Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
непоспішно
оминаючи закинуті кути
де чаїться бозна-що
пантрує нищить
залишає непривабливі
сліди
вийшовши нарешті
перлинами роси у падолисті,
та вже схиляють голови жоржини;
лоскоче оболок* вологий жовтень,
свавільний вітер бешкетує вкотре
прозорим привидом у журавлині.
Каштанів їжачки вп'ялися в землю,
якось, огірки.
Ув огудині сховались добре під листки.
Сонце тикається в листя:
як би зазирнуть?
Жодної нема шпарини ані там, ні тут.
Юрба із бандурами зліва
Несе непорочне угору.
Фіналу не буде — диво.
Диво з червоної глини,
Мета його нам невідома.
Шерех ще чути з обійстя
Двом на хуторі отому їм було не тісно.
Бо ж ніхто до них не їздив, щоб погостювати.
А вони гостей любили у себе приймати.
Щоб самим у гості з’їздить – того не любили.
Тож на хуторі своєму у нудьзі сиділи.
Якось
Я замок повітряний звів.
В ясній мальовничій місцині,
Із хитросплетінням ходів.
Заходимо вдвох у замок. –
Тут гарно, лише придивись:
І стіни – дзеркальний спалах.
Із домом, книгами, людьми.
Не дочекаєшся пощади,
Хоч упади на дот грудьми.
Колись приходить час останній
І вирішальна дивна мить.
Всі непромовлені питання
Не можна в серці утопить.
І тримає міцно пращурів земля, -
Без того коріння, що дає всім сили,
Не злетить у небо молоде орля.
Пам'ятають стіни дорогої хати
Предків кожне слово, кроки і пісні,
Що з дитинства учать правду захищати
Від як
понеділок а там четвер
чоловік зріс пішов із дому
зневірявся як міг помер
не того що хотів скандалу
чи хворів а чи впав у маразм
цих випадків буває чимало
а того що відбув свій час
Перетоплений сміх, перетоплені плоть і кістки,
Перетоплений голос, далекий, тендітний, коханий,
І не можемо ми спорудити крізь вічність мости.
Перетоплені сили, наснага, надія і гордість,
Перетоплені зд
Та не буду співати весні осяйні дифірамби.
Вже минули безглузді часи сподівань біля рампи -
Тож сьогодні вінок з порожнечі для себе сплету.
Не лякай мене, осене, холодом вранішніх злив!
Це - стихія моя! В
Від світлих рядків залишилось вугілля.
Душевна зневіра. Тілесне безсилля.
Стійке панування безмежних пустель.
Давно вже тендітна та ніжна пастель
Затьмарена модним строкатим свавіллям.
В блокноті згорілім -
Після заков тривалих і крутих,
Пірнаючи в найбільшу насолоду
Без нагород минущих, золотих.
На березі морському співи чайок
І плескіт хвиль, а він біжить кудись,
Звільнившись від умовностей і часу,
Пірнаючи у незг
З безсмертям душі миловидної щучки,
Подоба якої не платить комірне
Ні Сонцю, ні вітру, не носить обручки.
Скажи йому: «Хронос!»—здригнеться відчайно,
Пелюстки, мов очі,наповняться змістом,
У збуренні, в русі, як
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дитяча поема. [V]
Вересневим ранком -
всі зраділо гомонять,
стрівшись перед ґанком;
чути оповіді, сміх,
хтось ричить в азарті;
в кожного - мільон нових
вигадок та жартів.
Хто все літо вдома був -
твердить легковірам,
ніби за Урал гайнув
й мандрував Сибіром...
Вітька з Ванею завів
диспути суворі:
він в селі улітку жив,
а Іван - на морі.
Не бувавши у Криму,
Ваню Вітька тішив:
в запалі ручавсь йому,
що в селі - гарніше!
Вітьку там дідусь неначе
брав на ферму жереб’ячу,
на Онегу і на Лачу,
і так далі, удостачу...
«Що? Гарніше у селі?
Ну й смішний дивак ти!
Таж на морі - кораблі,
таж на морі - яхти!
А на річці - де там глиб
й простір неозорий?»
Ваня мало не захрип, -
ратував за море.
«Там вода - хоч спи на ній! -
Ваня гарячився. -
Я - за тиждень, чи й хутчій,
плавати навчився!
Мушлі там всіляких форм,
й досхочу коралів!
Краби є, а ще - був шторм
в дев’ятнадцять балів!
Я з дельфінами пірнав
сто разів приблизно!» -
трошки він фантазував,
майже ненавмисно.
Сперечалися, кричали -
дзвоник ледь не прозівали;
та їх вчасно перервали
й на урок у клас зазвали...
Ну, і тут (зненацька трошки)
стався цей сумний почин:
Вітьку витягли до дошки -
й заробив «погано» він.
Й тема - принагідна літу,
і питання - майже пшик:
навести частини світу,
що проходили торік...
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Началось все в сентябре,
В первый день занятий.
Радость встречи во дворе,
Теснота объятий...
И рассказы: кто - про клёв,
Кто - про диких уток, -
Каждый знал на сто часов
Небылиц и шуток.
Кто-то лето проводил
У себя в квартире,
Но ребятам говорил,
Будто был - в Сибири.
Витька по двору ходил
И с Иваном спорил:
Он в деревне летом был,
А Иван - на море.
Витька не бывал в Крыму,
Но Ивана мучил:
Он доказывал ему,
Что в деревне лучше.
Там его брал дед с собою
На Онегу и в ночное, -
Ну и всякое такое,
Ну и многое другое.
«Что? Охота? Вот мура!
Да пойми, чудак ты! -
Ведь на море - катера,
Ведь на море - яхты!
А в реке - вода не та,
Мелко, - смех и горе!» -
Ваня с пеною у рта
Ратовал за море.
«Там вода - хоть спи на ней! -
Ваня кипятился. -
Я, ей-богу, за пять дней
Плавать научился!
Там ракушки - всяких форм,
И полно кораллов!
Крабы есть, и был там шторм
В девятнадцать баллов!
Там дельфинов - просто жуть! -
Прыгают потешно!» -
Ваня спорил и чуть-чуть
Привирал, конечно.
Оба спорили, кричали -
Чуть звонок не прозевали, -
Но их вовремя прервали -
На занятия позвали.
...А потом случилось это:
Раз - и двойка в дневнике...
Рассказать про части света
Витьку вызвали к доске.
Чепуха вопросы были -
Повторенье, так сказать:
Части света проходили
В пятом классе - год назад.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
