Я висуваю попередні припущення.

Ти – латинянин.
Твій вид воластий
з наморщеним чолом –
середньовічний склеп,
де кістяки пильнують рештки жаху,
відкинувшись на спинки трун.
Твої слова – проснулі вурдалаки,
чиїм нахрапом думка деґрадує.
Твій мозок – випарник для гною,
а гній з тих місць,
звідкуди їде гість
ланами на ландо ... до тебе;
через аркади світових кордонів,
без талера чи лана у кишені,
без ліри чи юаня на умі...
Бебех! І от він тут,
або давно вона...

Загавкали собаки у дворі,
рекомендуючи її таку особу.

"Приїхала полемістка з Тернопільщини,
мадам,
хто зіставляє попередні допущення
на основі латинських поговірок,
нерозлучена
пані Репачо́к!"

Теза перша.
(сівши за інкрустований бронзою стіл):
"Це подача допомоги. Мене вимусили."

Відповідь була:
"Спасибі, що дозволено мені, а не бику."

Вона швидко призвичаюється
до латинського способу життя.
Заходиться прибирати у вітальні,
застеляє меблі вишиванками,
готує теплі напої
і, крапнувши чаєм на скатерку,
знову сідає до столу,
і починає чемно вивчати мертві очі
латинянина.

Теза друга
(вивчаючи мертві очі латинянина):
"У череді серед товару трапляються
й бики,
але ж корів там більшість".

Відповідь була:
"Ваш сміх – це дяка Богу.
І дяка Богу, що корів там більшість."

Вона сиділа і мугикала під ніс
історію про те,
які глейкі ґрунти на Батьківщині...

Він стримував свої страшні інстинкти.

Теза третя
(дійшовши до питання
людської вірності
під кутом зору
служби у військових лавах):
"Яким шляхом її виховувати?
Від українського фольклору –
до методичних вказівок".

Відповідь була:
"Ви приїхали сюди шахраювати?"

Вона ... заплакала,
вона поклала руки собі на вдих,
собі на полотняний одяг, на колінця –
і розідрала знизу догори
скаженим смиком
вишиту сорочку.
Вона заплакала.

Він стримував свої
страшні інстинкти.

Теза четверта (крізь сльози):
"Я є на службі противідомих сил.
Я йду крізь терміни.
Я сором України.
Середньовіччя – відповідний час
для злочинів відсталої натури.
Коли така полеміка дратує вас, –
підіть в ХХ-ий вік на Україну
і дочекайтеся мого відходу звідти,
моєї смерті, невідомої для інших,
і викликаної відомо чим –
думками –,
які ще там,
серед постійної війни,
серед звірин,
шукали близькість з вами...
Як я лежатиму на лаві мертва –
лягайте поруч..."

Відповідь була.

Але, латинянине,
ти її не скажеш,
бо я мовчатиму,
а ти вже цілував...

P.S. Як хочеш бути
нерозлучна з нами –
мов мови наші дві
вмирають ра́зом –
не руш і ти
повідану
латинь.

21–22 грудня 1993 р., Київ

Прононси Сергія Губерначука належать до авторського змішаного жанру. Це різні за тематикою твори, значна частина з яких мають філософську спрямованість. Поєднує їх принцип створення. Спершу автор обирає з десяток випадкових слів зі словників або з творів художньої літератури. Такі слова у своїй послідовності можуть нести певне смислове навантаження, а можуть бути "далекі" одне від одного, жодним чином не пов’язані між собою, що цілком ускладнює творчу роботу. Потім на їх основі складається поетичний твір, тематика якого визначається під час віршування.
Для Прононсів характерні відсутність початкового задуму, несподіваність, "розумна" гра слів, творчий підхід до формування єдиного і цілісного змісту.
За чіткої визначеності теми деякі Прононси автор називав. Приміром вірш "Жаку Преверу". В іншому випадку твір нумерувався, як то "Прононс 4", і чекав своєї назви.