Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Розносить вправно пахощі, як давню мрію.
Багато сонця і багато світла,
І гарантована аромотерапія.
Лаванди диво - фіолет шовковий,
Як океан, хвилює гармонійно душі.
Від негараздів захищає колір.
До рідних тополь і степів,
Зміцнивши надійну основу
З любові, беріз і дубів.
Повернемось у пекторалі,
У вічні слова, у вогонь,
У плетенні диво-спіралі
і говорять щось
наскільки щось це добре
ти не в курсі
а сам збирав би
квіточки на лузі
для милої
котра іде ось-ось
із глечика щербатого
і скрапує сльоза з душі
кровицею розп'ятого.
Пробачте, рідні, що була
подеколи нестримною! —
Пустують нерви, не зі зла,
Супокою час настав, -
Більш не крутишся, як вихор
І не горбишся від справ?
Нічогісінько не знаю
Про той світ без темних стеж, -
Якщо добре так у раю,
То чому мене не звеш?
Відмовлялись від всякого сексу.
Хай пробачить Ессекс,
Але був таки секс,
Бо не вимерло графство Ессексу.
Уродженцеві міста Батумі
Гарантовано місце у думі.
Каламчить з неба синь у душу тихо.
І літо ніби й тут чи десь далеко.
Лиш я і ти. Й зелений листя вихор.
А ми, як діти, граєм у мовчанку.
І крапель сум повзе листком, як гусінь.
Полічать нас міста й дороги зран
дрони літають над Києвом древнім!
Далеч поранена скрапує кров'ю —
не заховати жахи за стіною.
Влучило в Дарниці та на Подолі,
бідна Лук'янівка стогне від болю.
На Оболоні будинок палає,
курява смерті пливе
Й поки не вляжуться м'яко в пухкий ломикамінь,
Де на секунду місцевий цвіркун замовкає,
Тріснутим боком бетонні орошують пелени.
Стіни розпечені туляться жаром до півночі,
Не охолонуть до ранку, бо рос
Вир невдач — не простий поговір.
А ти кличеш з далекого краю:
«Сину, хлопче! У себе повір.
Не у ближнього, світ чи надію,
щонайперше у себе повір.
Піднеси на руках свою мрію
Устиг лише загубити.
Забути не встиг.
Тільки дзвонить мені одна дівчина
і каже:
«Вас люблять і чекають».
А я її не знаю.
Приходь у гості з вулиці.
І в потяг доданий вагон,
Похилих крил, краї карнизів
І тінь минулого й бетон,
І справжній, мов животворящий
Не жах, не смуток – декаданс -
Рук неймовірних, мезальянсу,
Все зміниться і зробиться чужим.
Стежок знайомих здавнене намисто
Загубиться під тягарем сумним.
Не впізнають мене оці стежини,
І вулиці відводять погляд вбік.
Лише частково в заростях ожини
Чую тіко охи й ахи
Від дружини. Я воскрес!
Але вию, наче пес,
Бо, чого гріха таїти -
Мушу "дещо" мавці гріти,
Але, з часом, це мине,
лети на полум’я свічі
покинь усе що мало вмерти
нехай палає і шкварчить
у передмісті чи у центрі
життя не вимага причин
чимало є без тями впертих
атож у тебе інший чин
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дитяча поема. [V]
Вересневим ранком -
всі зраділо гомонять,
стрівшись перед ґанком;
чути оповіді, сміх,
хтось ричить в азарті;
в кожного - мільон нових
вигадок та жартів.
Хто все літо вдома був -
твердить легковірам,
ніби за Урал гайнув
й мандрував Сибіром...
Вітька з Ванею завів
диспути суворі:
він в селі улітку жив,
а Іван - на морі.
Не бувавши у Криму,
Ваню Вітька тішив:
в запалі ручавсь йому,
що в селі - гарніше!
Вітьку там дідусь неначе
брав на ферму жереб’ячу,
на Онегу і на Лачу,
і так далі, удостачу...
«Що? Гарніше у селі?
Ну й смішний дивак ти!
Таж на морі - кораблі,
таж на морі - яхти!
А на річці - де там глиб
й простір неозорий?»
Ваня мало не захрип, -
ратував за море.
«Там вода - хоч спи на ній! -
Ваня гарячився. -
Я - за тиждень, чи й хутчій,
плавати навчився!
Мушлі там всіляких форм,
й досхочу коралів!
Краби є, а ще - був шторм
в дев’ятнадцять балів!
Я з дельфінами пірнав
сто разів приблизно!» -
трошки він фантазував,
майже ненавмисно.
Сперечалися, кричали -
дзвоник ледь не прозівали;
та їх вчасно перервали
й на урок у клас зазвали...
Ну, і тут (зненацька трошки)
стався цей сумний почин:
Вітьку витягли до дошки -
й заробив «погано» він.
Й тема - принагідна літу,
і питання - майже пшик:
навести частини світу,
що проходили торік...
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Началось все в сентябре,
В первый день занятий.
Радость встречи во дворе,
Теснота объятий...
И рассказы: кто - про клёв,
Кто - про диких уток, -
Каждый знал на сто часов
Небылиц и шуток.
Кто-то лето проводил
У себя в квартире,
Но ребятам говорил,
Будто был - в Сибири.
Витька по двору ходил
И с Иваном спорил:
Он в деревне летом был,
А Иван - на море.
Витька не бывал в Крыму,
Но Ивана мучил:
Он доказывал ему,
Что в деревне лучше.
Там его брал дед с собою
На Онегу и в ночное, -
Ну и всякое такое,
Ну и многое другое.
«Что? Охота? Вот мура!
Да пойми, чудак ты! -
Ведь на море - катера,
Ведь на море - яхты!
А в реке - вода не та,
Мелко, - смех и горе!» -
Ваня с пеною у рта
Ратовал за море.
«Там вода - хоть спи на ней! -
Ваня кипятился. -
Я, ей-богу, за пять дней
Плавать научился!
Там ракушки - всяких форм,
И полно кораллов!
Крабы есть, и был там шторм
В девятнадцать баллов!
Там дельфинов - просто жуть! -
Прыгают потешно!» -
Ваня спорил и чуть-чуть
Привирал, конечно.
Оба спорили, кричали -
Чуть звонок не прозевали, -
Но их вовремя прервали -
На занятия позвали.
...А потом случилось это:
Раз - и двойка в дневнике...
Рассказать про части света
Витьку вызвали к доске.
Чепуха вопросы были -
Повторенье, так сказать:
Части света проходили
В пятом классе - год назад.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
