж лететь собрался -
        Надо было улететь!

        Как же так, - а голос зычный, -
        Почему ты оплошал?..»
        Только Ваня Дыховичный
        Знал причину, но молчал.

            Ну а дня через два, после ужина,
            Та причина была обнаружена:
            Просто Ваня не сказал,
            что с собой он книгу взял -
            И ракета была перегружена.

Вот друзья давай решать -
Можно ль Ваню осуждать:
Он ведь взял «Трех мушкетёров» -
Чтоб дорогой дочитать.

    Можно спорить, но решить - как?
    Благородный парень Витька
    После долгих ссор и споров
    Стал читать «Трех мушкетёров».

        Их девиз - «Назад ни шага!» -
        Сразу Витьку покорил.
        Д’Артаньян своею шпагой
        В пользу Вани спор решил!

        Призадумались мальчишки,
        Новый сделали расчёт -
        Чтобы брать такие книжки
        Каждый будущий полёт.

        Разногласия земные
        Удалось преодолеть -
        И теперь в места любые
        Можно запросто лететь!

            Одолеют они - без сомнения -
            Лишний вес и Земли притяжение, -
            Остается только ждать...
            Мы желаем им удач
            И счастливого возвращения!