Дуже гарно, Олеже, вітаю!

А я скромно приєднуюсь до Варвари.

Цікаво! Варваро, невже поезія, щоб подобалася, повинна бути легкою, ніжною, пухнастою, м’якою?.. Мій професійний досвід дозволяє мені писати поезії класичного зразка, але, як бачите, наш час сліпий і глухий, тому йому треба кричати поезією, але ніяк не присипляти й убаюкувати. Така лірика буде затребувана після великих катастроф і трагедій (бажано національного масштабу), я б цього не хотів. З одного боку я заперечую Шевченка, як такого, що повноцільно відбувся, а з іншого боку, мені імпонують його творчість: лірика, що не позбавлена напруги. Це все одно, що юне тіло голубити гострим ножем, не завдаючи ран, але тримаючи це на відчутті гострого переживання.
Покритикуйте мене ґрунтовніше, будь ласка!

Бачте, Олеже, не хочу сказати, що мені не подобаються інші Ваші твори, але у житті так багато бруду, болю і т.д., що у поезії я прагну до чогось світлого, хай позірного... Мабуть тому щиро прихиляюсь серцем до світлих Ваших творів. Сама я не завжди, на жаль, пишу
легку, ніжну і пухнасту поезію, але чесно кажучи, хотілось би! А на рахунок ножа - гарне порівняння, добре знаю, про що Ви. І на рахунок часу... Є люди, до чийого серце можна достукатись ніжною лірикою, повірте! І коли Ви кажете про професійний
досвід, скажіть що Ви маєте на увазі.

Я почав серйозно писати ~~ з 1996 року. Як правило всі навчені шкільною проґрамою починають писати, щось овіяне романтизмом, лірикою, поетичною легкістю, саме так почав і я. Моя перша збірка "Подих" (назва говорить за себе) виключно лірична, вийшла вона в 1999 р. У 2000 році вийшла збірка синхронного перекладу на українську мову своїх же російськомовних віршів. Більше я до російської мови не повертався. Певне уточнення: за волею батьків, бо хто ж питає дітей, коли віддають у перший клас?, я відучився в російській школі. Смішно звучить: не російськомовній, а в російській школі (на території України) Житомира. На українську свідомо перейшов спілкуватися, коли поступив на режисуру в ЖУКіМ ім. Івана Огієнка (м.Житомир).
Увесь мій життєвий шлях пронизаний (проштиканий) поезією, хоча вважаю себе у ній досить випадковим (я думаю, що так вважає кожен поет!). Пережив не одні етапи літературного росту та занепаду, хоча занепад - це теж рух, отже розвииток (ріст). Нині я можу на цілеспрямовану тему написати вірш, раніше я вбачав у інших авторів цей хист слабкістю, то коли я був юним поетом, а зараз думиаю інакше... І все одно, душевний стан відіграє велику ролю!..
Моя дружина питає мене: чи маю я потребу в молитвах, дивно, але я її внутрішньо не маю, я якось інакше переживаю молитви, можливо через поезію... Ну, бувай!.. Ще погомонимо :)

Я спочатку (пробачите мені?) чомусь прийняла Вас за хвалька, дуже вже Ви коментарі писали зухвалі. Тепер бачу - помилилась. Це приємно. Звісно погомонимо;-)

Така поезія, як бальзам на серце! Приєднуюсь до Варвари та Олександра. Нехай у тебе такого пишеться більше!

Дякую Валентино, я не тільки в сонетах знаходжу прекрасне, але й і в інших формах! Як правило, акцентую увагу або на змістові, або на формі. Тому в моїй творчості стільки ж традиційних віршів, скільки аванґардових. Можливо останніх й забагато, та не всі технічно можливо опублікувати, наприклад, зорову поезію.