Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
несправжній але ліс
були дерева кущі
непролазні хащі
дикий виноград плющ
була вереснева шипшина
були птахи зайці
Спресований дух у фортеці хвилини
Чекає надійної, світлої днини,
Аби проспівати пісні горобини.
Спресована вічність у долі секунди.
Її затискають в майстерні чи кузні.
Ми підемо точним протореним курсом.
якщо це можна так назвати.
Кошу жагучу кропиву
і вимітаю горе з хати.
Я ще тримаюся за тих,
хто заховав у душу втрати.
Ще є кому подать води
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Пліній Молодший – свідок катастрофи, що втілює пам'ять історії.
Марк – гордий римський патрицій, засліплений власним багатством.
Юлія – йог
І гар їдкий пожеж,
А ти, життям затурканий,
Утомлено живеш.
Вздовж згарищ, межи вирвами,
Повз ці й оті пости, -
Продовжуєш настирливо
То їхати, то йти.
Те, що написали руки втомлені.
Я почув незайману весну
У голосовому повідомленні.
Це - відлуння молодих років,
Де бажанням пахли трави скошені.
Та чому за стіл я раптом сів
У нашій країні вбивають за правду.
А світ крізь картинно опущені брови
Цінує прибутки, біткоїни, нафту.
Завжди так було - не змінилось нічого.
Нависла кривавих сторіч веремія.
Не любо своє, бо в холопів чужого
риби плавали мовчки
якого кричати рибі-от
для чого навіщо тощо
під водотовщею кригою
у будь-який час дня і ночі
сам би любив плисти рибою
де-небудь незаморочливо
Повз проходиш знову.
Моя душа зривається услід,
в осінню, теплу, золоту обнову,
та раптом розбивається об лід.
І що тобі, скажи, до мого болю?
Чуже навік скалічене крило.
Скасовую чужі, свої борги вертаю.
Наснилося – ключі од раю маю,
Та ті ключі щодалі заховаю...
...Які ж бо заміцні закови ці земні.
писати вірші
літо має звичку
пролітати непомітно
ось вчора ще був останній дзвоник
і ми ласували черешнями
а сьогодні вже причетні святкують
день шуфутінського
в ранішні майстерні,
де малюються святково
небеса пастельні.
Зеленіють аж за обрій
трави мерехтливі.
Цвіркуни бриньчать хоробрі
котить пісню краями дорога,
за кибиткою курява йде,
а циганська земля десь у Бога -
тільки він добре відає де...
Ай не гріш, не гніздечко нагріте
не замінять цигану коня,
Як вітер вітру емпірею
У відгалуженнях Морфея,
Де синергічний живопліт
І міль, що припадає пилом, —
Не вдвох, не втрьох,
Можливо, дивом —
Під давнім словом незрадливим
Зими епічної, важкої,
Як покарання за гріхи.
Не вибратися нам із колій.
Спадають краплі й матюки.
Співає крига колискову.
Останні помахи зими,
Мимовільною вийшла стріча.
Та твій образ зі серцем зрісся –
Із розсудливістю протиріччя…
Глузд здоровий давно в ігнорі,
Він забути тебе шепоче.
Попри це, я тобою хворий,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дитяча поема. [V]
Вересневим ранком -
всі зраділо гомонять,
стрівшись перед ґанком;
чути оповіді, сміх,
хтось ричить в азарті;
в кожного - мільон нових
вигадок та жартів.
Хто все літо вдома був -
твердить легковірам,
ніби за Урал гайнув
й мандрував Сибіром...
Вітька з Ванею завів
диспути суворі:
він в селі улітку жив,
а Іван - на морі.
Не бувавши у Криму,
Ваню Вітька тішив:
в запалі ручавсь йому,
що в селі - гарніше!
Вітьку там дідусь неначе
брав на ферму жереб’ячу,
на Онегу і на Лачу,
і так далі, удостачу...
«Що? Гарніше у селі?
Ну й смішний дивак ти!
Таж на морі - кораблі,
таж на морі - яхти!
А на річці - де там глиб
й простір неозорий?»
Ваня мало не захрип, -
ратував за море.
«Там вода - хоч спи на ній! -
Ваня гарячився. -
Я - за тиждень, чи й хутчій,
плавати навчився!
Мушлі там всіляких форм,
й досхочу коралів!
Краби є, а ще - був шторм
в дев’ятнадцять балів!
Я з дельфінами пірнав
сто разів приблизно!» -
трошки він фантазував,
майже ненавмисно.
Сперечалися, кричали -
дзвоник ледь не прозівали;
та їх вчасно перервали
й на урок у клас зазвали...
Ну, і тут (зненацька трошки)
стався цей сумний почин:
Вітьку витягли до дошки -
й заробив «погано» він.
Й тема - принагідна літу,
і питання - майже пшик:
навести частини світу,
що проходили торік...
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Началось все в сентябре,
В первый день занятий.
Радость встречи во дворе,
Теснота объятий...
И рассказы: кто - про клёв,
Кто - про диких уток, -
Каждый знал на сто часов
Небылиц и шуток.
Кто-то лето проводил
У себя в квартире,
Но ребятам говорил,
Будто был - в Сибири.
Витька по двору ходил
И с Иваном спорил:
Он в деревне летом был,
А Иван - на море.
Витька не бывал в Крыму,
Но Ивана мучил:
Он доказывал ему,
Что в деревне лучше.
Там его брал дед с собою
На Онегу и в ночное, -
Ну и всякое такое,
Ну и многое другое.
«Что? Охота? Вот мура!
Да пойми, чудак ты! -
Ведь на море - катера,
Ведь на море - яхты!
А в реке - вода не та,
Мелко, - смех и горе!» -
Ваня с пеною у рта
Ратовал за море.
«Там вода - хоть спи на ней! -
Ваня кипятился. -
Я, ей-богу, за пять дней
Плавать научился!
Там ракушки - всяких форм,
И полно кораллов!
Крабы есть, и был там шторм
В девятнадцать баллов!
Там дельфинов - просто жуть! -
Прыгают потешно!» -
Ваня спорил и чуть-чуть
Привирал, конечно.
Оба спорили, кричали -
Чуть звонок не прозевали, -
Но их вовремя прервали -
На занятия позвали.
...А потом случилось это:
Раз - и двойка в дневнике...
Рассказать про части света
Витьку вызвали к доске.
Чепуха вопросы были -
Повторенье, так сказать:
Части света проходили
В пятом классе - год назад.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
