Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Що звалилось на голову нам,
Невтоленне, гаряче, прекрасне,
Нагорода за вічний бедлам.
Передчасні ця спека неждана
І це сонце пекуче, жорстке.
Передчасні, як перше кохання,
Заморозилося… слизько.
Йдеш. Не хочеш, а йти треба.
Ти звертаєшся до себе
Повернутися б, забути…
Відпочити би, роззутись
І пірнуть під одіяло.
Майже… майже ідеально.
Та все ж Всевишнього благаю:
Щоб зберігати справедливість на Землі,
Тільки злочинців слід по-справжньому карати:
Брать поза чергою на той світ, а не саджать за грати.
Зрештою як і тих, хто не знає, що робить,
І наш стадіон, той, що родом з дитинства.
Кружляє пожовкле і втомлене листя...
Далеко від мене скорботні шторми.
Ворота відчинені. Треба зайти,
Бо як же давно не було туди входу!
Повільно заходжу. Вдихаю свободу,
вслухаються у тишу,
а безгомінь не та —
не ніжна,
як колись…
День під пахвою сну
журу свою колише,
а ніч поміж сирен
У гущині, у дивних снах.
Співає птах крізь ночі терем.
Співають і любов, і крах.
Ледь чутно долинає стогін,
Любовний шепіт, шал палкий.
А в когось залишився спомин
На поїзд би успів
Немає сподівань щодо
Повтору чуттів о цих
Був багатієм я
Нині я жебрак
Й ніколи в лагіднім житті
ген за обрій, за небокрай,
де любов заливає глеками
росянистий карпатський плай,
щоб слова оселились птицями-
емігрантами в далині
і віддали тепла сторицею
тим, хто дав колись крил мені.
Оченята - сонечка,
Усміхається мені
Моя люба донечка.
Зупинилася й сміється,
Втішене серденько,
Бо вітає її зранку
А глядачів нема. Самотній арлекін
Знімає із плечей хронічну втому.
Історія поставлена на кін.
Пустельний стадіон пустельно обіймає
І в душу входить, ніби лицедій.
Мелодія відлюдника-трамваю
Своєї зграї. " Честь йому та шана!"
Недоапостоли Росії топлять лій
З дурної пастви внуків Чингісхана.
Країна ефесбешних кріпаків!
Потворна челядь упира старого!
Їм платить чорт із крові п'ятаки
я вдосталь їх грів у долонях,
лину в траву до небес - горілиць,
мріям шепочу: "По конях!":
/рій блискавиць,
хор громовиць
тихне умить
у скронях/.
крохмалем волосся, полудою очі,
морозивом день у вікні.
Застуджену душу не гріє кофтина...
На ліжку холоднім старенька дитина —
кирпатим грибочком на пні.
Всміхається мило, кому — невідомо?
минуле і грядуще, а сьогодні
щомиті живемо напередодні
усього, що очікує на нас.
Усяке житіє – відкрита книга,
якою утішатися не слід,
бо сковує усе гарячий лід
війни, хоча скресає крига
А дерева свою справляють весну:
Націлилась тополя в піднебесся,
Береза чеше косу під дощем...
Ну, як їх всіх звеличити мені,
Їх, побратимів многоруких,
За їхню долю многотрудну
І за одвічну відданість Весні?
Байдужі є без співчуття й емоцій.
Їх не хвилює, як кому живеться.
Черстві, бездушні у людськім потоці.
Коли утратили уважність люди?
Куди і як пропала чуйність їхня?
Іде війна, тепер лиш Бог розсудить.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Дитяча поема. [V]
Вересневим ранком -
всі зраділо гомонять,
стрівшись перед ґанком;
чути оповіді, сміх,
хтось ричить в азарті;
в кожного - мільон нових
вигадок та жартів.
Хто все літо вдома був -
твердить легковірам,
ніби за Урал гайнув
й мандрував Сибіром...
Вітька з Ванею завів
диспути суворі:
він в селі улітку жив,
а Іван - на морі.
Не бувавши у Криму,
Ваню Вітька тішив:
в запалі ручавсь йому,
що в селі - гарніше!
Вітьку там дідусь неначе
брав на ферму жереб’ячу,
на Онегу і на Лачу,
і так далі, удостачу...
«Що? Гарніше у селі?
Ну й смішний дивак ти!
Таж на морі - кораблі,
таж на морі - яхти!
А на річці - де там глиб
й простір неозорий?»
Ваня мало не захрип, -
ратував за море.
«Там вода - хоч спи на ній! -
Ваня гарячився. -
Я - за тиждень, чи й хутчій,
плавати навчився!
Мушлі там всіляких форм,
й досхочу коралів!
Краби є, а ще - був шторм
в дев’ятнадцять балів!
Я з дельфінами пірнав
сто разів приблизно!» -
трошки він фантазував,
майже ненавмисно.
Сперечалися, кричали -
дзвоник ледь не прозівали;
та їх вчасно перервали
й на урок у клас зазвали...
Ну, і тут (зненацька трошки)
стався цей сумний почин:
Вітьку витягли до дошки -
й заробив «погано» він.
Й тема - принагідна літу,
і питання - майже пшик:
навести частини світу,
що проходили торік...
(2020)
*** ОРИГІНАЛ ***
Началось все в сентябре,
В первый день занятий.
Радость встречи во дворе,
Теснота объятий...
И рассказы: кто - про клёв,
Кто - про диких уток, -
Каждый знал на сто часов
Небылиц и шуток.
Кто-то лето проводил
У себя в квартире,
Но ребятам говорил,
Будто был - в Сибири.
Витька по двору ходил
И с Иваном спорил:
Он в деревне летом был,
А Иван - на море.
Витька не бывал в Крыму,
Но Ивана мучил:
Он доказывал ему,
Что в деревне лучше.
Там его брал дед с собою
На Онегу и в ночное, -
Ну и всякое такое,
Ну и многое другое.
«Что? Охота? Вот мура!
Да пойми, чудак ты! -
Ведь на море - катера,
Ведь на море - яхты!
А в реке - вода не та,
Мелко, - смех и горе!» -
Ваня с пеною у рта
Ратовал за море.
«Там вода - хоть спи на ней! -
Ваня кипятился. -
Я, ей-богу, за пять дней
Плавать научился!
Там ракушки - всяких форм,
И полно кораллов!
Крабы есть, и был там шторм
В девятнадцать баллов!
Там дельфинов - просто жуть! -
Прыгают потешно!» -
Ваня спорил и чуть-чуть
Привирал, конечно.
Оба спорили, кричали -
Чуть звонок не прозевали, -
Но их вовремя прервали -
На занятия позвали.
...А потом случилось это:
Раз - и двойка в дневнике...
Рассказать про части света
Витьку вызвали к доске.
Чепуха вопросы были -
Повторенье, так сказать:
Части света проходили
В пятом классе - год назад.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
