У якомусь іншому, лише їм одним відомому місті,
він - утомлений від роботи і тривалої самоти
золотими свічками спогадів торкався її намиста,
щиро вірячи, що життя не всі ще спалило мости.

Згадував її фіалкову сукню, що ледь прикривала коліна,
біляве волосся, яке надто часто не слухалось гребінця.
Коли вона обвивала руками його шию, то скидалася на рослину,
яка має один початок і ніколи не знає кінця…

Пахла першим бузком і вишнево-порічковими пиріжками,
Казала :
- На, спробуй, милий! Які? Вдалися на смак?
А коли відпивала його уста, то про все забувала,
попри те, що світ не струсив із себе усіх цікавих зівак!

І була йому свіжим ковтком повітря у кожен спекотний день,
любила бавити теплий дощ і цитувати Кафку.
Рожевими ружами віталася до незнайомих людей -
так, наче хотіла бути схожа на справжню мавку.

Чому він тоді не сказав :
- Пішли зі мною, чуєш, Липко!
Чому не знав, що таких як вона, взагалі, не існує ?
Час нестримно довго їй гоїв рани та кидав виклики,
тому не лише на молоко кипляче - на воду джерельну дує…

І зараз, ув'язнена у палаці, що не має спокійного сну,
шепоче :
- Милий, проси у мене, що хочеш, допоки ще маю силу!
Стану рибкою золотою, лиш би не на кляту війну
вітер загнав твої весняні вітрила!

Чи мліє серце, чи там де сонне сплетіння ніжно зітхає зірка,
якій відомо, що його справедливе єство свідомо стане до бою…
- Господи, збережи! Я буду вірна йому навіки!
Янголи добрі хай в’ються у нього над головою.
Лиш тільки б …

У якомусь іншому, лише їм одним відомому місті,
він - утомлений від роботи і тривалої самоти
золотими свічками спогадів торкався її намиста,
щиро вірячи, що життя не всі ще спалило мости.